Відновлення Чернігова після війни
За час окупації Чернігів зазнав величезних спустошень. Фашистські загарбники спалили і зруйнували 1740 будинків, 70 процентів житлового фонду, вивели з ладу промислові підприємства, висадили в повітря вокзал, перетворили на руїни 14 шкіл, педагогічний інститут, медичне училище, драматичний театр, історичний музей, кінотеатри, обласну бібліотеку, видатні історично-архітектурні пам’ятники — Борисоглібський собор, П’ятницьку та Катерининську церкви, Колегіум та ін. Центр міста нагадував пустку. Житлові будинки були лише на околицях. Чернігову були завдані матеріальні збитки на суму понад 1 мільярд карбованців.
З першого ж дня після визволення міста приступили до роботи міський комітет партії і міськвиконком. У 1943—1959 рр. першим секретарем міськкому партії працював колишній командир партизанського з’єднання імені Попудренка Ф. І. Коротков. Під керівництвом міської партійної організації трудящі одразу взялися відбудовувати промислові підприємства, культурно-побутові заклади, житлові будинки. Велике значення для відродження міста мала постанова Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 21 серпня 1943 року «Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації». У відповідності з цією постановою вже 1944 року на відбудову міста було асигновано 315 млн. крб. Роботи здійснював будівельно-монтажний трест. Найактивнішу участь у відбудові брали колективи трудящих підприємств і установ, усе населення.
У 1944 році під час суботників і недільників вони відпрацювали 336 тисяч людино-годин. На відбудові міста особливо відзначалися комсомольці, молодь. У 83 комсомольсько-молодіжних бригадах налічувалося до 2 тис. юнаків і дівчат.
Поступово місто відроджувалося. Надісланий з Уралу енергопоїзд забезпечив підприємства й населення електроенергією. Запрацювала тимчасова водогінна станція.
У грудні 1943 року частково стали до ладу судноремонтні майстерні. На початку 1944 року запрацювали основні цехи заводу «Жовтневий молот». Наприкінці 1944 року вже випускали продукцію 25 підприємств і 16 артілей промислової кооперації.
Відновлювалася мережа медичних, торговельних та культурно-побутових закладів Наприкінці 1944 року в місті працювали лікарня на 250 ліжок, дві поліклініки, 10 медпунктів і амбулаторій. Населення обслуговували 32 магазини і 18 їдалень. Щоб поліпшити громадське харчування, при заводах і фабриках відкривали підсобні господарства. Широкого розвитку набирало індивідуальне городництво.
Наприкінці 1943 року розпочалися заняття в 7 середніх і неповних середніх школах. У 1943—1944 навчальному році в учительському інституті, створеному на базі довоєнного педагогічного, навчалося 435 студентів. Відкрилися медичне училище, залізничне ремісниче училище. Почали працювати клуби, бібліотеки, кінотеатр. Відбудовувалася радіомережа. Повернувшись з евакуації, у тимчасовому приміщенні розпочав сезон обласний музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка. Відбувалися концерти в філармонії.
9 травня 1945 року трудящі урочисто відзначили день історичної перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною. В роки Вітчизняної війни чернігівці гідно виконали свій патріотичний обов’язок перед Батьківщиною. Понад 10 тисяч жителів міста героїчно боролися з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах і в тилу ворога. За мужність і героїзм, виявлені в боях з фашистами, біля 5 тис. чоловік нагороджено орденами й медалями СРСР. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні уродженці міста Д. І. Жабинський, Р. Д. Ящук, К. Ф. Шкаруба, Б. М. Ривкін. Чернігівська міська Рада депутатів трудящих присвоїла звання почесного громадянина міста колишньому першому секретарю підпільного обкому партії, командиру Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання двічі Герою Радянського Союзу О. Ф. Федорову, колишньому командиру партизанського з’єднання імені М. М. Попудренка Ф. І. Короткову і колишньому командиру 76-ї Чернігівської гвардійської стрілецької дивізії, яка брала участь у визволенні Чернігова, генерал-майору у відставці Герою Радянського Союзу О. В. Кірсанову.
Трудящі Чернігова свято зберігають пам’ять про земляків, що не повернулися з війни. Завжди людно біля могили Невідомого солдата, де палає вічний вогонь. Іменами відважних воїнів і партизанів О. Білевич, В. Малясова, М. Попудренка, В. Серикова, О. І. Серьожникова та інших названо вулиці.
Після війни першочерговим завданням партійної організації, усіх трудящих міста була відбудова промисловості й комунального господарства, житлового фонду, культурно-побутових закладів. Але на перешкоді цьому стояли великі труднощі. Майже в кожній сім’ї хтось не повернувся з війни. Бракувало достатньої кількості кваліфікованих кадрів, техніки, палива, сировини. Для населення не вистачало житла, продовольства, товарів широкого вжитку. Чернігівці успішно долали труднощі завдяки великій повсякденній допомозі Радянської держави, народів-братів, високій політичній і трудовій активності. У цей складний час з новою силою проявилися великі переваги радянського соціалістичного ладу, ленінської дружби народів СРСР.
Вже у першому році четвертої п’ятирічки Союзний уряд асигнував на капітальне будівництво 9 млн. крб., у т. ч. на житлове —1297 тис. крб. Усього за роки четвертої п’ятирічки було асигновано 55,9 млн. крб., у т. ч. на житлове будівництво 17,3 млн. крб. За рішенням ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР Чернігів був включений до числа міст, що підлягали першочерговій відбудові. У лютому 1946 року ЦК КП(б)У і Раднарком УРСР прийняли постанову «Про відбудову міста Чернігова», якою було затверджено генеральний план відродження обласного центру. На початку 1946 року ленінський комсомол взяв участь у відбудові 26 міст країни, зруйнованих фашистами, у т. ч. й Чернігова. Піднімати місто приїхали молоді будівельники з Москви, Свердловська, Пермі, Астрахані. Трудящі Уралу й Сибіру надсилали екскаватори, автомашини та іншу техніку.
Натхнені всенародною допомогою, чернігівці по-стахановському відроджували промисловість. Робітники й службовці фабрики музичних інструментів після основної роботи кожного дня працювали по 4 години на відбудові підприємства. У відроджених в 1946 році цехах було вироблено 6,6 тис. музичних інструментів. Багато місяців підряд працювали на своїх основних робочих місцях, а в позаробочий час брали участь у відбудові підприємств колективи заводу «Жовтневий молот», фабрики первинної обробки вовни, судноремонтних майстерень, залізничного вузла. Відроджувані підприємства випускали продукцію. На заводах, фабриках, залізничному вузлі, в річковому порту дістала широку підтримку ініціатива робітників та службовців Москви й Ленінграда про розгортання соціалістичного змагання за дострокове виконання післявоєнної п’ятирічки. Трудовий героїзм робітників і службовців забезпечив уже в 1946 році виконання промисловістю міста виробничих завдань на 121,8 проц. Зростали темпи розвитку виробництва і в наступні роки. У 1948 році робітники І. С. Пуховий і О. П. Яценко (фабрика музичних інструментів), О. В. Лях (завод «Жовтневий молот»), М. О. Брусін (судноремонтні майстерні) та інші виконали своє п’ятирічне завдання. Наступного року їх приклад наслідували 320 стахановців.
У 1949 році на підприємствах Чернігова десятки виробничих бригад включились у змагання за комплексну економію сировини й матеріалів і високу якість продукції. Першою в місті звання колективу відмінної якості удостоїлася передова бригада фабрики первинної обробки вовни, яку очолював А. В. Кравченко. Це звання присвоїли ще 162 бригадам. Найбільше їх працювало на фабриці музичних інструментів, колектив якої з братньою допомогою робітників Ленінградської фабрики «Красный Октябрь» освоював виробництво піаніно марки «Україна». Завдяки трудовій активності робітників і службовців продуктивність праці на заводах і фабриках міста зросла на 10 процентів, собівартість продукції знизилась на 4,5 проц. Вагомий вклад у поліпшення якісних показників вносили раціоналізатори й винахідники. Запровадження у виробництво 420 пропозицій дало 770 тис. крб. економії.
Фабрики й заводи Чернігова були відбудовані, розширені й оснащені новим устаткуванням протягом перших чотирьох років п’ятирічки. У завершальному 1950 році випуск промислової продукції у місті майже на третину перевищив довоєнний рівень.
Там, де були самі руїни, будівельники прокладали широку магістраль від Валу до Київської вулиці, реконструювали й розширювали вулицю ім. М. М. Попудренка, створювали Алею Героїв, зводили школи, клуби, житлові будинки. Серед будівельників особливо відзначалася комсомольсько-молодіжна бригада 4-ї будівельної дільниці, очолювана М. Шерстюком. За високі показники в праці вона була відзначена перехідним Червоним прапором ЦК ВЛКСМ. По-стахановському працювала на відбудові найбільшого в місті багатоквартирного будинку по вул. Куйбишева бригада Н. Кулик, що складалася з домогосподарок. Все населення піднімало з руїн рідне місто. Щоб відзначити кращих працівників, міськком партії і міськвиконком запровадили «Книжки патріотів відбудови», які вручались кожному працездатному мешканцеві. В книжці робилися відмітки про кількість годин, відпрацьованих на новобудові. Міськком партії і міськвиконком відзначали Червоними прапорами колективи, які добре працювали на відбудовних роботах. Перехідний Червоний прапор уперше було вручено працівникам обласного управління зв’язку, які вже у березні—травні 1946 року відробили 3848 людино-годин. За ініціативою Чернігівського обкому й міськкому ЛКСМУ у 1946 і 1947 рр. майже кожної неділі комсомольці й молодь міста працювали на розчистці будівельних майданчиків, прокладали комунікації, зводили будинки. Комсомольсько-молодіжні батальйони змагалися між собою.
За роки четвертої п’ятирічки було споруджено і відбудовано 13 адміністративних будинків, 14 шкіл, кінотеатр імені Щорса, готель «Десна» та інші культурно-побутові заклади. 1950 року місто прикрасилось новим залізничним вокзалом, зведеним за проектом архітектора І. Гранаткіна. На кінець п’ятирічки було відбудовано або заново споруджено майже 89 процентів довоєнної житлової площі, забруковано 62 тис. кв. м вулиць і тротуарів.
Здійснена в післявоєнні роки грошова реформа, скасування карткової системи на продовольчі товари, неодноразове зниження цін піднесли купівельну спроможність населення. У місті 1950 року працювало 111 магазинів, 2 ресторани, 49 їдалень і чайних.
У 1950 році в Чернігові проживало 60,4 тис. чол. населення. Його обслуговували три лікарні на 540 ліжок, три поліклініки, дитяча консультація, 17 амбулаторій і медпунктів. Працювало 107 лікарів і 324 середні медпрацівники.
Партійна організація і міська Рада депутатів трудящих дбали також про розвиток освіти й культури. Наприкінці відбудовного періоду всі діти шкільного віку сіли за парти. У 8 середніх і 6 семирічних школах навчалося 8615 учнів. Серед тих, хто вчився в учительському інституті, в медичному училищі і зоотехнічному технікумі, було багато фронтовиків.
Велику масово-політичну й культурно-освітню роботу серед населення провадив міський будинок культури, 8 клубів і 56 бібліотек. Під час війни літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського був евакуйований до м. Уфи. У 1946 році музей повернувся з евакуації до Чернігова. У 1947 році на підприємствах, в установах і навчальних закладах створюються первинні організації Товариства для поширення політичних і наукових знань УРСР.
Поновило свою діяльність обласне літературне об’єднання. Літературні гуртки працювали також при клубах. Молоді прозаїки й поети друкували свої перші твори в обласних і республіканських газетах, журналах. Великою популярністю користувалися вірші колишнього партизана поета С. Шуплика. У Києві була видана його книга «Пісні партизана діда Степана». Ряд цікавих вистав показав глядачам український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. Досягнення музичного мистецтва пропагували обласна філармонія та її творчі колективи.
Нових успіхів у розвитку економіки й культури добилися трудящі Чернігова в наступні роки. Під час п’ятої п’ятирічки відбувалися технічна реконструкція і розширення заводів «Жовтневий молот», судноремонтних майстерень, швейної фабрики та інших підприємств. Почали випускати продукцію нові підприємства: маслозавод, фабрика лозових меблів, цегельно-черепичний завод та інші.
Велике промислове будівництво розгорнулося у наступні роки. Розпочалося спорудження найбільших у Європі комбінату хімічного волокна (1957 р.) і камвольносуконного комбінату (1961 р.). Ці індустріальні гіганти споруджувала вся країна: обладнання надходило з Москви, Ленінграда, Уралу, Сибіру. За рішенням ЦК ВЛКСМ вони були оголошені всесоюзними комсомольськими будовами. Корпуси промислових велетнів у коротко рекордні строки зводили будівельники з багатьох радянських республік. У липні 1962 року стала до ладу перша черга комбінату хімічного волокна, а в грудні наступного року — перша черга камвольно-суконного комбінату. Чернігів перетворився на один з великих центрів хімічної і текстильної промисловості. У числі нових підприємств були також комбінат великопанельного домобудування (став до ладу 1959 р.), м’ясокомбінат (1960 р.), теплоелектроцентраль на 100 тисяч кіловат (1961 р.) та інші.
Наприкінці 1958 року робітники й службовці активно включилися в рух за комуністичну працю. Першою звання колективу комуністичної праці удостоїлася бригада слюсарів заводу «Жовтневий молот», очолювана комуністом 3. М. Піщанським. Наслідуючи приклад знатної російської робітниці В. Гаганової, комуністи фабрики первинної обробки вовни. Цибульський, А. Клевченко, О. Пастухова та бригадир заводу залізобетонних виробів Н. Минайло перейшли у відстаючі бригади і за короткий час зробили їх передовими. У 1959 році на підприємствах та новобудовах змагалися за звання колективу комуністичної праці 218 бригад, 5670 робітників виборювали звання ударника комуністичної праці.