Возз’єднання України з Росією. Економічний розвиток Чернігівщини
Виконуючи волю українського народу. Переяславська рада 8 січня 1654 року прийняла історичне рішення про возз’єднання України з Росією. Протягом січня— лютого 1654 року населення Чернігово-Сіверщини скрізь урочисто й радісно зустрічало російських послів і охоче складало присягу на вірність союзу з Росією.
Шляхетська Польща не хотіла примиритись з втратою України. Між Росією і Польщею почалась війна. У травні 1654 року разом з російськими військами до Білорусії вступили Ніжинський, Чернігівський полки на чолі з полковником Іваном Золотаренком. Вони брали участь у визволенні від польсько-шляхетських загарбників Гомеля, Речиці, Мінська, Вільна та інших міст.
Чернігівський і Ніжинський полки боролися проти зрадника І. Виговського і його прибічників, що намагалися знову встановити на Україні владу шляхетської Польщі і відновити феодально-кріпосницький гніт. Українські і російські війська в січні 1661 року під Ніжином і Черніговом розгромили польсько-шляхетські війська і татарські орди. В січні—лютому 1664 року в жорстоких боях під Глуховом і Новгородом-Сіверським вони знову завдали нищівної поразки польським військам. Російській армії і козакам всіляко допомагало місцеве населення. В цей час під Новгородом-Сіверським від рук польської шляхти загинув найближчий соратник Богдана Хмельницького — Іван Богун.
Поглиблення класових суперечностей і незадоволення Андрусівською угодою привели в січні 1668 року до повстання народних мас проти козацької старшини і царських воєвод. Повстанці захопили Новгород-Сіверський, Сосницю, Батурин, Стародуб, Глухів, Прилуки. Лише в Чернігові, Ніжині й Острі місцевим гарнізонам вдалося витримати багатомісячну облогу до підходу російських військ. Завдяки боротьбі народних мас воєводська влада на Лівобережній Україні була обмежена.
В другій половині XVII ст. на чернігово-сіверських землях, вже визволених від польсько-шляхетського гніту, помітно розвивалися сільське господарство, ремесла, торгівля, зростали міста. Переважна більшість населення займалася землеробством і скотарством. Основною системою землеробства було трипілля. Вирощували жито, пшеницю, гречку, овес, просо. Розвивалося садівництво, бджільництво, рибальство. Були поширеними борошномельний і гуральницький промисли.
Російські царі й українські гетьмани щедро роздавали землі вельможам, козацькій старшині, монастирям. Великі земельні масиви одержали від царя О. Меншиков, П. Шафиров та інші. Не забували про себе й гетьмани. В Ніжинському полку Мазепі належало 3585 дворів, а Скоропадському — 4340, у Прилуцькому відповідно 297 і 779, у Чернігівському — 1244 і 306, у Стародубському — 8626 і 83854. Серед великих землевласників-монастирів одне з перших місць належало Благовіщенському.
В маєтках поміщиків, монастирів і козацької старшини засновувалися рудні, гути й буди. На руднях з болотної руди виготовляли залізо, на гутах з піску й вапна — скло, на будах з деревини — поташ. Чернігівщина була одним з місць найбільшого зосередження рудень на Україні. На руднях, гутах, будах працювали феодально залежні селяни, а також наймані робітники.
Зростання великого землеволодіння було нерозривно пов’язане з дальшим гнобленням селян. Вони виконували панщину, сплачували численні збори натурою і грішми на користь маєтку, старшинської адміністрації, духовенства тощо. Зазнаючи знущань, селяни скаржилися на панів. У 1715 році селяни с. Домашлина Менської сотні подали скаргу на свого пана, в якій зазначалося: «Тепер Полуницький бере з двору по 16 шагів і по три четверика вівса. І так робить, що хоче… Працюємо ми тижнів по шість, сім без відпочинку… Землі наші власні також самоправно відбирає».
Після возз’єднання України з Росією міста переставали бути необмеженою власністю феодалів. Чернігів, Ніжин, Новгород-Сіверський, Конотоп, Глухів, Козелець, Березна, Батурин дістали магдебурзьке право, яке надавало їм самоврядування. В містах розвивалися ремесла й торгівля. Ремісники об’єднувалися в цехи. Так, наприклад, у Ніжині існували теслярський, шевський, кравецький, ковальський, гончарський, слюсарний та інші цехи.
В кінці XVII — на початку XVIII ст. економічні зв’язки чернігівських земель з Росією значно розширилися. Вони все більше включалися до всеросійського ринку. Після визвольної війни до Ніжина, Борзни, Прилук, Сосниці, Мени, Чернігова, Новгорода-Сіверського приїздили севські торгові люди, в Борзні, Барві бували торгові люди з Рильська.
Населення постійно виступало разом з російським народом проти іноземних загарбників. Це з новою силою виявилось у боротьбі проти шведських інтервентів на початку XVIII ст. Коли стало відомо про ворожу навалу і про те, що гетьман Мазепа зрадив український народ, жителі Новгорода-Сіверського, Прилук, Ічні, Срібного та інших міст і сіл надсилали Петру І чолобитні, в яких заявляли про свою готовність стати на захист рідної землі. Селяни подавали допомогу російським і українським військам продовольством, фуражем, транспортом. У листопаді 1708 року селяни села Голінки знищили шведський загін. Того ж місяця ворожий загін було також розгромлено біля Новгорода-Сіверського.
Восени 1708 року шведські війська повели наступ спочатку на Стародуб, а потім — на Новгород-Сіверський. Через ці міста пролягали шляхи з Росії на Україну, тут зосереджувалися великі запаси продовольства, фуражу й боєприпасів. Російські і українські козацькі війська, в числі яких були Чернігівський, Ніжинський та Стародубський полки, відстояли Стародуб і Новгород-Сіверський. Не здійснив ворог і наміру щодо Батурина. Взяття його російськими військами 2 листопада 1708 року позбавило шведів можливості поповнити свої резерви продовольством і боєприпасами. Російським військам у боях за Батурин допомагали козаки Прилуцького полку. 27 червня 1709 року під час Полтавської битви шведські війська були розгромлені. Проти шведів активно діяли козаки Чернігівського полку.
Основну роль у господарському житті у XVIII ст., як і раніше, відігравали землеробство й тваринництво. У другій половині XVIII ст. поряд з старими культурами почали садити картоплю. Промислом ставало городництво. З 1763 року населення міста Ніжина, а згодом і сіл Бобрика, Липового Рогу почало сіяти огірки сорту, створеного шляхом народної селекції. Жителі сіл Крутів, Хорошого Озера, Печей, Омбиша, Прохорів та інших спеціалізувалися на вирощуванні нового сорту цибулі. Ніжинські огірки й крутянська цибуля і досі відомі своїми високими смаковими якостями.
У XVIII столітті на Чернігівщині тисячами десятин землі володіли магнати Кочубеї, Скоропадські, Румянцеви, Долгорукови, Мусіни-Пушкіни та інші. Великими власниками були також монастирі. Всього у володінні монастирів на Чернігівщині було 19040 ревізьких душ.
Феодальна й монастирська власність на землю становила основу експлуатації залежних селян. У 1782 році «піддані» й «підсусідки» складали майже дві третини, а козаки третину до всього населення Чернігівщини. «Піддані» й «підсусідки» не мали своєї землі і користувалися землею поміщиків. За це вони відбували панщину, яка доходила вже до 4—5 днів щотижня. У 1783 році на Лівобережній Україні кріпацтво було оформлено юридично. У 1785 році козацька старшина, згідно з «Жалуваною грамотою дворянству», була зрівняна з російським дворянством.
Селяни не мирилися з усе зростаючим гнобленням. Частина їх тікала в південні степи. Коли в 1773—1774 рр. в Росії відбувалася селянська війна під проводом Омеляна Пугачова, в його військах були селяни-втікачі з Чернігівщини. В 1783 році діяли повстанські загони, очолювані С. Гаркушею. Повстанці підпалювали маєтки, вбивали панів. У 1784 році Гаркуша був схоплений і засуджений чернігівською палатою карного суду на довічну каторгу.
У XVIII ст. феодально-кріпосницькі відносини на Україні, як і в Росії, досягли свого вищого розвитку. Водночас починається розклад феодально-кріпосницької системи, в її надрах розвиваються нові, капіталістичні відносини.
У другій половині XVIII століття на Чернігівщині налічувалось близька 100 рудень. На кожній із них працювало в середньому по 12—13 чол. Вони випускали від 25 до 35 тис. пудів залізних виробів на рік. Однак рудні не переросли у металургійні заводи. На початку XIX ст. вони майже повсюди припинили існування.
Про зародження в надрах феодального суспільства капіталістичних відносин свідчили початкові форми мануфактури. В 1726 році в м. Почепі та с. Шептаках біля Новгорода-Сіверського відкрилися полотняні мануфактури. їх продукція йшла на задоволення потреб військового відомства. У 1737 році стала до ладу суконна мануфактура у с. Ряшках, на якій працювало до 700 робітних людей. Вона випускала понад 30 тисяч аршин сукна у рік. Сукно виробляли також в Батурин! і Нових Млинах. На багатьох мануфактурах працювали наймані робітники.
Відбувався дальший розвиток ремесел. Найпоширенішими цехами були кравецький, кушнірський, шевський, ковальський, ткацький, бондарський, гончарний, різницький, шаповальський, перепечайський (випікання хліба). У 80-х роках на території Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв налічувалося тільки майстрів 7 спеціальностей 2,8 тисячі. Значна частина жителів в зв’язку з малоземеллям і низькими врожаями займалася промислами. Провідне місце належала деревообробному промислу. Певного поширення набрав і гончарний промисел.
Через Чернігівщину здавна проходили важливі торгові шляхи, що з’єднували Центральну Росію з Південною Україною: Москва—Орел—Глухів—Ніжин—Київ— Таврійська губернія; Петербург—Могильов—Чернігів—Лубни—Катеринослав.
По цих шляхах купці привозили товари на ярмарки, яких у 80-х роках щороку на Чернігівщині влаштовували до 232. Одним з великих торгових центрів був Ніжин. На його багатолюдні ярмарки московські купці привозили різний посуд папір, сургуч, цукор, каву, китайські товари; купці з міст Болохова, Белова і Курська — червону і чорну юхту, з Тули — залізо й залізні вироби. Продавали на ніжинських ярмарках також товари з Кенігсберга, Лейпціга, Венеції, з Польщі, Молдавії, Угорщини. Крім ярмарків влаштовувалися базари. У 80-х роках в Новгород-Сіверському й Чернігівському намісництвах відбулося 5305 базарів.
Поряд з посиленням феодально-кріпосницького гніту царський уряд проводив політику ліквідації автономії України. В 1764 році він скасував гетьманство, а в 1781 році — адміністративно-полковий устрій. 1782 року були засновані Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва. У їх складі налічувалося 22 повіти. Козелецький і Остерський увійшли до складу Київського намісництва.