Чернівці на початку ХХ століття (продовження)
Становище чернівецьких робітників було набагато гіршим, ніж у централь них провінціях Румунії. Робочий день на промислових підприємствах тривав від 10 до 14 годин, а заробітна плата весь час зменшувалась. У 1929 році, порівнюючи з 1913 роком, вона становила 65 проц. Особливо згубно на становищі робітничого класу позначилась світова економічна криза 1929-1933 рр. Майже половина підприємств повністю або частково не працювала. Обсяг промислового виробництва скоротився в 3 рази, а кількість робітників — майже у 2 рази. За офіційними даними румунської статистики, за 1927-1935 рр. зарплата робітників знизилась на 42 проц., а робочий день на більшості підприємств збільшився до 16 годин. У зв’язку з скороченням виробництва тисячі робітників були викинуті на вулицю. В 1930 році в Чернівцях нараховувалось тисячі безробітних.
Трудящі фактично були позбавлені медичного обслуговування. В 1934—1937 рр. у місті на 140 тис. населення налічувалось 5 лікарень. Швидка допомога мала лише одну машину. В місті не було санепідемслужби. Приватна практика і висока плата за утримання хворих у лікарнях зробили неможливим лікування робітників і селян.
Окупація Буковини супроводжувалась примусовою румунізацією. В усіх народних школах, вищих та середніх учбових закладах навчання велося румунською мовою. До того, за навчання в університеті слід було платити 10 000 лей за рік, а денний заробіток робітника-поденщика становив 27—40 лей.
Трудящі Чернівців не мирилися з соціальним і національним гнітом, під керівництвом комуністичної організації вони боролися за своє визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. В місті не припинялася страйкова боротьба. Великі страйки відбулися в 1924—1925 рр. Страйкарі вимагали підвищення зарплати, поліпшення умов життя, надання політичних прав. Першого травня 1926 року в Чернівцях пройшли масові збори, в яких взяли участь понад 10 тис. робітників і селян з навколишніх сіл. 9 і 10 травня на багатолюдних зборах, приурочених виборам до румунського парламенту, трудящі вимагали самоврядування для Буковини, укладання миру з Радянським Союзом, припинення терору, надання демократичних свобод, передачі поміщицької землі селянам без викупу. В 1928 році в Чернівцях відбулися мітинги під лозунгами передачі влади трудящим і приєднання Буковини до Радянської України.
Ще більшого розмаху набрала революційна боротьба трудящих в роки світової економічної кризи. Більшість промислових підприємств міста була охоплена страйковим рухом. У перших рядах борців проти гнобителів ішли комуністи. Під їх керівництвом 8 січня 1930 року робітники зібралися і попрямували до палати юристів, де йшов судовий процес над керівниками революційних профспілок. Комуніст друкар Є. Стефюк ніс червоний прапор з написом: «Ми вимагаємо звільнення наших заарештованих товаришів! Хліба для безробітних! Припинити підготовку війни проти Радянського Союзу!». Демонстрацію розігнали, а багатьох її учасників заарештували.
Грандіозна демонстрація відбулася в Чернівцях 21 березня 1932 року. Людському потокові не було кінця-краю. Всюди лунали вигуки: «Хліба! Роботи! Свободи!» Над колонами майорів червоний прапор.
З 1931 року в Чернівцях діяла революційна організація студентів. Її учасники розповсюджували комуністичні листівки, організовували вечори молоді та гуртки по вивченню творів класиків марксизму-ленінізму.
Трудящі Чернівців вели невпинну боротьбу проти фашизму і війни. В 1934 році у місті створюється Антифашистська ліга. В травні 1936 року з ініціативи Буковинської комуністичної організації тут відбувся антифашистський мітинг, в якому взяло участь 20 тисяч робітників і селян. Його учасники проголошували гасла: «Геть фашизм!», «Геть війну!», «Ми хочемо миру!».
Чернівці були центром революційного руху на Буковині. Тут перебували підпільні обласний і міський комітети Комуністичної партії Румунії. Обком видавав газету «Червона Буковина» (1932—1933 рр.). Буковинський обласний комітет комуністичної спілки молоді Румунії теж підпільно видавав газети «Молодий комуніст» (1926—1940 рр.), «Молода гвардія» (30-ті роки). В Чернівцях перебував секретаріат революційної партії «Визволення» (1929—1930 рр.)» діяв об’єднаний комітет унітарних профспілок.
Протягом 1918—1922 рр. у Чернівцях жив і брав активну участь у комуністичному русі талановитий публіцист, вчитель С. І. Канюк (1880—1944). Він редагував прогресивні газети «Воля народу» (1919—1920 рр.), «Громада» (перша половина 1921 року), був одним із засновників комуністичної організації Буковини.
У Чернівецькій партійній організації виріс і змужнів визначний діяч комуністичного руху Румунії С. Г. Галицький (1889—1954). Він — син сільського шевця, після закінчення Празького університету з 1924 року працював у Чернівцях, брав активну участь у революційній боротьбі. В 1927 році його обирають секретарем підпільного обкому партії, а в 1931 році — членом Політбюро Комуністичної партії Румунії. В 1933—1935 рр. С. Г. Галицький був представником від КПР, а в 1935— 1936 рр.— федерації бал камських компартій у Комінтерні.
На нелегальній партійній роботі в Чернівцях працював також талановитий публіцист і оратор І. Д. Стасюк (1896—1945), член підпільного обкому КПР (1926— 1930 рр.), редактор газет «Боротьба» (1925—1928 рр.) і «Борець» (1929—1930 рр.).
Діяча комуністичного руху В. В. Гаврилюка знали як здібного керівника студентських революційних гуртків. Водночас він підтримував тісні зв’язки з керівниками підпільних груп на селі. З 1925 року В. В. Гаврилюк очолював комуністичну організацію Буковини.
Комуністи Буковини разом з прогресивними діячами краю відстоювали здобутки української культури від нищення її завойовниками, докладали всіх зусиль, щоб вона розвивалася й далі. Прогресивна чернівецька преса — газети «Громада», «Борець», частково «Воля народу» та «Боротьба», коли їх редагували С. Канюк та І. Стасюк — обстоювали соціальні й національні права трудящих Буковини.
С. Канюк на гектографі в 1920 році випустив збірку «Співаник робочих». Ця збірка швидко поширилась серед трудящих міста. С. Канюк та І. Стасюк брали активну участь у роботі літературно-громадського журналу «Промінь», що виходив у Чернівцях в 1922—1923 рр. і згуртовував навколо себе літературні сили, переважно молоді. За друкування творів українських поетів (П. Тичини, Д. Загула), статей про Країну Рад та революційну боротьбу трудящих Буковини журнал зазнавав неодноразових цензурних утисків і переслідувань. І. Стасюк виступав з промовами на шевченківських вечорах, викриваючи націоналістичних фальсифікаторів творчості Кобзаря. Революційній пропаганді сприяли й театральні вистави.
Серед чернівецької літературної молоді початку 20-х років особливо відзначався О. Вільшина (1899—1924). Великої популярності набув цикл його революційних віршів «Веснянки». Він виступав ще як критик, полум’яний пропагандист української радянської літератури.
Постійні переслідування сигуранци перешкоджали розгортанню . культурної роботи. Забороняючи навіть користуватися українською мовою на вулицях міста, окупанти водночас підтримували різні антирадянські націоналістичні видання.