Чернівці на початку ХХ століття
В роки першої світової війни Чернівці перебували в смузі воєнних дій. На початку війни — 21 вересня 1914 року — російська армія визволила місто від австро-угорських військ, але через місяць залишила його. Після контрудару 28 листопада сюди знову вступили російські частини. Цього разу вони утримувалися тут до 17 лютого 1915 року. Нарешті 18 червня 1916 року російські війська втретє визволили Чернівці і залишалися в місті до серпня 1917 року.
Війна завдала руйнувань і злиднів. В результаті примусової евакуації, яку проводило австрійське командування, населення Чернівців скоротилось майже вдвоє.
Становище трудящих виявилось настільки тяжким, що російське командування змушене було в 1916 році відкрити роздавальні пункти, де населення могло по доступних цінах одержувати продукти. Для голодних дітей-же-браків, які цілими групами ходили по вулицях, були організовані дитячі будинки. В них харчувалося 5— 6 тис. дітей.
Серед трудящих міста все більше посилювалось невдоволення війною, загострювались класові суперечності між робітниками й капіталістами. Від революційних солдатів-більшовиків 8-ї російської армії жителі чули, що вихід з нестерпного становища один — перетворити імперіалістичну війну в громадянську, спрямувати зброю проти буржуазії, добитися справедливого миру.
Тому, незважаючи на суворий військовий режим, робітники піднімалися на визвольну боротьбу, яка особливо посилилась після Лютневої революції в Росії.
Вже 23 березня в Чернівцях проходили мітинги з нагоди повалення царизму. На багатьох будинках з’явились червоні прапори. Трудящі міста надіслали палке вітання Петроградській Раді робітничих і солдатських депутатів.
Тим часом ліберальні елементи російської адміністрації та офіцери штабу 8-ї армії сформували Виконавчий комітет військових і громадських організацій Чернівців і Буковини — буржуазний орган, який намагався загальмувати піднесення революційного руху. 19 березня в місті почала виходити газета «Русский вестник», що пропагувала політику Тимчасового уряду. Однак революційні виступи трудящих не припинялися.
28 березня було обрано Чернівецьку гарнізонну Раду військових депутатів. Згодом була створена Рада робітничих депутатів на Чернівецькому залізничному вузлі.
Першого травня 1917 року вулицями міста пройшло понад 10 тисяч демонстрантів. Вони крокували з оркестром і революційними піснями, з червоними прапорами і гаслами: «Геть війну!», «Хай живе мир між народами без анексій і контрибуцій!», «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Під лозунгами боротьби проти війни пройшла багатотисячна демонстрація і 18 червня 1917 року.
На початку серпня 1917 року російська армія, після провалу червневого наступу, залишила Чернівці. До міста вступили австро-угорські війська, які ліквідували Ради та інші революційні завоювання трудящих. Та все ж під впливом подій Великого Жовтня у Чернівцях революційна боротьба продовжувалась. 27 листопада чернівчани гаряче вітали посланців Радянської держави — військових парламентаріїв, які прибули сюди для укладання перемир’я з австро-угорським військовим командуванням. Як тільки на вулицях з’явилися з білими прапорцями автомашини, в яких сиділи солдати з червоними стрічками на кашкетах, місто блискавично облетіла радісна звістка. Незабаром Театральна площа, де зупинилися машини, була переповнена людьми. Вигуками «Хай живе мир!» чернівчани вітали посланців Радянської держави. В січні 1918 року робітники міста приєднались до загального політичного страйку трудящих Австро-Угорщини і вимагали укласти справедливий договір з Радянською Росією — без анексій і контрибуцій.
Незабаром завдяки революційній боротьбі трудящих Австро-Угорщина розпалась. Створилися сприятливі умови для визволення народних мас Буковини. З листопада 1918 року в Чернівцях відбулося багатотисячне народне віче трудящих Північної Буковини, яке прийняло рішення про «приєднання австрійської частини української землі до України». Невдовзі в Народному домі відбулась нарада, її учасники вирішили «взяти владу на місцях, обеззброїти жандармів, утворити земельні комітети, розділити маєтки дідичів». Того ж дня в місті проходила численна демонстрація трудящих, було створено ЦК буковинських комуністів, який очолив С. Канюк. Австрійський намісник на Буковині змушений був через кілька днів зректися влади.
Налякані розмахом революційної боротьби, буржуазно-поміщицькі кола запросили на допомогу війська боярської Румунії, які 11 листопада 1918 року окупували Чернівці, але революційний рух у місті тривав. На початку 1919 року в Чернівцях страйкували залізничники, деревообробники, робітники електростанції, трамвая, водогону. Перше травня трудящі відзначили 10-тисячною демонстрацією.
В ніч з 17 на 18 листопада 1919 року в Чернівцях повстали солдати 113-го стрілецького полку, який складався переважно з буковинців — колишніх австрійських солдатів. Повстання очолили комуністи. За сигналом пострілу з гвинтівки понад 2000 солдатів вийшли з казарм, обеззброїли пости, розігнали офіцерів, розгромили військовий склад і розібрали зброю. Тоді трьома колонами розійшлися по вулицях міста. Одна з них відправилась на станцію Чернівці, де захопила бухарестський поїзд, обеззброїла військові пости на мостах через Прут і захопила станцію Моші. Друга колона повстанців оволоділа вокзалом Градіна-Публіке і знищила там документацію. Третя колона вирушила до інших військових казарм, але була обеззброєна і арештована. Румунські окупанти придушили це повстання.
Ще більше посилився революційний рух у 1920 році. В лютому чернівецькі робітники активно виступили з протестом проти кривавої розправи румунського уряду над робітниками Бухареста. В серпні у місті відбувся 6-тисячний мітинг, учасники якого вимагали возз’єднання з Радянською Україною.
21 жовтня 1920 року робітники Чернівців провели загальний політичний страйк. Зранку на площі біля Робітничого будинку зібралося кілька тисяч людей. Страйкарі заявили, що вони не поновлять роботи, поки триватиме страйк у Румунії. Перелякані власті привели в бойову готовність війська, виставили на вулицях посилені озброєні загони. Багатьох учасників страйку було заарештовано і кинуто до в’язниці.
Протягом 20—30-х років у Чернівцях виникають нові промислові підприємства. Були збудовані меблева, взуттєва, гудзикова, панчішно-трикотажні і текстильні фабрики, металоштампувальний, сільськогосподарських машин, емалевого посуду, гумовий заводи та ряд інших підприємств. Більшість їх мала напівкустарний характер. Поряд існували кустарні майстерні. Промислових і кустарних підприємств у 1930 році в місті налічувалось 1672. З них 604 — належали кустарям-одинакам, 842 — мали від 2 до 5 робітників, 170 — від 6 до 20, 51 — понад 20,5 — понад 200 робітників. Промисловим виробництвом було зайнято 8390 робітників і службовців. А всього в Чернівцях у 1930 році проживало 111 470 чоловік.
У місті споруджували будинки, широко застосовуючи металеві й залізобетонні конструкції. До найбільших з них відносяться: будинок румунської культури (нині Будинок офіцерів), аеровокзал, поліклініка по Шкільній (нині Боженка) вулиці. В південній частині міста виросли цілі квартали добре обладнаних особняків, де жили багатії.
В Чернівцях відкривалися численні філіали румунських та іноземних банків. У 1924 році засновано філіал Румунського кредитного акціонерного банку. Найбільша частина його акцій зосереджувалась у Паризькому банку. Це створювало сприятливі умови для проникнення французького капіталу в економіку Буковини. Філіал банку «Мармарош банк і К°» контролював майже всю харчову й лісову промисловість краю. Національно-торговий, Східний акціонерний, Північнобуковинський та інші банки мали свої підприємства, склади, контролювали промисловість міста і сільськогосподарське виробництво всієї Буковини. Питома вага Чернівців у зовнішній торгівлі Румунії становила 12—15 процентів.