Чернівці сьогодні
Радянський уряд високо оцінив зусилля робітників, інженерів і техніків, партійних, радянських і господарських працівників, спрямовані на піднесення виробництва. Майже 550 чоловік за успішне виконання семирічки було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу, а бригадирові гумовзуттєвого заводу Н. І. Ванясовій присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Орден Леніна одержали бригадир комплексної бригади машинобудівного заводу М. С. Одинок, формувальник заводу металовиробів Г. Т. Дуб, бригадир слюсарів-ремонтників будівельно-монтажного управління № 5 Д. Г. Чоботар та інші.
Тепер чернівчани наполегливо борються за успішне виконання нової п’ятирічки. Багато колективів змагається за те, щоб п’ятирічну програму завершити до 7 листопада 1970 року, а окремі бригади і цехи прагнуть справитись з цим завданням до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна.
Про високе трудове піднесення свідчать показники роботи, досягнуті в 1967 ювілейному році. 192 виробничі колективи добилися права називатися колективами ім. 50-річчя Великого Жовтня. Промислові підприємства міста дали країні понадпланової продукції на 13,6 млн. карбованців.
Уславили свої імена передовики виробництва: Герой Соціалістичної Праці текстильниця О. М. Мазерська, депутат Верховної Ради УРСР ткаля Д. В. Кучерян, керівник бригади комуністичної праці текстильного об’єднання «Восход» І. М. Гафонов, заслужений будівельник республіки, керівник бригади комуністичної праці будівельного управління № 1 облбудтресту І. В. Рига та інші.
На 77 підприємствах міста тепер зайнято понад 44 470 робітників та інженерно-технічних працівників. Незважаючи на швидкі темпи розвитку машинобудування, металообробної, хімічної, енергетичної і деревообробної галузей виробництва, провідною в місті залишається легка промисловість. Вона представлена текстильним об’єднанням «Восход», швейним об’єднанням «Трембіта», трьома трикотажними і двома галантерейними, взуттєвою, швейною, рукавичною і гудзиковою фабриками.
Друге місце належить харчовій промисловості — одній з найстаріших у місті. Обсяг її валової продукції, порівнюючи з 1946 роком, збільшився в 17 разів. До числа найважливіших харчових підприємств належать цукрокомбінат, масложиркомбінат, м’ясокомбінат, маслозавод. У 1967 році м’ясокомбінат виробив 3,6 тис. тонн ковбас і 22,4 тис. тонн м’яса. Він виготовляє продукцію не лише для Чернівецької області, а й відправляє значну частину її в Донбас, Москву і Ленінград.
Третє місце в структурі промислового виробництва посідає машинобудівна і металообробна промисловість. Ця галузь виросла майже в 73 рази. Найбільшими підприємствами є «Легмаш», «Емальпосуд», інструментальний, металовиробів, машинобудівний та інші заводи. Серед них важливе значення має машинобудівний завод. Він виробляє устаткування для нафтової і хімічної промисловості, а також потужні шахтні млини для теплових електростанцій. Його продукція далеко відома за межами нашої країни. Її охоче купують Болгарія, Польща, Румунія, Куба, Корейська Народно-Демократична Республіка, Демократична Республіка В’єтнам. Машини з маркою «ЧМЗ» працюють в Індії, Бірмі, Індонезії, Афганістані і на Цейлоні.
Новою галуззю промисловості є хімічна. Вона представлена хімічним і гумовзуттєвим заводами, фабрикою побутової хімії. Створений на базі дрібних клеєварного і лакофарбного заводів, Чернівецький хімічний завод випускає різноманітну продукцію. Підприємство оснащене досконалою технікою — центрифугами, змішувачами, вальцями та іншим устаткуванням, використання якого дозволило збільшити обсяг виробництва продуктів за останні 7 років у 2,6 раза.
Дедалі розвивається деревообробна промисловість. По випуску валової продукції вона посідає п’яте місце. Чернівецькі гарнітури, дивани, гардероби та інші меблі вивозять у різні міста країни — Москву, Київ, Харків, Донецьк, Одесу, Запоріжжя, Дніпропетровськ.
Для успішного розвитку промисловості міста організуюче значення має соціалістичне змагання і творча співдружність між колективами Чернівців і підприємствами інших міст Радянського Союзу. Ще в перші післявоєнні роки народилася дружба між робітниками текстильних фабрик Чернівців і московського орденоносного комбінату «Трехгорная мануфактура». Тоді й був укладений між ними перший договір на соціалістичне змагання. Це змагання стало справжнім символом дружби і єднання російських і українських трударів.
Плодотворним було й змагання колективу Чернівецької трикотажної фабрики № 2 з робітниками Загорської фабрики. Російські і українські трикотажники працювали над проблемою — механізація плоскофангових машин. Загорцям першим пощастило створити механізований привід до машин.
Але певна заслуга була в цьому і чернівчан, які щиро ділилися з російськими братами результатами своїх досягнень. Як символ спільних творчих зусиль ще й сьогодні в цеху Чернівецької трикотажної фабрики стоїть машина з приводом загорців, металева табличка на ній — свідчення колективних пошуків поборників технічного прогресу.
Багато корисного дало змагання чернівецьких залізничників з колективом Московського відділка Московсько-Рязанської магістралі, робітників трикотажної фабрики № 1 з молдавськими і білоруськими колегами, панчішників і гумовзуттєвиків Північної Буковини з друзями по професії з Ленінграда й Риги, колективу Чернівецької фабрики головних уборів з працівниками підмосковного міста Завидова.
Швидке зростання економіки міста сприяє неухильному підвищенню матеріального і культурного рівня трудящих. Яскравим показником цього є поліпшення житлових умов. З 1959 по 1967 рік побудовано 5838 квартир. Житловий фонд Чернівців збільшився на кінець цього року до 1421 тис. кв. м. Виросли нові вулиці: Фестивальна, Миру, Ярослава Галана, проспект 50-річчя Жовтня та інші.
Місто газифікується. За період з 1959 по 1967 рік прокладено 127,8 км газопровідної мережі, газифіковано 26 211 квартир і понад 775 промислових та комунально-побутових об’єктів. Крім того, побудовано міжобласну станцію стислого газу, яка обслуговує населення ще не газифікованих районів.
В особистому користуванні чернівчан є 36 тис. радіоприймачів і 20 300 телевізорів. З кожним роком місто стає красивішим, впорядкованішим. На вулицях і площах висаджено понад 1 млн. декоративних дерев. За останні 10 років заасфальтовано і вимощено 115,8 км вулиць. Електромережа вуличного освітлення становить 330 кілометрів.
Дедалі зростає торгівля. В 1958 році налічувалось 345 торговельних підприємств, а в 1967 році їх було 635. Через магазини населення придбало багато радіоприймачів, телевізорів, швейних машин, велосипедів, мотоциклів, меблів, бавовняних і шерстяних виробів.
Міське населення відчуває постійне піклування про своє здоров’я. В Чернівцях є 32 лікувальні установи, де працюють 1375 лікарів і 2695 працівників середнього медичного персоналу. Зросла кількість ліжок у лікарнях, хворих добре доглядають.
Для зручності користування міським транспортом трамваї замінено тролейбусами. Околиці міста — Червоне, Клокучка, Молдавське — з’єднано з центром автобусним транспортом. Крім того, в місті є таксомоторний парк.
Чернівці мають також добрий зв’язок з районами області. Радіально від міста відходять автомобільні шляхи на Новоселицю і Хотин, Глибоку і Сторожинець, Вашківці, Вижницю і Путилу, Кіцмань і Хрещатик. Населення користується приміським транспортом залізниць Чернівці — Вашківці — Вижниця, Чернівці — Заставна, Чернівці—Глибока—Сторожинець. Сталевими магістралями місто зв’язане з областями України та союзними республіками. З Чернівецького аеропорту відправляються пасажирські літаки на Москву, Київ, Львів, Кишинів, Сімферополь.
За роки Радянської влади Чернівці стали значним культурним і науковим центром. Повністю ліквідована неписьменність, значно підвищився культурний рівень населення. В 1967 році налічувалось 46 загальноосвітніх шкіл, 10 шкіл робітничої молоді, 4 школи-інтернати. У них працювало близько 2096 вчителів.
Молоде покоління виховується на революційних і трудових традиціях. У 41 школі відкриті ленінські зали і кімнати, а в 11 школах — музеї В. І. Леніна.
Експозиція багатьох шкільних музеїв відображає діяльність видатних діячів КПРС і Радянської держави, подвиги героїв Великої Вітчизняної війни, творчий шлях класиків української і російської літератури.
Популярним серед дітей став клуб інтернаціональної дружби середньої школи № 2. Його члени налагодили тісні зв’язки з комсомольськими організаціями ударних будов різних районів Радянського Союзу. У відповідь на їхні листи виробничники надсилають цікаві матеріали про свою роботу, зразки продукції підприємств, на яких вони трудяться. У клубі відбуваються зустрічі учнів з делегаціями зарубіжних гостей, які відвідують Чернівці. В музеї клубу зберігаються листи Моріса Тореза, Пальміро Тольятті, Гаррі Політа, Долорес Ібаррурі, Вальтера Ульбріхта, Георгія Георгіу Дежа, Селям Аделя та інших діячів комуністичного руху.
У вихованні молодого покоління школам допомагають позашкільні заклади — Палац піонерів, Будинок піонерів, 2 спортивні школи, екскурсійно-туристська станція, станція юних техніків і натуралістів.
За плодотворну виховну роботу близько 100 чернівецьких педагогів нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу, а К. С. Бондарець, С. В. Сальніковій, М. П. Ковальській, Р. І. Петкович присвоєно звання заслуженого вчителя школи УРСР.
Радянська влада широко відкрила двері вузів для трудящих міста. Письменниця Буковини О. Ю. Кобилянська писала: «Споконвіку не знав народ, що таке університет. Він міцно зрошував чужу землю своїм потом, а шлях до освіти, до правдивої культури був йому на важкому замку замкнутий… А тепер народу широко розкриті двері університету». Крім університету, в Чернівцях працюють медичний інститут, філіал Київського торгово-економічного інституту. Цими навчальними закладами охоплено близько 12 тис. студентів. За радянський час чернівецькі вузи випустили понад 16 205 кваліфікованих спеціалістів.
Підготовкою спеціалістів зайняті в державному університеті заслужені діячі науки УРСР професори К. М. Леутський і А. Г. Самойлович, професори Г. X. Молотковський, А. В. Панфілов, Г. Т. Пилюгин, В. А. Домбровський; в медичному інституті — заслужений діяч науки УРСР, професор Б. Л. Радзіховський, професори С. Н. Савенко, Л. І. Роман, О. І. Самсон, С. А. Кац, О. О. Гладков, Ю. С. Касько.
Вузи міста ведуть також значну наукову роботу. Колектив державного університету здійснює комплексне вивчення історії, мови, культури, економіки і природних ресурсів Карпат та Прикарпаття. На основі матеріалів наукових експедицій університету вироблено ряд рекомендацій для народного господарства, видано 9 томів «Праць комплексної експедиції університету». З 1945 по 1967 рік тут видано 58 томів «Наукових записок», 24 монографії, 65 підручників, 123 томи інших видань. За цей же час медичний інститут опублікував 24 монографії, 6 підручників, 29 збірників наукових праць.