Чернівці у XVIII столітті
У XVIII столітті чернівчани не раз зустрічали російських воїнів як визволителів. Вони вперше тут побували у 1709 році, після розгрому шведів під Полтавою. Переслідуючи ворога, російські воїни підійшли до кордонів Молдавії, по Дністру і Черемошу зайняли оборону, щоб не допустити шведського короля Карла XII в Польщу. Недобиті шведські загони з дозволу турків розташувалися на околиці Чернівців, грабували населення, відбирали хліб, худобу, коней, запровадили нові податки. Буковинці звернулися тоді по допомогу до росіян. Місцеві провідники привели з Кут до Чернівців близько 4 тис. російських солдатів, які розгромили шведські загони біля села Михальча і гори Цецино.
В 1739 році російські війська завдали поразки турецькій армії у Ставчанській битві під Хотином і визволили Чернівці. Однак тільки в 1769 році, завдяки перемозі російської армії у війні з Туреччиною (1768—1774 рр.), турецькі поневолювачі були остаточно вигнані з Буковини.
Скориставшись тим, що, згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договором, російські війська в 1774 році були виведені з Буковини, край загарбала австрійська монархія.
Життя трудящих Чернівців, як і всієї Буковини, за часів панування австрійських окупантів не поліпшилось, а дедалі погіршувалось. Хоч австрійська монархія обіцяла вжити заходів щодо обмеження панщини, дати привілеї міському населенню, але це були пусті балачки. Соціальний і національний гніт з роками посилювався, міська біднота терпіла від голоду й нужди.
За своїм соціальним складом населення Чернівців було різнорідним. Тут жили ремісники, селяни, купці, духовенство, бояри, чиновники. В 1775 році в місті нараховувалось 48 селянських і 6 боярських сімей, 114 чиновників і 10 священиків. Згідно з переписом 1779 року, в Чернівцях було 24 кравці, 24 хутровики, 22 шевці, 6 гончарів, 5 пекарів, 7 м’ясників, 3 пивовари, 4 годинникарі, 3 столяри, 3 теслярі, 2 зброярі, 2 ткачі, 1 ювелір, 1 слюсар, 1 будівельник, 1 скляр, 1 трубочист, 2 шкіряники, 63 торговці. Ремісники обслуговували потреби не лише міста, а й навколишніх сіл. Вони виробляли одяг, взуття, будівельні матеріали, харчові продукти.
З 1783 року почали створюватись ремісничі цехи. Через 20 років їх у Чернівцях було 12. Тринадцятий цех об’єднував художників, годинникарів, малярів, друкарів, ювелірів і токарів по дереву.
В II половині XVIII століття інтенсивніше зростає промисловість. На Пруті будуються водяні млини, виникають цегельні заводи. Ці заводи розміщалися, переважно там, де тепер проходить Руська вулиця і міститься філармонія.
Пожвавлювалась і торгівля. З 1786 року в Чернівцях, на території нинішньої Радянської площі, щороку влаштовувався Петрівський ярмарок, який тривав два тижні. На ньому продавали овець, коней, велику рогату худобу, різноманітні коштовні речі. Сюди приїжджали купці з різних країн Європи. В 1788 році в Чернівцях налічувалось 20 корчем і 15 пивних.
Економічному зростанню Чернівців сприяло перетворення їх в адміністративний центр краю. В 1786—1849 роках місто було центром Чернівецької округи, що входила до складу провінції Галичини. Коли в 1849 році Буковину виділили в окрему провінцію, то Чернівці стали крайовим містом. Проте воно залишалось невпорядкованим, тут не вистачало води, яку доводилось привозити з Пруту.
Лише наприкінці XVIII століття в місті почали зводити перші кам’яні будинки, їх споруджували у південній частині Чернівців, що дістала назву «Верхнього міста». В 1855 році відкрито телеграф.
Хоч Чернівці розросталися, але вони довго залишалися невпорядкованими. Через недостатню кількість водосточних канав під час великого дощу територія старого міста затоплювалась. В долині Пруту, де тепер розкинулись корпуси машинобудівного заводу й будівлі залізничного вокзалу, були непролазні болота з хащами низького чагарники. А на місці нинішнього драматичного театру шумів густий ліс, і в зимові ночі звідти доносилось виття вовків. Люди ходили по дрова зі зброєю в руках. Першу лазню в місті відкрили лише в 1830 році.
Значна частина міського населення була неписьменною. Під документом за 1741 рік знатні люди міста замість підписів ставили відбитки пальців. В іншому документі, датованому 1762 роком, стоять відбитки пальців старости. В 1780 році на все місто працювала лише одна початкова школа, в якій вчили писати й читати за молдавським псалтирем. У 1783 році відкрито тривіальну школу, в ній навчали читати, писати й рахувати німецькою та молдавською мовами. Згодом відкрились школи з німецькою і польською мовами викладання. В 1869 році на 34 тис. жителів припадало 6 шкіл і 26 учителів. З 1808 року в Чернівцях почала діяти гімназія.
В Чернівцях збереглося кілька архітектурних пам’яток часів феодалізму. Найдавнішою з них є дерев’яна Миколаївська церква, побудована в 1607 році. Вона складена з дубових брусів і вкрита шатровим гонтовим дахом. Церква дуже нагадує селянські хати, і тільки маківки з хрестами вказують на її справжнє призначення. В Чернівцях є також дерев’яна церква XVIII століття. На околиці міста Горечі розташована Георгіївська церква, споруджена в 1766 році. Її внутрішні стіни вкриті давніми фресками. Самі стіни дуже товсті (1,0—1,4 м) і мають елементи оборонного характеру — маленькі вікна-бійниці.