Чернівці у роки Великої Вітчизняної війни
Розташовані поблизу державного кордону, Чернівці зазнали ворожого обстрілу з першого дня війни. На світанку 22 червня 1941 року близько 100 фашистських літаків скинули бомби на аеродром та інші об’єкти міста. Одночасно з нальотом авіації ворог кинув у наступ понад 10 дивізій 3-ї румунської і 11-ї німецької армій. Фашисти мали намір завдати удару в напрямі Чернівців і швидко оволодіти містом. Але їм перетяли шлях радянські воїни. Рішучими контратаками вони відкидали фашистів за межі кордону. Червоноармійці і командири виявляли масовий героїзм у боях, завдавали ворогу великих втрат у живій силі і техніці. В перший день війни під час нальоту фашистських літаків на Чернівці пілоти ескадрильї капітана І. П. Матицина збили три німецькі бомбардувальники. Невмирущою славою вкрили себе зенітники батарей лейтенантів С. М. Чорного та М. В. Самосюка, що охороняли Чернівецький залізничний вузол і мости через Прут. Лейтенант М. В. Самосюк збив два ворожі літаки. Навіть пораненим він відмовився евакуюватись з міста і заявив про своє бажання залишитися в чернівецькому госпіталі, щоб якнайшвидше повернутися в діючі частини.
Радянське інформбюро 24 червня 1941 повідомляло: «Неодноразові спроби румуно-німецьких військ оволодіти Чернівцями, східним берегом Пруту закінчилися невдачею». Боротися з ворогом радянським воїнам допомагало мирне населення. До лав Червоної Армії вступали добровольці і йшли на передові позиції фронту. Багато чернівчан працювало на спорудженні протитанкових ровів, надовбів, запасних ліній окопів. У місті було створено 9 винищувальних рот, 18 взводів і близько 100 груп сприяння винищувальним батальйонам. Вони охороняли мости, промислові підприємства й установи. Винищувальними підрозділами в місті знешкоджено 11 диверсантів.
В ці дні самовіддано працювали робітники міста. Колектив заводу гумових виробів з 22 по 25 червня виконав план на 146,4 проц. і взяв зобов’язання до 28 червня завершити піврічну програму з усіх показників. Великих успіхів досягли залізничники. Вони щодня перевиконували норми виробітку, з першого дня фашистської навали і до останнього дня оборонних боїв залишалися на бойовому посту, своєчасно усували пошкодження залізничних колій і рухомого складу, забезпечували безперебійний рух поїздів. 26 червня комплексна бригада слюсарів паровозного депо відремонтувала паровоз за 6 годин при нормі 14, виконавши план на 230 процентів.
Високу свідомість і почуття патріотизму виявили чернівецькі жінки. Коли їх чоловіки і брати зі зброєю в руках билися з ворогом, вони займали їх місця біля верстатів. Тільки за перші шість днів війни на фабриках облтрикотажтресту стали на роботу 226 жінок.
Тим часом становище на фронтах Вітчизняної війни ставало все важчим. Тоді як на Чернівецькому напрямі частини Червоної Армії успішно відбивали атаки противника, на північних ділянках фронту фашистським військам вдалося прорватися. Виникла небезпека оточення армій Південно-Західного фронту. Враховуючи це, командування дало наказ військам 17-го корпусу залишити Чернівці, вийти за Дністер і зайняти оборону, спираючись на Кам’янець-Подільський укріплений район.
6 липня фашисти вдерлися у Чернівці. Настали часи важкої окупації, яка тривала 2 роки і 9 місяців.
Окупанти ліквідували соціальні й національні здобутки, яких досягли трудящі протягом першого року існування Радянської влади.
Місто знову наводнили фабриканти, заводчики, домовласники, спекулянти. Вони прибрали до своїх рук народне добро. Румунські офіцери грабували в жителів майно і вивозили його додому своїм родинам.
В місті окупанти вчинили масові арешти, по-звірячому знищували радянських людей. Заступник губернатора Буковини Марінеску заявив: «Я заспокоюсь лише тоді, коли буду знати, що в Чернівцях залишились тільки румуни й німці. Для людей іншої національності тут немає місця».
Під загрозою віддачі військово-польовому судові у Чернівцях заборонялося співати українських і російських пісень у громадських місцях. 9 листопада 1942 року командир чернівецького гарнізону генерал Д. Карлаонц видав наказ про заборону розмовляти українською мовою в магазинах, на ринках і навіть на вулицях.
Щоб придушити опір населення, окупанти розквартирували в Чернівцях 8-у румунську дивізію. При ній діяв військовий трибунал, він щоденно «розглядав» по 40—50 справ цивільних осіб, яких називали комуністами, партизанами, шпигунами. Трибунал виносив здебільшого смертні вироки. В роки окупації німецько-румунські загарбники замучили і розстріляли 6000 чернівецьких громадян.
Загарбники почали судове переслідування навіть старої і хворої О. Ю. Кобилянської, обвинувачуючи її у «більшовизмі». Коли письменниця померла, вони заборонили друкувати в пресі повідомлення про її смерть. Але й за цих обставин її похорон на міському кладовищі перетворився на своєрідний мітинг протесту проти фашистського засилля.
Жорстокий терор окупантів не міг зламати опору трудящих міста. Боротьба чернівчан наростала з кожним днем. Нею керували комуністи-підпільники.
Крицеву мужність і незламність у боротьбі проти німецько-румунських загарбників виявив секретар підпільного обкому партії Олексій Павлович Воярко. Кинутий у чернівецьку в’язницю, він з числа ув’язнених радянських патріотів створив там підпільний штаб, до складу якого, крім нього, входили 3. Д. Глеб, В. О. Марковський, І. С. Гнатюк, О. К. Мошин, М. Г. Бесараб та інші. Через надійних людей їм вдалося налагодити регулярний зв’язок з підпіллям області і керувати його діяльністю. Після страти О. П. Боярка підпілля області очолив В. О. Марковський.
Організовувались невеликі антифашистські групи на фабриках «Негру», «Інтекс», «Тринако», на заводі «Індустрія» та інших промислових підприємствах Чернівців. Радянські патріоти підпалювали приміщення складів, псували електропроводи, руйнували верстати і машини.
Наприкінці 1942 року активно діяли підпільні групи на Чернівецькому залізничному вузлі. У зв’язку з цим поліція доповідала міністрові юстиції в Бухарест, що місту загрожує небезпека. В одному з донесень від 18 листопада 1942 року зазначалося: коли в Чернівці прибув ешелон з військовими матеріалами, то наступного дня виявилось, що на чотирьох вагонах були зірвані пломби і один ящик пороху опинився між рейками під вагоном. Десь зникла 114-кілограмова бочка тротилу.
Генеральний директор румунської поліції запропонував ретельно розслідувати факти, що сталися на станції Чернівці. При цьому він нагадував, що 20 процентів вагонів і цистерн, які прибувають з Чернівців у майстерні Румунії, не мали важливих деталей, на багатьох з них були поламані крани гальмуючої системи.
Однією з форм опору чернівчан був політичний саботаж. 17 жовтня 1941 року після окупації німецько-фашистськими військами Одеси за наказом загарбників у Чернівцях мали відбутися мітинги. Проте, як повідомляв комісаріат поліції 1-ї дільниці м. Чернівців, «в цей день жоден українець не взяв участі у згаданій маніфестації».
Чернівці були визволені від фашистських поневолювачів у результаті успішного здійснення Проскурівсько-Чернівецької операції, яка почалася на світанку 4 березня 1944 року. Вирішальну роль у боях за визволення міста відіграли 11-й гвардійський танковий корпус та 24-а Самаро-Ульяновська Залізна стрілецька дивізія. Радянське командування вжило всіх заходів, щоб зберегти Чернівці від руйнування. З цією метою здійснено глибокий обхідний маневр. 45-а гвардійська танкова бригада, якою командував полковник М. В. Моргунов, обійшла місто з заходу, а 64-а танкова бригада підполковника І. Н. Бойка — зі сходу. Під загрозою оточення фашистські війська в Чернівцях позбулися можливості енергійно оборонятися. Вуличні бої розгорнулися лише на околиці — в районі залізничної станції Північна (Моши).
Першим на своєму танку ввірвався в місто гвардії лейтенант П. Нікітін. Він загинув у боях з окупантами. Згодом його танк було встановлено на постаменті біля вокзальної площі. Одна з міських вулиць названа іменем героя.
Під кінець дня 29 березня 1944 року радянські війська повністю визволили Чернівці. На ознаменування цієї перемоги столиця нашої Батьківщини 30 березня салютувала 20 артилерійськими залпами.
В боях за місто радянські війська знищили понад 1500 і взяли в полон 900 ворожих солдатів та офіцерів. Були захоплені трофеї — 14 залізничних ешелонів, 12 великих складів з продовольством, озброєнням і боєприпасами, кількасот автомашин тощо. За бойові подвиги, виявлені при визволенні міста, звання Героя Радянського Союзу було присвоєно командирам танкової бригади підполковнику І. Н. Бойку (з врученням другої Золотої Зірки), танкового батальйону майору І. П. Адушкіну, танкової роти старшому лейтенанту В. Ф. Шкілю, екіпажу танка гвардії старшині Г. І. Богданенку.
Наказом Верховного Головнокомандуючого 16 військовим частинам, які особливо відзначилися в боях за визволення міста, присвоєно найменування «Чернівецьких». 8 частин були нагороджені орденами.
Внаслідок навального натиску Червоної Армії німецько-румунські фашистські війська не встигли зруйнувати Чернівці, як це вони робили з іншими радянськими містами. Проте ворог завдав місту великої шкоди. Окупанти зруйнували повністю 442 і частково 1040 будинків, спалили телефонну станцію, знищили три мости через Прут, демонтували й вивезли устаткування багатьох підприємств, розграбували шляхове господарство залізничної станції. Від шкіл залишилися лише занедбані приміщення. Цінне обладнання шкіл, університету, міських театрів та лікарень було вивезено. Окупанти привели в напіваварійне становище електростанцію і міський водогін. Всього Чернівцям завдано збитків на 930 млн. карбованців.