Глибока, Глибоцький район, Чернівецька область (продовження)
Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії значно активізувалась революційна боротьба робітників і селян Глибокої. В 1917 році разом з мешканцями сусідніх сіл Карапчева, Тарашанів, Верхніх Петрівців селяни Глибокої захопили землю поміщиків Скабинецького і Григорчі.
В листопаді 1918 року Глибока була окупована румунськими боярами. Серед солдатів 113-го полку, які повстали проти окупантів, були і мешканці Глибокої: М. Букатар, Д. Ткачук, Г. Визнюк, В. Кирилюк, М. А. Максимюк, М. Н. Максимюк, М. Майщук та інші. Коли одна з колон цього полку вирушила залізничним ешелоном із станції Градіна-Публіке на станцію Адинката, румунське військове командування віддало наказ пустити під укіс поїзд з повсталими солдатами. Але залізничники Адинкати відмовились виконати цей наказ і солідаризувалися з солдатами.
Проводячи політику румунізації і нещадної експлуатації місцевого українського населення, румунські окупанти перейменували по румунському всі села. Глибоку називали Адинкатою. Українська мова була заборонена. Коли мешканці Глибокої звернулися до префекта Сторожинецького повіту про дозвіл провадити викладання в школі українською мовою, румунська жандармерія почала переслідувати і жорстоко карати тих, хто підписав це прохання.
Про тяжке економічне становище пригніченого селянства писала газета «Боротьба». «Багато господарств бідняків-пролетарів,— говорилось в статті,— крім обідраної хати та десятка дітей, нічого не мали тому, що були вкрай розорені податками. І все ж до такої хати вривається шефик з вартівником, зриває останнє дрантя з дітей, з-під хворих видирає ковдру, або ж бере один черевик, а другий залишає. За кожну посвідку той же шефик вимагає по 50 лей».
Примарем Глибокої став учитель Стефан Аврам, який був типовим румунським адміністратором. Він здавав в оренду общинні землі, привласнюючи собі більшу частину плати. Селян примар переслідував, поводився з ними брутально, ображав і навіть бив їх, щоб довести свою зверхність.
Не на поліпшення економічного становища селян була спрямована реформа, яку румунський уряд почав проводити 1921 року. Трьом глибоцьким поміщикам і церкві в цей час стало належати 2660 га землі, а 1050 селянських господарств володіли тільки 1000 га. Причому, 700 господарств мали лише по 0,5—0,6 га землі, а 60 господарств були взагалі безземельними. 222 господарства зовсім не мали ніякої худоби, 553 були безкоровними і 987 господарств не мали коней.
Не завжди вдавалося біднякам знайти роботу по найму. Газета «Форвертс» 6 березня 1931 року відзначала, що в Глибокій було 429 безробітних, а разом із сім’ями — 1614 на 6000 чол. населення. «Куди не глянеш, всюди злидні і голод та повна байдужість уряду до бідноти».
Трудящі позбавлялися фактично і політичних прав та свобод. Вибори до парламенту та місцевих органів влади були простою формальністю. Селян примушували голосувати за кандидатів, висунутих окупантами. Наприклад, під час виборів 1936 року до Глибокої було прислано військо. Хто висловлював незадоволення політикою властей, того відразу заарештовували.
Тяжке економічне становище, політичне безправ’я і національне гноблення активізували боротьбу знедолених мешканців Глибокої за соціальне і національне визволення. Слово революційної пропаганди несли в маси комуністи. Підпільна партійна організація виникла в 1926 році. Ініціаторами її створення були Н. А. Ткачук, Д. Ткачук, В. Вонзар, В. Здрілюк. Тоді ж створено і комсомольську організацію.
Підпільники сходилися на квартирах Антона Бочара, Артема Лютика, Сидора Ботушанського, де читали марксистську літературу, обговорювали плани своєї роботи. Вони розповсюджували революційну літературу і листівки, очолили в 1927—1928 рр. страйки з вимогою 8-годинного робочого дня робітників залізниці, Глибоцького і Карапчівського спиртових заводів. 1929 року організовували також масові виступи і демонстрації трудящих на честь 1 Травня.
В ніч на 24 лютого 1930 року на станції Адинката заарештовано залізничників Андрія Тоненчука, Василя Стрільчука і Сидора Ткачука. Під час обшуку в них вилучили листівки, автором яких був С. Ю. Лупуляк — керівник Сторожинецької повітової комуністичної організації.
Незважаючи на арешти і переслідування, в 1931 році в селі були розповсюджені листівки із закликами ЦК Румунської комуністичної партії до боротьби селян заземлю, до масових виступів трудящих в день 1 Травня. В цьому ж році відбулась масова демонстрація молоді, присвячена Міжнародному юнацькому дню. Виступи робітників і селян проти підготовки нової світової війни і проти окупаційного режиму відбувалися в Глибокій в 1932, 1933, 1934 і особливо в 1936 і 1937 роках. В цей час румунська жандармерія проводила масові обшуки та арешти. За активну пропаганду революційних ідей були заарештовані і засуджені на різні строки ув’язнення робітники Антон Бочар, Петро Коломійчук, Іларіон Ботушанський, Артем Лютик, яких катували в чернівецькій і ясській в’язницях. За комуністичну діяльність 15 березня 1934 року були передані до військового трибуналу Іван Тоненчук і Ярослав Кобилянський. При обшуку на квартирі І. Тоненчука були знайдені брошури «Комуністичний буквар», «Про диктатуру пролетаріату», а у В. Білоуса — З номери газети «Український голос» (орган Компартії Канади).
Засобом боротьби проти окупантів було також і гостре слово народної творчості. Глибоцька дівчина Домка Ботушанська склала «Колядку працюючих», в якій посилала прокляття капіталістичному ладові, в іншій колядці вона закликала трудящих «старий світ звалити». Окупанти не зважили на хворобу дівчини, заарештували її і кинули до в’язниці.
В 1938 році в Глибокій відбулися масові виступи молоді на честь Міжнародного юнацького дня, проходили демонстрації під гаслами боротьби з фашизмом, за єдиний фронт, проти загрози світової війни, за возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною.
28 червня 1940 року здійснилась споконвічна мрія народу Північної Буковини про возз’єднання з Радянською Україною. В цей день у Глибокій відбувся багатолюдний мітинг. Відразу ж в селі була створена Рада депутатів трудящих. Головою її став відомий підпільник, організатор комуністичного осередку Нестор Андрійович Ткачук, заступником — В. М. Равлюк, секретарем — А. М. Лютик і членами Ради були — А. П. Крючко, Ф. К. Маслюк, А. М. Бочар та інші.
5 липня 1940 року створено Краснодубровську волость з центром в Глибокій. До її складу ввійшло 36 населених пунктів, які підпорядковувалися 25 сільським Радам. Восени цього ж року Краснодубровську волость було перейменовано на Глибоцький район. Першим головою райвиконкому був Я. М. Величко.
В зв’язку з перетворенням Глибокої в районний центр, в селі з’явилося багато нових адміністративних, партійних, комсомольських, господарських організацій та культурно-побутових установ. Було відкрито 2 школи (початкова та семирічна) з викладанням українською мовою і укомплектовано їх кваліфікованими вчителями. Відкрито клуб, кінотеатр, бібліотеку.
Докорінно поліпшилась охорона здоров’я. В Глибокій почали діяти районна лікарня і аптека. Як і скрізь за радянських часів лікування населення здійснювалось безкоштовно.
В селі почали працювати 2 державні і 2 кооперативні магазини, а також книгарня.
Вже з перших днів Радянської влади в Глибокій були націоналізовані і пущені в дію спиртовий завод, фабрика бочкотари, млин та інші підприємства. Близько 1500 га землі, яка раніше належала поміщикам і церкві, було націоналізовано і розподілено між безземельними і малоземельними селянами. Крім землі, селянам було передано багато продуктивної худоби та сільськогосподарського інвентаря. Колишні батраки та найбідніші селяни одержали безкоштовно 125 житлових будинків. 740 га землі було виділено новоствореному Просокирянському радгоспові та підсобним господарствам різних організацій.
В листопаді 1940 року в Глибокій створена машинно-тракторна станція, яка мала в своєму розпорядженні 11 тракторів, 1 комбайн, 3 автомашини. МТС обслуговувала селянські господарства. Як і в інших селах, створювалися супряги для спільного обробітку землі та допомоги господарствам, що не мали свого тягла. На кінець 1940 року в районі було близько 2000 таких груп. На їх базі створилися перші колгоспи в Стирчі, Багринівці, Тереблячому та Вовчинці, в них об’єдналося 118 господарств із земельною площею 600 га.
Для створення виробничих фондів цих колективів Глибоцький райвиконком передав 114 коней, 113 голів великої рогатої худоби, 90 овець, 67 свиней, 43 плуги та багато іншого інвентаря і збіжжя.
Восени 1940 року в Глибокій створено 9 первинних партійних організацій, які об’єднували 112 комуністів. Районна комсомольська організація налічувала 84 члени ВЛКСМ. Першим секретарем її була Г. О. Рибаченко, яку й досі пам’ятають в Глибокій. Це вона, перебуваючи у відрядженні, в ніч на 22 червня 1941 року разом з прикордонниками вступила в бій, відбиваючи атаку фашистів. Була тяжко поранена. До кінця війни перебувала О. Рибаченко в рядах Червоної Армії. Пройшла шлях від рядового до командира батальйону. Стала кавалером бойових орденів.
Партійні та комсомольські організації роз’яснювали основи і суть радянського суспільного ладу, виховували місцевий актив, залучали населення до роботи в Радах і громадських організаціях. Понад 30 робітників, селян та службовців їздили на екскурсії до східних областей України. —
Перехід до нового життя збудив величезне піднесення. Воно відображалося і в піснях та віршах. Активно виступала Домка Ботушанська з віршами в обласних газетах «Радянська Буковина», «Комсомолець Буковини», в альманасі «Вільна Буковина». Основною темою її творів було життя оновленої Буковини. Батько її Сидір Ботушанський на сторінках «Вільної Буковини» надрукував цикл віршів «Нове життя», де є й такі слова:
Сумно мені, що змарнував
Літа молодії.
І радію, що сповнились
Всі мої надії.
Разом з тим, ворожі елементи, колишні члени буржуазних націоналістичних партій цараністів, кузистів, молодіжної буржуазної організації «Аркаш» («Стріла») та українських буржуазних націоналістів проводили серед населення підривну антирадянську роботу. Весною 1941 року вони намагалися спровокувати частину селян на самочинний перехід кордону на румунську сторону. Але ця акція не знайшла підтримки серед населення і зазнала повного провалу. Як виявилося пізніше, безпосередніми організаторами провокацій були заслані з-за кордону агенти німецької і румунської розвідок.