Глибока, Глибоцький район, Чернівецька область (закінчення)
Вже з перших годин Великої Вітчизняної війни на території Глибоцького району розгорнулися жорстокі бої. Більшість юнаків пішла до лав Червоної Армії. Після запеклих боїв наші війська в ніч на 5 липня 1941 року залишили Глибоку. На схід разом з відступаючими військами евакуювалася частина населення.
Німецько-румунські загарбники, зайнявши Глибоку, встановили в селі жорстокий окупаційний режим. За період окупації 110 мешканців села були знищені фашистами. Серед них радянські активісти Д. Щербань, О. Лютик, А. Лютик, М. Максимюк, І. Крупницький та інші.
Незважаючи на жорстокий терор, населення чинило опір окупантам: ухилялося від податків, ховало хліб, худобу, уникало призову до румунської армії.
Німецько-румунські окупанти грабували людей, вивозили в Німеччину та Румунію зерно, худобу, різне майно, обладнання промислових підприємств. Сотні громадян були вигнані на каторгу. 800 чоловік німці забрали з собою під час відступу.
8 квітня 1944 року радянські війська визволили Глибоку від німецько-румунських загарбників. Населення з величезною радістю зустріло визволителів і відновлення радянського ладу. До лав Червоної Армії вступило 50 добровольців. Поволі відроджувалося зруйноване господарство. Почали працювати спиртовий і бочко-тарний заводи, млин, залізнична станція, райпромкомбінат, харчокомбінат і промислові артілі «Вільна праця» та «Новий шлях».
Було поновлене довоєнне селянське землекористування, запроваджене Радянською владою. Між 1150 господарствами розподілено 3079 га землі. Відновила свою роботу машинно-тракторна станція, яка мала на цей час 3 трактори, 10 сівалок тощо. В 1944 році нею було оброблено 700 га землі.
Радянська влада надала велику допомогу селянам у відновленні господарства, зруйнованого під час війни. Мешканці Глибокої тільки в 1944 році одержали від держави 70 тис. крб. кредиту на придбання худоби та сільськогосподарського реманенту. Для полегшення виконання сільськогосподарських робіт біднішим селянством було створено 4 земельні громади. Як і всі радянські люди, мешканці Глибокої прагнули прискорити остаточний розгром фашистської Німеччини. Вони зібрали у фонд оборони і на створення танкової колони «Радянська Буковина» 40 тис. пудів хліба і 29,5 тис. пудів картоплі.
Партійна організація в своїй роботі по відновленню економіки спиралась на підтримку сільського активу, з числа якого близько 70 чол. було висунуто на відповідальні роботи в сільські і районні організації та установи. Головою районного виконавчого комітету став колишній наймит І. А. Забавський, зав. райфінвідділом— М. Д. Лупуляк, директором контори «Заготзерно» — батрак М. О. Бадюк, завідуючим відділом будівництва — В. М. Равлюк.
В процесі підготовки до колективізації сільського господарства довелося зіткнутися з шаленим опором куркульських елементів та бандерівських банд, що своїм терором намагалися залякати населення. Завдяки рішучим заходам радянських органів, бандерівські банди було ліквідовано.
В земельних громадах Глибокої були створені ініціативні групи, які провели підготовчу роботу по організації сільськогосподарських артілей. Організаторами та керівниками цих груп були комуністи Н. А. Ткачук, Г. Т. Костецький, І. М. Букатар та інші. Проводились екскурсії селян до колгоспів Вінницької та Кам’янець-Подільської областей.
15 квітня 1948 року на базі селянських господарств першої та третьої земельних громад був організований перший колгосп «Шлях до комунізму». В артіль спочатку вступило 23 селянські господарства, які усуспільнили 57 га землі, 5 коней, 7 голів великої рогатої худоби тощо. Головою артілі «Шлях до комунізму» був обраний комуніст Н. А. Ткачук. 26 квітня 1948 року на базі другої і четвертої земельних громад був організований ще один колгосп — ім. Івана Франка. В ньому об’ єдналося 31 селянське господарство, усуспільнено 175 га землі. Головою цього колгоспу був обраний Г. Т. Костецький. В квітні 1948 року також було створено колгосп ім. О. Кобилянської в с. Димці. На початок 1950 року в с. Глибокій було вже колективізовано близько 60 проц., а на кінець року — понад 91 проц. господарств, В 1950 році колгоспи «Шлях до комунізму» та ім. Івана Франка об’єднались в один колгосп, в якому було 856 селянських дворів, артіль мала 2000 га землі, в т. ч. 1407 га орної, 290 га пасовиськ і 110 га лісу. В колгоспі було організовано 5 виробничих бригад. Головою укрупненого колгоспу обрали Е. С. Величка.
Одночасно створені партійна організація, в якій налічувалося 16 комуністів, та комсомольська, що об’єднала понад 20 юнаків і дівчат.
Значну допомогу колгоспу подала машинно-тракторна станція, яка закріпила за ним одну із своїх тракторних бригад.
В 1952 році була введена в дію електростанція райкомунгоспу, а в 1955 році колгосп одержав електроенергію від Кам’янської державної електростанції. Це дало можливість механізувати виробничі процеси, електрифікувати житлові будинки колгоспників, культурно-побутові установи і навчальні заклади.
За короткий час колгосп добився непоганих виробничих показників. Високий урожай цукрових буряків в 1956 році одержала ланка П. О. Бондарюк. Ланкова була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
В 1954—1955 рр. партійна організація колгоспу висунула на провідні ділянки виробництва досвідчених комуністів і комсомольців. На тваринницькі ферми пішли працювати С. О. Тоненчук, М. М. Найда, Д. С. Жижиян, В. П. Маслюк, сестри Є. О. та М. О. Андрусяк. В 1957 році по виробництву сільськогосподарської продукції колгосп зайняв одне із перших місць в районі. Грошові прибутки збільшились порівняно з 1948 роком в 5 разів. Колгосп купив 5 тракторів, 2 зернові комбайни та інші машини на суму 330 тис. крб. За цей період оплата праці колгоспників зросла більш, ніж в 2 рази. За постановою загальних зборів артілі в 1957 році було призначено пенсію 35 старим колгоспникам.
В артілі з’явилися майстри високих урожаїв. За вирощення 510 цнт цукрових буряків з га ланкова П. Т. Катренюк в 1959 році нагороджена орденом Леніна, а ланкова комсомольсько-молодіжної ланки Г. І. Цахман за одержання 480 цнт цукрових буряків з га — орденом Трудового Червоного Прапора.
За високі показники в тваринництві комсомолка М. М. Найда нагороджена орденом «Знак Пошани». Всього в 1958 році було нагороджено орденами і медалями 12 колгоспників.
В 1959 році Глибоцький колгосп об’єднався з артіллю с. Димки. Об’єднаний колгосп став називатися іменем видатної української письменниці Ольги Кобилянської. Пізніше до нього влилась сільськогосподарська артіль ім. Мічуріна. Укрупнений колгосп об’єднав 1520 дворів. Земельний фонд його в 1967 році становив 5525 га, в т. ч. 3080 га орної землі, 650 га сіножатей і пасовиськ, 106 га лісу. Колгосп мав 35 тракторів, 18 комбайнів, 22 автомашини, необхідну кількість причіпного інвентаря. Виробничий напрям — льонарсько-буряко-тваринницький. В структурі посівних площ колгоспу зернові займають понад 37 проц., технічні культури — 14 проц. Під кормові культури відведено понад 41 проц. землі. В 1967 році колгосп ім. О. Кобилянської мав 1950 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 560 корів), 800 овець. На 100 га сільськогосподарських угідь одержано 386,3 цнт молока і 50,7 цнт м’яса.
Все поголів’я худоби розміщено у типових приміщеннях. Крім них, збудовано багато інших виробничих споруд. Щороку колгосп витрачає на капітальне будівництво від 100 до 140 тис. карбованців.
Реалізована продукція дала артілі 1433,7 тис. крб. прибутку, в т. ч. рослинництво — 820,2 тис. крб і тваринництво — 457,7 тис. крб. Неподільні фонди колгоспу складають 1905,2 тис. крб. На один людино-день колгоспникам щороку в середньому видається до 3,5 крб. грішми. За високі виробничі показники 7 чол. відзначено урядовими нагородами. В 1967 році колгосп був учасником ВДНГ.
В післявоєнні роки значно розвинулася й промисловість. Докорінно змінився характер і обсяг виробництва окремих галузей. Споруджені нові підприємства — маслозавод, промкомбінат, побутовий комбінат, друкарня. Провідне місце посідають підприємства харчової промисловості, їх питома вага у випуску валової продукції становить близько 90 проц. Великим підприємством є харчокомбінат, створений у 1956 році на базі спиртового заводу. В його цехах працюють понад 200 робітників. На протязі року підприємство дає державі 7550 тонн борошна, 718 тонн олії, 871,6 тис. умовних банок консервів, 1348,6 тонни хлібо-булочних виробів тощо. Всі цехи харчокомбінату устатковані сучасним обладнанням. Очолює підприємство старий комуніст, командир партизанського загону, що діяв на Житомирщині та Київщині під час Великої Вітчизняної війни, Д. І. Схабицький.
Побутовий комбінат має широку сітку підприємств побутового обслуговування населення. Ремонт сільськогосподарської техніки колгоспу ім. О. Кобилянської і сусідніх сільськогосподарських артілей здійснюється одним із відділень районного об’єднання «Сільгосптехніка», що міститься у Глибокій. Завдяки реконструкції маслозаводу обсяг його виробництва зріс у 2,4 раза, порівняно з 1956 роком.
1968 року в селищі розпочато будівництво одного з найбільших на Україні заводів по виробництву рідкого скла. Проектна потужність заводу — 5—6 тис. тонн рідкого скла, 500—600 тонн силікатних фарб, понад 10 тис. куб. м тротуарних плит на рік.
За роки Радянської влади широкого розвитку набула народна освіта. В селищі є середня, вечірня та заочна школи. В них працює 52 учителі, серед яких 4 відмінники народної освіти — М. А. Переверзева, В. І. Ревуцька, В. П. Кисіль, П. І. Яценко. Діє в Глибокій і дитяча музична школа. У двох установах виховується 230 дітей дошкільного і ясельного віку.
Розгорнув культурно-освітню і масово-виховну роботу районний Будинок культури. При ньому створені гуртки художньої самодіяльності — хоровий, музичний, драматичний, танцювальний, художнього читання, в яких беруть участь понад 100 чоловік. Дуже популярний в області самодіяльний оркестр народних інструментів. Керує ним секретар райкому партії В. П. Ністрян. В 1967 році, після успішного виступу на республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва, оркестрові було присвоєно звання народного. На сцені районного Будинку культури часто виступають артисти столичних театрів і Чернівецького українського музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської. В селищі відкрито широкоекранний кінотеатр на 400 місць. З 1953 року діє Будинок піонерів. Є 3 бібліотеки з книжковим фондом — близько 100 тис. примірників.
За останні роки кількість ліжок в районній лікарні збільшено до 100, при ній діє рентгенівський кабінет. Крім лікарні, в селищі функціонують поліклініка, пологовий будинок, медичний пункт і аптека. В медичних установах працюють 22 лікарі і 50 чол. середнього медичного персоналу.
В селищі створена мережа торгівлі та громадського харчування: універмаг, 3 продовольчі і промтоварні магазини, багато ларків, їдальня, ресторан, чайна.
Змінюється і зовнішній вигляд селища. Протягом останніх З років споруджено багато сучасних приміщень, зокрема пошти, райкому КП України, кілька двоповерхових житлових будинків та побутових підприємств комунгоспу. Понад 400 добротних осель зведено колгоспниками, робітниками та службовцями. Широкі вулиці селища добре впорядковані, з електричним освітленням, заасфальтовані, обсаджені деревами. Поруч із залізничною станцією відкрито автобусну, яка забезпечує регулярне сполучення з обласним центром та всіма селами району.
Глибока з невеликого відсталого села в минулому, з приземкуватими хатинами, приватними крамницями та церквою за роки Радянської влади перетворилася у велике красиве, чисте і добре впорядковане селище міського типу, населення якого користується всіма благами культури і соціалістичного суспільного виробництва.
В селі Димці, яке підпорядковане Глибоцькій селищній Раді, жила і написала свої кращі твори видатна українська письменниця О. Ю. Кобилянська.
В основу цих творів лягли справжні факти і події, що відбувалися у цьому селі на грані XIX і XX століть. Герої «Банку рустикального», «На полях», «У св. Івана», «Під голим небом», «За готар», «Старих батьків», повісті «Земля» — земляки письменниці. В Димці Кобилянська дописувала і повість «В неділю рано зілля копала». Востаннє вона відвідала село в 1935 році.
В день 97-річчя письменниці, 27 листопада 1960 року, в Димці відкрито музей О. Ю. Кобилянської. В ньому завжди людно. Жителі Димки шанобливо зберігають усе, що пов’язане з пам’яттю знатної землячки.
Одним з перших до колгоспу вступив Іван Жижиян (син Сави Жижияна). Одержуючи акт на вічне користування землею, він сказав: «Ось вона, та земля, за яку вовком дивився сусід на сусіда, підіймав руку брат на брата. Лихі часи, коли земля була злою мачухою селянина, відійшли в минуле. Тепер для нас усіх вона стала рідною матір’ю».
М. Ю. ВИДАЛКО, С. М. ЗУЄВ