Кам’янка, Глибоцький район, Чернівецька область (продовження)
28 червня 1940 року, прямуючи до нового кордону, через Кам’янку пройшли перші радянські танки. Селяни радо вітали червоноармійців-танкістів. Вже цього дня створено сільську Раду, до якої ввійшли 12 чоловік (2 з них середняки, решта — бідняки). Головою став Касіян Воробець, секретарем — Василь Федорюк. Вперше в органах сільської влади була жінка — Марія Іванюк. При сільраді створено земельну, шкільну, шляхову, торговельну, фінансову, санітарну і тваринницьку комісії. Найактивніше працювала земельна комісія, головою якої був Танасій Лазурко. Вона розподілила землі багатіїв між бідняками, організувала пункти очищення насіння, слідкувала за ремонтом сільськогосподарського реманенту, очолила соціалістичне змагання за закінчення посівних робіт до 1 травня 1941 року. Досить активно працювала і шкільна комісія, турбуючись про забезпечення школярів підручниками, про відкриття початкової школи у присілку Фондоя.
Створено було споживче товариство, при ньому відкрито пекарню, що випікала по 3,5 тонни хліба щодня.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Кам’янці налічувалось 1177 дворів, працювало 3 школи, клуб, бібліотека, лікарня. В селі організовано комсомольський осередок.
З першого ж дня Великої Вітчизняної війни радянського народу Кам’янка потрапила в зону воєнних дій. Червоноармійці чинили тут ворогові героїчний опір і відійшли з Кам’янки лише за наказом командування. До лав Червоної Армії у 1941 році пішло 320 кам’янчан.
Окупанти зразу ж відновили свої порядки. Вони знищили лікарню, клуб, майже увесь книжковий фонд бібліотеки. Забрали з Кам’янки понад 150 робочих коней і 73 підводи, наклали на населення продовольчу контрибуцію, примушували виконувати різні роботи. Радянських активістів В. І. Федюка, В. І. Федорюка, Г. В. Божескула, Г. С. Глобака, Г. Д. Білінчука, Д. Д. Білінчука та інших було заарештовано і після катувань засуджено до різних термінів тюремного ув’язнення, 11 чоловік загарбники замордували, 80 — вигнали на фашистську каторгу.
Проте ці репресії не паралізували села. До хати В. Марфюка, який мав радіоприймача, потайки сходились люди, щоб дізнатися правди про становище на фронтах.
З 1943 року дії кам’янчан стали більш активними. В ніч на 1 травня В. Марфюк з В. Федорюком вивісили гасла біля примарії і школи: «Бийте румунських окупантів! Червона Армія недалеко і скоро нас визволить!» У серпні 1943 року хлопці Д. Федорюк і В. Величко пошкодили дроти на телефонній лінії Сторожинець—Радівці. В. Федорюк, В. Марфюк, В. Щербань і В. Федюк зібрали зброю для партизанів.
8 квітня 1944 року 24-а Самаро-Ульяновська Залізна стрілецька дивізія, якою командував генерал Ф. О. Прохоров, визволила село від німецько-румунських окупантів. З перших днів визволення до лав Червоної Армії вступило чимало добровольців. Протягом квітня—червня в армію призвано 720 кам’янчан. Кавалерами ордена Слави повернулись з війни Д. І. Скинтей, О. Т. Чабан, В. Д. Кирстюк, Т. М. Ватрич, П. І. Воробець та інші. 153 колишні воїни мають бойові ордени та медалі. На фронтах полягло понад 300 чоловік. В пам’ять про тих, хто віддав своє життя за честь і незалежність нашої Батьківщини, у центрі села встановлено обеліск.
Розвиткові нового намагалися перешкодити бандити з бандерівського підпілля. Вони тероризували населення, чинили дикі наскоки на село. 27 січня 1945 року від їх нападу постраждало 8 родин, 4 чоловіка було вбито. Бандерівці вбили сількора Василя Щербаня та сільського активіста фінансового агента Дениса Звоздецького, забравши у нього 9 тис. крб., замучили Фрозину Карлійчук. Бандити безчинствували, мародерствували. Мешканці Кам’янки допомогли державним органам покінчити з кривавим ворогом. Близько 150 чол. вступило до винищувального загону, на чолі якого став Дмитро Ліщак.
Колишній фронтовик, комуніст Іван Білик очолив ініціативну групу по створенню колгоспу, до якої входили Василь Федорюк, Олекса Ткач, Василь Сучеван, Василь Семенюк та інші. У березні 1946 року вони організували в селі першу в Глибоцькому районі сільськогосподарську артіль. Колгоспники усуспільнили поле, вози, 15 коней, 11 плугів, 22 борони. Дуже важко було працювати, через брак техніки доводилось обробляти землю дідівськими методами.
1946 року колгоспники приступили до будівництва електростанції, яке було завершене через 2 роки. На жовтневі свята 1948 року колгоспники отримали перші 25 квт. електроенергії. Цього ж року завершено колективізацію села. Спочатку в Кам’янці існувало 3 колгоспи.
Сільська партійна організація, створена в квітні 1948 року, всю свою роботу спрямовувала на зміцнення колгоспів. В цей час особливо відчутним був брак керівних колгоспних кадрів. На допомогу голові артілі «Нове життя» Г. І. Лазурку, який працював сумлінно, але не зумів створити актив, парторганізація послала комуніста Цибренка.
Комуністи постійно дбали про залучення всіх колгоспників до розв’язання насущних питань. Як правило, на партійних зборах були присутні 50—70 чол. активу. Це дало можливість глибоко і всебічно обмірковувати кожний захід. Так спільними зусиллями в 1949 році розроблено 3-річний план розвитку тваринництва.
Але в дрібних артілях сили і засоби розпорошувалися. Стало очевидним, що кращих виробничих результатів можливо домогтися в одному великому господарстві, ніж у трьох карликових. У 1951 році кам’янські артілі об’єдналися в колгосп, який з 1957 року називається «40 років Жовтня». Укрупнений колгосп міг по-новому використати свої економічні резерви. Це дало можливість побудувати на річці Сіреті гідроелектростанцію (закінчена у травні 1955 року) на 225 квт. та змонтувати на території колгоспу 20 підстанцій.
У 1955 році на посаду голови артілі обрано тридцятитисячника Ю. С. Саутіна. Колгосп став багатогалузевим господарством із потужною матеріально-технічною базою. За ним закріплено 3179 га угідь, з них орної землі — 1512 га, садів — 210 га, сіножатей — 185 га, пасовиськ — 329 га, лісів і чагарників — 252 гектари.
Провідними культурами в господарстві є цукрові буряки та льон, площа під які поступово розширюється. Це — найприбутковіша галузь артілі. Серед бурякосійників кращою є ланка С. І. Воробець, яка вирощує по 350 цнт буряків з га, передові льонарки — О. М. Грижук і М. Н. Мігуца одержують по 5 цнт волокна з гектара.
Не менш важлива галузь тваринництво. Артіль утримує 1380 голів великої рогатої худоби, 1000 свиней. Поголів’я розміщено на 3 фермах — справжніх тваринницьких містечках. Тут є кормоцехи, крупорушки, підвісні дороги, транспортери тощо. Обладнано також приміщення для відпочинку працівників ферм. У 1967 році вироблено 102,3 цнт м’яса та 427 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Пошаною і повагою користується у всіх колгоспників доярка Порфира Панцир. Вона виховала трудівницею і доньку Марію, передала їй свою групу корів, а сама взяла молодняк. Серед передовиків — свинарки Д. К. Готопило, яка працює на фермі з часу її заснування, та У. Г. Гаурелой, пташниця Д. І. Марфюк, телятниця М. В. Гуцуляк та інші.
В колгоспі є 2 столярні та майстерня по ремонту сільськогосподарських машин і реманенту, які повністю забезпечують потреби колгоспу, а столяри виконують і особисті замовлення колгоспників.
Від часу укрупнення артіль добилася значних виробничих успіхів. Врожайність зернових, наприклад, зросла майже в 4 рази. Прибутки господарства сягають 1 млн. крб. Це дало змогу збільшити капіталовкладення у будівництво, які порівняно з 1953 роком зросли більш як у 7 разів. За цей період зведено 44 господарські будівлі, закуплено понад 100 різних машин. Зросла й вартість людино-дня, в 1967 році вона становила 2,7 карбованця. Кам’янська артіль вийшла в число передових у Глибоцькому районі.
Нині парторганізація Кам’янки налічує понад 50 комуністів. Серед них немало справжніх вожаків мас, таких, як зоотехнік колгоспу В. Д. Карлійчук, інженер-механік В. Т. Стрілак та ін. Тепер комуністи Кам’янки спрямовують свою увагу не тільки на питання народногосподарського будівництва та підвищення ідейного рівня трудящих, а й на організацію дозвілля колгоспників, створення нової радянської обрядності, підготовку до республіканського конкурсу художньої самодіяльності тощо.
На території Кам’янки розташована також цегельня Сторожинецького заводоуправління будматеріалів. Виробничі процеси тут повністю механізовані. Потужність підприємства доведена до 3 млн. штук цегли та 420 тис. штук черепиці на рік.
На цегельні сезонно зайнято 70 робітників, очолює їх майстер Д. В. Кузин. Кращими виробничниками є С. І. Кирстюк, який виконує норми на 110—120 проц., В. І. Пукай, В. П. Кузик та інші.
Змінилася й сама Кам’янка. 1958 року сільська Рада затвердила план перебудови села, озеленення його й забудови новими громадськими приміщеннями — культурними, побутовими, торговельними. В цьому чимала заслуга М. В. Кінащук, доньки кам’янського селянина-бідняка, яку протягом багатьох років кам’янчани обирали головою сільської Ради, висували депутатом районної і обласної Рад депутатів трудящих. З 1964 року М. В. Кінащук очолює артіль «40 років Жовтня».
За останні 10 років у Кам’янці виросло понад 500 нових будинків, більшість з них цегляні, криті черепицею. Побудовані вони, як кажуть селяни, «за планом». Це — споруди типу міських котеджів, з великими вікнами, світлими кімнатами, на високих бутобетонних фундаментах, дощаних підлогах. Варистої печі в них немає, зникла й піч «з горном», натомість появився компактний кухонно-пічний блок, грубки у хатах, як правило, кахляні. Стеля і стіни зі смаком розмальовані. Для цього є свої майстри стінного розписування, з-поміж них виділяється В. М. Теле-гуз. Біля кожної хати стодола, криниця, молодий садок, багато квітів. Ось нова хата колгоспника інваліда Великої Вітчизняної війни М. С. Кирстюка. Велика зашклена веранда, 2 кімнати, кухня, кладовка, коридор. У хаті 3 розетки (11 електроточок, праска, приймач тощо), радіоточка, нові меблі (2 дзеркальні гардероби, ліжка, столи, стільці). Подібні житла звели і шофер В. В. Глобак, бригадир М. Т. Воробець та інші.
Кам’янка — одне з найчепурніших сіл Глибоцького району, вся потопає в зелені. Тільки 1967 року тут висаджено 4,5 тис. фруктових і декоративних дерев, більше кілометра живоплоту. На честь 50-річчя Великого Жовтня над Сіретом закладено парк. Завзяті квітникарі ввели традицію наділяти новоселів кущами та розсадою найкращих квітів.
В селі наявні заклади торгівлі і побутового обслуговування. У Кам’янці є 14 продовольчих, промтоварних, господарських магазинів та ларків, кравецька і шевська майстерні, 3 їдальні, чайна, перукарня.
Кам’янська лікарня на 25 ліжок добре обладнана, є амбулаторія і зубний кабінет, аптека, колгоспний пологовий будинок і профілакторій. Тут працюють 4 лікарі і 13 спеціалістів середньої кваліфікації. На території саду другої бригади у 1968 році збудовано за типовим проектом дитячі ясла на 100 місць, є молочна кухня, дитячий садок на 30 місць.
В селі є середня, восьмирічна і початкова школи та середня школа сільської молоді, в яких працюють 62 учителі. За роки існування середніх шкіл у Кам’янці (з 1952 року) в них здобуло освіту 387 чоловік. Перед кожним з них — широкі шляхи в світ творчої праці, до вершин науки. Наприклад, всі семеро дітей колишнього бідняка Т. К. Панцира здобули спеціальність. Науковцем став Денис — викладає на кафедрі історії російської літератури в Чернівецькому університеті. Октавіан та
Аврора також закінчили університет. Оволодівши фахом будівельника, зводив міста на цілині Михайло, одночасно навчаючись у Куйбишевському інженерно-будівельному інституті. Після закінчення інституту він став головним інженером тресту «Омскцелинстрой». В рідному селі працює зоотехніком Віра. Одержавши спеціальність токаря, брати Іван та Дмитро не залишали думки про продовження освіти. Нині перший — студент факультету журналістики Київського університету, другий — вивчає право в Харківському юридичному інституті. Всього в 1967/68 навчальному році у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах навчалося 170 кам’янчан.
У духовному збагаченні мешканців села важливе місце належить Будинкові культури. Зведено його на толоці, де колись у вільні хвилини витанцьовувала босонога молодь. Це — обладнана по-сучасному культурна установа на 600 місць, споруджена колгоспом у 1960 році. Тут щоденно демонструються кінофільми (й широкоекранні). На його сцені часто виступають артисти Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, обласної філармонії, мистецькі колективи республіки і Союзу. У травні 1966 року кам’янчани разом з чернівецькими науковцями та літераторами урочисто відзначали тут сторіччя з дня народження свого земляка — письменника І. І. Синюка.
Сільська бібліотека має 50 пересувних бібліотек, її загальний фонд — 10 300 книжок українською, російською та молдавською мовами. Є колгоспна і шкільні бібліотеки. Понад 20 жителів села мають особисті чималі бібліотеки. Наприклад, колгоспник Т. П. Зеленівський має особисту бібліотеку, яка нараховує понад 700 книг українських, російських, молдавських і румунських письменників. При його бібліотеці існує «абонемент», яким користуються 180 односельців.
Про культурне зростання населення, розширення його кругозору і зв’язків свідчить і передплата 4100 примірників газет і журналів. 10 років тому село обходилося 3 листоношами, а зараз їх 7.
Кам’янчани прагнуть дедалі краще проводити дозвілля. 1 березня вони урочисто зустрічають прихід весни, прощаються із зимою. Святково одягнуті люди збираються біля Будинку культури. Після урочистого обходу села, під спів «А вже весна, а вже красна, із стріх вода капле…» до присутніх підходить Весна із кошиком марцишорів на плечах. Вона низенько кланяється, потім дістає марцишори, приколює на груди Зимі, Снігуроньці, Морозові, передовикам-колгоспникам, а потім і всім присутнім на святі.
Звичай дарувати марцишори кам’янчани запозичили у молдаван. Марцишор — маленький сувенір з китичками, виготовлений з білих і червоних ниток, це символ душевної чистоти. Його приколюють на лівому боці грудей тому, кому бажають щастя. Носять марцишор до тих пір, доки зацвіте вишня, терен або інше дерево, яке першим розквітає у цій місцевості.
Заможно і культурно живе колгоспна Кам’янка. А щоб життя було ще кращим, перспективним планом розвитку села у новій п’ятирічці передбачено побудувати нові приміщення для середньої і восьмирічної шкіл, спорудити понад 10 господарських будівель, звести кілька восьмиквартирних будинків, прокласти водогін. Цей план, як і дальші творчі накреслення, озброєні науковою програмою Комуністичної партії Радянського Союзу, трудівники села успішно здійснюють.
О. С. РОМАНЕЦЬ