Хотин, Хотинський район, Чернівецька область (закінчення)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
Звитяжне знамено, підняте комсомольцями-підпільниками міста, підхопили їх ровесники, всі трудівники Хотина. За короткий час вони відбудували місто, звели нові підприємства, житлові масиви, проклали тротуари, посадили дерева.
Велике значення для населення й промисловості мала відбудована міська електростанція, яка повністю забезпечила місто електроенергією. Міськпромкомбінат почав виробляти гіпс, вапно, цеглу, відкрив ковальську й столярну майстерні, організував виготовлення для потреб населення мила, шкіри, взуття.
Одним з перших заходів міської Ради було також створення державних установ охорони здоров’я трудящих. У Хотині почали діяти дві лікарні, поліклініка, санітарна станція та інші лікувальні заклади.
Значно зросла кількість шкіл, культосвітніх установ. У 1945/46 навчальному році в чотирьох школах було 1244 учні. Багато юнаків і дівчат заповнили аудиторії педагогічного училища.
Обслуговувати населення почали 5 торговельних підприємств і підприємства громадського харчування.
Протягом першої післявоєнної п’ятирічки господарство Хотина не лише відбудували — місто збагатилося новими промисловими підприємствами.
Всі промислові підприємства відбудовано і обладнано новою технікою, введено у дію маслозавод, пекарню, харчокомбінат, фабрику культурно-побутових товарів.
Великим підприємством є фабрика художніх виробів ім. Крупської. Ще в 1940 році, одразу після визволення Північної Буковини, кілька кустарів-килимарів з села Атак, що біля Хотина, об’єднались в артіль. Згодом по всій Буковині пішла слава про хотинські килимарські вироби, розквітчані орнаментами, червоними трояндами. Артіль виросла у фабрику. В 1962 році вона справила новосілля — перейшла в ново-збудоване двоповерхове приміщення. На підприємстві працює багато майстрів, ударників комуністичної праці, як-от: комсомольці Л. М. Мерінчик, А. І. Хоменко, Г. М. Лемешев, Н. І. Кудрявцева та інші. Багатьох з них обрали депутатами міської Ради. Л. А. Медвецька була делегатом XXIII з’їзду КПРС.
Фабрика ім. Крупської — перший колектив, де підтримали рух за «українську годину». Ініціаторами всього прогресивного були комуністи М. Половинкін і П. Чекалюк. їх приклад наслідували інші. Килимарники створили «Фонд комунізму», в 1967 році виробили у його рахунок понад план 2138 кв. метрів килимів. Продукція фабрики здобула популярність у Москві, Тбілісі, Ленінграді, Волгограді, Одесі, Донецьку, Мурманську, Уссурійському краї; її килими експонувалися на міжнародних виставках у Загребі, Лейпцігу, Монреалі. Завдяки запровадженню нової техніки, передових методів підприємство збільшило випуск виробів з 16 700 кв. метрів у 1959 році до 33 138 в 1967 році — на суму 7,3 млн. карбованців.
Хотинські килими відзначаються традиційною орнаментикою у поєднанні з новими темами й сюжетами. Саме ці особливості розкрилися повністю за час, коли на фабриці трудився художник І. О. Пастух. Талановитий митець змалку любив килимарство, успадкував від матері хист і смак. Він створив численні малюнки орнаментів, розробив теми й сюжети до килимів. Всі вони традиційні і водночас оригінальні.
Вшанували килимарники і 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. Художники В. Нікуліна, 3. Давиденко, Є. Сидак — автори серії ескізів до хотинських килимів. В 1965 році їх побачили на виставках області й республіки. Насамперед привертали увагу такі роботи, як «Реве та стогне Дніпр широкий», «Тополя», «Мені тринадцятий минало», «Титарівна» .та інші. В них майстерно розкрито ідейну глибину творів великого Кобзаря.
Господарські зв’язки та пасажирські перевезення здійснює Хотинський автопарк. Тут працює 740 робітників і службовців. Серед них чимало передовиків. Г. Д. Катеринчук — шофер І класу — щомісяця перевиконує план перевезення вантажів. Відмінно трудяться Ф. І. Дубняк, Б. Ю. Решетняк, Є. П. Дюг, І. П. Чегодін та інші. В авангарді змагання йдуть комуністи: В. О. Галицький, який щомісячно виконує планові завдання в середньому на 140 проц., В. Е. Ганін — на 127 проц., В. С. Тесленко — на 109 проц. Всі вони — ударники комуністичної праці, утримують свої машини в зразковому технічно-справному стані. Парк систематично поповнюється новими комфортабельними автобусами і легковими таксі, вантажними машинами й самоскидами. Хотин підтримує автобусне сполучення з Києвом, Хмельницьким, Вінницею, Кам’янцем-Подільським, Чернівцями, багатьма містами Молдавії.
Вражають зміни, що сталися в побуті трудящих. Зросли їх свідомість і культура. Одразу після війни відбудували районну лікарню на 200 ліжок, запрацювали поліклініка, пологовий будинок, станція швидкої допомоги. До послуг трудящих 46 кваліфікованих лікарів, чималий медичний персонал середньої кваліфікації, який не тільки лікує, подає допомогу, а й веде профілактичну роботу.
Невпізнанно змінився і зовнішній вигляд міста. За Радянської влади тут споруджено понад 800 житлових будинків. Завдяки неухильному зростанню бюджетних асигнувань Хотин повністю відбудовано, тут з’явилося багато плодових і декоративних дерев. Лише за останні 5 років хотинці одержали 13,8 тис. кв. метрів житла. Напередодні 50-х роковин Великого Жовтня 35 родин міста справили новосілля. Такого будівництва тут досі ще не бачили. У 1968 році на впорядкування міста асигновано понад 87 тис. крб. Вулиці Леніна, Карла Маркса, Шевченка, Франка, Чапаева освітлено люмінесцентними лампами; відремонтовано дороги, прокладено тротуари на вулицях Кобилянської, Гагаріна та інших.
Не стало в місті неписьменних і малописьменних. 2 середні, восьмирічна, 2 спеціальні, музична й дитяча спортивна школи, вечірня й заочна — заклади, де молоде покоління здобуває освіту, оволодіває знаннями. В. цьому їм допомагають 245 педагогів. В 4-й середній школі працює заслужена вчителька школи УРСР М. Н. Кривнюк-Мокряк, яку нагороджено медаллю А. С. Макаренка. На фортепіанному, струнному та інших відділах музичної школи діти здобувають музичну освіту. На громадських засадах фортепіанним відділом керує досвідчений педагог, нині пенсіонер П. Б. Шевляков. У музичній школі навчається понад 300 дітей; тут близько 30 вчителів. За час свого існування її закінчили більш як 150 учнів. Про рівень підготовки випускників свідчить той факт, що третина їх стає слухачами середніх і вищих спеціальних закладів.
У 1959 році відкрито сільськогосподарський технікум, в якому навчається тепер 1260 учнів, з них 643 — на заочному відділі; з 1966 року при технікумі для колгоспного активу створено народний університет сільськогосподарських знань. У цьому навчальному закладі організовано короткотермінові курси підвищення кваліфікації колгоспних кадрів.
Культурні потреби хотинців задовольняють Будинок культури, 3 кінотеатри, народний історико-революційний музей, відкритий 1963 року, клуби. Якщо побуваєте в народному історико-революційному музеї, побачите багато цікавих експонатів. Кожний з них — яскрава сторінка боротьби трудящих повіту за своє соціальне й національне визволення. Музей щороку відвідує 11 —12 тис. чоловік. Його працівники ведуть наукову роботу, влаштовують зустрічі з колишніми учасниками Хотинського повстання і громадянської війни, членами Хотинської підпільної комсомольської організації, з передовиками промисловості й сільського господарства.
Масові бібліотеки для дорослих і дітей, бібліотеки робітничих клубів налічують 50 тис. книг. Хотинці щороку передплачують понад 12 тис. примірників періодичних видань. Вони мають 4100 радіоприймачів, 1800 телевізорів.
В особистому користуванні трудящих 35 легкових автомашин, 420 мотоциклів та багато іншого.
У Хотині працює великий загін творчої інтелігенції — художники, письменники, композитори. Картини В. С. Курликова, М. Ф. Міняйла експонуються на обласних і республіканських виставках. На фестивалі самодіяльного мистецтва Української РСР, присвяченому 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції, Б. С. Курликова нагороджено дипломом першого ступеня, він удостоєний звання лауреата фестивалю за цикл картин «Пейзажі Карпат». П’єса С. О. Снігура «Полум’яні серця» йшла в Чернівецькому українському музично-драматичному театрі ім. О. Ю. Кобилянської, у містах Бєльці та Бендери Молдавської РСР, народних театрах. П’єса С. О. Снігура «Полум’я» — про Хотинське повстання 1919 року — показав також драматичний колектив міського Будинку культури. Друкують свої твори в альманахах, районній та обласній газетах молоді поети Д. А. Деркачук, І. П. Бонар, О. І. Букорос, М. М. Брозницький, О. Г. Довгань та інші.
Славиться Хотин своїм революційним минулим, знатними людьми. У Чернівецькому університеті працює доктор хімічних наук О. І. Лопушанська. Докторами географічних, медичних і сільськогосподарських наук стали три сини Тихона Білозорова — С. Т. Білозоров, О. Т. Білозоров, М. Т. Білозоров, які трудяться в Одесі, Харкові та Красноярську. 20 уродженців міста — кандидати наук. Виходець Хотина С. М. Лисовська була відомим радянським хірургом, доктором медичних наук, професором Ленінградського ім. акад. І. Павлова медичного інституту. За заслуги перед медичною наукою вона удостоєна звання заслуженого діяча науки РРФСР.
Живе у місті нині персональний пенсіонер М. М. Тамполар. Усе життя працював . бондарем на пивоварному заводі. Він — один з учасників Хотинського повстання — радо вітав прихід на Буковину Червоної Армії, одразу включився у громадську роботу. У роки Великої Вітчизняної війни його син Микола був членом підпільної комсомольської організації. Трудящі двічі виявляли довір’я Матвієві Михайловичу, обираючи його депутатом Верховної Ради УРСР.
У Хотині живуть і колишні учасники боротьби за возз’єднання Буковини з Радянською Україною — С. І. Туховський, І. С. Кузик, вчителька-пенсіонерка П. І. Січкар, нагороджена орденом Леніна, Герой Соціалістичної Праці С. Рашківська — одна з фундаторів колгоспного руху на оновленій землі.
Часто зустрічаються з молоддю міста та району герої колишнього комсомольського підпілля Іван Трофа, Микола Тамполар, Михайло Фостій, які зараз живуть і працюють тут. Шанують жителі багатьох учасників Хотинського повстання 1919 року, знатних трудівників підприємств, передовиків педагогічної справи, охорони здоров’я, культури, зв’язку. їх портрети прикрашають районну Дошку пошани.
Важливу роль у господарському і культурному будівництві Хотина відіграє міська Рада. В своїй діяльності її виконком спирається на постійні комісії та громадські організації, такі, як товариські суди, народні дружини, групи народного контролю, жіночі ради, вуличні комітети та інші. Наполегливіше, цілеспрямованіше здійснюють свої функції, зокрема, постійні комісії, яких створено дев’ять. Якнайповніше задоволення культурних запитів та поліпшення побутового обслуговування населення є першочерговим завданням комісій культури й освіти, торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування. В своїй роботі вони розвивають і використовують різні форми громадської самодіяльності.
В центрі уваги виконкому Хотинської міськради і питання підготовки до 100-річного ювілею В. І. Леніна. До цієї знаменної дати розгорнуто діяльну підготовку.
В 1969—1970 рр. у місті намічено ввести в дію новий килимарний цех на фабриці художніх виробів ім. Крупської, спорудити новий корпус сільськогосподарського технікуму, розпочати будівництво кінотеатру на 600 місць, торгового центру та інших культурних і громадських об’єктів.
В 1969 році трудящі Радянської України урочисто відзначили 50-річчя Хотинського повстання 1919 року. 22 січня в Будинку культури відбулася урочиста сесія Чернівецької обласної і Хотинської районної Рад депутатів трудящих, присвячена цій знаменній даті. На святкування з усіх кінців країни приїхали численні гості—учасники Хотинського повстання, а також делегації Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки, міста Кам’янця-Подільського Хмельницької області, багатьох районів Чернівецької області.
Трудящі міста свято шанують пам’ять героїв комсомольського підпілля в роки Великої Вітчизняної війни. До 50-річчя Ленінської- Комуністичної Спілки Молоді України в 1969 році у Хотині героям-комсомольцям встановлено пам’ятник (автор — архітектор П. Б. Фліт, скульптор — О. К. Єгоров). Ім’ям Кузьми Галкіна названо вулицю, де жив юний герой, міський кінотеатр, середню школу № 4. Безсмертна слава героїв живе і далеко за межами України. У Калініні і Хабаровську є піонерські загони, які носять ім’я Кузьми Галкіна.
Розбудовується, зростає старовинний Хотин. У найближчі роки тут спорудять також бавовняно-прядильну фабрику, плодоконсервний завод, підприємство низьковольтної апаратури, комбінат меланжових тканин, швейну фабрику.
Люблять своє місто хотинці, пишаються його славною історією, роблять усе, щоб воно стало ще красивішим.
К. П. РУШКОВСЬКИЙ, Л. І. БАБЧИНІЦЕР, С. О. СНІГУР, О. В. ГВОЗДОВСЬКА
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4