Хотин, Хотинський район, Чернівецька область
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
Хотин — місто районного підпорядкування, центр Хотинського району. Розташований на правому березі Дністра. До найближчої залізничної станції Кам’янець-Подільський— 20 км, до обласного центру — Чернівців — 74 км. Населення — 10,7 тис. чоловік.
На території сучасного міста виявлено археологічні пам’ятки різних епох. В урочищі Грабарня була розташована пізньопалеолітична стоянка; на місці фортеці — поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та ранньозалізного віку (І тисячоліття до н. е.). В східній частині міста проходить Троянів вал (перше століття н. е.). Розкопано також слов’янські поселення VI—VII століть; в урочищі Котелеве — слов’янське поселення VIII—XIII століть. Отже, ймовірно, що Хотин виріс саме із слов’янських поселень. «Град на Днестре реце Хотень», як говориться в одному з літописів, не раз ставав ареною кривавих боїв, часто тут палали пожежі, місто спустошували, але воно знову відбудовувалось, ставало укріпленою фортецею. Саме це середньовічне місто мав на увазі автор Воскресенського літопису, коли у «Списку руських міст дальніх і ближніх», складеному наприкінці XIV століття, назвав «На Днестре Хотень».
У X—XI століттях Хотин був у складі Київської Русі. В другій половині XII століття місто увійшло до Галицького, а з 1199 року — до Галицько-Волинського князівства. У другій половині XIII століття у Хотині збудовано фортецю, яка відіграла важливу роль в боротьбі проти турецьких і татарських завойовників.
У Хотині саме в той час починають розвиватися ремесла, зокрема прядильне, ткацьке, ковальське, гончарне та інші. Великою майстерністю відзначалися місцеві каменярі, про що свідчить споруджена фортеця. З розвитком ремесел та піднесенням господарства місто поступово стає торговим центром.
У 2-й половині XIV століття, коли було утворено Молдавське князівство, Хотин увійшов до його складу і згодом стає важливим торговельним і митним пунктом на північних кордонах. З XV століття через Хотин проходить торговий шлях з Молдавії у Польщу і Кам’янець-Подільський. У місті було засновано митницю. Жителі міста закуповували в селян вовну, мед, вино, хліб. Все це вивозилось по Дністру до Чорного моря, в Іран, Туреччину та інші країни. У свою чергу, до Хотина прибували товари з інших міст.
В середині XVI століття тут щорічно влаштовували ярмарки. Про розміри торговельних операцій на них свідчить велика сума доходів у казну від митниці (10 тисяч золотих за рік). Молдавський господар Стефан III (1451—1504) розширив і значно укріпив Хотинську фортецю, яка витримала не одну облогу турецької й польської армій. У 1476 році хотинці відбили напад турецьких військ султана Мухамеда II. В 1538 році фортеця зазнала великих руйнувань від нападу польських військ, але за часів господаря Петра Рареша її відбудовано і значно розширено.
Вигідне розташування, розвиток ремесла і торгівлі сприяли піднесенню культури міста. Про це свідчить рукописне Хотинське євангеліє XV століття, що зберігається в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна у Ленінграді.
В XVI—XVII століттях Хотин являв собою значне торговельне місто. Але економічний розвиток його супроводився посиленням феодального гніту. Міська біднота, селяни потрапили в залежність від великих землевласників, верхівки ремісничих цехів. Та хотинці ніколи не мирилися з поневоленням, часто повставали на боротьбу за свободу. Вони брали активну участь у селянському русі (1490—1492 рр.) під проводом Мухи. Одному з ватажків повстання Андрієві Борулі бояри у фортеці відрубали голову.
Про антифеодальний рух в околицях Хотина свідчать також події, що відбулися в середині XVI століття. У 1563 році феодали намагалися запровадити нову данину — по золотому з двору. Це викликало гнів селян — 20 тис. чоловік біля Хотина напали на самого господаря й зажадали скасування збору.
На рубежі XV—XVI століть Хотин попав у васальну залежність до султанської Туреччини, яка перетворила фортецю на один із своїх військових форпостів. Але населення міста не мирилося з гіркою долею, вело боротьбу проти поневолювачів.
У жовтні 1620 року Хотин знову захопила турецька армія, яка тоді вела війну проти Польщі. В цих умовах польсько-шляхетський уряд звернувся до українських козаків по допомогу, пообіцявши їм нові права і привілеї.
Козацька рада, скликана в Сухій Діброві (Київщина), вирішила взяти участь у боротьбі проти турків. До Дністра вирушило 40-тисячне козацьке військо. У запеклих боях за Хотин, що тривали майже місяць проти 150-тисячної ворожої армії, українські козаки, очолені П. Сагайдачним, який замінив Я. Бородавку, своїм безприкладним героїзмом і мужністю врятували польське військо від розгрому і ліквідували небезпеку- поневолення українського та польського народів турецько-татарськими феодалами.
Зазнавши поразки, султан Осман II змушений був укласти з Польщею 1621 року Хотинський мир. За його умовами, кордон між Туреччиною і Польщею проходив по Дністру; Туреччина і Кримське ханство зобов’язувались не чинити грабіжницьких нападів на Україну і Польщу. З свого боку, Польща передавала Туреччині Хотин і обіцяла заборонити українським козакам судноплавство по Дніпру та не допускати походів запорожців до Криму й Туреччини.
Хотинська війна 1621 року набула широкого відгомону в сучасних мемуарах, літописах, народних творах. У стародавніх рукописах збереглась українська пісня:
Ой Хотину, город давній,
На всій землі дуже славний…
Події Хотинської війни становлять зміст відомого твору давньоукраїнської літератури — «Вірш на жалосний погреб козацького гетьмана Петра Сагайдачного», написаного Касіяном Саковичем. Дубровницький поет XVII століття, сучасник подій Іван Гундулич присвятив битві під Хотином поему «Осман». Він пов’язав поразку турків з надіями на майбутнє визволення слов’ян та балканських народів. Український прозаїк Осип Маковей писав про Хотинську битву у повісті «Ярошенко». Ця пам’ятна подія відображена також в двотомному романі «Людолови» української радянської письменниці Зінаїди Тулуб. Події Хотинської війни дістали відображення також у картині художника О. Климка «Бій запорізьких козаків з турками під Хотином у 1621 році».
Під час народно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького Хотином двічі оволодівали селянсько-козацькі загони в 1650 і 1653 рр. 11 листопада 1673 року польсько-молдавські війська поблизу Хотина завдали поразки турецькій армії. Місто загарбала Польща.
В 1711 році Туреччина знову відвоювала у Польщі Хотин і перетворила його на центр адміністративного району — райю. В 1718 році турецький уряд з допомогою французьких інженерів укріпив Хотинську фортецю: було викопано рови, вимуровано камінням вали з багатьма бастіонами.
Під час російсько-турецьких воєн XVIII—XIX століть Хотин чотири рази здобували російські війська. 1739 року вони розбили турецьку армію в Ставчанській битві і заволоділи Хотином. Учасником цих подій був тоді й Давид Гурамішвілі — офіцер російської армії, згодом визначний поет, співець дружби російського, українського та грузинського народів.
За Бєлгородським миром 1739 року Хотин було повернуто Туреччині. Під час першої російсько-турецької війни (1768—1774 рр.) російська армія 1769 року знову оволоділа містом. Втретє протягом XVIII століття хотинці вітали своїх братів-визволителів 1787 року.
Остаточно місто увійшло до складу Росії 16 травня 1812 року за Бухарестським мирним договором.
У XIX столітті Хотин зберігав військово-стратегічне значення, але з 1856 року Хотинська фортеця втратила колишню могутність.
Відзначаючи роль Хотина в середині XIX століття, Ф. Енгельс у статті «Європейська війна» писав, що це місто і Кишинів під час Кримської війни забезпечували російським військам зв’язок з метрополією. В статті «Військові сили Росії» він підкреслював, що основні сили російських військ напередодні Кримської війни концентрувалися на лінії Петербург—Хотин, тобто на західному кордоні.
Вихід на широкий російський ринок створив для міста можливості дальшого розвитку. Посилюється його торговельне значення, розвивається судноплавство на Дністрі. Хотин стає річковим портом. Звідси продукти вивозили в інші міста України і через Одесу — на світовий ринок. Натомість сюди надходили мануфактура з Москви, вугілля — з Донбасу, нафта — з Баку. Це сприяло зростанню населення міста. Якщо 1819 року тут мешкало 3,5 тис. чоловік, то 1836 — вже 9 тис., а в 1861 році — 18 тис. Населення міста платило різні податки. Самі лише недоїмки з 1818 по серпень 1825 року становили понад 17 тис. крб. Крім того, були й інші борги — понад 5 тис. крб. До того ж населення мусило виконувати різні громадські роботи, ремонтувати вулиці, поштові шляхи та інше.
Український і російський письменник О. С. Афанасьев (літературний псевдонім— Чужбинський), який деякий час мешкав у Хотині, в етнографічній праці «Подорож у Південну Росію» (1863 рік), описуючи місто кінця 50-х років XIX століття, зазначав, що воно має невеликі будиночки, сірі паркани, які є належністю повітових міст, і всюди панує мертвота. Пожвавлення наставало лише під час серпневих ярмарків, коли з навколишніх сіл з’їжджалося багато селян.
Селянська реформа, здійснена в липні 1868 року, сприяла дальшому економічному розвиткові міста. Але водночас вона призвела і до різкого погіршення становища деяких категорій населення, особливо селян. Це про них, гноблених, писав В. І. Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії», що злидні змушують селян брати землю з половини або за відробітки, а натуральні оренди остаточно розоряють селянина і перетворюють його в сільського наймита. «По Хотинському повіту Бессарабської губ. середній денний заробіток половинщика визначають у 60 коп., а поденника літом — 35—30 коп.»,— сказано в цій праці.
Після реформи 60-х років в Хотині виникли перші промислові підприємства, на яких переробляли сільськогосподарську продукцію. До 1899 року тут було кілька водяних млинів.
Але життя людей не поліпшувалося. У злиднях і темряві поневірялися трударі. Місцева влада не приділяла уваги і медичному обслуговуванню населення. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, але вони були недоступними для трудового люду, бо за подану лікарську допомогу вимагали великої плати.
Повільно ширилася у Хотині і освіта, хоч тут діяли два двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), два чоловічі однокласні училища та одне приватне. Навчалося в них у 1880 році 345 учнів. Але дітей бідноти — робітників і селян, що здобували в них освіту, можна було перелічити на пальцях.
Серця трудящих клекотіли гнівом і ненавистю до гнобителів. На хотинській землі часто вибухали заворушення. Лише з 1869 по 1872 рік в Хотині й повіті сталось сорок селянських виступів. Під час повстання 1863 року в Польщі хотинці співчували його учасникам. Вони зібрали велику суму грошей, щоб допомогти польським повстанцям. У 1870 році в Хотині селяни відмовилися працювати на поміщиків. 9 травня того ж року генерал-губернатор Бессарабії Е. Гангардт погрожував вдатися до каральних операцій. Вже 30 травня у Хотині було багато карателів.
Піднесення революційного руху в Росії наприкінці XIX — початку XX століття позитивно вплинуло і на розгортання боротьби трудящих міста. На початку XX століття тут виникла соціал-демократична група. Хотин став пунктом, через який переправлялася нелегальна література.
В 1904 році Кам’янець-Подільське жандармське управління дізналося, що з Росії на станцію Ларга прибуде підпільник, щоб через Хотин пробратися за кордон і одержати нелегальну літературу для соціал-демократичних гуртків. Соціал-демократична група у місті розповсюджувала ленінську «Искру», яка надходила з Кишинева. Щоб відвернути народні маси від революційних виступів, влада й поліція організували у Хотині в квітні 1903 року чорносотенні погроми.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4