Недобоївці, Хотинський район, Чернівецька область
Недобоївці — село, центр сільської Ради, розташоване за 14 км від районного центру. Через село проходить автострада Кам’янець-Подільський —Хотин—Чернівці. До найближчої залізничної станції Новоселиця — 27 км. Населення — 3570 чоловік. Сільраді підпорядковане село Чепоноси.
Перша письмова згадка про село належить до 1572 року. Як розповідає легенда, назва Недобоївці походить від прізвища Недоба — власника земельних володінь, на яких поселилися перші жителі. Тривалий час це поселення було дуже малим — налічувало до десяти дворів. Навіть 1771 року мало лише 28 хат.
Протягом майже 300 років Недобоївці переходили від одного поміщика до іншого. У грамотах за 1629, 1630 і 1632 рр. зазначено, що село було власністю поміщика М. Катарджі.
Розташоване на шляху, котрим проходили війська різних країн, село зазнавало спустошень. Чимало лиха завдала йому російсько-турецька війна (1735—1739 рр.), особливо напередодні і під час Ставчанської битви (серпень 1739 рік). Турецька армія під командуванням сераскера Валі-паші стояла біля Недобоївців і завдала йому великих руйнувань, пограбувала населення.
Чужоземний гніт гальмував зростання Недобоївців. Становище трудового люду було тяжким. Поміщики вдавалися до тілесних покарань, самовільно судили селян і кидали їх до в’язниці. Терпіли вони і жорстокий економічний тягар, сплачуючи шістнадцять видів різних податків.
Розвиток села дещо прискорився лише після приєднання Хотинського повіту до Росії в 1812 році за Бухарестським мирним договором. Сталися зміни в його економіці, почало збільшуватися населення. За 1817—1883 рр. воно зросло у 8 разів і становило 1666 чоловік. Крім зернових культур, селяни вирощували й технічні: аніс, цукрові буряки; розводили велику рогату худобу, розвивали вівчарство. Але більшість селян задихалася від безземелля і змушена була орендувати землю навіть по навколишніх селах; половину волів і корів віддавати на випас до поміщиків.
В першій половині XIX століття Недобоївці належали поміщикові Баяшу. Село мало 950 га сільськогосподарських угідь. Більшість селянських наділів становили від 0,5 до 2,5 га.
Після скасування кріпацтва посилився процес зубожіння селян, прискорилось класове розшарування. Щоб внести викуп, придбати тяглову силу, вони змушені були продавати свої наділи. Уже в 1883—1884 рр. 71 господарство лишилося безземельним. Значна частина надільних родин не мала робочої худоби, а про безземельних — годі й казати. В 1886 році поміщикові належало 667 десятин, а всі селяни мали лише 1273 десятини. 1900 року співвідношення в розподілі землі стало ще більш несправедливим. Поміщик уже володів 1150 га, а селяни — лише 833. В його господарстві були паровий і водяний млини, молотарка, винокурня, а також млин у Хотині.
Дальший розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві сприяв збільшенню кількості господарств, які почали вирощувати технічні культури. У 1883—1884 рр., крім поміщика, цукрові буряки і аніс сіяли 225 селянських дворів, 166 господарств мали сади, продукція яких ішла на ринок. Це розширило торгові зв’язки села не тільки з місцевим ринком, а й Подільською губернією і навіть з Австрією.
На початку XX століття Недобоївці помітно зростають. 1904 року в селі налічувалося 392 двори, а в 1910 році — 516, в яких мешкало 2407 чоловік. Але трудящі, як і до того, були позбавлені достатньої кількості землі. Селяни мали лише 1313 га. Тому змушені були її орендувати. Багатії постійно збільшували плату, яка в 1910 році становила до 20 крб. за фальчу. Таку суму міг сплатити не кожний, тому безземельні змушені були батракувати, йти на заробітки.
Значна частина людей наприкінці XIX століття шукала кращої долі за океаном — в Канаді, Бразілії та СІЛА. Більшість з них не повернулася на Буковину, бо померла від важкої праці на чужині. Серед них І. В. Гаврилюк, М. М. Пестружак, М. П. Старчук, І. М. Старчук, В. С. Шляхта та інші. На початку XX століття з Недобоївців емігрувало 20 селян.
Революційна хвиля 1905—1907 рр. докотилась і до Недобоївців. У квітні 1907 року селяни напали на маєток поміщика Шора, забрали у нього зерно, почали ділити землю. А коли влітку 1907 року застрайкували робітники Зарожанської цукроварні, вимагаючи підвищення заробітної плати й скорочення робочого дня, то мешканці Недобоївців підтримали їх. Викликані з міста Хотина драгуни оточили селян, коли вони ділили землю. Керівника виступу І. М. Боднарюка та 37 найбільш активних учасників було заарештовано і ув’язнено в м. Хотині.
Низьким був і освітній рівень села. В Недобоївцях з 1881 року існувала школа (вірніше, кімната в селянській хаті), де працював один учитель. 1884 року тут навчалося лише 13 учнів. Майже 97 проц. дітей залишилося поза школою. Тому-то в селі було тільки 17 чоловік, що вміли читати й писати. Політика царського уряду спрямовувалась на те, щоб тримати селян у темряві, гальмувати зростання їх класової свідомості. Місцеві урядовці посилалися на те, що, мовляв, передчасно буде, якщо запровадити загальну початкову освіту, бо це спричинить перевитрати земського бюджету. Зате було виділено потрібні кошти на спорудження кам’яної церкви, двох корчем.
Під час першої світової війни становище селян стало нестерпним. Всіх чоловіків мобілізували в армію. Родини мобілізованих були приречені на повне зубожіння і розорення.
Лютнева революція 1917 року в Росії знайшла відгук серед трудящих Недобоївців. Революційні солдати VIII російської армії, що перебували у селі, провели мітинг, вимагаючи припинення імперіалістичної війни, зажадали розподілу поміщицької землі тощо. Селяни почали випасати худобу на луках, що належали поміщикам, відмовлялися виходити на примусові роботи. А весною 1917 року недобоївчани разом з мешканцями Зарожан, Долинян, Ставчан розігнали адміністрацію Зарожанської цукроварні, поділили та засіяли землю, що належала підприємству.
Починаючи з весни 1917 року, в селі дедалі посилювалося невдоволення Тимчасовим урядом. Майже щотижня відбувалися мітинги й збори, на яких обговорювалися питання про землю, війну і мир. Неодноразово виступали перед трудівниками і солдати-більшовики — Будов, Хохлов, Вихревський.
Трудящі села радо зустріли перемогу Великого Жовтня, одностайно підтримали декрети 2-го Всеросійського з’їзду Рад про мир і землю. 10 січня 1918 року в Недобоївцях було встановлено Радянську владу. В той же день відбулися вибори земельного комітету, який здійснив розподіл землі. Кожна родина одержала по десятині на душу. Завдяки перерозподілу землі, що стала власністю селян, кількість її збільшилась з 833 до 1276 десятин, тобто на 53 проценти.
Але Недобоївці знову поневолили чужоземні загарбники. 28 лютого 1918 року сюди вдерлися австро-німецькі інтервенти. Вони примусили повернути поміщикам й багатіям землю, худобу, реманент, а також протягом доби сплатити «збитки». Окупанти силоміць забирали у селян хліб, майно, за найменший опір били, загрожували смертною карою.
В листопаді 1918 року село окупували війська королівської Румунії. Інтервенти запровадили режим нестерпного гніту, особливо жорстоко караючи тих, хто виступав за Радянську владу.
Грабування населення, катування стали звичайним явищем. Та трудящі не схилили голови.
Вони брали активну участь у Хотинському повстанні 1919 року. В селі було створено підпільний революційний комітет. До його складу входили також Д. І. Боднарюк, Д. П. Адажій, А. П. Заньковський. Він організував загін, який налічував 450 чоловік. Коли почалося повстання, селяни Недобоївців вирушили на допомогу хотинцям.
Відступаючи під натиском повстанців з Хотина, румунські війська у січні проходили через Недобоївці. Розлючені солдати підпалювали хати, грабували і вбивали селян. За один день в селі було вбито 53 чоловіка. Жертвами звірячих розправ стали родина Ватаманюків (4 чоловіка), І. Манюк, В. Софонюк, М. Заньковський та інші. Акт про ці злочини було підписано комісією, в яку входили член Хотинської повітової земської управи Є. Бояркін, мировий суддя П. Воскресенський, представник англійської військової місії, старший лейтенант британського флоту М. Мак Лорен.
24 січня Рукшинський полк вигнав румунів із Недобоївців та Динівців. Діставши поповнення, румунські війська розпочали наступ великими силами. Повстанці разом з іншими загонами хоробро билися, але сили були нерівні, і вони мусили з боями відійти до Хотина. Окупанти жорстоко розправлялись з населенням Недобоївців. Вони по-звірячому вбили понад 200 чоловік, спалили половину села.
Після поразки повстання багато селян перейшло через Дністер на Поділля і там продовжували боротьбу в лавах Червоної Армії. Серед них І. П. Пестружак, П. С. Бурдейний, І. П. Щербатий (загинув у 1920 році в бою з білополяками), В. Ю. Майданський, В. П. Давній, С. М. Мусурівський та інші.
Окупанти запровадили в селі жорстокий режим насилля й терору. Селяни задихались від безземелля й малоземелля, потрапляли в кабалу до сільських багатіїв. За несплату боргів 6 травня 1923 року продано з молотка майно І. Урси і Ф. Заньковського. Щоб врятуватися від голодної смерті, недобоївчани залишали рідну оселю й тікали в промислові райони Румунії, виїжджали до Канади й СІЛА. На початку тридцятих років значна частина господарств села залишилась без чоловіків.
Загарбники поставили собі за мету румунізувати населення. Вони заборонили розмовляти українською мовою в усіх офіційних закладах. У школі навчання велось лише румунською мовою. Політика румунізації набирала потворних форм. Префектура в 1919 році заборонила вести будь-яку кореспонденцію російською мовою. Службовців, що не знали румунської мови, звільняли з роботи. Згідно з положенням про аграрну реформу, земельний наділ міг одержати українець лише при умові, що він водночас дістане й румунське підданство. В разі відмови наділ відбирали. В Недобоївцях було 19 таких родин.
День визволення від румунського панування (28 червня 1940 року) став великою радістю для трудящих. У селі відбувся мітинг, на якому виступили бідняки А. Ф. Манюк, Й. М. Куделько. Вони висловили вдячність Радянському урядові і Червоній Армії за свободу й незалежність. Тоді ж у селі організовано сільську Раду, яку очолив Й. П. Тодосійчук. Одним з перших заходів нової влади була націоналізація землі та передача її в користування безземельним селянам. Бідняцькі родини одержали також 40 корів, інвентар тощо.
Навесні 1941 року держава подбала про найбідніших селян: допомогла в оранці й насінням, подала довготермінову грошову позику для придбання худоби. У селі почали працювати клуб, бібліотека, амбулаторія, акушерський пункт, споживча кооперація. Подбала Радянська влада і про дітей. 16 вересня 1940 року вперше відкрила свої двері початкова школа з українською мовою навчання. 1940/41 навчального року здобувало освіту 175 учнів, працювало 4 вчителі.
Жителі села дістали право обирати свої органи державної і місцевої влади. 12 січня 1941 року вони одностайно проголосували за народних посланців до Верховних Рад СРСР та УРСР. День виборів став всенародним святом.
Та не встигли здійснити своїх задумів трудівники села: фашистська Німеччина почала війну проти СРСР. Одразу ж 46 молодих хлопців влилися добровольцями до лав Червоної Армії.
6 липня 1941 року німецько-румунські фашисти вдерлися у Недобоївці. Першого ж дня окупанти арештували 27 активістів Радянської влади. Після жорстоких катувань їх кинули до концтабору. В селі лютував терор. За найменшу провину штрафували й били. Фашисти завдали великих збитків Недобоївцям. Вони пошкодили багато житлових будинків, пограбували зерно, худобу, одяг—на 222 тис. карбованців.
Наприкінці 1943 — на початку 1944 року, з наближенням Червоної Армії, біля села в лісі висадилися радянські розвідники. Вони встановили зв’язок з місцевими патріотами, не раз мали у них притулок, діставали від селян відомості про пересування ворожих військ. Недобоївчани брали участь у партизанському загоні, очолюваному П. Ф. Горчаком.