Зарожани, Хотинський район, Чернівецька область (продовження)
Велике патріотичне піднесення панувало і серед робітників цукроварні. Швидко було здійснено облік, налагоджено охорону майна підприємства, проведено ремонтні роботи. Вже у першій половині 1941 року завод дав продукції на 306 тис. крб. Вагомий внесок у відбудову підприємства внесли кадрові робітники І. М. Фейгер, І. В. Тирон, П. І. Пшеславський та інші.
Почалася нова доба. День у день умови життя поліпшувалися. На цукроварні відкрили медпункт. За рік тут побувало понад 2500 пацієнтів. Заможне життя відкрило шлях до нової соціалістичної культури й освіти. Старе приміщення школи відремонтували, завезли підручники, шкільне приладдя. В село прибули кваліфіковані вчителі. У вересні 1940 року 199 учнів вперше почали навчатись рідною мовою. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення створили гуртки, в яких вечорами культармійці вчили людей читати й писати. Керувала культармійцями вчителька Ф.. Й. Яценко. Відкрили сільський клуб і бібліотеку.
Тут читали лекції, влаштовували бесіди, виступали колективи художньої самодіяльності. Вперше зарожанці побачили кіно.
Активними організаторами соціалістичних перетворень на селі стали комсомольці М. В. Мусурівська, М. Й. Голик. Комсомольську молодь очолював син бідняка Ф. Ф. Кирияк.
З небувалим піднесенням пройшли 12 січня 1941 року вибори до Верховних Рад СРСР і УРСР. Зарожанці вперше обирали своїх представників до найвищих органів Радянської влади. Вони одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Війна порушила мирну працю. Зарожанці 22 червня 1941 року на мітингу заявили, що не пошкодують сил, щоб розгромити гітлерівських загарбників. Багато односельчан в перші дні війни здали у фонд оборони хліб, худобу, коней тощо. 6 липня 1941 року німецько-румунські окупанти загарбали село. Вони запровадили фашистський «новий порядок». Всіх українців було офіційно «визнано» румунами. Лютував терор, людей грабували, кидали у в’язниці. 27 жителів села потрапили до тюрми, 30 — опинились на каторзі у Німеччині. Фашисти забирали коней, корів, зерно, борошно, картоплю, овочі. Сума заподіяних збитків становила понад 90 тис. крб. Перед відступом німецько-румунські окупанти вивезли до Румунії заводського обладнання на суму 412 тис. карбованців.
Але зарожанці не корилися ворогові. Вони всіляко саботували заходи фашистів, робили все можливе, аби загарбники не скористалися надбанням радянського народу, брали участь в партизанській боротьбі і підпіллі. В діяльності Хотинської підпільної комсомольської організації брав активну участь електромонтер Зарожанського цукрового заводу Олекса Боднарчук.
На початку березня 1944 року П. Ф. Горченко створив партизанську групу з 27 чоловік, яка діяла в районі сіл Рухотина, Зарожан, Шилівців. За короткий час вона зросла до 50 бійців. Народні месники знищили 37 фашистських солдатів і жандармів, підбили 13 вантажних автомашин, 6 мотоциклів та завдали інших втрат ворогові. Згодом група увійшла до складу партизанського з’єднання О. В. Тканка.
29 березня 1944 року війська 44-ї танкової бригади визволили село від німецько-румунських загарбників. 634 жителі стали воїнами Червоної Армії. В. К. Заплітний, О. С. Тирон, С. С. Осадчук штурмували Берлін. Багато зарожанців за бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни удостоєно урядових нагород. 194 зарожанці загинули в боях.
Почалася відбудова зруйнованого господарства. Відновила роботу сільська Рада. Її очолив М. П. Ткач — колишній бідняк. Згодом його змінив демобілізований офіцер Червоної Армії В. М. Завадський. У активістів сільради, а також у трьох земельних громад було багато роботи: як краще організувати обробіток землі? Адже бракувало тягла, насіння, реманенту. Допомогу подала держава. У березні 1946 року сільрада одержала додатково 21 цнт насіння, машини для обробітку полів. Зарожанці першими у районі впоралися з польовими роботами. За дострокову весняну сівбу 1946 року сільраду занесено на районну Дошку пошани.
Велику роботу щодо залучення селян до активної участі в розвитку господарства вела і жіноча рада на чолі з О. Заплітною. Вона водночас керувала земельною громадою, яка першою 1946 року закінчила весняну кампанію, успішно зібрала врожай і першою в районі виконала свої зобов’язання перед державою по хлібопоставках. Але селяни розуміли, що подолати одвічні злидні можна лише гуртом. За приклад їм правили колгоспи Задніпрянщини, які закликали стати на шлях колективного господарювання. І ось наслідки — перші 16 заяв про вступ до артілі. Липень 1947 року став знаменною датою у житті зарожанців. Було створено першу сільськогосподарську артіль ім. Рокоссовського. У вересні 1948 року артіль уже об’єднувала 407 господарств. За колгоспом було закріплено 667 га угідь.
В грудні 1947 року в Зарожанах організовано другий колгосп — ім. 30-річчя Радянської України. Головою правління обрали бідняка О. С. Тирона.
Перший рік нового життя розкрив невичерпні можливості для вирощення високих урожаїв. Трудівники села чимраз більше переконувались у перевагах колгоспного ладу.
Важливу роль у будівництві нового життя відіграла партійна організація, створена 1948 року. Очолювала її тоді Б. С. Горська. Спочатку вона налічувала лише трьох комуністів, які самовіддано працювали на всіх ділянках. У 1949 році бригада, очолювана членом КПРС І. Я. Мельницьким, виростила 40 цнт кукурудзи з га, 20 цнт пшениці, 285 цнт цукрових буряків. Це були значно вищі показники, ніж у середньому по колгоспу. На липень 1949 року колективізацію у Зарожанах було завершено, а невдовзі трудівники обох артілей об’єднались у колгосп ім. Кірова. Укрупнене господарство очолив П. С. Ткач. Було організовано 4 рільничі, 2 кормодобувні, 2 садівничі й будівельну бригади, ними керували комуністи. Розвиваючи основні галузі господарства — рільництво й тваринництво, колгосп взявся і за допоміжні галузі; запрацювали олійниця, два млини.
Із зростанням економіки колгоспу було розгорнуто велике будівництво. Тут спорудили нові господарські й тваринницькі приміщення; збільшився обсяг сільськогосподарської продукції. Якщо в 1950 році вирощено 15 цнт зернових з га, то в 1959— 24 цнт; цукрових буряків відповідно — 180 і 296. Грошові надходження становили 1,3 млн. карбованців.
Трудові успіхи зарожанців відзначено урядовими нагородами. Ордена Леніна удостоєна ланкова Г. М. Тимчук (зібрала по 520 цнт цукрових буряків з га); ордена Трудового Червоного Прапора — П. С. Нікітчина та інші трудівники.
У грудні 1959 року загальні збори членів артілей ім. Кірова та ім. Дзержинського (село Ширівці), обговоривши питання дальшого розвитку, вирішили об’єднатися в колгосп «Росія». В Зарожанах організували комплексну бригаду, яку очолив комуніст П. М. Тирон.
Господарство розвивається на науковій основі. Воно — наче промислове підприємство. Тут є інженер-механік, спеціалісти усіх галузей. Про заможність бригади, її економічну міць свідчать високі врожаї, грошові прибутки. Рік у рік збирають 22 цнт зернових, 300 цнт цукрових буряків. Широко відомі успіхи багатьох трудівників. Майже 20 років очолює ланку заслужений кукурудзовод УРСР Г. Д. Мусурівська. Цей колектив працює сумлінно, вирощуючи на кожному гектарі 300—350 цнт цукрових буряків і по 50—55 цнт кукурудзи.
Добре трудяться і доярки В. Г. Рибак, Л. М. Дворська — одержують 2200—2400 кг молока від закріпленої корови; телятниця М. А. Тирон добивається щодобового приросту 700—800 грамів від кожної голови молодняка; будівельники — брати Іван та Свирид Вовківські споруджували усі громадські й тваринницькі приміщення. Змагання стало масовим: воно охопило всі галузі виробництва.
Перед у боротьбі за дальше піднесення ведуть комуністи. їх у партійній організації — 15. Всюди видно мобілізуючу та спрямовуючу силу діяльності членів партії. Вісім років тому в бригаду прийшла випускниця середньої школи Л. Д. Трач. Незабаром вона очолила ланку, котра згодом стала передовою. Партійна організація прийняла її у члени КПРС. Тепер Трач — заступник бригадира, секретар партійної організації, заочно вчиться у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті.
Добру славу на Буковині здобув цукровий завод. У четвертій п’ятирічці його капіталовкладення становили 11 млн. 900 тис. крб. У 1953—1959 рр. підприємство реконструювали. Змагаючись, виробничники досягли хороших показників у праці. І ось наслідки. У виробничому сезоні 1967—1968 рр. перероблено понад 2,5 млн. цнт цукросировини, виготовлено 420 тис. цнт цукру. Це у 8 разів більше проти 1950 року.
Завод багато разів перемагав у всесоюзному соціалістичному змаганні. У 1965 і. 1966 роках йому двічі вручали перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
За досягнуті успіхи багатьох виробничників відзначено урядовими нагородами. Серед них: орденом Трудового Червоного Прапора — В. І. Саранчука і О. Я. Тирона; «Знак Пошани» — М. Г. Бурмей та інших. 19 членам колективу надано почесне звання відмінника соціалістичного змагання Міністерства харчової промисловості УРСР, а трьом бригадам — звання колективів відмінної якості.
Невпинно зростає підприємство, зростають ряди передовиків. І. Ф. Лазаренко пройшов шлях від змінного майстра до директора заводу. Бригадир слюсарів І. Л. Тулюлюк, раціоналізатори І. В. Тирон, М. О. Мостовенко, Л. Я. Бурд та інші продовжують наполегливий пошук резервів дальшого збільшення випуску та здешевлення собівартості продукції. На особистому рахунку тільки І. В. Тирона — 20 пропозицій, впровадження яких дало великий економічний ефект.
Партійна організація заводу об’єднує 102 комуністи. Це—дружний і бойовий колектив, якому під силу будь-які завдання. Кожен комуніст — боєць, зразок у праці й громадському житті.
Оновилося, розбудувалося село за Радянської влади. Понад 500 робітників і колгоспників справили вхідчини. Кожен будинок критий бляхою або шифером, має З—4 кімнати. У світлиці сяє лампочка Ілліча; трудівники мають швейні та пральні машини, радіоприймачі та інші речі культурно-побутового призначення. Завітаймо хоч би до родини М. С. Мельника. Вона справила новосілля в 1968 році. Оселя має 5 кімнат, кухню. У кімнатах — сучасні меблі, телевізор і радіоприймач; на стінах — картини.
Біля заводу виростає робітниче селище, в якому є 8 восьмиквартирних житлових будинків, 100 індивідуальних котеджів, клуб, їдальня, комунальні і торговельні підприємства, дитячий садок, ясла, молодий парк.
Незрівнянно поліпшився добробут трудящих, зріс товарооборот. Якщо 1965 року продано товарів на 286,9 тис. крб., то 1967 — на 389 тис. крб. В особистому користуванні жителів є 36 легкових автомашин, 73 мотоцикли, понад 500 велосипедів, 137 телевізорів, понад 200 радіоприймачів, пральні та швейні машини. 1965 року збудовано лазню.
У Зарожанах постійно дбають про охорону здоров’я трудівників. Тут є лікарня на 45 ліжок, аптека.
Значні зміни сталися і в культурному житті. Зведено нове приміщення середньої школи. Є також вечірня середня школа для сільської молоді. Працюють 35 вчителів.
Все більше людей стають постійними відвідувачами культосвітніх установ. Це зумовлюється всезростаючим рівнем освіченості, культури, політичною активністю трудящих. У селі є два клуби. Тут читають лекції, влаштовують вечори запитань і відповідей, виступають любителі художньої самодіяльності (понад 200 аматорів). За участь у ювілейній естафеті культури хоровий колектив нагороджено Хотинським райкомом КП України та райвиконкомом дипломом 2-го ступеня. Самодіяльні митці виявляють творчу обдарованість. В клубі часто виступають артисти Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Ю. Кобилянської, Буковинського ансамблю пісні й танцю та гастрольні естрадні колективи. Заводський клуб має стаціонарну кіноустановку.
У трьох бібліотеках налічується 20 тис. книг. Жителі в 1969 році передплачували 3500 примірників газет і журналів. Працює відділення зв’язку і ощадна каса.
Невпинне зростання культури зарожанців — наслідок докорінних змін соціальних і матеріальних умов, всього укладу нового життя. Виросла своя інтелігенція: 27 жителів села закінчили вузи, 52 — середні спеціальні учбові заклади. Багато з них працюють у своєму селі: М. А. Коцур — директором школи, П. Д. Мусурівський — головним лікарем, 10 чоловік — учителями , 11 — медиками. 312 чоловік здобули середню освіту, 844 — закінчили восьмирічну школу.
Все більше входять у побут нові обряди, такі, як урочиста реєстрація шлюбу, проводи на пенсію і до Радянської Армії, зорини. Вони здобули загальне визнання. Особливо запам’яталося вшанування ветерана колгоспу — доярки М. К. Гончар. 20 років життя присвятила вона розвиткові громадського тваринництва.
Зарожанці пишаються своїми земляками, знатними людьми країни. Тут народився і жив Ф. І. Дубковецький (1894—1960), активний учасник Хотинського повстання 1919 року і громадянської війни, один із зачинателів колгоспного руху на Україні, двічі Герой Соціалістичної Праці. Був депутатом Верховної Ради СРСР, членом ЦК КП України.
Красивішають, молодіють Зарожани. Трудівники села впевнено торують шлях до нових висот.
Ю. М. БОШЕРНІЦАН