Іванівці, Кельменецький район, Чернівецька область (продовження)
Жителі села, що. перебували в лавах Червоної Армії, хоробро боролись проти німецько-фашистських загарбників. 373 чоловіка з Янівців брали участь у Великій Вітчизняній війні, близько 70 з них нагороджено орденами і медалями СРСР. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 108 жителів села.
27 березня 1944 року 133-я стрілецька дивізія 40-ї армії 2-го Українського фронту визволила село від фашистського рабства. У селі зразу ж була відновлена Радянська влада.
Трудівники приступили до відбудови зруйнованого господарства. Збитки, заподіяні селу за час окупації, становили близько 3 млн. карбованців.
Організовані в Янівцях 4 земельні громади відіграли значну роль у відбудові зруйнованого господарства. Влітку 1945 року відновила роботу Кельменецька МТС (директор К. С. Хоменко). Першими’ її механізаторами стали сільські комсомольці В. А. Мельник, М. І. Голяк, Г. М. Підлісний, В. С. Двірський, В. І. Семенюк. Велику допомогу у відбудові зруйнованого господарства подавав Радянський уряд. У 1947 році, наприклад, лише на придбання худоби селяни одержали грошову позику в розмірі 600 крб. на господарство.
У будівництві нового життя хлібороби обирають шлях колективного господарювання. В 1947 році організуються три колгоспи, а до середини літа 1948 року колективізація в селі в основному була завершена. Ініціаторами створення колгоспів були сільські активісти та учасники Великої Вітчизняної війни В. А. Семенов, П. Я. Гуцул, О. М. Дзик, Д. В. Руда, В. М. Бабій та інші.
В 1950 році відбулося об’єднання трьох артілей в одну — «Більшовик», головою якої обрали В. М. Радавчука. Новий колгосп мав 2782 га землі (у т. ч. 2124 га орної землі), близько 1 тис. голів худоби. У тому ж році грошові надходження колгоспу перевищили 1 млн. карбованців.
Дбайливими, здібними господарями показали себе хлібороби села.
Щороку міцнів і зростав колгосп. За досягнуті успіхи в галузі тваринництва в 1956 році артіль, а також окремі передовики — завідуючий молочно-товарною фермою В. І. Базь, свинофермою Д. В. Дзик, вівцефермою В. І. Гончарук, зоотехнік І. П. Лученко, телятниця М. Г. Ткачук, свинарка 8. Д. Ганжалюк — були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Колгосп нагороджено дипломом ВСГВ II ступеня. Малу золоту медаль ВСГВ та іменний подарунок — мотоцикл одержав голова правління В. М. Радавчук. Малу срібну медаль — секретар парторганізації М. Г. Попович.
Радісним був 1958 рік. За високі виробничі показники сім колгоспників були удостоєні орденів і медалей. Союзу РСР, серед них орденом Леніна нагороджений голова колгоспу В. М. Радавчук, орденом Трудового Червоного Прапора—бригадир рільничої бригади В. М. Сливка, доярка М. І. Піжовська — орденом «Знак Пошани».
Завдяки великій організаторській і масово-політичній роботі партійної організації та правління колгоспу, самовідданій праці, трудівники колгоспу домоглися в роки семирічки помітного руху вперед. Врожайність пшениці зросла на 77 проц., грошові надходження колгоспу подвоїлись.
Для дальшого успішного розвитку господарства колгоспу надзвичайно важливе значення мали рішення березневого (1965) Пленуму ЦК КПРС та квітневого (1965) Пленуму ЦК КП України. Поліпшились планування та організація сільськогосподарської роботи, зросли зацікавленість та ініціатива колгоспників. Все це, а також могутня техніка — 21 трактор, 10 комбайнів, 11 автомашин — дали можливість хліборобам навіть за несприятливих погодних умов у 1967 році зібрати добрий урожай: пшениці по 27,2 цнт, кукурудзи — по 33,4 цнт, цукрових буряків по 248 цнт з гектара.
Зміцнення кормової бази сприяло збільшенню поголів’я худоби, підвищенню її продуктивності. На початок 1968 року в колгоспі налічувалось близько 3 тис. голів худоби. Зросла продуктивність тваринництва. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 561 цнт молока, 91 цнт м’яса (в забійній вазі).
Колгосп давно вже став мільйонером. Зміцнення економіки колгоспу дало змогу широко розгорнути господарське і культурно-побутове будівництво. За післявоєнні роки колгосп побудував понад 20 типових тваринницьких приміщень, електростанцію, тракторний стан, зерносклад, пожежне депо та інші підсобні приміщення. Лише в 1967 році споруджено Будинок спеціаліста, автогараж, корівник, тютюновий склад, сушарку для тютюну. Молочно-товарна та свиноферма колгоспу мають вигляд добре впорядкованого містечка. В кожній з них споруджено будинки тваринника, де працівники ферм можуть відпочити, почитати газети, дивитись телепередачі та кінофільми. Тут обладнано стенди передового досвіду. На кожній фермі для обслуговуючого персоналу працюють їдальні, діє профілакторій.
В селі споруджено Будинок культури, їдальню, дитячий майданчик, лазню.
Славиться колгосп «Більшовик» працьовитими людьми. Вже кілька років підряд серед кращих доярок району називають О. Г. Базь, яка щороку надоює від кожної корови по 3200—3500 кг молока. Високих показників домагаються ланкові М. Ф. Чижевська, Н. Г. Білик, 6. В. Московчук та інші. Бригади, ланки борються за звання комуністичних. Пошаною користуються кращі механізатори Г. М. Кувіла, І. В. Семенюк, В. М. Гончарук та інші. За високі виробничі досягнення, зокрема у тваринництві, голова колгоспу В. М. Радавчук удостоєний почесного звання заслуженого зоотехніка Української РСР. Понад 30 колгоспників і спеціалістів сільського господарства нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.
Колгосп «Більшовик» не єдине господарство в Іванівцях. В селі є відділення «Сільгосптехніка», яке подає колгоспу значну допомогу в ремонті техніки. Тут працює 15 ударників комуністичної праці.
За роки Радянської влади в Іванівцях з’явилось кілька промислових підприємств, продукція яких йде за межі області та республіки. Значне місце посідає райхарчо-комбінат. В ювілейному 1967 році тут виготовлено 1,5 млн. банок плодоовочевих консервів. Його продукція — сухі фрукти, консерви, фруктові соки, плодоягідне вино, хлібобулочні вироби тощо відома на Уралі і в Сибіру. Велику питому вагу в економіці району посіла Іванівська інкубаторна станція. В 1967 році разова потужність її становила близько 160 тис. яйцемісць. З 1958 року в селі працює плодоконсервний завод райспоживспілки. В ювілейному 1967 році на заводі було вироблено 1200 тис. умовних банок фруктових і овочевих консервів, 168 тонн сульфітованих соків, 99 тонн сухих овочів і фруктів, 560 тонн плодоягідного пюре. Завод очолює старий комуніст, колишній підпільник В. Г. Корнієць.
Боротьбу за піднесення сільськогосподарського і промислового виробництва очолюють первинні партійні організації села, які користуються великим авторитетом. Кількість членів та кандидатів в члени КПРС невпинно зростає. Якщо в 1945 році в селі було 3 комуністи, то на 1 січня 1968 року в Іванівцях є 6 партійних організацій, в яких налічується близько 140 комуністів.
Надійним помічником партійних організацій в господарському і культурному будівництві є комсомольська молодь. Вісім комсомольських організацій об’єднують понад 350 членів ВЛКСМ.
В усіх галузях життя: економічній, громадській, культурній значну роль відіграє сільська Рада депутатів трудящих. Питання про медичне та побутове обслуговування населення, забудова та благоустрій села, виховна робота та інше завжди в полі зору Ради — її голови, старого більшовика В. А. Семенова, депутатів-виробничників, колишніх комсомольців-підпільників В. Г. Корнійця, М. С. Рябого, В. П. Шевчука та інших.
Помітно зріс за роки Радянської влади матеріальний добробут населення. Яскравим прикладом цього є будівництво жител. За післявоєнний період колгоспники, робітники та службовці спорудили близько 550 нових будинків, вкритих черепицею, шифером або бляхою. Всі вони потопають в зелені садків.
В Іванівцях добре налагоджено торгівлю. Тут діє близько 15 торговельних закладів, які забезпечують населення промисловими і продуктовими .товарами. Сільське споживче товариство очолює В. П. Шевчук — перший в області заслужений працівник торгівлі Української РСР.
Про високий матеріальний добробут мешканців села свідчить зростання попиту на промислові та культтовари. Лише в 1967 році торговельною мережею села продано населенню промислових товарів на суму понад 2 млн. крб. Трудівники села придбали до ювілейного свята 79 телевізорів, 131 велосипед, 8 мотоциклів, 93 радіоли, 13 холодильників. На початок 1968 року трудящі села мали 10 легкових автомашин, 67 мотоциклів, близько 500 велосипедів, понад 800 радіоприймачів і радіол, 137 телевізорів.
В селі працює їдальня, два буфети, павільйон побутового обслуговування (годинникова, швейна і шевська майстерні, перукарня і фотоательє), лазня. До 1950 року завершено суцільну радіофікацію та електрифікацію села.
Докорінні зміни відбулися в галузі охорони здоров’я. В селі споруджено нове приміщення лікарні на 50 ліжок. При лікарні працює поліклінічний відділ з зуботехнічним та рентгенівським кабінетами. Діє пологовий будинок, аптека. Населення обслуговують 4 лікарі і 18 працівників середнього медперсоналу.
Значних успіхів домоглися трудящі Іванівців у післявоєнний період в культурно-освітньому будівництві. З 1944 року почала працювати семирічна школа, всі діти пішли до школи. Дорослі навчалися в гуртках.
З 1946 року працює вечірня середня школа сільської молоді. У новозбудованому типовому приміщенні працює денна середня школа. З 1953 по 1968 рік середню освіту здобули. понад 300 юнаків і дівчат, 60 з них закінчили або навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах, решта трудиться у різних галузях народного господарства. Син активного учасника Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни В. І. Бугайця (Матеїшина) став вченим — кандидатом історичних наук. В селі працює 40 спеціалістів з вищою та понад 100 чоловік з середньою освітою.
Заслуженою повагою в учнів, учителів та населення користується невтомний педагог, активний громадський діяч, відмінник народної освіти, заслужена вчителька школи Української РСР М. Д. Мельник, яка працює тут з 1946 року.
Турботу і любов виявляють в Іванівцях до найменших. Для них відкрито 4 дитячих ясел.
В центрі села височить двоповерховий Будинок культури. Його зал вміщує 600 глядачів. Тут демонструються кінофільми, читаються лекції, відбуваються концерти художньої самодіяльності, вистави. Частими гостями хліборобів є артисти, з Києва, Кишинева, Чернівців, які виступають на сцені Будинку культури. За зразкову організацію культурно-виховної роботи серед населення цьому закладу присвоєно найменування Будинка культури відмінної роботи.
Працює в селі три бібліотеки з загальним книжковим фондом понад 20 тис. примірників. Книга, журнал, газета стали постійними супутниками кожного трудівника. Якщо до 28 червня 1940 року в село надходило 5—6 газет, якими користувались піп примар, поміщик і кілька багатіїв, то на 1 січня 1968 року населення Іванівців одержувало понад 4300 примірників газет і журналів.
Значну роботу проводить сільська група товариства «Знання», яка налічує близько 60 лекторів. В 1967 році лекторами прочитано близько 200 лекцій.
Став масовим спорт на селі. В Іванівцях 5 спортивних команд, які об’єднують близько 100 юнаків і дівчат.
Невпізнанно змінився за роки Радянської влади зовнішній вигляд села. Не залишилось хат з саману, критих соломою. Нині Іванівці забудовують за затвердженим сільською Радою депутатів трудящих планом. Головні вулиці забруковано. В ювілейному 1967 році, напередодні Великого Жовтня, в центрі села відкрито монументальний пам’ятник односельчанам, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Трударі своєю натхненною кропіткою працею втілюють в життя Програму КПРС. Вносячи гідний вклад у створення матеріально-технічної бази комунізму, іванівчани поступово перетворюють своє рідне село в населений пункт міського типу з впорядкованими житловими будинками, підприємствами побутового обслуговування, культурно-освітніми та медичними закладами. В недалекому майбутньому в селі виросте кілька добротних будинків, у т. ч. Будинок спеціаліста, комбінат побутового обслуговування, лазня та інші. Будуть розширені та озеленені тваринницьке містечко і стадіон. Головні вулиці села покриються асфальтом і бруківкою; на них з’являться тротуари і люмінесцентне освітлення. Найкращим місцем відпочинку буде закладений в 1967 році на честь 50-річчя Великого Жовтня і встановлення Радянської влади на Україні парк культури і відпочинку.
Село Іванівці за своїм зовнішнім виглядом і рівнем культурно-побутового обслуговування населення з кожним роком набирає рис соціалістичного міста. І лише сліди минулого, збережені для потомків в сільському краєзнавчому музеї у вигляді численних експонатів та фотографій, будуть постійно нагадувати про ті величні перетворення, про героїчні звершення, що відбулися в селі за роки Радянської влади.
Т. К. ДАГАЄВА, М. П. К РАЧИЛО, П. В. МИХАЙЛИНА