Кельменці, Кельменецький район, Чернівецька область (продовження)
За рахунок розорення основної маси селян зростали і економічно міцніли поміщицькі і куркульські господарства. В селі виникли різні дрібні підприємства первинної обробки сільськогосподарської продукції. Поміщикам і куркулям належало 2 парові, 11 водяних і 5 вітряних млинів та 2 олійниці.
У 1921 році в Кельменцях була створена підпільна комуністична організація на чолі з Савою та Прокопом Горобієвськими. До складу організації входили М. Г. Атаман, П. Ф. Дворник, Г. С. Раренко, В. В. Мойсеєв, Ф. А. Дворниченко, Д. С. Горобієвський, І. Д. Лупанчук, В. Д. Лупанчук, М. Ф. Раренко, М. В. Рингач та інші комуністи. Підпільники розповсюджували революційні листівки, знайомили селян з успіхами соціалістичного будівництва в СРСР, закликали їх чинити опір окупантам, боротись за возз’єднання з Радянською Україною. Готуючись до збройного виступу, вони збирали зброю, вибухові матеріали тощо.
У 1923 році органи сигуранци натрапили на слід організації. В ніч з 30 на 31 серпня під час наради керівної групи будинок Б. Кучейника був оточений жандармами.
Підпільники вчинили опір жандармам — в них полетіли гранати, було відкрито вогонь з гвинтівок. Під час бою загинули Сава і Прокіп Горобієвські. Жандарми захопили зброю, листівки, революційну літературу. Всі заарештовані були засуджені до різних строків каторжних робіт.
Значну роботу проводила організація «Союз революційних селян Бессарабії», що виникла в 20-х роках у селі Кельменцях. Але в 1925 році сигуранці вдалося розкрити і цю організацію. Понад 300 чоловік було заарештовано і кинуто до в’язниць, серед них і кельменчани П. Ф. Кучейник, М. М. Раренко, О. Г. Берека, Ф. М. Герман та інші. Окупанти засудили їх до різних строків тюремного ув’язнення. Понад 5 років довелось відсидіти у в’язниці П. Ф. Кучейнику, 8 років дзвенів кайданами на каторзі Г. С. Раренко.
Незважаючи на окремі провали підпільної роботи, арешти і репресії революційна боротьба не припинялась. 10 травня 1933 року в Кельменцях окупанти готувалися до відзначення 15-річчя загарбання Північної Буковини і Бессарабії. На вечір був запрошений оркестр з Бузовиці. Підпільники використали барабан для перенесення листівок. Оголосивши перерву ніби для ремонту барабана, керівник оркестру П. Т. Прядій передав листівки зв’язківцям. Цієї ночі в Кельменцях були розкидані і розклеєні сотні листівок, в яких говорилося, що трудящі Північної Буковини 15 років стогнуть під гнітом румунських поміщиків і капіталістів, які своєю колоніально-грабіжницькою політикою довели їх до голоду, злиднів і розорення. Листівки закінчувалися закликом: «Геть окупантів! Хай живе Батьківщина трудящих СРСР!». В ніч на 1 серпня 1934 року кельменецькі та бузовицькі підпільники вивісили червоні прапори з комуністичними лозунгами на проїжджих дорогах Бузовиця—Бурдюг—Кельменці, Бузовиця—Комарове—Рестеу-Атаки—Іванівці.
З 1934 року підпільна партійна організація кельменців діяла під керівництвом ново-створеного Кельменецького райкому партії, що з причин конспірації знаходився в Бузовиці. В 1934—1936 рр. членом цього райкому був кельменчанин I. С. Горобієвський.
Окупаційний режим виявлявся в усіх галузях життя. У двох початкових школах села навчання велося лише румунською мовою. До учнів застосовувалися методи фізичного покарання. Все це призводило до того, що більшість дітей залишалась поза школою, не одержавши навіть початкової освіти. В червні 1940 року в селі було 1061 чоловік неписьменних і 306 малописьменних. У своїй знахабнілій політиці національного гноблення окупанти навіть дійшли до того, що, реєструючи немовлят-українців, записували їх румунами.
Під час панування румунських бояр у Кельменцях не було ні клубу, ні бібліотеки, ні інших культурно-освітніх установ для культурного обслуговування трудящих. Зате тут було 3 магазини, де продавалась лише горілка, понад 20 шинків, церква, за допомогою яких окупанти одурманювали свідомість населення.
Велика плата за послуги лікаря, дорогі медикаменти були причиною того, що трудящі селяни не могли й думати про медичну допомогу.
Та мешканці Кельменців не припиняли боротьби проти румунських окупантів і не втрачали надії на визволення, завжди звертали свої погляди на схід до могутнього Союзу РСР. Довгожданий час визволення настав у 1940 році.
28 червня 1940 року зранку селяни, молодь, діти — всі вийшли зустрічати визволителів — славних бійців Країни Рад. У перших рядах зустрічаючих були батраки О. Г. Берека, П. Ф. Кучейник, Ф. М. Грубий, І. К. Берека, Г. К. Куцан, Л. Г. Раренко.
Учасник цієї знаменної події М. М. Раренко згадує: «Над натовпом майнув червоний прапор, потім другий, третій… їх багато приготували кельменчани до урочистої зустрічі наших дорогих визволителів. Хвилюються всі… Повільно рухаються військові автомашини з піхотою… Зупиняється перша машина. Червоноармійцям піднесли хліб-сіль. Колону визволителів оточують тисячі кельменчан. Обійми… Поцілунки… Під червоними прапорами тисячі людей вирушають у центр села…», де відбувся багатолюдний мітинг. Учасники мітингу висловили подяку Комуністичній партії і Радянському урядові за визволення. В Кельменцях було відновлено Радянську владу.
На час возз’єднання у селі було 1280 дворів, проживало 4986 чоловік населення (чоловіків — 2349, жінок — 2637). Національний склад населення був такий: українці становили 93,9 проц., решту — росіяни, євреї, поляки, румуни, молдавани.
У перші ж дні Радянської влади—були створені місцеві органи управління. Діяли волосний та сільський виконавчий комітети Рад депутатів трудящих. До керівництва прийшли представники трудового народу, селяни-бідняки. Головою волосного комітету став К. Є. Дудка,- секретарем — Т. І. Солдатенко. Кельменецький сільвиконком очолив П. Ф. Кучейник. До складу сільвиконкому увійшли Л. Д. Гарабаджій, В. Л. Джуруляк, Ф. С. Горобієвський, Т. В. Крупко, О. П. Білобрицький та інші.
З листопада 1940 року Кельменці стали районним центром. Керівником і організатором трудящих у боротьбі за здійснення соціалістичних перетворень була волосна (пізніше районна) партійна організація, створена в перші дні після визволення. Першим секретарем волосного комітету партії був П. Г. Мудрак, другим — Д. Г. Фатєєв, секретарем — Г. І. Сушко. В січні 1941 року в райцентрі працювало 53 члени і кандидати в члени партії.
Розпочала свою діяльність волосна (пізніше районна) комсомольська організація. Першим секретарем волосного комітету комсомолу була обрана В. А. Бережна. В установах та на підприємствах виникли первинні комсомольські організації.
У серпні 1940 року в Кельменцях було націоналізовано паровий млин, торговельні підприємства, засоби зв’язку. Поміщицька і церковна землі були передані безземельним і малоземельним селянам. Для розподілу землі була створена земельна комісія, до складу якої увійшли активісти селяни-бідняки Ф. С. Горобієвський, В. Т. Безверхний, Ф. М. Рудий та інші. Радянська влада передала селянам Кельменців 408,5 га землі, весь сільськогосподарський інвентар колишніх поміщицьких маєтків.
З перших днів відновлення Радянської влади трудящі села відчували піклування Комуністичної партії і Радянського уряду про підвищення їхнього матеріального добробуту і культурного рівня. За короткий час у селі була побудована електростанція, почала працювати хлібопекарня, широка мережа підприємств державної і кооперативної торгівлі та побутового обслуговування. На будівництво шосейного шляху від Кельменців до станції Ларга було виділено 198 тис. крб., на реконструкцію пекарні та школи — 185 тис. карбованців.
Вперше в історії кельменчани одержали право на безплатне медичне обслуговування. У липні 1940 року в селі була відкрита лікарня з терапевтичним, інфекційним і пологовим відділеннями, а також медична амбулаторія.
Радянський уряд подав грошову допомогу багатодітним матерям. Крім одноразової допомоги в розмірі по 2 тис. карбованців, їм було призначено по 2 тис. крб. щорічної допомоги. 771 житель Кельменців і сіл району в 1940 році одержали пенсію.
Було створено всі умови і для культурного розвитку трудящих. З 1 вересня 1940 року в Кельменцях почали працювати 2 школи — середня і семирічна, де діти вчились рідною українською мовою. Вперше всі діти пішли до школи. Виявили бажання вчитися і дорослі. Населення жадібно тягнулося до знань. У селі була створена мережа гуртків по ліквідації неписьменності і малописьменності.
Держава щедро відпускала кошти на розвиток народної освіти оновленого краю. На початку 1941 року було виділено кошти на будівництво нового приміщення школи. Сільська Рада подала допомогу дітям сиротам.
Широко було розгорнуто в селі культмасову роботу. Почали діяти клуб, кінотеатр, бібліотека. Радіо, книга, газета входили у кожну сім’ю.
Трудящі Кельменців стали повноправними господарями країни, брали активну участь у господарському і культурному житті, в державному управлінні. Десятки кращих трудівників були обрані до сільської та районної Рад депутатів трудящих, працювали у державних установах. Великим всенародним святом для населення був день виборів до Верховних Рад СРСР та УРСР — 12 січня 1941 року. Вперше простий трудівник мав право обирати до найвищого органу влади. Кельменчани одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Та недовго продовжувалося мирне, творче життя. На Радянський Союз напала фашистська Німеччина. Вже в перший день війни Кельменці зазнали бомбардування. Першою жертвою села стала маленька дівчинка, що загинула від фашистської бомби, скинутої з літака. 6 липня 1941 року Кельменці окупували загарбники. Настали дні чорної фашистської неволі. Окупанти встановили режим кривавого терору і необмеженого свавілля. Земля, якою наділила Радянська влада селян, була відібрана і передана поміщикам, що повернулися. Страшних знущань зазнали ті, хто в роки Радянської влади активно включився у будівництво нового життя. В перші дні окупації фашисти розстріляли 9 жителів села, серед них Ф. С. Горобієвського — голову Кельменецької сільської Ради. Багатьох активістів відправили на каторжні роботи або кинули до в’язниці, в табори смерті. Всього постраждало понад 120 громадян Кельменців. Фашисти грабували і руйнували народне добро.
Але ні вбивства, ні насилля не залякали трудящих. Кельменчани не скорились ворогові. Вони вірили в перемогу і боролися за неї в рядах Червоної Армії, у загонах народних месників, саботували заходи окупантів.
28 березня 1944 року Червона Армія визволила Кельменці. В боях за визволення Кельменців відзначились воїни 163-ї стрілецької Роменсько-Київської ордена Леніна Червонопрапорної ордена Суворова, ордена Кутузова дивізії (командир — Герой Радянського Союзу генерал-майор Ф._Я. Карлов). Визволяючи Кельменці, смертю хоробрих загинув заступник командира 759-го стрілецького полку по політчастині майор М. Л. Ігдал та інші воїни. Всіх їх поховано в братській могилі в центрі селища і встановлено пам’ятник.
За героїзм, виявлений у бою за визволення Кельменців та району, звання Героя Радянського Союзу присвоєно старшому сержантові М. Ю. Шамшину, сержантові М. Ф. Перепечину, єфрейторові Д. В. Шеруці і рядовим І. Я. Дубинському та С. Ю. Алекшевичу. Багато воїнів були удостоєні орденів і медалей.
У боротьбі проти фашистів жителі селища не шкодували ні сил, ні коштів, ні життя свого. Понад 630 кельменчан громили загарбників на фронтах, 128 з них загинули смертю хоробрих. Вдячні односельчани свято шанують пам’ять про своїх земляків. На їх честь встановлено пам’ятник-обеліск. 160 воїнів-кельменчан нагороджено бойовими орденами і медалями Радянського Союзу.
Після визволення Кельменців відновили свою діяльність районні, сільські партійні, радянські та громадські організації. До складу Кельменецького сільського виконавчого комітету увійшли І. Г. Атаман (голова), Г. С. Раренко (заступник голови), І. Д. Горобієвський, Т. К. Мардар, Є. С. Коновчук та інші.