Ленківці, Кельменецький район, Чернівецька область (продовження)
Розорювала трудящих грабіжницька податкова система буржуазно-поміщицької Румунії. Селяни сплачували понад 30 різних видів податків, розмір яких постійно зростав. З 1922 по 1931 рік вони зросли в середньому з кожного селянського двора з 559 до 2000 лей. Не вистачало тяглової сили і сільськогосподарського реманенту, земля оброблялась погано, тому врожаї були низькі. В 20-х роках у селянських господарствах врожайність становила: озимої пшениці — 8 цнт з га, ярої пшениці — 7,5, жита — 8, вівса — 6,5, ячменю — 7, кукурудзи — 12, гречки — 4. Посилювалась соціальна диференціація, роздрібненість селянських господарств. Напередодні возз’єднання з Українською РСР із 843 селянських господарств 79 не мали землі, 340 володіли клаптиками меншими ніж гектар, 138 мали 1—2 га. В той же час трьом поміщикам належало близько 300 га землі.
Безземелля і малоземелля були причиною ворогувань родичів та односельчан.
Брати бідняки Василь і Семен Галаї не раз бралися за сокири-через клаптик батьківської землі. Понад 15 років вони судились у Хотині, Чернівцях, Бухаресті, де чиновники тягнули з них останні соки. Багато ленківчан наймитували у поміщиків та куркулів, йшли на сезонні або постійні заробітки на нафтові промисли Румунії, емігрували до США, Канади та інших країн. В 20-х роках виїхали на заробітки до США 9 селян-бідняків, 5 з них через деякий час повернулись інвалідами, вбиті горем і злиднями.
Крім важкого соціального гніту, трудящі зазнавали національного приниження з боку румунської боярщини. Українська школа в селі була ліквідована, а натомість відкрита румунська. Майже половина дітей шкільного віку не навчалася. Здобути освіту мали змогу лише діти сільської верхівки. А про середню чи вищу освіту діти селян не могли навіть і мріяти. Королівський уряд переслідував українську мову, нехтував звичаями місцевого населення. Румунізація села проявлялася в усіх сферах громадського життя. Село Ленківці було перейменоване на «Ленкауці». Багато українців власті насильно записали румунами. В 30-х роках всі українські родини Ротарів, Сурдулів та інших, незважаючи на їх протести, були записані румунами.
Трудящі не мирились з важким окупаційним режимом і вели постійну боротьбу проти іноземних гнобителів за возз’єднання з Радянською Україною. Цією боротьбою керував підпільний партійний осередок, створений в селі у 20-х роках. Його очолив учасник Хотинського повстання Ф. М. Герман. Він же керував створеною тоді групою «Союз революційних селян Бессарабії», яка теж спрямовувала свою діяльність на боротьбу проти окупантів за возз’єднання з СРСР. У 1924 році румунська сигуранца арештувала Ф. М. Германа та його помічника Д. І. Мотрюка. За революційну діяльність їх було засуджено на 5 років каторжних робіт. Та це не припинило діяльності комуністів. У 1935 році підпільники організували в лісі маївку, де селяни виступали з закликами посилити боротьбу проти румунських бояр, за возз’єднання з Радянською Україною.
28 червня 1940 року трудящі села з червоними прапорами зустріли радянських воїнів-визволителів. В центрі села відбувся багатолюдний мітинг, на якому Ф. М. Герман та колишній котовець Д. І. Соколовський від імені всіх присутніх висловили щиру подяку Комуністичній партії, Радянському урядові, славній Червоній Армії за довгождане визволення.
Селяни почали будувати нове життя. Був створений сільський комітет, а згодом сільська Рада депутатів трудящих, яку очолив Ф. М. Герман. До сільської Ради увійшли активісти — бідняки Г. І. Андріяш, Ш. Д. Гейман, Д. І. Мотрюк, С. Г. Назарчук, І. О. Негруцак, М. І. Польський, С. О. Шпаркий.
Сільська Рада за підтримкою активістів взяла під охорону майно поміщиків та куркулів, що втекли з Ленківців. За допомогою волосних організацій налагоджувалося постачання населенню промислових і продовольчих товарів. Новообрана земельна комісія, до якої увійшли активісти Д. І. Мотрюк, В. П. Невенгловський, А. Є. Негруцак, А. Ф. Шпаркий, П. Ф. Гавазюк у серпні 1940 року розподілила між селянами 298 га поміщицької землі. З ініціативи сільської Ради і земельної комісії були організовані супряжні групи, очисні пункти зерна.
Кельменецький райком КП України і райвиконком велику увагу приділяли ознайомленню селян з методами колективного ведення господарства у східних областях республіки. Селяни Ленківців у складі районної делегації відвідали і ознайомились з діяльністю колгоспів Хмельницької і Київської областей. В грудні 1940 року райком партії організував вивчення активом села Статуту сільськогосподарської артілі.
Всупереч підступній агітації ворожих елементів 29 січня 1941 року в урочистій обстановці відбулися збори селян, які одностайно прийняли рішення організувати колгосп. Це був перший на Північній Буковині колгосп. Правління його очолив Н. М. Андріяш. Організаторами колгоспного господарства стали активісти — колишні підпільники С. С. Білий, Д. І. Мотрюк, І. І. Мартинюк, А. Й. Мартинюк, Ф. М. Герман, Н. М. Андріяш. Колгоспу було передано садиби, майно, землю, які раніше належали поміщикам. Навесні 1941 року колгосп одержав від держави позичку близько 10 тис. крб. на придбання тягла, корів, насіння, добрив, організував три тваринницькі ферми. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспу відіграла Кельменецька МТС. Багато допомогла молодому колгоспові сільська комсомольська організація (секретар М. В.. Василенко), що оформилась у листопаді 1940 року.
Радянська влада зробила все і для задоволення культурно-освітніх запитів населення. В селі було відкрито неповну середню школу з рідною мовою навчання. Всі діти шкільного віку вперше дістали можливість навчатись. Велика увага приділялась ліквідації неписьменності і малописьменності. При школі і на десятихатках почали діяти класи і групи навчання грамоти.
Клуб і бібліотека стали вогнищами культури. Тут завжди було людно: бесіди, лекції, концерти організовувалися щодня. Вперше селяни побачили кінофільми.
Трудівники села стали безплатно користуватись медичною допомогою. Почали діяти акушерський пункт і амбулаторія. З метою запобігання захворювань медичні працівники проводили регулярні профілактичні огляди всіх жителів села.
Радянський уряд приділяв велику увагу поліпшенню матеріального становища трудівників. Селяни похилого віку та селяни інваліди звільнялися від оподаткування, безкорівні одержали довгостроковий кредит для придбання худоби. В селі було відкрито кілька магазинів. З лютого 1941 року почала діяти ощадна каса.
Тільки за влади Рад селяни нарешті здобули право обирати своїх посланців у свій радянський парламент. В день виборів до Верховних Рад Союзу РСР і УРСР 12 січня 1941 року вони одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Та будівництво нового життя відбувалося недовго. Гітлерівська Німеччина напала на нашу країну. На початку липня 1941 року Ленківці захопили фашисти. Окупанти ліквідували всі соціалістичні перетворення в селі. Повернувшись, поміщики знову захопили землю. Загарбники зруйнували колгосп, встановили режим насилля і грабежу. Особливо жорстоко розправлялись вони з активними учасниками соціалістичного будівництва, радянськими активістами. Вже в перші дні війни вороги розстріляли 26 селян. Всього ж за роки окупації фашисти стратили 47 мирних громадян села.
Та трудівники села не корилися загарбникам. Для подання допомоги трудящим Буковини у боротьбі з окупантами в серпні 1941 року почав діяти підпільний обком партії на чолі з першим секретарем О. П. Боярком. Оперативною базою обкому стало село Ленківці.
Окупанти дуже пограбували село. У селян забрали 120 коней, понад 100 підвід, майже всіх корів, овець, птицю; зруйнували багато житлових будинків, підсобних будівель. Збитки, завдані селу німецько-румунськими загарбниками, становили понад 1 млн. 200 тис. карбованців.
28 березня 1944 року воїни 4-ї гвардійської танкової бригади визволили село від фашистських поневолювачів. Доросле населення, здатне носити зброю, зразу ж вступило до лав Червоної Армії. У Великій Вітчизняній війні брали участь 459 жителів Ленківців. Понад 300 з них за мужність і героїзм відзначені орденами і медалями, 191 загинув у боях проти фашистів.
З перших днів після визволення відновила діяльність сільська Рада. Її головою став бідняк С. А. Шпаркий. З метою якнайшвидшої ліквідації наслідків окупації при сільській Раді були створені комісії: земельна, фінансова, шляхова, культосвітньої роботи.
Трудящі доклали багато зусиль, щоб подати допомогу фронту, вони передали у фонд побудови танкової колони «Радянська Буковина» понад 7 тис. карбованців.
У відбудові зруйнованого господарства велику роботу провела сільська Рада та земельні громади. З їх ініціативи були створені супряжні групи, впорядковано землекористування, зариблено громадські ставки, відремонтовано школу, клуб тощо. За сумлінну роботу на відбудові господарства багато сільських активістів було відзначено медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», серед них С. Г. Назарчук, Ф. М. Герман, Д. І. Мотрюк, М. І. Думанський та інші.
Значною подією став день 4 вересня 1945 року — день відновлення колгоспу. Головою правління одноголосно обрали Ф. М. Германа.
Радянський уряд подавав допомогу колгоспу. Лише на придбання худоби наприкінці 1945 року колгосп одержав понад 100 тис. крб. довгострокового кредиту. В наступному році в артілі уже була ферма великої рогатої худоби, свиноферма, птахоферма. На кінець 1948 року завершено суцільну колективізацію. У серпні 1950 року на загальних зборах колгоспників було прийнято рішення об’єднати два ленківецькі колгоспи та колгоспи хутора Макарівки і сусіднього села Коновки в один. Головою об’єднаного господарства обрали Т. А. Хохуляка. В господарстві налічувалось 3981 га землі, у т. ч. 3259 — орної, 417 голів великої рогатої худоби, 279 свиней, 490 овець, 268 коней, 170 плугів, 24 сівалки, 9 соломорізок, 2 молотарки, 8 сортувалок. Колгосп об’єднував 1230 селянських дворів. В урочистій обстановці 30 вересня 1951 року на загальних зборах трудівників колгоспу був вручений акт на вічне користування землею.
Керівну роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспу відіграла партійна організація (з 1945 до 1949 року в селі діяла партійна група). Щороку міцніло і розвивалось господарство: збільшувались врожаї, зростало поголів’я худоби. Вже на другому році після об’єднання в колгоспі для утримання худоби було споруджено понад 10 типових приміщень. Тваринництво і рільництво стали основними галузями господарства.
Особливо помітними були успіхи колгоспу після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. З натхненням працювали хлібороби на вільній колгоспній землі. В 1954 році колгосп затверджено учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За господарські успіхи у рільництві та тваринництві комітет ВСГВ нагородив господарство дипломом 1 ступеня. Малу золоту медаль одержав голова артілі Т. А. Хохуляк, Велику срібну медаль тваринник Г. Ф. Гавазюк, а Малу срібну — агроном I. В. Козлов та завідуючий свинофермою П. Ю. Грицик. Грамотами та цінними подарунками були відзначені ще 12 чоловік учасників ВСГВ, серед них ланкові Г. І. Гавазюк, що виростила по 451 цнт цукрових буряків з га, та 3. М. Вакар, що виростила по 184 цнт картоплі з гектара.