Лівинці, Кельменецький район, Чернівецька область (продовження)
Фашисти вигнали на каторжні роботи 66 громадян села. Але люди не корились «новому» порядкові. Вони саботували розпорядження властей, зривали поставки хліба і худоби, не виходили на роботи.
Селяни добре пам’ятають березень 1944 року, коли Лівинці стали ареною жорстокого бою радянських воїнів проти фашистів. В ніч з 27 на 28 березня 759-й стрілецький полк, яким командував підполковник Д. Д. Бойко, з боями визволив Лівинці.
Понад 400 гітлерівців, які не хотіли здаватися в полон і чинили опір, було знищено, взято в полон понад 500 ворожих солдатів і офіцерів. Велику допомогу радянським військам під час бою подало населення Лівинців. Брати Петро та Ілля Головачуки, А. X. Головачук, В. Г. Руснак, В. Є. Єремук, С. Ф. Требик з сином Василем вказали радянським воїнам зручні підступи до села, розташування німців, склади боєприпасів.
Але ранком, 28 березня, ворог пішов у контрнаступ. Гітлерівці, що вдерлися на кілька годин в село, влаштували криваву розправу над населенням: розстріляли 15 жителів. Тоді загинули В. М. Грубляк, А. X. Головачук, В. Г. Руснак, А. С. Требик, В. С. Требик, І. В. Требик, П. Ю. Рябчик, В. Є. Єремук, Г. В. Телін, М. С. Гермак, Т. С. Юрій, А. С. Кундій, брати Головачуки — Петро та 14-річний піонер Ілля. П’ятнадцятий із розстрілюваних — Данило Юрій був тяжко поранений, але залишився живий.
І все ж лівинчани, ризикуючи життям, всіляко допомагали радянським воїнам. Двох радянських військових дівчат, які не встигли відступити із своєю частиною, сховала В. М. Кушнір. Вона ледве встигла накинути на них поверх військового одягу своє вбрання, як до хати увірвалися фашисти. Видавши військових дівчат за своїх дочок, Варвара Михайлівна врятувала їм життя. Житель села Василь Сафрончук допоміг радянським розвідникам обеззброїти гітлерівців, які зайшли до його хати. В хаті селянки Олександри Перепічки засіли фашисти і почали обстрілювати радянських розвідників. Жінка, яку фашисти вигнали з малою дитиною з хати, .крикнула розвідникам: «Паліть мою хату разом з катами!». Після війни колгосп збудував О. Перепічці нову хату. Її донька Марія нині краща доярка колгоспу.
Під кінець дня 28 березня Лівинці були назавжди визволені від фашистських загарбників
Командиру 759-го стрілецького полку підполковнику Д. Д. Бойку, бійці якого визволяли Лівинці, присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. В зв’язку з 20-річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні Радянський уряд нагородив посмертно Іллю Головачука орденом Вітчизняної війни II ступеня. Ім’я Іллюші Головачука рішенням бюро Центральної Ради Всесоюзної ордена Леніна піонерської організації ім. В. І. Леніна занесено до Всесоюзної Книги пошани. Образ безстрашного піонера відтворив чернівецький художник В. Я. Яблонський.
Свято шанують лівинчани пам’ять загиблих при визволенні села воїнів і своїх односельчан, розстріляних гітлерівцями. На їх могилах ніколи не в’януть квіти. В школі є кімната бойової слави, де зібрані документи і фото про подвиги воїнів Радянської Армії та жителів при визволенні села. Учні підтримують тісний зв’язок з полком, що визволив село від фашистів.
Після визволення Лівинців 482 чоловіка вступили в ряди Червоної Армії і пройшли фронтовими дорогами Великої Вітчизняної війни. 232 з них загинули в боях проти німецько-фашистських загарбників. Багато лівинчан відзначено урядовими нагородами.
Зразу ж після визволення в селі була відновлена Радянська влада. Головою сільради став Д. І. Кундій. Лівинчани доклали всіх зусиль, щоб якомога швидше загоїти рани, нанесені війною. Селянам повернули землю, відібрану окупантами, відновили роботу школа, клуб, бібліотека. Разом з тим трудівники села подавали всіляку допомогу фронту.
Одержавши допомогу від держави насінним матеріалом, тягловою силою, лівинчани засіяли озимої пшениці понад 300 га, жита — близько 200. Під урожай 1945 року було підготовлено 892 га ріллі, вивезено 100 тонн добрив. Важливу роль у налагодженні господарських справ відіграли три земельні громади. За їх участю організувалися супряжні групи, подавалась допомога в обробітку землі сім’ям інвалідів Великої Вітчизняної війни, воїнів. Червоної Армії. Земельні громади провели значну роботу по підготовці до організації колгоспу. Були створені групи по вивченню Статуту сільськогосподарської артілі, організовувались екскурсії селян у колгоспи Хмельницької та Чернівецької областей.
8 січня 1947 року на загальних зборах селян було вирішено організувати колгосп. Першими подали заяви до артілі селяни-бідняки П. С. Баблюк, У. І. Баблюк, Л. В. Гермак, Ю. Я. Єремук, В. М. Кушнір, А. М. Руснак, В. О. Руснак. Головою колгоспу обрано С. М. Клоченка. Куркульські та буржуазно-націоналістичні елементи чинили опір всенародному прагненню до нових форм життя і господарювання. Того вечора, коли в селі відбулися збори колгоспу, вороги вбили А. М. Руснак за те, що під час румунської окупації вона вела активну революційну роботу, поширювала серед селян більшовицьку літературу, однією з перших подала заяву до колгоспу. Восени від рук бандитів загинули колгоспний активіст М. 3. Яковенко, фінагент І. М. Урсул.
Але ні терористичні дії ворожих елементів, ні залякування, ні труднощі початкового періоду колгоспного будівництва не залякали лівинчан. У 1949 році було завершено суцільну колективізацію. Колгосп очолив комуніст Є. О. Олійник.
Керівну роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспу відіграли комуністи. З 1948 року в селі почала діяти партійна організація (до 23 лютого 1950 року партійно-кандидатська група)4. Першим її секретарем був обраний Є. О. Олійник.
Лівинецький колгосп двічі укрупнявся. До нього увійшли два навколишні колгоспи: у 1950 році колгосп села Михайлівни, а в 1959 році — Оселівки. Об’єднаний колгосп названо «Україна». Головою правління став М. П. Борисюк.
Колгосп «Україна» — велике багатогалузеве господарство. Основний напрям буряко-зерновий, розвивається м’ясо-молочне скотарство. На 1960 рік він нараховував 4084 га землі; на фермах утримувалось понад 1200 голів великої рогатої худоби, близько 2700 голів свиней, понад 4300 штук птиці.
Значних успіхів домоглися трудівники артілі за роки семирічки. Заходи ЦК КПРС і Радянського уряду відкрили широкі перспективи для розвитку і зміцнення економіки колгоспу, розв’язали творчу ініціативу хліборобів. Успіхи не забарилися. В 1965 році середній урожай зернових становив 28,8 цнт з га, цукрових буряків — 254 цнт з га. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 434,5 цнт молока і по 102,1 цнт м’яса.
Водночас зростав і грошовий прибуток колгоспу. На кінець семирічки він перевищив 1,2 млн. карбованців. У 3,5 раза підвищилась і вартість людино-дня.
Відрадних успіхів добились трудівники колгоспу «Україна» у ювілейному 1967 році. Підвищилась урожайність зернових і технічних культур, зросла продуктивність тваринництва. Грошовий прибуток від усіх галузей господарства становив 1,6 млн. карбованців.
Колгосп зміцнив матеріально-технічну базу. В господарстві налічувалося 34 трактори, 27 різних комбайнів, 22 автомашини, близько 200 одиниць іншої сільгосптехніки. За роки семирічки тут споруджено свою електростанцію. Всі трудомісткі процеси виробництва були механізовані.
Широкого розмаху набрало господарське та культурно-побутове будівництво. Для спеціалістів сільського господарства зведено 2 будинки на 12 квартир. В той же час для господарських потреб на фермах, в бригадах споруджено 15 типових приміщень.
Колгоспний лад виховав нову людину, трудівника-ентузіаста. Багато передовиків колгоспу «Україна» відомі в районі і області. Серед них ударники комуністичної праці доярки Л. М. Кундій, 3. І. Паращук, які у 1967 році надоювали по 3 тис. і більше кг молока від корови. Славиться артіль і своїми буряководами. Ланка М. X. Перепічки виростила по 300 цнт солодких коренів з га. Ланка Л. Д. Гоїк виростила по 60,8 цнт кукурудзи з га. Самовідданою працею уславились механізатори В. О. Попов, І. М. Паращук і В. Д. Паращук та десятки інших трудівників.
За трудовий героїзм близько 80 колгоспників удостоєні високих урядових нагород, серед них орденом Леніна нагороджені колишній голова правління М. П. Борисюк, буряковод І. І. Гнатюк, орденом Трудового Червоного Прапора — буряководи Н. П. Васильчук, М. І. Дуплячук, О. І. Натрасенюк, П. К. Лучик.
Фотографії передовиків колгоспу прикрашають Дошки пошани, що встановлені біля контори колгоспу, в клубі та кімнаті шкільного музею.
Вирішальна роль у зміцненні колгоспу належить партійній організації, в якій понад 80 комуністів. Абсолютна більшість комуністів зайнята безпосередньо на виробництві і показує зразки роботи.
Активним помічником партійної організації є комсомол. Організація налічувала на початок 1968 року близько 200 юнаків і дівчат. Переважна більшість комсомольців працює в ланках, бригадах, на тваринницьких фермах. Комсомольська організація пишається своїми вихованцями — передовиками виробництва М. О. Перепічкою, ланковою молодіжної ланки, І. П. Рябим — електриком, В. А. Гоїком — трактористом, С. В. Ткачом — будівельником.
Колгосп «Україна» не єдине господарство в Лівинцях. Крім колгоспу, в селі є черепичний завод. Його продукція постачається багатьом селам області. Є тут і швейна майстерня, яка виконує замовлення і жителів навколишніх сіл.
Неухильно поліпшується добробут лівинчан. З року в рік підвищується оплата людино-дня. Свідченням піднесення матеріального добробуту є зростання купівельної спроможності населення та житлове будівництво. В 1967 році товарообіг Лівинецького ССТ становив близько 320 тис. карбованців. У власному користуванні лівинчани мали 66 телевізорів, 235 радіоприймачів, 50 мотоциклів, 3 легкові автомашини. Майже в кожному дворі є велосипед. Зникли хатинки з солом’яною покрівлею. Кожна родина села, як правило, має світлий, упорядкований будинок. Лише з 1960 року мешканці села спорудили близько 200 нових і капітально відремонтували 77 будинків.
Про зростання добробуту трудівників та турботу держави може свідчить кожна сім’я. Колгоспниці П. М. Глухоті, чоловік і сини якої загинули на фронті, колгосп збудував нову хату, держава виплачує пенсію. У мешканця села В. Юрія, який загинув на фронті, залишилось сиротами шестеро дітей. Держава подбала про них. Всі вони набули спеціальність, живуть в достатках. Наймолодша з них Ганна закінчила університет. Понад 250 літніх жителів села, ветеранів праці та інвалідів, 25 багатодітних сімей та матерів-одиночок одержують пенсії і грошову допомогу.
З кожним роком зростає рівень обслуговування населення. В селі є магазини продовольчих, промислових та господарських товарів, книжкова крамниця, пошта і телеграф, міжміський та міжколгоспний телефонний переговорний пункт, чайна, лазня.
Добре налагоджено медичне обслуговування населення. В селі працює лікарня, одна з передових в області, пологовий будинок, аптека. Давно забулися тяжкі епідемічні захворювання. Лікарі та середні медичні працівники регулярно проводять профілактичну роботу по запобіганню захворювань.
Нині в Лівинцях працює середня школа, для якої колгосп збудував нове приміщення. У 1967—1968 навчальному році навчалося близько 400 учнів, працювало 29 вчителів.
До 1968 року атестат зрілості одержали 387 юнаків і дівчат. Близько 50 з них закінчили вузи і технікуми, а понад 30 — продовжують навчання. У всіх галузях господарства села нині працює 27 спеціалістів з вищою і 56 з середньою спеціальною освітою.
В центрі села красується клуб на 400 місць, споруджений на кошти колгоспу в 1950 році. Кіно, концерти, літературні вечори, лекції, вечори запитань і відповідей приваблюють молодь. В клубі працює 6 гуртків художньої самодіяльності. Серед активних учасників гуртків передовики виробництва — електрик І. П. Рябий, тракторист В. А. Гоїка та інші. За зразкову організацію культурно-масової роботи в жовтні 1963 року цій установі присвоєно звання клубу відмінної роботи.
Завжди людно в бібліотеці, в якій понад 13 тис. томів художньої, політичної, наукової та науково-популярної літератури. Книга і газета стали обов’язковими для кожної родини. Багато сімей мають власні бібліотеки. У 1968 році лівинчани передплачували 1420 примірників газет і журналів.
Значне місце у пропаганді наукових знань серед населення посідає сільська лекційна група товариства «Знання», до складу якої входить 25 чоловік — вчителів, лікарів, агрономів та інших спеціалістів. Лектору вчительці Н. Л. Паращук присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури УРСР. В селі працює кілька громадських організацій: первинна організація по охороні пам’яток історії і культури Української РСР, спортивне товариство «Колгоспник», організація ДТСААФ, Червоного Хреста та інші.
Значну роботу по благоустрою, налагодженню культурного і громадського життя в селі проводить сільська Рада через свої постійно діючі комісії. З ініціативи сільської Ради у 1951 році споруджено обеліск Невідомому солдату, у 1967 році — пам’ятник лівинчанам, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни та пам’ятник герою — піонеру Іллі Головачуку. Проект пам’ятника йому створив буковинський скульптор А. Г. Скиба.
Чудові у Лівинцях нові звичаї, народжені сучасною дійсністю. Нові за змістом, вони роблять життя лівинчан красивим, цікавим. Важко сказати, який з обрядів красивіший: чи урочиста реєстрація шлюбу, чи проводи до лав Радянської Армії, чи новорічні щедрівки, а чи зустріч весни-красуні. Всі вони хороші, цікаві, не схожі один на одного. Взяти хоча б свято врожаю, яке є символом заможності і достатку. З самого ранку селом ходять наряджені оповісники і піснями запрошують людей на свято. Колони трударів ідуть з дарами природи на місце, призначене для святкування. Той сніп пшениці золотої несе, той кілька буряків, той виноград, яблука тощо. Голова колгоспу звітує перед трударями, ^якує за хорошу роботу. Жінки-трудівниці підносять господареві пишний калач з борошна нового врожаю. Голова цілує хліб-сіль, називає імена кращих трудівників, нагороджує їх дарунками. До названих підходять дівчата, уквітчують їх вінками, співають пісень.
Заплели вінки дівчата
З колосків і рути-м’яти,
В пісні ожива
Слава трудова.
Правління колгоспу запрошує всіх до столу. Свято супроводжується веселими забавами, дотепними конкурсами, танцями, піснями.
Лівинчани щиро люблять своє село, дбають про те, щоб воно стало ще красивішим, селом високої продуктивності праці, зразкової соціалістичної культури.
Л. I. ЗBЄPЄBА, Н. М. КВАСНЮК, Л. В. МИХАЙЛИНА