Кіцмань, Кіцманський район, Чернівецька область
Кіцмань—місто районного підпорядкування, центр Кіцманського району. Розташований на річці Совиці, за 25 км на північний захід від обласного центру. Залізнична станція. Населення — 7,5 тис. чоловік.
У першій половині І тисячоліття н. е. нинішню територію міста заселили стародавні слов’яни. їх пам’ятки (черняхівська культура) виявлено по обох берегах річки Совиці (біля теперішньої залізничної станції та в урочищі Лан). Там же розкопано рештки давньоруського селища; є тут також давньоруські поховання (XII—XIII століття).
В центрі сучасного міста, що на лівобережжі Потока, знайдено археологічні матеріали, які свідчать про існування поселення починаючи від XII століття до наших днів. Отже, Кіцмань, очевидно, почав свою історію не пізніше XII століття.
Про виникнення Кіцманя, його назву легенда засвідчує, що ніби ще задовго до татарської навали на Буковину 1240 року-за п’ять—шість кілометрів на північ, між теперішніми Кіцманем і Заставною, лежало велике селище Сичет. Його жителі займалися землеробством. Та одного разу Сичет зазнав татарського нападу. Ординці забрали чимало людей в ясир, пограбували їх. Багатьом мешканцям пощастило втекти і сховатися в букових лісах. Згодом вони оселялися в зарослих ярах. Так поступово виникло нове поселення.
Історики гадають, що назва «Кіцмань» походить від буковинського слова «коц» — килимок, бо тут жили майстри килимарства. Є також припущення, що поселення дістало свою назву від чоловічого імені Козьма.
Вперше це поселення згадується у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 6 червня 1413 року. За цим документом він подарував Великий Кіцмань (назва ця вживалася, коли йшлося про село з навколишніми присілками) своїй тещі Анастасы. Пізніше, за її заповітом, воно було передано церкві. Інші джерела свідчать, що Олександр Добрий у тому ж 1413 році подарував Кіцмань Радівецькій єпархії.
В XVI—XVII століттях Кіцмань у порівнянні з іншими населеними пунктами Буковини значно розширив свої межі. Цьому сприяла та обставина, що поселення було прикордонним пунктом між Молдавією і Польщею, через який підтримувались стосунки між ними. До того ж, Кіцмань знаходився на перетині шляхів, які зв’язували долину між Дністром і Прутом. Розташування Кіцманя на кордоні призводило й до того, що він часто спустошувався військами різних держав. Влітку 1497 року польський король Ян Альбрехт зосередив тут своє 80-тисячне військо перед Шипинецькою битвою, яка передувала його походові у Молдавію. Місцем розташування польсько-молдавських військ став Кіцмань і в 1685 році. Часті постої військ спричинювалися до занепаду міста, бо вони завдавали йому великої шкоди. Жовніри грабували майно у населення, на мізерних наділах селян косили зернові культури.
У другій половині XVIII століття в Кіцмані почали розвиватися торгівля і ремесло. Це зумовлено було, зокрема, і відкриттям тут у 1788 році ярмарку, на якому йшла торгівля виробами із шкіри, худобою, сільськогосподарськими продуктами, лісоматеріалами, дерев’яним і глиняним посудом, вовною, воском та іншими товарами. На кіцманський ярмарок щорічно привозили понад 8,5 тис. голів великої рогатої худоби, 13 тис. молодняка, 40 тис. свиней. Куплену худобу транспортували до Відня, Праги, Ольмюца та інших міст. Продавались за кордон і вироби кіцманських ремісників.
Наприкінці XVIII століття Кіцмань став постійним місцем перебування управителя маєтками православного релігійного фонду, розташованими як у самому місті, так і в навколишніх селах — Давидівцях, Суховерхові, Лашківці, Ревні, Бурдеї, Мамаївцях. Експлуатуючи селян, православна церква наживала величезні прибутки, які рік у рік зростали. Якщо від кіцманського маєтку 1818 року вона одержала чистого доходу на суму 10 тис. флоринів, то у 1820 році — понад 22 тис. флоринів.
Насильства, що їх чинили австрійські власті, посилювали революційні настрої робітників і селян. Серед жителів міста 1848 року розповсюджувалися листівки революційного змісту, зокрема відозва Віденського комітету демократичних спілок до сільського населення Австрії «До зброї, жителі сіл!». Наслідком революційної агітації було те, що чимало кіцманців влилося до загону повстанців, очолюваного Лук’яном Кобилицею.
Під час селянської реформи 1848 року кіцманці зазнали масового пограбування. За своє «звільнення» вони повинні були заплатити православному релігійному фондові майже 100 тис. флоринів. 1890 року поміщикам і релігійному фондові у Кіцмані належало 2940 га, в той час коли всі селяни мали тільки 2345 га землі.
Місцеві органи влади не дбали про охорону здоров’я трудящих. Переважна більшість мешканців міста лікувалась у знахарів, баб-шептух. Все це призводило до високої смертності, частих епідемій. Коли в 1883 році у місті спалахнула епідемія дизентерії, то поліція і жандармерія, на які покладався нагляд за санітарним станом, заборонили протягом місяця в’їзд і виїзд з Кіцманя. В той час лікування хворих не проводилось, що спричинилося до смерті 43 чоловік.
У незадовільному стані була і народна освіта. Переважна більшість жителів міста була неписьменною. Першу однокласну школу в Кіцмані відкрито 1788 року; її спорудили на власні кошти мешканці міста та навколишніх сіл. Тільки наприкінці XIX століття у місті відкрито шестикласну чоловічу і п’ятикласну жіночу школи. Проте навчатися в них діти селян не могли через відсутність матеріальних умов.
Після довгорічних клопотань населення 1904 року в місті відкрито українську гімназію на кошти селян. 1911 року тут вже функціонувала повна 8-класна гімназія, в якій навчалося 579 учнів, дві бурси. В «Руській бурсі» на той час здобувало освіту 98 хлопчиків. Працювала також рільнича школа, в якій навчалося 60 учнів.
Але австрійська влада встановила над усіма навчальними закладами суворий контроль, переслідувала їх, зокрема українську гімназію. Вивчення рідної мови вважалося, з погляду місцевої влади, злочином, і Та вчителі, незважаючи на суворий контроль, прагнули прищепити любов до живого українського слова.
Борцями проти безправ’я і соціальної неправди у Кіцмані не раз виступали відомий український письменник і композитор С. І. Воробкевич та його брат Григорій, дитинство яких пройшло в цьому місті. Вони мали значний вплив на громадське життя, захищали права українського населення, вели боротьбу за збереження української мови.
Цій благородній справі служили також гастролі першого українського професійного театру «Руська бесіда», які були визначною подією у культурному житті Кіцманя в 70-х рр. XIX століття. Артисти трупи гастролювали у місті в серпні—жовтні 1875 року за участю видатного українського драматурга, основоположника українського професійного реалістичного театру, великого актора та режисера М. Л. Кропивницького. Кіцмань добре запам’ятався Кропивницькому, і більш як через 20 років у листі до В. Лукича-Левицького він допитувався, чи є в Кіцмані театр.
Про гастролі цього театру у Кіцмані газета «Слово» писала в рецензії на останню виставу драми Н. Чернишова «Поламане життя» (переклад М. Л. Кропивницького). У рецензії відзначалося, зокрема, що п’єса пройшла дуже добре, а Кропивницький «в ролі Андрія Демченка не полишав нічого до бажання: він захопив публіку, приводив її до великого напруження ума і до сліз».
Значно пожвавилось культурне життя міста з відкриттям української гімназії. Її директор С. Шпойнаровський (1858—1910) був упорядником читанок для українських шкіл, переклав німецькою мовою деякі твори Т. Г. Шевченка, які видав у 1904 році окремою книгою. У цій же гімназії вчителював український письменник С. Г. Яричевський (1871—1918). Чимало творів він присвятив «братові — пролетареві», з котрим пов’язував свої мрії про майбутній суспільний лад. С. Г. Яричевський відомий також як перший перекладач українською мовою словенського поета Фр. Прешерна та автор дослідження про нього.
Велику роботу по пропаганді української народної пісні та музики, зокрема вокальних творів М. В. Лисенка, на Буковині проводило кіцманське відділення культурно-освітнього товариства «Буковинський Боян», засноване 1904 року. Члени товариства організовували виступи хорових колективів, вистави драмгуртка, вечори відпочинку молоді тощо. Одним з важливих заходів, що їх здійснювало товариство, було щорічне вшанування пам’яті Т. Шевченка, яке перетворювалося на справжнє свято.
Під впливом революційних подій 1905—1907 рр. у Росії в Кіцмані посилюється класова боротьба проти соціального і національного гноблення. 29 листопада 1905 року у місті відбулося народне віче, на якому трудящі вимагали загального виборчого права.
Тяжко позначилася на становищі трудового люду перша світова війна. Внаслідок кровопролитних боїв, які розгорнулися на Буковині, місто було дуже пошкоджено — зруйновано багато будинків, реквізовано коней, худобу, сільськогосподарські продукти. Відвідавши 1915 року Буковину, американський кореспондент Джон Рід писав, що «витоптані хліба болісно жовтіли на полях, оселі були покинуті, зруйновані і почорніли від вогню. Багато виламаних вікон і дверей, хрестів, окопів, колючих огорож, свіжих могил».
У роки першої світової імперіалістичної війни ще більше посилився вплив революційного руху в Росії на трудящих Буковини. Наприкінці березня 1917 року в Кіцмані солдати фронту створили Раду солдатських депутатів. У квітні Рада солдатських депутатів 270-го піхотного полку скинула начальника Кіцманського повіту і на його місце обрала свого комісара. Під керівництвом більшовиків солдати і місцеве населення спільно виступали проти Тимчасового уряду та імперіалістичної війни. 1 Травня 1917 року в Кіцмані відбувся багатолюдний мітинг солдатів і селян, на якому з промовами виступали солдати-більшовики.
У червні 1917 року місто захопили австро-німецькі війська, а в листопаді 1918 року — королівська Румунія. Загарбники запровадили жорстокий окупаційний режим. За наказом командуючого 8-ю румунською дивізією, розташованою на Буковині,, у січні 1919 року в Кіцмані та повіті було оголошено стан облоги. Майже кожного дня тривали арешти, які набирали масового характеру. Агента дорожного бюро Лукенюка було заарештовано за те, що він нібито займався перекладом якихось заборонених творів. В сигуранці його тяжко побили, відправили до Чернівців. Тут його випустили, як ні в чому невинного. Шеф сигуранци арештував також вчителя, що йшов увечері з дівчиною. Лише після клопотання директора ліцею його випустили.
Коли у січні 1919 року в Хотинському повіті почалося повстання, команда 23-ї бригади оточила Кіцмань. У всіх будинках було проведено обшуки, заарештовано учнів гімназії, чимало селян. В кіцманській тюрмі стало зовсім тісно. Довелося частину ув’язнених супроводжувати до Чернівців, де на них чекала місцева тюрма. Гімназію в Кіцмані закрили, а замість неї відкрито румунський ліцей.
Проте ніщо не могло зламати волі трудящих до боротьби за краще життя. 1 Травня 1919 року в Кіцмані відбулася демонстрація робітників, селян, службовців, учнів, яка пройшла під гаслом: «Хочемо з нашою Батьківщиною — Радянською Україною». Демонстрантів розігнали жандарми. 27 учасників було заарештовано.
Виступи трудящих Кіцманя проти румунських властей набирали все ширшого розмаху. У травні 1919 року примар Кіцманя доповідав румунським властям, що серед жителів шириться більшовицька пропаганда, і пропонував виселити з міста 38 агітаторів. Пізніше він доносив, що населення проявляє незадоволення румунською владою і бажає возз’єднатися з Радянською Україною. 12 жовтня 1922 року в місті було розповсюджено листівки революційного змісту, які закликали трудящих до активного опору заходам румунських бояр на Буковині, протестувати проти закриття української гімназії та ремісничої школи.
Боротьбою трудящих Кіцманя і повіту керувала комуністична організація, яку створено у місті наприкінці 20-х років. Маючи свою друкарню, комуністи випускали листівки і прокламації, поширювали їх серед трудящих, закликаючи робітників і селян до боротьби проти соціального і національного гніту. В 30-х роках кіцманська комуністична організація налічувала понад 40 чоловік і складалася з кількох окремих осередків. В один з них входили Д. Руснак, І. Павлюк, В. Марковський, брати Петро і Юрій Фівчуки. Д. Руснак спочатку був пропагандистом, а з 1936 року — членом підпільного обкому партії; Петро і Юрій Фівчуки — теж працювали в обкомі партії, а пізніше П. Фівчук — у обласному комітеті Комуністичної спілки молоді.
Крім розповсюдження листівок і прокламацій, комуністи організовували мітинги протесту проти антинародної політики румунського уряду, викривали зрадництво українських буржуазних націоналістів, а також проводили іншу роботу, спрямовану на посилення революційної боротьби трудящих. 1933 року вони випустили і поширили серед жителів 300 листівок на честь XVI роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції, а 7 листопада 1933 року вивісили в місті червоні прапори. У березні 1937 року тут відбувся великий мітинг трудящих повіту, організований комуністами, в якому взяло участь 15 тис. чоловік. Він пройшов під гаслами «Геть війну!», «Геть фашизм!», «Геть капіталістів!». 13 червня 1937 року виступили сільськогосподарські робітники у маєтку кіцманського поміщика М. Костянтиновича.