Лужани, Кіцманський район, Чернівецька область (продовження)
На базі колишньої цукроварні створено завод «Металіст», на якому працює понад 200 робітників. Вони випускають різноманітну продукцію для народного господарства та металовироби широкого вжитку. Підприємство рік у рік зростає. Тут споруджено новий цех для випуску сільськогосподарського інвентаря, цех по виробництву сіток для диванів.
Не впізнати тепер заводу. За роки свого існування він перетворився на велике підприємство, а всі робітники стали висококваліфікованими фахівцями. Бригада по виготовленню металевої черепиці, яку очолює І. Д. Мегера, постійно виконує виробничі завдання на 120—130 проц., члени цього колективу опанували кілька суміжних професій. Ветеран підприємства М. Д. Зеленько передає робітникам свій досвід. Людиною творчої думки зарекомендував себе В. С. Олександрюк. Очолювана ним бригада виконує завдання на 140—150 процентів.
В 1959 році у Лужанах збудовано завод залізобетонних конструкцій, на якому працює 300 робітників. Використовуючи великі запаси гравію і піску з кар’єру, що в заплаві Пруту, підприємство виробляє матеріали для житлового- та промислового будівництва.
Бригаду арматурників очолює досвідчений майстер В. В. Буковей. Вона є передовим колективом на підприємстві, який бореться за звання комуністичного, неодноразово завойовував перехідний Червоний прапор заводу.
1947 рік став роком корінного повороту лужанських хліборобів на шлях колективного життя. Колишні учасники революційного підпілля і демобілізовані воїни Червоної Армії виступили ініціаторами створення першого колективного господарства. В грудні пройшли збори членів ініціативної групи, на яких прийняли рішення утворити сільськогосподарську артіль ім. Будьонного, що об’єднала 36 родин. Головою обрали Д. Г. Тодощука. Першими вступили до колгоспу Д. П. Куриш, Д. С. Бережан, М. П. Пілат, В. В. Юрійчук, С. С. Кізима, М. В. Заєць та інші. За ним було закріплено 150 га сільськогосподарських угідь. Кожному трудівникові артілі добре запам’яталися перша весна, перша борозна, прокладена на оновленій землі радянським трактором. Все село вийшло дивитися, як разорювали селянські межі, ніби ховали минуле. Велику допомогу колгоспові надала машинно-тракторна станція, яку створено у Лужанах на базі колишнього поміщицького маєтку одразу після війни. Поступово всі селяни переконалися у перевазі артільного господарства над одноосібним. В 1949 році Лужани стали селом суцільної колективізації.
Рік у рік міцніла і зростала сільськогосподарська артіль, збільшувались врожаї зернових і технічних культур, підносилася продуктивність тваринництва, зводились нові громадські будівлі. Побудовано 5 корівників, 3 свинарники, вівчарник, конюшню, птахоферму, 2 зерносховища, кукурудзосушарку, гараж, ремонтні майстерні, млин, пилораму та інші споруди.
У січні 1963 року до Лужанського колгоспу приєднано сусідню артіль села Шипинців. Укрупнене господарство названо ім’ям російського полководця О. В. Суворова. В колгоспі неухильно підвищується культура землеробства і тваринництва, дедалі ширше впроваджується науково обгрунтована система господарювання. Це сприяє підвищенню врожайності зернових і технічних культур, піднесенню продуктивності тваринництва. В 1963 році зібрано зернових по 25,5 цнт з га, 1967 році — 32 цнт; цукрових буряків відповідно 281 і 385 центнерів. Виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь збільшено з 488 цнт у 1959 році до 527 цнт в 1967 році. Помітно зросло виробництво м’яса, яке становило у 1967 році по 106 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Держава постійно надає артілі допомогу.
У досягненнях лужанських трудівників велика заслуга і голови колгоспу 3. Д. Глуханюка, уродженця сусіднього села Новосілки. Він очолює правління артілі з 1956 року і зарекомендував себе умілим організатором та добрим господарем.
За невтомну працю його удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці, багатьох інших нагород. Високо оцінено працю інших колгоспників. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено працівників тваринницьких ферм М. М. Лакусту, 3. С. Куриш, агронома В. Г. Малишевського, ланкову Р. І. Кирилюк; медалями за «Трудову доблесть» і «За трудову відзнаку» — 90 чоловік; 15 хліборобів, тваринників і механізаторів були, учасниками Виставки досягнень народного господарства СРСР. Велику пошану здобули знатні свинарки Ф. М. Фрійчук та В. М. Клепач, доярки В. В. Зеленко, М. Г. Войтюк та інші. Вони завжди показують приклад самовідданої праці. їх в артілі знають як кращих виробничників.
Значно зросла, зміцніла організаційно, збагатилась досвідом партійна організація колгоспу. Вона налічує в своїх рядах 112 комуністів. Це майстри високих урожаїв, тваринники, спеціалісти. Партійна організація налагодила дійовий контроль за господарською діяльністю артілі, зміцнила, підвищила роль партгруп у боротьбі за виконання планів і соціалістичних зобов’язань. Бойовим вожаком виступає ветеран колгоспу комуніст І. Д. Орлецький, якого нагороджено орденом Леніна. Ферма, котрою він керує, укомплектована племінним високопродуктивним поголів’ям. Впровадження зеленого конвейєру сприяло створенню міцної кормової бази для тваринництва. Тут широко розгорнуто соціалістичне змагання. Щодекади завідуючий фермою разом з партійною групою підбиває підсумки, переможцям вручають червоні вимпели, грошові премії.
Славно трудиться бригада, яку очолює комуніст І. І. Лукач. 384 цнт цукрових буряків з кожного гектара — такий результат її самовідданої праці у 1966 році. Орден «Знак Пошани», яким нагороджено бригадира,— це визнання його організаторських і хліборобських заслуг. Цієї ж самої нагороди удостоєно також ланкову С. М. Солійчук.
Змінився зовнішній вигляд Лужан. Вони стали невпізнанними. Ще недавно славилося село лише сільськогосподарським виробництвом, а тепер виникли і промислові підприємства — заводи залізобетонних конструкцій, металовиробів, спиртовий. Звідси на схід і захід простяглися залізничні та автомобільні шляхи. Рішенням виконкому обласної Ради депутатів трудящих Лужани 1968 року віднесено до категорії селищ міського типу.
Невпинно зростає добробут трудівників. Тут споруджено 500 житлових і громадських будинків. У власному користуванні жителів 400 телевізорів, 550 радіоприймачів, 20 легкових автомашин, 120 мотоциклів, 1700 велосипедів.
На зміну колишнім похилим хатинкам зведено великі оселі з мезонінами та балконами. Більшість з них мають вигляд міських будинків на 2 поверхи, 4—5 кімнат з усіма вигодами. Кожен пофарбовано в кілька різних кольорів, через подвір’я прокладено цементовану доріжку, обсаджену квітами. У кожному дворі — криниця із різьбленою і розмальованою цямриною, дашок з оцинкованої бляхи.
Майже не знайти садиби без квітів. Навесні тюльпани та півонії багряніють, влітку жоржини та троянди полум’яніють, відсвічують хризантеми сріблом восени.
Типовим для лужанських забудовників є подвір’я ланкової Є. С. Грушки: цегляний будинок з мезоніном, оштукатурений у два кольори. Широкі вікна, чотири просторі кімнати, обставлені сучасними полірованими меблями. Крім них — фортепіано, радіоприймач, телевізор. Господиня користується газовою плиткою, пральною машиною, холодильником. Біля хати пофарбований маленький будиночок — літня кухня, а поруч — криниця, навколо безліч квітів. Мало чим відрізняється і подвір’я свинарки колгоспу Є. І. Бережан. Вона, вдова, мати трьох дітей-школярів, раніше про нову хату й мріяти не могла.
Разючі зміни сталися в усіх сферах духовного і культурного життя Лужан. Батькові М. В. Березки довелося покинути родину і податися до Канади на заробітки. Повернувся він додому калікою. Де вже міг дати освіту своїм дітям. А син Михайло про це тільки й мріяв. Та здійснилася ця мрія після визволення. Працюючи на залізниці, закінчив вечірню середню’ школу і курси залізничників. Здобув заслужений авторитет товаришів по роботі. Він член КПРС, обирався секретарем партійної організації станції Лужани. Великий книголюб, має власну бібліотеку. Його дружина Степанія працює ланковою, нагороджена медаллю «За трудову відзнаку». Дочка Марія закінчила Чернівецький університет, друга дочка — Орися — трудиться в колгоспі і водночас навчається заочно в Українській сільськогосподарській академії у Києві.
Радянська влада дбає і про здоров’я трудящих. В чудовому парку розташувалися лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок, амбулаторія. Тут працює 25 медичних працівників, у т. ч. 9 лікарів. Завідує лікарнею і є її головним лікарем У. Ю. Тищук, уродженець Лужан, який після закінчення Чернівецького медінституту уже десять років трудиться на ниві охорони здоров’я.
Дев’ять торговельних підприємств, дві їдальні, продовольчий і промтоварний магазини відділу робітничого постачання залізниці забезпечують трудівників Лужан всіма необхідними товарами. Невпинно зростає товарооборот селищного споживчого товариства.
В листопаді 1963 року почала діяти автоматична телефонна станція. Поліпшується побутове обслуговування населення. В селищі є взуттєва і швейна майстерні, перукарня, в яких працює 20 майстрів.
Не тільки заможним, а й культурним стало життя трудівників Лужан. В селищі працює великий загін інтелігенції (понад 280 чоловік), що мають середню та вищу освіту. В середній школі працює 42 учителі. У вечірній середній школі юнаки й дівчата оволодівають знаннями без відриву від виробництва. Є також музична восьмирічна школа, розташована у великому триповерховому будинку на 40 кімнат.
За повоєнні роки середню школу закінчило 516 юнаків і дівчат. Більша частина їх тепер трудиться у колгоспі, на підприємствах та в культурно-освітніх установах селища. 318 вихованців її — випускники технікумів і професійно-технічних училищ, 156 чоловік — вищих навчальних закладів — здобули спеціальність учителів, лікарів, інженерів та інші кваліфікації.
Своє дозвілля робітники і колгоспники, інтелігенція проводять у бібліотеці, кінотеатрі та клубі, при якому працюють гуртки художньої самодіяльності. Аматори сцени часто виступають перед населенням з новими концертами та виставами. Кращими виконавцями ролей в драмгуртку є-В,-М. Кошарюк, І. В. Юрійчук, Є. І. Мельничук, Д. П. Михайлюк та інші. В репертуарі колективу — п’єси Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля», І. К. Карпенка-Карого «Безталанна», В. Р. Коломійця «Фараони» та інші.
Молодь селища захоплюється фізкультурою і спортом. Влітку щотижня на колгоспному стадіоні відбуваються спортивні змагання, футбольні та баскетбольні ігри. Сюди приходять сотні болільників. Стадіон став улюбленим місцем відпочинку трудящих. Футбольну команду колгоспу ім. Суворова нагороджено грамотами Чернівецької обласної Ради добровільного спортивного товариства «Колос» за перше місце в змаганнях на кубок з футбола в 1956 і 1963 рр.
Мешканці широко відзначають свята, народжені нашою радянською дійсністю, а також впроваджують нові обряди, які допомагають викорінювати з побуту, сімейних відносин пережитки минулого, сприяють дальшому зміцненню нових суспільних відносин, принципів морального кодексу будівників комунізму.
Відійшли у минуле ті часи, коли п’яні юнаки-новобранці, що тинялися кілька днів селом, голосили прощальні, давні, як світ, журливі пісні. Не видно тепер і заплаканих матерів, що слізьми гіркими проводжали синів до війська. Нові звичаї міцно ввійшли в побут. Восени 1967 року село проводжало до Радянської Армії юнаків. Серед них Д. Михайлюка, К. Лакусту, В. Лисняка, І. Багрія та інших. Клуб заповнила молодь, робітники, колгоспники. На перших лавах — святково вбрані, радісні родичі новобранців, самі юнаки — в президії. Відкриваються урочисті збори. Про службу в армії, її традиції, про кращих воїнів-односельчан розповідає один з ветеранів, котрий, відслуживши, повернувся до рідного села. Призовники шикуються в шеренгу перед сценою, і голова сільради зачитує їм наказ односельчан служити вірно Батьківщині.
Ті у відповідь проголошують клятву пильно берегти мирну працю країни. Виступають з поздоровленнями матері, сестри, вчителі, товариші призваних, вручають їм пам’ятні подарунки. До шеренги підбігають святково вбрані дівчата, приколюють до грудей майбутніх воїнів червоні квіти, обдаровують букетами. Потім виконують пісню «Ви служіте, ми вас почекаєм». Вечір закінчується великим концертом, веселими розвагами, іграми, танцями.
Успіхи трудівників у господарському і культурному будівництві досягнуто під керівництвом шести партійних організацій, які об’єднують 180 комуністів. Найбільша з них — колгоспна, яка налічує 112 членів КПРС. При парторганізаціях працюють початкова політшкола, школа основ марксизму-ленінізму та теоретичний семінар по вивченню філософії. Усіма формами в системі політичної освіти охоплено не тільки членів КПРС, а також багатьох безпартійних активістів. Кращими агітаторами і пропагандистами є комуністи 3. Г. Леньова, Л. С. Биковець, X. М. Клим, П. С. Абрамов. Велику масово-політичну роботу серед молоді села проводять п’ять комсомольських організацій, які об’єднують 280 членів.
Своїм справді другим народженням, небаченим розквітом лужанські трудівники завдячують рідній партії, Радянській владі. Вони ніколи не забудуть тих, хто приніс їм свободу і незалежність, свято бережуть традиції старших поколінь, примножують їх славними ділами на колгоспних ланах, промислових підприємствах. Селище робітників і хліборобів, працьовитих людей впевнено крокує в завтрашній день.
О. П. ГРАБ, Ф. А. РЕДЬКО