Новоселиця, Новоселицький район, Чернівецька область (частина друга)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
У 1912 році із Новоселиці за революційну діяльність було вислано І. І. Крояло-Мельника та П. В. Оруща.
В період капіталізму понад 90 проц. населення міста були неписьменними і малописьменними. Про це свідчить, зокрема, подання трудящих Новоселиці і Маршинців від 5 червня 1870 року, підписане за 122 безграмотних селян обер-офіцерським сином.
У австрійській частині Новоселиці не було жодної української школи, а 4-х класна школа з німецькою мовою викладання була відкрита лише у 80-х рр. XIX століття. В російській частині міста була одна церковнопарафіяльна школа, де навчалось 12 дітей, та земська — з 65 учнями.
На все місто в 1913 році була тільки одна приватна бібліотека на 800 книг; за користування нею власник брав з читача щомісяця по 30 копійок.
Тяжкий соціальний гніт, безземелля змушували трудящих Новоселиці залишати свою домівку і шукати заробітків за кордоном. Лише за дев’ять місяців 1913 року з Новоселиці емігрував 51 житель.
Новоселицю, як прикордонний населений пункт, часто відвідували видатні діячі культури. У 1907 році, зокрема, тут перебував В. Г. Короленко. Іменем цього видатного російського письменника нині названа одна з вулиць міста.
Почалася перша світова війна. Її кривавий подих особливо відчутним був між Прутом і Дністром, де відбувалися бої російських і австро-угорських військ. В центрі воєнних дій Південно-Західного фронту опинилася і Новоселиця.
У березні 1915 року американський журналіст, а згодом один із засновників Комуністичної партії США Джон Рід, у супроводі художника Бордмена Робінсона вирушив до Східної Європи, щоб описати воєнні події, які там відбувалися. Вони відвідали Італію, Грецію, Сербію та інші країни. Наприкінці травня 1915 року журналісти твердо вирішили їхати в Росію, «таємничу країну Достоєвського і Льва Толстого». Дорога лежала через Румунію. Виявилось, що одержати дозвіл для в’їзду в Росію по дипломатичних каналах — справа дуже затяжна. І журналісти відважились проникнути туди з «чорного ходу». Було домовлено пересікти фронт в районі м. Новоселиці, де перебував штаб 3-ї російської армії. В глуху безмісячну ніч мовчазний човняр переправив Д. Ріда з його другом через прифронтову ріку Прут. В Новоселиці у гостинному колі російських солдатів і офіцерів вони провели цілу добу. Свої враження про Новоселицю Д. Рід змалював у військових кореспонденціях «Війна у Східній Європі». Він писав, що навколо Новоселиці поля зриті окопами, сади вирубані, будинки без покрівель, з розбитими вікнами. Великі товарні склади митниці знищені вогнем. Особливо зруйнована австрійська половина містечка. І скрізь — російські солдати у високих чоботях і робочих блузах, вершники з козацькими шаблями. В російській Новоселиці менше руїн. Але замість твердої дороги стояли великі калюжі, навколо дерев’яні будиночки, квартали маленьких магазинів з галасливими торговцями, молдавські селяни і замурзані діти. Д. Ріда і Б. Робінсона здивували відверті розмови солдат і офіцерів, які скаржились на недалекоглядність вищого командування, нестачу зброї, дезорганізованість. Солдати висловлювали незадоволення війною, для якої вони — гарматне м’ясо.
З Новоселиці американські журналісти виїхали в Тернопіль. Так комуніст Д. Рід, майбутній автор знаменитого твору «10 днів, які потрясли світ», почав своє мандрування по Росії.
Весною 1916 року під керівництвом військового інженера Д. М. Карбишева між Прутом і Дністром укріплювались позиції російських військ. Деякий час Д. М. Карбишев жив у Новоселиці, керуючи звідси будівництвом. Іменем Героя Радянського Союзу, радянського військового інженера, генерал-лейтенанта Д. М. Карбишева названа одна з вулиць міста.
У червні 1916 року російські війська під командуванням генерала Брусилова почали прорив австро-угорського фронту. Саме із району Новоселиці почався наступ російських військ на Чернівці. Під час боїв Новоселиця зазнала серйозних пошкоджень, значна частина садів і декоративних насаджень була вирубана або спалена, частина жителів евакуйована. А та частина міста, де стояли австро-угорські війська, була повністю спустошена. Якщо до війни там було близько 2,2 тис. чоловік, то на осінь 1916 року не залишилось жодного жителя.
Зі звісткою про Лютневу революцію в місті відбулися масові мітинги трудящих та російських солдатів. У березні 1917 року було обрано Раду робітничих депутатів у Новоселиці, а у військових частинах — Раду солдатських депутатів.
У вересні 1917 року під впливом Хотинської повітової більшовицької організації Новоселицька Рада солдатських депутатів більшовизується. 15 жовтня 1917 року на Хотинському повітовому сільському з’їзді були і представники від Рад Новоселиці.
У Хотинському повіті, зокрема, в Новоселиці, перебували частини 8-ї російської армії. Солдати — делегати Петроградського гарнізону, які побували тут, повідомляли, що солдатські маси 8-ї армії «повністю підтримують центральну владу — Раду Народних Комісарів».
Місцева контрреволюція чинила цілий ряд перешкод, щоб не допустити в місто жодної газети, листівки з словом правди про події в Петрограді. Але через завісу кадетсько-есерівської брехні ця правда доходила до робітників і селян. їх несли в народ революційні солдати 8-ї російської армії.
Трудящі Буковини і Бессарабії радісно вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Робітники і селяни Новоселиці та солдати 12-ї дивізії, що стояла тут в цей час, у листопаді 1917 року зібралися на мітинг, де прийняли рішення про підтримку Радянської влади і схвалили декрети II Всеросійського з’їзду Рад про мир, землю і створення уряду нової соціалістичної республіки. «Вітаємо Раду Народних Комісарів, як істинних виразників народної волі… Ми повністю підтримуємо і довіряємо владі Народних Комісарів, яких готові захищати зі зброєю в руках від посягання контрреволюційних сил і чорної раті» — говорилося в прийнятій на мітингу резолюції.
В роботі IV селянського з’їзду Рад Хотинського повіту, що проголосив встановлення Радянської влади, брали участь делегати і від Новоселицької Ради. Селянам було передано конфісковану у поміщиків землю.
28 лютого 1918 року австро-німецькі імперіалісти, зосередивши великі військові сили, окупували Хотинський повіт, у т. ч. й Новоселицю.
Становище трудящих Новоселиці, особливо робітників, під владою окупантів погіршилось. Росли ціни на продукти харчування. За 1914—1918 рр. їх вартість зросла в 15 разів. Робітник не в змозі був забезпечити сім’ю навіть хлібом, більшість сімей голодувала.
Населення активно виступило проти австро-німецьких загарбників. Боротьбу трудівників Новоселиці очолила більшовицька група, створена тут навесні 1918 року.
На початку листопада 1918 року під ударами революційних сил австро-німецькі окупанти були вигнані з Новоселиці. В місті відновили Радянську владу. На надзвичайних повітових земських зборах трудящі Хотинського повіту (у т. ч. і представники Новоселиці) прийняли рішення «підтвердити прагнення повіту до возз’єднання з Росією». Та в тому ж місяці Новоселиця була окупована військами боярської Румунії.
Окупанти запровадили жорстокий режим терору. Заборонялося проводити збори і сходки, збиратися групами більше трьох чоловік, переходити з одного села в інше, ходити вулицями після 8-ї години вечора. Кращі землі знову стали власністю поміщиків та бояр. Поміщик Цибульський мав 300 га земель, а поміщик Ромашкан — 200 га орної землі, 200 га лук і лози, яку використовував як сировину для виробництва предметів господарського вжитку. В той же час усі селянські господарства Новоселиці мали всього 300 га гірших земель. За найменший опір інтервенти розстрілювали без суду. Але катування не зламали волі трудящих до опору. Навпаки, їх організованість посилилась у боротьбі за визволення. Під час Хотинського повстання у січні 1919 року в напрямку Новоселиці тікала велика група румунських військ на чолі з генералом Давидоглу. їх переслідував Рукшинський полк хотинських повстанців.
Румунські окупанти, тікаючи з Хотинського повіту, грабували населення, чинили над ним печу в ані звірства. Як свідчать документи, «…група румунів, що наступала на Новоселицю, по дорозі розстрілювала всіх, хто попадався їм на очі, навіть стариків і дітей».
Громити окупаційні частини повстанцям допомагали і трудящі Новоселиці. В районі міста повстанці розгромили прикордонну частину, оточили два румунські полки. Влада перейшла до рук трудящих, які створили військові загони, відбирали у втікаючих окупантів награбоване майно.
Після придушення Хотинського повстання, над краєм нависла темна ніч румунської окупації. Всюди переслідувалася українська культура. Заборонялось навіть писати листи та розмовляти рідною українською мовою. В школах і установах Новоселиці запровадили, як обов’язкову, румунську мову. Трудящі були позбавлені будь-яких політичних прав. Виборча система була побудована так, щоб не допустити до парламенту представників народу. Ось як проходили вибори хоча б 1931 року. Побачивши в день виборів, що голосують за представників інших партій, прихильники урядової партії — іоргісти — організували підглядання за виборцями. І тих, хто голосував проти них, жорстоко били. А побитий «виборець» поспішно переказував сусідові, родичам, щоб вони голосували за іоргістів, бо їх жде така ж доля. Для задурманення трудящих у Новоселиці на 1922 рік діяло 27 корчем, православна церква, 10 синагог.
Величезний ентузіазм серед населення Буковини викликали успіхи радянського народу в боротьбі з білополяками. З різних населених пунктів у сигуранцу надходили повідомлення про те, що населення краю відкрито виявляло почуття симпатії до більшовиків і з нетерпінням чекало Червону Армію. В агентурному донесенні начальникові Хотинської сигуранци говорилося: «…всі мешканці Маршинців, Новоселиці, Тарасівців та інших сіл з великою радістю чекають з тижня на тиждень приходу більшовиків». Посилювалась боротьба трудящих краю за возз’єднання з Радянською Україною. Під керівництвом підпільної комуністичної організації, що діяла в Новоселиці, поширювались революційні листівки, газети, що таємно переправлялися з-за Дністра, відзначалися революційні свята, комуністи розповідали трудящим правду про Радянську владу, виховували їх у дусі солідарності з Радянським Союзом. У 20-х роках репресії проти трудящих посилились. В 1921 році у Чернівцях, як повідомляла газета «Громада», було заарештовано М. Рахмана — керівника комуністичної групи міста Новоселиці, тісно зв’язаної з комуністичним підпіллям Чернівців. Та боротьба робітників Новоселиці розвивалась і далі. Відбувалися страйки, які спочатку мали переважно економічний характер. Але згодом робітники включились і в політичну боротьбу. Вони масово відмовлялися переходити у румунське підданство, не з’являлись на призовні пункти для відправки в румунську армію.
В кінці 20-х років страйкова боротьба посилилась, набрала гострого політичного характеру. Новоселицька підпільна комуністична організація зміцнювала свої зв’язки з масами через профспілки, комсомол, МОДР та інші організації. Комуністи проводили серед трудящих широку пропагандистську і агітаційну роботу. Активістами Новоселицької комуністичної організації були В. Топорчан, С. Сегал, П. Власюк, В. Гайда та інші. Її очолював А. Гайда, що мав тісні зв’язки з СРСР, нелегально переходив кордон. Керував Новоселицькою організацією з Чернівців райком партії.
Під керівництвом комуністичної організації в Новоселиці в цей час вели підпільну роботу два комсомольські осередки на чолі з Ш. Шейном та Я. Кіжнером. Комуністи міста використовували для пропагандистської роботи легальну організацію «Інтернаціональний спортивний робітничий клуб», де активно діяли Ф. Домініков, М. Сорочинський, Ф. Козубенко та інші. Крім того, ця група читала жителям міста і навколишніх сіл радянські газети «Красная звезда» і «Красная Бессарабия», розповідала правду про СРСР, поширювала листівки, організовувала демонстрації. Вона мала тісні зв’язки з трудящими сусідніх сіл Зеленого Гаю, Боян, Маршинців тощо.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4