Новосілка, Кіцманський район, Чернівецька область (продовження)
Румунський уряд майже нічого не робив для поліпшення медичного обслуговування населення. Дільничний лікар, який мешкав за 5 км від Нових Мамаївців, та дві приватні медсестри не могли вчасно подати медичну допомогу тим, хто її потребував. Та й коштувало те лікування дуже дорого.
Трудящі не мирилися також з насильницькою румунізацією. Румунський уряд прирікав селянські маси на цілковиту неписьменність. Хоч село і мало початкову школу, але вона була в занедбаному стані, на її утримання асигнувалися мізерні кошти. Багато дітей залишалося поза школою, бо при переході з класу в клас треба було подавати «просьбу» з гербовими марками (вартість марки — 12 лей). До того ж школа давала обмежені знання, навчання велося румунською мовою.
Жителі не раз виступали з протестом і проти румунізації навчання. В 1925 році вони писали до міністра освіти Румунії: «Наше село знаходиться на території Північної Буковини, заселеній українцями, що живуть там… з X століття. Українці, що живуть на Буковині, в тому числі і в селі Мамаївцях, ніколи не говорили румунською мовою і тому до них не можна застосувати статтю 18 державного закону від 1924 року про навчання в початкових школах на румунській мові… Для встановлення законних прав просимо розпорядитись про проведення навчання в початкових школах українською мовою починаючи з 1926/27 навчального року в тих умовах, що існували до початку війни…».
У 1937 році в початковій школі Нових Мамаївців із загальної кількості 378 дітей шкільного віку навчалося 298. У 1936—1939 рр. школу закінчило тільки 72 дітей. Такі «порядки» румунських властей щодо освіти в селі призвели до того, що 500 чоловік у Нових Мамаївцях були неписьменними.
Зорю свободи і визволення принесли на Буковину радянські воїни, що їх, як довгожданних братів, з сльозами радості на очах, з хлібом-сіллю і квітами, з червоним прапором, котрого ніс 3. Глібка, зустрічали селяни Нових Мамаївців 28 червня 1940 року. З перших днів визволення трудящі села почали будувати нове вільне життя. Вони створили місцевий орган Радянської влади. Сільську Раду очолила М. М. Подільчук. До сільвиконкому ввійшли також В. П. Паранюк, І. Д. Соколовський, Д. Д. Паранюк, Д. Ю. Кудринський, Д. І. Петрюк. Вони налагодили роботу постійних комісій. Земельна комісія провела облік і розподіл серед бідняцьких господарств 225 га поміщицької землі, організувала супряги під час збирання врожаю, осінньої сівби та підняття зябу, допомогла провести здачу цукрових буряків на приймальний пункт, довела до кожного господарства план посіву цієї культури на 1941 рік. Крім землі, селяни одержали 37 коней, 26 корів, 30 свиней, 48 овець; 54 борони, 20 плугів, інший сільськогосподарський інвентар та реманент.
Сонце нового життя принесло радість і дітям. 16 вересня 1940 року в селі гостинно відкрила двері середня школа з українською мовою навчання. За шкільні парти сіло 392 учні.
Активізувалося і громадсько-політичне життя, зокрема під час підготовки до перших виборів у Верховну Раду СРСР та Верховну Раду Української РСР. Наприкінці 1940 року тут було організовано 25 гуртків по вивченню Конституції Української РСР, положення про вибори тощо.
Та радість вільної праці була короткочасною. Фашистські орди захопили Буковину. В село знову повернулися ті ж румунські бояри, які відновлювали старі порядки. Окупанти заарештували і ув’язнили багатьох сільських активістів, серед них М. М. Подільчук, І. Д. Кудринського, 3. І. Глібку та інших. Двох останніх румунський суд ув’язнив на 20 років.
Визволення Буковини Червоною Армією врятувало їх від знищення. За 33 місяці окупації загарбники завдали селу збитків на суму понад 230 тис. крб. 50 уродженців Нових Мамаївців, що у лавах Червоної Армії мужньо боролися на фронтах Великої Вітчизняно війни, удостоєні високих урядових нагород, а танкіст Г. І. Кудринський — дванадцяти орденів та медалей. Тим, хто віддав своє життя за Батьківщину, в селі встановлено пам’ятник, його урочисто відкрито 9-го Травня 1965 року.
Новомамаївська сільська Рада депутатів трудящих, головою якої знову було обрано М. М. Подільчук, очолила відбудову села, організацію весняних польових
робіт, а також подала допомогу сім’ям фронтовиків та інвалідам Великої Вітчизняної війни.
Розгорнула культурно-освітню роботу комсомольська організація, створена на початку 1945 року. В ряди Ленінської Комуністичної Спілки молоді першими вступили Д. Д. Блазінський (обраний секретарем), М. М. Подільчук, М. І. Магдаленюк та інші. З ініціативи комсомольців при сільському клубі проводилися літературні вечори і читацькі конференції, гуртки художньої самодіяльності виступали з цікавими концертними програмами і виставами.
Водночас з відбудовою господарства сільський актив під керівництвом партійно-комсомольської групи проводив значну масово-політичну і організаторську роботу серед трудящих. Агітатори Ф. Пантелюк, П. Бурак, М. Юрчук та інші несли полум’яне слово партії в маси. Завдяки добре поставленій агітаційно-масовій роботі селяни успішно здійснювали господарські і політичні завдання. За вчасне розповсюдження 4-ої Державної позики в червні 1945 року Новомамаївську сільраду відзначив Кіцманський районний виконавчий комітет, який нагородив активістів сільради першою грошовою премією.
У піднесенні громадської ініціативи селян, залученні їх до активної участі у відбудові сільського господарства значну роль відіграла земельна громада, яку створили весною 1945 року. Вона допомагала проводити сівбу, впорядковувати село, організувала завезення будівельних матеріалів та дров для школи, провела ремонт шляхів, склала робочий план збирання врожаю і довела його до кожного господарства. У 1946 році село першим у Кіцманському районі завершило сівбу ранніх колоскових та інші сільськогосподарські кампанії.
1946 року Нові Мамаївці перейменували на Новосілку. Це — символ нового життя під зорею Великого Жовтня, розквіту і оновлення колгоспного села.
Будувати нове життя у селі перешкоджали класові вороги — куркулі та українські буржуазні націоналісти. Наприкінці 1944 року бандити протягом кількох годин тримали під обстрілом хату голови сільської Ради М. М. Подільчук, намагались вчинити розправу над нею. Проте ніщо не могло зупинити поступальної ходи селян, які йшли широким і світлим шляхом нового життя. Ідея колективізації все глибше проникала у свідомість людей. В грудні 1947 року у Новосілці організовано колективне господарство. Першими подали заяви до колгоспу М. І. Химичук, М. С. Верхоляк, 3. І. Микулинський та інші. На 1 січня 1949 року на шлях артільного господарювання стало 355 родин. Головою артілі, яку було названо ім’ям Ольги Кобилянської, обрали М. С. Верхоляка. Вже протягом перших років колективної праці хлібороби домоглися значних успіхів у зростанні громадського господарства. В 1948 році грошові надходження тут становили 23 тис. крб., а наступного року зросли більш як у 18 разів.
Успіхи артілі стали агітацією для тих жителів Новосілки, які ще господарювали одноосібно. Наприкінці 1948 року створено другий колгосп — ім. Леніна, який об’єднав 162 двори. З цього часу Новосілка стала селом суцільної колективізації. В серпні 1950 року здійснено укрупнення двох новосілківських колгоспів, на базі яких створено артіль ім. Леніна. Головою було обрано Д. І. Стасюка. Укрупнення цих господарств відкрило ще більш сприятливі умови для дальшого розвитку його економіки. Значних успіхів досяг колгоспу 1954—1958 рр. Середній урожай зернових культур становив 20,8 цнт, тоді як за попередні чотири роки (1950—1953) — 17,3 центнера. Хлібороби колгоспу ім. Леніна протягом короткого часу вивели своє господарство в одне з передових не тільки району, а й області.
Багатогранною стала і діяльність партійної організації, секретарем якої був І. М. Газенков. У серпні 1951 року парторганізація поповнилась передовими виробничниками. В їх числі були М. С. Верхоляк, О. В. Гавлюк, М. І. Магдаленюк та інші..
У 1952 році вона вже налічувала 9 комуністів, які проводили велику організаторську роботу, мобілізовували трудящих на успішне виконання завдань партії й уряду, прагнули поєднувати інтереси держави, артілі та колгоспників.
Піднесення зернового господарства сприяло зростанню продуктивності громадського тваринництва. Протягом 1950—1953 рр. у колгоспі середній надій молока на кожну корову становив по 2616 кг, а в наступне п’ятиріччя вже 3584 кг. Особливо високих показників у праці добилися доярки Є. М. Паранюк, яка в 1954 році надоїла від кожної корови по 4 тис. кг молока, Є. 3. Подільчук — 3700 кг та інші. Виробництво м’яса за 1954—1958 рр. зросло в колгоспі майже в п’ять разів. Грошові доходи артілі за той час збільшились з 2,1 до 3,4 млн. крб., а неподільні фонди — з 1,5 до 3.4 млн. карбованців.
Підвищилася оплата праці колгоспників. В перші роки після укрупнення артілі її члени одержали на трудодень по 2,5 кг зерна і 4,8 крб., у 1958 році відповідно — 4,2 кг зерна і 5,5 карбованця.
В 1959 році колгосп ім. Леніна об’єднано з сусіднім господарством ім. Мічуріна (село Старосілля). Укрупненій артілі було надано ім’я В. І. Леніна. Артіль стала багатогалузевим, високомеханізованим господарством, яке за своїми економічними показниками є одним з передових не тільки в області, на Україні, а й у Радянському Союзі.
Нових успіхів досяг колгосп у роки семирічки. Про це свідчить також зростання грошових надходжень та неподільних фондів. З 1959 по 1965 рік прибутки зросли з 749 тис. крб. до 1,2 млн. крб., неподільні фонди відповідно з 727 тис. до 1,3 млн. крб. Це обумовило дальше збільшення оплати праці колгоспників, яка зросла у 2.5 раза — з 1,3 крб. до 3,5 карбованця.
Ще кращих успіхів добилися ланки, бригади, ферми. Ланка, яку протягом 20 років очолює Р. Ю. Григоращук, виростила по 500 цнт цукрових буряків, 45 цнт кукурудзи, 165 цнт картоплі. Сумлінну і невтомну працю цієї трудівниці увінчано орденом Трудового Червоного Прапора, дипломом ВДНГ СРСР, а також надано почесне звання знатного кукурудзовода України. Високі врожаї зернових і технічних культур виборюють ланки О. О. Боднарюк, М. Юрійчук та багато інших.
Примножують багатства колгоспу і тваринники. Підносить його трудову славу П. Д. Лагодин, яка 10 років працює дояркою. За 1967 рік вона надоїла 5 тис. кг молока від кожної закріпленої корови. За успіхи, досягнуті 1966 року, Комітет Ради ВДНГ СРСР нагородив П. Д. Лагодин Золотою медаллю і грошовою премією. Доярки М. В. Смерека, О. Л. Коханська, А. С. Подільчуко надоюють понад 4 тис. кг молока від корови. Телятниці Є. І. Гаврищук, Р. І. Капацин, М. О. Полійчук 1967 року добилися середньодобового приросту від кожної тварини по кілограму.
За господарством на вічне користування закріплено 2936 га сільськогосподарських угідь. Ці великі масиви землі обробляють 20 тракторів, а врожай збирають 15 комбайнів. Артіль має також багато інших машин та причіпних знарядь. Завдяки високому рівню механізації, використанню передових методів праці та найновіших досягнень науки, а також ентузіазму трудівників колгосп рік у рік одержує високі врожаї усіх культур і добивається високої продуктивності громадського тваринництва. У 1967 році тут вирощено зернових по 32,6 цнт; на 100 га угідь вироблено по 154,6 цнт м’яса і 802,4 цнт молока. Середній надій молока на кожну фуражну корову становив 3446 кілограмів.
Колгосп розвиває і допоміжні галузі господарства, розкриває невикористані резерви. Особливо великі перспективи має Новосілка для розведення риби, водоплавної птиці. На околиці села довгий час пустували великі масиви землі, які не приносили ніякої користі. Тут росли тільки бур’яни. З ініціативи партійної організації на цьому місці утворено ставки на 50 гектарів водного дзеркала. Наповнили їх водою підземні джерела. У ставах розводять дзеркальних коропів. Рибництво дає значні грошові прибутки.