Новосілка, Кіцманський район, Чернівецька область (закінчення)
Честь і шану своєю невтомною працею здобули сотні колгоспників. Багато з них за високі показники в праці нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу, а голову правління В. П. Григоращука удостоєно високого звання Героя Соціалістичної Праці. В 1967 році за досягнуті успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва господарство першим в області нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора та перехідним Червоним-прапором Міністерства сільського господарства СРСР. Невтомну працю 3. І. Микулинського, М. Г. Глуханюка відзначено орденом Леніна, М. І. Магдаленюк, Я. І. Кудринського, А. О. Свиридову — орденом Трудового Червоного Прапора, Д. Ю. Волощука, М. Ю. Мар’янчука — орденом «Знак Пошани».
Організатором і керівником трудящих у боротьбі за піднесення сільськогосподарського виробництва є партійна організація, яка постійно зміцнюється за рахунок передових колгоспників. За 1960—1968 рр. вона зросла майже вдвічі — з 50 до 98 членів і кандидатів у члени КПРС. У двох рільничих і тракторній бригадах та тваринницькій фермі створено партійні групи. Керівництво ними здійснює партійний комітет, секретарем якого з 1964 року обирають агронома колгоспу В. Г. Мудрого. Всі члени КПРС працюють на найбільш відповідальних ділянках виробництва. Я. І. Кудринський очолює ферму великої рогатої худоби, Ю. Я. Савчук протягом останніх 14 років — рільничу бригаду, М. І. Магдаленюк — сільську Раду, Д. Ю. Волощук — бригадир городньої бригади, Р. Ю. Григоращук — ланкова. Комуністи своїм особистим прикладом виховують у колгоспників почуття відповідальності за доручену справу, почуття високого громадського обов’язку, трудового сумління. Вміле виховання керівників виробництва, добір і висування людей за їх діловими і політичними якостями — запорука успіху партійної організації артілі. Колгосп ім. Леніна є справжньою кузнею кадрів сільськогосподарського виробництва. Трьох уродженців Новосілки — Д. І. Стасюка, 3. Д. Глуханюка і К. М. Леника обрано головами правлінь колгоспів. Два перших з них удостоєні високого звання Героя Соціалістичної Праці.
Партійна організація значну увагу приділяє пропаганді та поширенню передового досвіду в колгоспному виробництві, розвитку соціалістичного змагання. З цією метою тут часто проводять вечори трудової слави, зустрічі з ветеранами. Цікавими були вечори вшанування невтомних трударів М. С. Верхоляка, М. І. Химичука, А. Ю. Олевича, С. І. Яковича, Д. І. Леника та інших, які були фундаторами колгоспного руху в селі, прокладали перші борозни на колективній ниві. Завдяки виховній роботі партійної організації для багатьох членів артілі стало моральним обов’язком, внутрішньою потребою ділитися своїм досвідом і знаннями з іншими. На сторінках газет і журналів, спеціальних брошур часто виступають передовики виробництва Р. Ю. Григоращук, П. Д. Лагодин, М. І. Магдаленюк, М. В. Глібка, Є. С. Тащук та інші.
Комсомольська організація села налічує понад 100 членів. 78 юнаків і дівчат зайнято безпосередньо в колгоспному виробництві.
Новосілка повністю перебудувалася. В селі виникли нові широкі вулиці, на яких зведено чудові цегляні будинки — котеджі з 3—4 кімнат. За 1958—1968 рр. тут споруджено їх понад 300. Тільки 1967 року новосілля справили Є. М. Мельничук, Д. Я. Савчук, Ю. Я. Савчук, В. М. Подільчук та інші. В побут селян міцно ввійшли електрика, газ. Кожна світлиця зі смаком оформлена, обставлена хорошими меблями. Замість численних фотографій і розмальованих килимів стало звичним прикрашати кімнати художніми картинами.
Про підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудівників села свідчить також зростання купівельної спроможності та наявність речей побутового і культурного вжитку. Так, майже кожна сільська родина має один, а то й кілька велосипедів, пральну і швейну машини, в селі є понад 60 мотоциклів, 10 легкових автомобілів, понад тисячу радіоприймачів та телевізорів.
«Я просто не годен був пізнати ні свого рідного села, ні людей,— писав Ілля Подільчук, котрий колись емігрував до Канади, а це недавно відвідав Буковину. — У вас хати-котеджі, а люди… важко підібрати слова, щоб сказати, як вони змінились. Уявіть собі, доярки на фермі вивчають хімію…». Інший житель села М. Буряк, який понад 40 років тому теж емігрував до Канади, про свої враження, побачивши Новосілку, говорив: «Лишив я село в злигоднях і темряві. Селяни жили у скособочених хатинах під стріхою, освітлювали житло скалками і каганцями… А нині колгоспники живуть у просторих, затишних будинках… В хатах електрика, радіо. Над багатьма будинками — телевізійні антени. Я безмежно радий, що люди на рідній Буковині жиють щасливо. їх не лякає привид безробіття, який завжди стоїть за плечима кожного трудівника в Канаді, СІЛА та інших капіталістичних країнах».
До послуг жителів села 5 торговельних підприємств, павільйон побутового обслуговування, перукарня.
Постійна увага приділяється охороні здоров’я трудящих. В селі працюють медпункт, стоматологічний кабінет, молочна кухня, профілакторій. Діти дошкільного віку виховуються у двох дитячих закладах, які утримуються за рахунок артілі.
Повністю ліквідовано неписьменність, створено найсприятливіші умови для навчання дітей і підвищення загальноосвітнього рівня дорослих. Лише у вечірній та заочній загальноосвітній школах без відриву від виробництва вчиться 96 чоловік. З 26 учителів 11 — уродженці Новосілки.
Серед вихідців села є і кандидати наук, доктори. Доктор фізико-математичних наук К. Д. Товстюк, завідуючий кафедрою напівпровідників Чернівецького держуніверситету, кандидат наук О. 3. Глібка — викладач Чернівецького медінституту, Г. М. Подільчук і В. Ю. Кудрин-ський працюють в інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР.
Широко відомими стали імена й інших уродженців села.
В. О. Кокоянчук — відомий художник у Львові, а Д. М. Гнатюк — народний артист СРСР. Дмитро Гнатюк ще змалку пройнявся любов’ю і пошаною до пісні, до невмирущої краси музичного мистецтва. Грунтом, який живив його музичний хист, був поетичний побут буковинського села з його барвистими співанками, награванням флояр, іскрометними ритмами троїстої музики. Але щедро обдарований природою юнак міг лише мріяти про навчання, бо буковинська земля стогнала під гнітом румунських поміщиків.
Коли Буковину було возз’єднано з Радянською Україною в 1940 році, життєва бистрина понесла хлопця туди, куди прагнуло його серце. Д. М. Гнатюк бере активну участь в гуртках художньої самодіяльності, виступає в хорі Чернівецького музично-драматичного театру, а згодом — студент Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського. Путівку в життя він одержав від знаменитого співака I. С. Паторжинського. Ім’я Дмитра Гнатюка на афішах Київського оперного театру вперше з’явилося в 1949 році. Молодий студент консерваторії успішно виконав невеличку роль в опері «Молода гвардія» Ю. Мейтуса. Після цього через два роки він увійшов до складу солістів трупи і одразу поринув у стрімкий вир напруженої творчої праці прославленого колективу, в якому піднявся на високу артистичну орбіту.
Ім’я народного артиста СРСР Д. М. Гнатюка відоме далеко за межами нашої Батьківщини. Мистецтву талановитого українського співака аплодували в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Ісландії. Данії, Норвегії, Австралії, Новій Зеландії, Канаді, багатьох африканських країнах. Зарубіжні мистецтвознавці називають Д. М. Гнатюка найкращим баритоном світу. Захоплюючись рідкісним обдаруванням співака, вони мають добру нагоду переконатися, що тільки соціалістичний лад дає людям наснагу для вільного розквіту їх талантів.
На адресу Д. М. Гнатюка було висловлено чимало схвильованих промов, щирих і теплих привітань друзів по мистецтву, палких прихильників його неповторного таланту. А скільки їх ще попереду! Новосілківці пишаються своїм земляком, завжди радісно його зустрічають, коли він приїжджає до рідного села. А гостює у Новосілці він кожного року. Своїм односельцям Дмитро Михайлович привозить нові пісні, допомагає самодіяльним аматорам у підготовці нових концертних програм.
Вечорами в Новосілці привітно сяють вогні Будинку культури, який має 650 місць, та двох бібліотек з книжковим фондом понад 13 тис. книг. Трудящі розвивають свої таланти в гуртках художньої самодіяльності — хоровому, драматичному, вокальному, спортивному та інших.
Великим успіхом, зокрема, користується чоловічий хор, який складається з 80 співаків. В цьому хорі, заснованому ще у 1935 році, пізніше співав і Дмитро Гнатюк. Керував ним тривалий час В. А. Мельничук, нині бригадир садової бригади колгоспу. В репертуарі хору є класичні, народні пісні, пісні радянських композиторів.
Велику популярність в селі має драматичний гурток. Його ветеранами є І. Д. Савчук, М. І. Мелен, Є. Ю. Верстюк, О. М. Савчук та інші. Цей гурток, як і хор, заборонявся румунськими окупантами і працював нелегально. 1939 року в лісі поблизу сусіднього села Стрілецького Кута гурток нелегально поставив п’єсу М. Л. Кропивницького «Невольник». Своїм мистецьким талантом аматори прищеплювали любов до рідного слова, збагачували українську культуру в поневоленому краї, будили творчу наснагу і свідомість селян.
Своїми успіхами художня самодіяльність чимало завдячує завідуючому Будинком культури В. І. Кудринському, який є безпосереднім керівником багатьох аматорських гуртків. На цій посаді він працює з 1961 року після закінчення Чернівецького музичного училища та повернення до рідного села.
В Новосілці широкого поширення набули нові радянські обряди. Особливо хвилюючим і радісним є свято обжинок. Воно відзначається після закінчення жнив — наприкінці серпня. Прибраний і заквітчаний усіма барвами веселки сільський стадіон заповнюють трудівники артілі та їх гості — представники сусідніх колгоспів, партійних і радянських органів району.
Про початок свята сповіщає сурма. Потім виступає секретар партійної організації, який називає імена передовиків колгоспного виробництва, котрим випала честь відкрити свято. Вони під величну мелодію Державного Гімну Радянського Союзу і Державного Гімну Української РСР піднімають на високу щоглу кумачевий прапор. Один за одним слово беруть бригадири рільничих бригад і рапортують про успіхи хліборобів, про досягнення тих, хто виборював високий урожай. Учасників свята вітають представники партійних і радянських органів району, піонери шкіл. Передовикам вручають грамоти, подарунки, виступають гуртки художньої самодіяльності. До пізнього вечора тривають народні гуляння, розваги, виступи самодіяльних митців.
При Будинку культури працює студія фото- і кінолюбителів. Вона створила кіножурнал «Колос», який розповідає про досягнення села Новосілки за роки Радянської влади, про нові обряди.
Значних успіхів досягнуто в розвитку фізичної культури. Сільські футболісти посідають перше місце серед команд товариства «Колос». Вони 1967 року завоювали кубок області і району. З села вийшли майстри спорту І. І. Шерстянко, 3. В. Оленюк. Молодь і багато літніх колгоспників працюють в секціях легкої атлетики, баскетбола, волейбола, настільного теніса.
Трудящі Новосілки люблять своє село, бережуть і примножують його славні революційні традиції. Вони свято шанують пам’ять свого героїчного земляка І. Л. Клевчука, який в умовах іноземної окупації боровся і загинув за волю рідного краю. Недалеко від Будинку культури на центральному майдані височіє мармуровий обеліск з бронзовим барельєфом, з якого дивиться вольове обличчя мужньої людини, а внизу викарбувані слова: «Визначний діяч комуністичного руху на Буковині Клевчук Ілля Леонтійович (1896—1926)».
Про славні діла новосілківських трудівників знають не тільки в Радянському Союзі, а й за рубежем. Живуть у селі роботящі й талановиті люди: хлібороби, співаки, художники. Часто бувають у Новосілці гості — німці, румуни, угорці, поляки. Гостюють і ті, що в часи лихоліття, неволі подалися за океан шукати щастя. Всі вони ходять вулицями, навідуються до колгоспних світлиць, оглядають ферми, поля, майстерні і дивуються великими змінами.
Вступивши у сьоме століття свого існування, оновлена Новосілка йде шляхом неухильного розквіту і зростання. Своєю колективною працею її трудівники рік у рік здобувають нові славні визнання Батьківщини.
К. Ф. ЛІЩЕНКО