Подвірне, Новоселицький район, Чернівецька область (закінчення)

Підготовлено: Admin. Розділ: Новоселицький район

Частина 1Частина 2Частина 3

У 1959 році артіль спорудила котедж для відпочинку колгоспників у міжколгоспному санаторії в селі Щербинцях. На фонди колгоспу утримуються дитячі ясла на 120 місць.

На ознаменування трудових успіхів у комуністичному будівництві, за успіхи у виконанні взятих зобов’язань на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, у 1967 році колгосп нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР і ВЦРПС. Того ж року колгоспові — переможцю у всесоюзному соціалістичному змаганні — вручено перехідний Червоний прапор Міністерства сільського господарства СPСP та ЦК профспілки працівників сільського господарства і заготівель.

Велику роль відіграє у житті Подвірного сільська Рада депутатів трудящих, очолювана І. Ф. Ки-фяком. При сільраді створено 6 постійних комісій, до складу яких входять 35 депутатів, кращих людей села, серед них два чоловіка обрані до районної Ради депутатів трудящих: М. І. Швець — доярка колгоспу і Г. Д. Прохоренко — голова колгоспу. На вирішальних ділянках виробництва (фермах, тракторній бригаді) створено депутатські пости. Сільрада працює в тісному контакті з правлінням колгоспу, школою. Вона систематично займається питаннями культури, медичного обслуговування, благоустрою села тощо. За відмінну роботу Педвірнянській сільській Раді в 1967 році було вручено перехідний Червоний прапор виконкому обласної Ради депутатів трудящих та обкому профспілки працівників державних установ.

За післявоєнні роки значно зріс добробут трудящих, докорінно змінилось обличчя села. Ведуться великі будівельні роботи. За післявоєнний період споруджено 425 будинків, вони утворюють нову, широку центральну вулицю. Приємно вражає те, що біля старих хатин або на їх місці виростають нові сучасні будинки. Жителі споруджують їх, як правило, з цегляних або гіпсовапняних блоків, вкривають черепицею, шифером, бляхою. Старі ж хати використовуються як підсобні приміщення.

В особистій власності колгоспників багато телевізорів, радіоприймачів, велосипедів, мотоциклів, легкових автомашин.

В селі діють сільмаг, 2 продовольчі, господарський та комісійний магазини, чайна. У світлому просторому приміщенні розмістився павільйон побутового обслуговування; він має цех пошиття верхнього чоловічого та жіночого одягу, фотоательє, перукарню, цех по виготовленню огорож та бляхарний цех.

За післявоєнні роки побудовано колгоспний профілакторій, пологовий будинок. При медпункті Подвірного діють стоматологічний та рентгенівський кабінети, є машина швидкої допомоги. Колгоспна молочна кухня готує страви для малят.

На належному рівні пенсійне забезпечення трудящих. Лише колгоспників-пенсіонерів у селі налічується 374 чоловіка. Загальною турботою оточені в Подвірному сільські пенсіонери, люди похилого віку. Вони безкоштовно забезпечуються електроенергією, паливом. Державну допомогу отримують багатодітні матері, у 1966 році вона була надана 40 родинам.

Колгоспники глибоко шанують своїх односельчан — ветеранів праці. На одній з подвірнянських хат на пам’ятній дошці викарбувано: «Тут живе почесний колгоспник артілі А. Д. Мамаєвський». Славні діла за плечима ветерана, якому близько 90 років. Це він у буремному 1905 році брав участь у повстанні на броненосці «Потёмкин». Після трирічного ув’язнення А. Д. Мамаєвський повернувся в Подвірне; він часто розповідає молоді про героїчну боротьбу моряків Чорноморського флоту. Своєю самовідданою, багаторічною працею в артілі А. Д. Мамаєвський здобув заслужену повагу земляків.

В далеке минуле відійшли ті часи, коли в Подвірному всі жителі, за винятком поміщиків і попа, були неписьменними або малописьменними. Якщо за всю дорадянську історію існування села жоден його мешканець не здобув вищої освіти, то на 1968 рік 227 жителів села мали середню освіту, 44 — вищу, у різних вузах країни навчалося 34 подвірнянці. Показова щодо цього родина П. Вакарюк. Після війни П. Вакарюк залишилася вдовою з чотирма маленькими дітьми. Колгосп, Радянська влада виховали, вивчили, вивели дітей у широкий світ. Василь став трактористом, Микола — інженером, Серафима — фельдшером, а наймолодший Іван вчиться в Одеському політехнічному інституті.

В 1968 році у Подвірному провели свої відпустки уродженці села інженер-геолог лауреат Державної премії, депутат Верховної Ради Якутської АРСР Є. Д. Чорний та інженер-радіотехнік М. 3. Вакарюк, який працював у Гвінейській республіці. Вони зустрілися з односельчанами; розповіли про свою роботу, про плани на майбутнє. Частим гостем рідного села буває кандидат сільськогосподарських наук, співробітник Кишинівського сільськогосподарського інституту Ф. М. Довбуш.

У 1966/67 навчальному році понад 600 дітей і дорослих Подвірного набувало знань у денній та заочній середніх школах, де працюють 32 учителі, переважна більшість з них має вищу освіту. Вчителі ведуть велику громадську роботу на селі: вони і агітатори, і розповсюджувачі літератури, і лектори, і перші помічники правління колгоспу та сільської Ради у здійсненні господарських та культурно-масових заходів. Партійна організація, правління колгоспу, сільська Рада приділяють школі постійну увагу. При ній організовано музичний клас для навчання музики дітей колгоспників, створено фізичний, біологічний та інші кабінети, обладнано радіовузол. У 1967 році, наприклад, на придбання приладів і наочних посібників колгосп витратив близько 1600 карбованців. Ще в 1960 році він створив за свій рахунок піонерський табір на 100 дітей. Колгосп будує нову середню школу, два восьмиквартирні житлові будинки, де житимуть вчителі.

Нове заможне життя поступово витісняє з побуту селян старі звичаї і обряди. У 1960 році через відсутність віруючих у селі перестала діяти церква. Доброю традицією стало проведення вечорів трудової слави, на які приїжджають гості з навколишніх колгоспів, зокрема з братньої Молдавії. Свята проходять урочисто, радісно. Передовикам вручають почесні грамоти, подарунки. Увечері в Палаці культури відбувається концерт. У 1963 році на вечір трудової слави в село завітали гості з Канади. Це колишні жителі Бессарабії, які в пошуках щастя виїхали за океан. Канадські туристи були глибоко схвильовані. Вони на власні очі побачили нове життя, дізналися, якою пошаною оточена у нас людина праці.

На запрошення партійної організації та правління колгоспу на такі свята часто приїздять знатні люди області і республіки. На одному з свят трудової слави гостем була ланкова з Тернопільщини двічі Герой Соціалістичної Праці Є. О. Долинюк.

Весело зустрічають у Подвірному Новий рік. Сільські комсомольці та молодь готують до цього свята карнавальну програму. Біля клубу, контори колгоспу і школи в новорічну ніч засвічуються яскраві ялинки, розпочинається бал-маскарад. Три діди Морози у супроводі духових оркестрів ходять по селу від хати до хати, вітають трудівників із святом, вручають поздоровлення від парторганізації та правління колгоспу, а дітям — подарунки.

По-новому справляється у Подвірному весілля. Молодий на відкритій легковій машині з ескортом мотоциклів їде з «весільними батьками» до нареченої, а потім разом з нею та її гостями весільний поїзд направляється до клубу, де молодих зустрічають члени сільської Ради та правління колгоспу. Далі молоді реєструють шлюб, їх вітають. Після урочистої частини влаштовується весільний обід.

Неухильно зростають культурні запити населення. Велика увага приділяється роботі культурно-освітніх закладів. У центрі Подвірного в 1967 році споруджено Палац культури. Мозаїка, різьблення по дереву прикрашають сцену, зал, кімнату щастя та кімнату-музей. У залі, який вміщує понад 600 чоловік,— лампи денного світла, парове опалення. Приваблює своєю урочистістю триптих «Під прапором Леніна — вперед, до комунізму». В Палаці розміщена також бібліотека з читальним залом, кімнати для роботи гуртків, зокрема хорового, драматичного, хореографічного, гуртка народних інструментів тощо.

У клубі систематично читаються лекції, проводяться тематичні вечори та вечори запитань і відповідей. Крім місцевих аматорів, на сцені клубу часто виступають артисти Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, Буковинського ансамблю пісні й танцю, гастрольні естрадні колективи.

За активну участь у масово-політичній та культурно-освітній роботі значна частина учасників художньої самодіяльності Палацу культури була нагороджена почесними грамотами Міністерства культури УРСР, а сам Палац культури — дипломом 1-го ступеня Міністерства культури СРСР.

В селі є кінотеатр «Колос», в якому щоденно демонструються кінофільми для дорослих та 3 сеанси на тиждень для дітей.

У Подвірному діють три бібліотеки: сільська при Палаці культури, дитяча, шкільна. При Будинку тваринника теж є бібліотека громадського користування. Лише сільською і дитячою бібліотеками користуються 1100 читачів, книжковий фонд всіх бібліотек становить понад 8000 томів. Жителі Подвірного — часті відвідувачі бібліотеки — тут проводяться читацькі конференції, літературні ранки для дітей, обговорюються нові твори.

Всі родини Подвірного передплачують періодичну пресу. В середньому на кожний двір припадає по 4 примірники періодичних видань. В селі випускаються стінгазети «Комсомолець», «За високий врожай», «Комсомольський прожектор», «Тваринник», «Механізатор», в школі виходить газета «Відмінник». У 1967 році колгосп витратив на потреби культурно-побутових закладів і проведення культмасової роботи понад 20 тис. карбованців.

В Подвірному добре налагоджена спортивна робота. Тут діють секції настільного тенісу, шахова, волейболу, футболу та секція ручного м’яча. В 1967 році на першості району чоловіча і жіноча команди з ручного м’яча зайняли перше місце, футбольна — завоювала кубок. Спортсмени колгоспу займають друге загальнокомандне місце серед спортивних колективів району.

Виросло й розквітло Подвірне. Щасливо живеться його мешканцям. Шлях до щастя відкрила їм Радянська влада.

М. П. КУШНІРУК, В. А. ЛЮБИЧАНКІВСЬКИЙ, А. О. ЯНЮК

Частина 1Частина 2Частина 3