Культура на Буковині на початку XIX століття
В кінці XVIII і на початку XIX століття на Буковині поступово розвивалася культура. Ще за часів турецького поневолення у краї існували школи при монастирях, навчальним посібником яких була слов’янська граматика Максима Кондійського, видана в Москві. В 1784 році в Чернівцях було відкрито першу міську школу. На кінець XVIII століття на Північній Буковині працювало 7 шкіл. З 1808 року почала діяти Чернівецька гімназія з латинською мовою викладання.
В першій половині XIX століття буковинці Гаврило Продан (1816—1844) і Василь Фарлеєвич (1783—1851) роблять перші літературні спроби — пишуть і друкують вірші. Але їхні твори були дуже далекі від народу, його мови і прагнень. Іван Франко назвав збірку поезій В. Фарлеєвича «чудернацькими піснями».
Водночас на Буковину проникали твори І. П. Котляревського, збірки народних пісень, зокрема альманах «Русалка Дністровая», який видали М. С. Шашкевич, І. М. Вагилевич та Я. Ф. Головацький. У 1848 році в Чернівцях було надруковано переробку п’єси І. П. Котляревського «Наталка-Полтавка» під назвою «Дівка на відданю, або на милуваня нема силуваня», з пристосуванням її змісту до західноукраїнських умов життя.
Розвиток культури Буковини яскраво виявлявся і в народно-поетичній творчості. В піснях місцевих складачів знаходили своє відображення героїчна боротьба українського народу проти соціального і національного гноблення, його мрії й сподівання. Багато лунало пісень про битву російських воїнів з турками під Хотином, про походи Богдана Хмельницького, про возз’єднання України з Росією, про народних месників — опришків та їхнього ватажка Олексу Довбуша тощо. У народній пісні «Ой Богдане, Богданочку» звучить мотив визволення Буковини:
Ой Богдане, Богданочку,
Звільнив ти Вкраїну.
То не забудь же, Богдане,
Нашу Буковину!
Народні пісні поширювалися і в рукописних збірках. З 1806 року зберігся збірник пісень Івана Велегорського. Сюди ввійшли українські і російські народні пісні з часів російсько-турецької війни 1768—1774 років. Традиція рукописних «Співаників» продовжувалась на Буковині протягом всього XIX століття.
Дещо слабше розвивалося образотворче мистецтво. З кінця XVIII століття зберігся «Портрет міщанина з Чернівців» роботи невідомого автора.
Талановитим художником-аматором був Іван Лучинський (1816—1855) з Чернівців. Він написав автопортрет у рембрандтівському стилі, кілька натюрмортів і пейзажів.
Музичне мистецтво Північної Буковини було представлене талановитими митцями з народу, переважно скрипалями. В літературі є спогади про скрипаля Миколу, прозваного Сучавським (1789—1864), грою якого захоплювався угорський композитор Ф. Ліст під час своїх гастролей у Чернівцях.
Спільність культури Буковини та Наддніпрянської України яскраво виявлялась і в народному мистецтві, де збереглися елементи культури слов’ян періоду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Буковинці з давніх часів займались вишиванням, ткацтвом, килимарством, художньою обробкою дерева, металу, шкіри, плетінням з лози, гончарством тощо. Частина виробів домашнього промислу збувалася на щотижневих ярмарках у Чернівцях, Хотині, Вижниці, Кіцмані та інших місцях. Тут поступово осідали кращі народні умільці, а міста набували своєрідної спеціалізації. Вижниця, наприклад, стала центром художньої обробки дерева, металу і шкіри, Хотин і Кіцмань — центрами килимарства, Заставна — вишивання, Садгора — гончарства.