Костичани, Новоселицький район, Чернівецька область (продовження)
Велику роль у відбудові господарства Костичан відіграла земельна громада, організована 7 квітня 1945 року на чолі з П. Ф. Каптарем. До її складу увійшло 300 господарств. Діяльну роботу по підготовці села до колективного господарства провадив комітет бідняків, куди входили М. Ф. Каптар, І. П. Білик, М. Ф. Іванес, П. І. Каптар та інші. Опір куркулів було зламано, розпочалася підготовка до створення колгоспу. У вересні 1947 року костичанці на сільських зборах ухвалили організувати артіль «Пролетарій». Першими колгоспниками були бідняки М. Ф. Іванес, П. Г. Стончу, І. X. Дідук, В. І. Каптар, М. Ф. Каптар та ін., правління колгоспу очолив О. Д. Іванов. Вже у 1949 році колективізацію Костичан було завершено.
На 1949 рік у колгоспі «Пролетарій» об’єдналося 295 дворів з 1010 чол. населення. Артіль мала 645 га землі, 60 голів великої рогатої худоби, 43 коней, 16 возів, 31 плуг, 11 борін тощо.
Велику роль у боротьбі за завершення колективізації та зміцнення колгоспу відіграла первинна партійна група, створена у Костичанах в лютому 1949 року. До її складу входили спочатку 3, а з квітня 1949 року — 5 комуністів. Протягом тривалого часу партійну організацію очолювала В. П. Криловська.
Активним помічником комуністів села була комсомольська організація, яка відновила свою діяльність у грудні 1944 року, спочатку вона складалась з 6 чоловік, її очолювала Лід а Кушнір.
Колгосп «Пролетарій», а також артілі сусідніх сіл Думенів та Новоіванківців були невеликими господарствами, що не дозволяло широко застосувати в них сільськогосподарську техніку та новітню агрономічну науку. Тому на загальних зборах колгоспники Костичан та сусідніх сіл Думенів і Новоіванківців у серпні 1950 року ухвалили об’єднати три колгоспи в одну артіль ім. Ватутіна. Головою правління обрали здібного організатора колгоспного виробництва О. Г. Тодоріку. Завдяки укрупненню в артілі об’єдналося 767 дворів, зросла й кількість худоби та інвентаря.
Колгосп ім. Ватутіна став неухильно міцніти, перетворився в багатогалузеве, високорозвинене господарство. Станом на 1968 рік у ньому налічувалося 974 двори, 2274 члени артілі, з них 1612 працездатних. За колгоспом закріплено 2827 га угідь, у т. ч. орної землі — 1928 га, лук, сіножатей, пасовиськ — 330, садів — 52, виноградників — 17, під озерами і ставами — 22 гектари.
Значно зросла матеріально-технічна база колгоспу, механізація виробництва. Якщо до укрупнення не було ні двигунів, ні автомашин, то на 1968 рік у розпорядженні костичанців — 27 тракторів, 9 різних комбайнів, 21 сівалка, 14 вантажних та 2 спеціальні автомашини тощо. Побудовано млин, олійницю, лісопилку, виноробний цех, три кузні, з 1965 року колгосп включений до державної електромережі. На фермах, водокачці, токах, зерносховищах тощо працюють двигуни. Для 45 механізаторів артілі споруджений Будинок механізатора з їдальнею, душем, кімнатою відпочинку. В ньому є бібліотека з читальним залом, червоний куток, телевізор,
радіоприймач. Головний напрям господарства артілі — зернове виробництво. Завдяки дружній та наполегливій праці, застосуванню новітньої техніки та передових методів виробництва, костичанці добиваються дедалі більших успіхів. Так, у середньому за 1965—1967 рр. вирощено врожаю зернових і зернобобових культур по 38 цнт з га, в т. ч. пшениці — по 32 цнт, кукурудзи — 50 цнт; крім того, соняшника — 21 цнт, цукрових буряків — 320 цнт, картоплі — 160 центнерів.
Для збереження врожаю побудовані 2 зерносховища місткістю 800 тонн, зерноочисні та зерноочисносушильні пункти на 140 тонн, овоче- та картоплесховища. Колгосп має парникове господарство на 1000 рам та теплицю на 580 метрів.
Одержання високих врожаїв — результат самовідданої натхненної праці всіх трудівників Костичан. Передовиками колгоспних ланів є, зокрема, кукурудзоводи ветерани артілі Я. Т. Ротар, М. Д. Тудорой, А. С. Білик та багато інших. Кращими буряководами протягом багатьох років є ланкові Г. М. Мунтян, Ф. Ф. Мунтян, Я. Т. Ротар та інші. За вирощення високих врожаїв цукрових буряків та зернових культур урядових нагород удостоєно 18 колгоспників артілі. Високе звання Героя Соціалістичної Праці у 1952 році надано чотирьом ланковим артілі — М. І. Скоро-киржі, М. І. Гарабажіу, П. У. Гуцу та Ф. Ф. Паскар. Старанно працює садоводом С. Г. Кокостирк, який щорічно одержує не менше 60 цнт фруктів з кожного гектара саду.
Створення зернового господарствами міцної кормової бази сприяло успішному розвиткові громадського тваринництва. Станом на 1968 рік великої рогатої худоби у колгоспі було 1158 голів (у т. ч. 430 корів), 1028 свиней, 770 овець тощо. Порівняно з 1950 роком поголів’я великої рогатої худоби збільшилося в 12,5 раза, зокрема корів — у 32 рази. Відповідно зросла й продуктивність тваринництва з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь: м’яса з 7 до 124,9 цнт (у 18 разів), молока — з 14 до 564 цнт (в 33 рази), вовни — з 2,4 до 27 цнт (вії разів).
Для худоби побудовані світлі і теплі приміщення: 4 корівники на 500 голів, три телятники на 600, два свинарники на 1100, вівчарня — на 1000, конюшня на 100 голів, пташник — на 1500 штук тощо.
За останні роки досягнуто високого рівня механізації та електрифікації тваринницьких ферм: механізовано водопостачання, підвіз і роздача кормів, здійснюється механічне доїння корів тощо. Побудовано також літні табори з навісами і автонапувалками. Кормоцех обладнаний новітніми універсальними агрегатами.
Передовиками тваринництва в артілі є свинарки А. В. Горя, О. Д. Ботезат, Г. Ф. Кантар, 3. Ф. Костин. Кращі доярки колгоспу — Е. М. Коптар, В. С. Раца та багато інших.
Правління та комуністи артілі неослабну увагу приділяють організації відпочинку та дозвілля колгоспників. Ще в 1956 році відкрито Будинок тваринника; тут працює їдальня, є душ, кімната відпочинку, бібліотека, читальний зал, червоний куток з телевізором, радіолою, настільними іграми тощо.
Неухильно зростають грошові прибутки трудівників села. Загальна сума грошових надходжень у 1967 році досягла 1394,5 тис. крб., тобто зросла порівняно з 1950 роком в 9 разів. Фонд оплати праці порівняно з 1960 роком зріс більш як у 3,5 раза, а чистий доход становив понад 566 тис. карбованців. Стали рентабельними всі галузі артільного виробництва. Колгоспники нарівні з службовцями й робітниками щомісячно отримують зарплату, а також додаткову і акордно-преміальну оплату в натурі. Невпинне зростання оплати праці — надійна запорука підвищення їх добробуту. Колгоспники поліпшують свій добробут і за рахунок особистого присадибного господарства. Ветеранам праці артілі виплачуються пенсії. Переконливим свідченням поліпшення матеріального добробуту колгоспників є зростання їх купівельної спроможності. Лише ССТ в 1967 році продало костичанцям товарів на суму більше 450 тис. карбованців. Про це ж свідчить і невпинне надходження числа вкладів до ощадної каси. Якщо в 1939 році на всі три села було тільки 4 радіоприймачі (у багатіїв), то в 1967 році лише в Костичанах їх 870. У 1963 році в селі з’явився перший телевізор, а в 1968 році їх уже налічувалося близько 200. В розпорядженні трудівників багато мотоциклів, пральних машин, холодильників тощо.
Докорінно змінився і зовнішній вигляд села. Замість старих, убогих селянських хатинок обабіч доріг красуються високі, з верандами й великими вікнами, криті шифером та бляхою багатокімнатні будинки. З 1950 по 1967 рр. нові просторі будівлі звели 600 колгоспних сімей (з 960).
Поряд з індивідуальним, розгорнуто і значне громадсько-державне будівництво. Лише протягом 1967—1969 рр. у селі відкрито нові продовольчі, промтоварні, господарчі магазини, їдальню, павільйон побутового обслуговування — все це побудоване за рахунок держави. Споруджено також 2 дитячих ясел.
Добре налагоджено в селі медичне обслуговування. В 1967 році стала до ладу нова лікарня, де працює 15 спеціалістів з вищою й середньою освітою. В селі є пологовий будинок, рентгенкабінет, процедурний, зубний, фізико-терапевтичний, хірургічний, педіатричний, гінекологічний кабінети, лабораторія, аптека тощо.
Значного рівня досягла на селі культура. Ще в перші роки Радянської влади тут повністю ліквідували неписьменність. Нині немає жодної дитини, яка б не вчилася, жодного дорослого, який би був неписьменним. З 1958 року Костичанська школа стала середньою. Вона працює у побудованому того ж року двоповерховому приміщенні на 14 класних кімнат, з двома навчальними кабінетами, спортзалом, двома майстернями по металу й дереву. У 1967/68 навчальному році у школі навчалося 635 учнів, працювало 39 педагогів —майже всі костичанці, що здобули освіту за Радянської влади. Школи забезпечені наочністю, тут є майстерні, різні кабінети. Для вчительського колективу зведено два двоповерхових будинки. В 1966 році учителька математики 3. С. Кодиця, вихованка Костичанської школи, за успіхи у навчанні й вихованні дітей нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Незмінно протягом 20 років школу очолює В. А. Остаф’єв, удостоєнний значка «Відмінник народної освіти». Тільки протягом 1958—1967 рр. середню школу закінчило 202 чол. За роки Радянської влади вищі й середні спеціальні заклади закінчили 135 жителів Костичан. Серед них — 83 вчителі, 20 медпрацівників, 16 спеціалістів сільського господарства й торгівлі, 3 інженери, 5 вчиться в аспірантурі, А. М. Банар — кандидат медичних наук. На 1968 рік у вузах і технікумах навчалося 133 костичанці.
Осередком культурного життя села став Будинок культури на 500 місць, побудований на колгоспні кошти ще в 1953 році. Тут щоденно демонструються кінофільми, є широкоекранна кіноустановка. З 1961 року при клубі успішно працює ансамбль народних інструментів, його керівник — викладач місцевої музичної школи Ф. К. Кантар. Під його керівництвом при сільському Будинку культури працюють хоровий, драматичний, танцювальний гуртки, вокальна і сольна групи.
За успішні виступи з концертами у Києві, Москві, Ленінграді він нагороджений медаллю «За трудову доблесть», а клуб у 1961 році став клубом відмінної роботи. Федір Костянтинович Кантар’ не тільки чудовий музикант, а й неперевершений майстер виготовлення народних молдавських інструментів — окарини і наю. Окарини, виготовлені ним з глини і випалені на вогні, любовно прикрашені народним орнаментом і вкриті поливою, за висотою звучання вони різні — від сопрано до контрабаса, а за характером звуку — навіть чистіші і ніжніші флейти. Багато художнього смаку й хисту вкладає він і у виготовлення духового інструменту — багатоствольної флейти наю, широко розповсюдженої в Молдавії.
Досвід Ф. К. Каптаря підхоплюють інші костичанці, зокрема учні школи. При Будинку культури створено дитячий ансамбль «Пролісок», очолений Р. К. Каптарем.
У репертуарі колективу юних — молдавські, українські і російські мелодії. Своєю майстерною грою «Пролісок» уже здобув визнання — иа запрошення Чернівецької студії телебачення він виступав перед телеглядачами. Діє в селі і молодіжний духовий оркестр, яким керує викладач музичної школи А. П. Гончар, колишній механізатор.
Дружина Ф. К. Каптаря — Євгенія Андріївна, як і більшість жінок села, також майстер на всі руки — вишивальниця. СтворёнГнею різні рушники, доріжки, килими з молдавським національним орнаментом неодноразово побували на виставках. Такі ж килими й вишивки прикрашають завдяки майстерним рукам костичанських жінок майже кожну сільську оселю.
У селі є три бібліотеки з книжковим фондом близько 20 тис. книг. На 1968 рік костичанці передплачували близько 3 тис. примірників журналів і газет.
Вирішальну роль у швидких темпах перетворення села, його економіки та культури відіграла партійна організація, яка на 1968 рік налічувала 70 комуністів. Вона здобула великий авторитет, спирається у своїй роботі на широку підтримку громадськості.
Серед кращих трудівників села — голова правління колгоспу комуніст О. Г. Тодоріка, в минулому учасник Вітчизняної війни (нагороджений орденом Вітчизняної війни, орденом Слави III ступеня та багатьма медалями). За трудові успіхи його удостоєно орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора. Він був неодноразовим учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Партійну організацію артілі очолює заступник голови колгоспу, агроном за фахом, делегат XXIII з’їзду КП України Л. А. Івончик. За самовіддану працю її нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, удостоєно звання відмінника соціалістичного сільського господарства СРСР, знатного кукурудзовода України, заслуженого агронома України. Л. А. Івончик також багато разів була учасником ВДНГ СРСР.
Чимало сил віддають розвиткові господарства комуністи Г. А. Гуцу, В. Ф. Морару, В. М. Гайсан та інші. В правлінні колгоспу налічується 12 спеціалістів з вищою й середньою освітою.
Комсомольська організація села на 1968 рік об’єднувала 265 комсомольців-колгоспників та 167 комсомольців-учнів і вчителів.
Велику організаційно-масову ідеологічну роботу проводить сільська Рада депутатів трудящих, до складу якої у 1968 році входило 40 чоловік. Політично-масову роботу діяльно розгорнув агітколектив села, що налічує 65 чоловік. Лекційну пропаганду здійснює організація товариства «Знання», всього 33 лектори: спеціалісти сільського господарства, вчителі та медичні працівники. Лише за 1967 рік прочитано 228 лекцій на політичні, атеїстичні й науково-популярні теми. Кращі лектори— директор школи В. А. Остаф’єв, вчитель О. Г. Урсуляк, секретар партбюро Л. А. Івончик та багато інших. У селі успішно діють громадські організації: ДТСААФ, ДСТ, «Колос», товариство Червоного Хреста.
Новими трудовими досягненнями відзначили костичанці 50-річчя Радянської влади. На честь цієї знаменної дати в селі побудовано пам’ятник-обеліск воїнам-односельчанам, загиблим у боротьбі проти фашизму.
У Костичанах відкрито дитячу музичну школу на 5 спеціальних класів, став до ладу сільський стадіон, за ініціативою сільської Ради силами громадськості відремонтовано й перетворено в шосе кілька доріг села.
Таке минуле й сучасне колись непримітного і відсталого до Радянської влади села Костичан. Та ще краще чекає костичанців у майбутньому. Про це свідчать і розроблені перспективні плани розвитку економіки й культури села.
В. Я. ЧАЙКОВСЬКИЙ, А. В. НІКОРИЧ, С. І. ДІГТЯР, А. О. ЯНЮК