Костичани, Новоселицький район, Чернівецька область
Костичани — село, центр сільської Ради, розташоване на Надпрутнянській рівнині, вздовж лівого берега Пруту з мальовничими долинами, і гірничим правобережжям Румунії, вкритим лісами, за 20 км від м. Новоселиці, за 4 км від найближчої залізничної станції Ванчиківці. Через село проходить асфальтований шлях Чернівці — Кишинів, що зв’язує Костичани з районним центром. Населення —1240 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Думени та Новоіванківці.
Перші згадки про Костичани датуються 1619 роком, коли господар Молдавії Гаспар закріпив частину села за поміщицею Марікою. Як свідчать документи 1655 року, решта його належала поміщиці Гафіці. Наприкінці XVIII століття село стало власністю бояр Черлюл. Крім царан, тут мешкали вільні селяни, які володіли невеликими наділами землі. Та в 1806 році бояри Чуре загарбали у них більшу частину землі, лишивши на кожну сім’ю по одній фальчі, за що доводилося сплачувати по 14—15 крб. річних податків та виконувати, як і царанам, повинності на користь поміщика.
Після приєднання Бессарабії до Росії у 1812 році село увійшло до складу Хотинського повіту, а через п’ять років у ньому вже «хазяйнували» бояри Голбанештяни. Західна частина села і до цього часу зветься «Голбанень». На той рік у селі проживало 253 чоловіка, було 600 фальч орної землі і 895 фальч сінокосів, лук та інших земель, налічувалось 9 водяних млинів. На 1859 рік у Костичанах було вже 75 дворів, 550 мешканців. Селяни змушені були працювати на поміщиків, сплачувати податки та виконувати різні повинності.
Не принесла костичанцям полегшення реформа 1868 року. На 1883 рік, коли в селі налічувалось 120 дворів, землю мали тільки 92, а решта 28 були безземельними. Не мали худоби 45 господарств, корів — 47 господарств, 7 сімей — хат. Після реформи інтенсивно проходив процес класового розшарування на селі. Найбільш заможна частина селян скуповувала землю у розорених селян. Так, у 1883 р. з 50 надільних господарств 2 мали по 1,5 наділи, 7 — по 2, а 1 господарство вже володіло 6 наділами. Характерно, що власник цих 6 наділів орендував землю навіть у місцевого поміщика (45 фальч), сплачуючи йому за рік по 14 крб. за фальчу, і зразу ж переорендовував її безземельним селянам по 18—20 крб. за фальчу.
Яскравим прикладом швидкого обезземелення надільних господарств є заява від 31 березня 1877 року до Хотинської земської управи 5 костичанських сімей. Селяни скаржилися, що від них вимагають сплачувати поземельний податок та земський збір, а фактично вже не їм «належить цей податок платити», бо ще в минулому 1876 році вони втратили свої наділи. Подібних скарг надходило чимало. Податки за землю весь час зростали. Так, у 1879 році частина селянських господарств Костичан сплачувала 98,56 крб. повітового збору і 23,38 крб. губернського, а вже у 1886 році за ту ж кількість землі вони повинні були сплатити відповідно 124,97 та 26,33 крб. Все це розоряло бідняцькі господарства, а тим часом куркулі й поміщики багатіли. Кількість господарств у селі невпинно зменшувалася, зростало число спролетаризованих селян, які покидали село в пошуках заробітків, йшли працювати за безцінь до глитаїв.
Шукаючи порятунку від безземелля й злиднів, багато костичанців наймалося на цукроварні і лісопильні, залізниці Чернівців та Одеси. Під час столипінської реакції біднота переселялася в Сибір, Південну Бессарабію, але й там не знаходила щастя.
Злидні, темрява та неуцтво обсіли кожну селянську сім’ю. В Костичанах панувала майже суцільна неписьменність. У 1886 році на 568 жителів налічувалось лише 9 чоловік письменних, серед яких — жодної жінки. Навчалося лише 8 хлопчиків. Власної школи в селі не було, діти заможних селян відвідували церковнопарафіяльну школу в сусідньому селі Негринцях. В Костичанах школу було збудовано (на дві класні кімнати) лише в 1899 році. Про перший медичний пункт в Костичанах згадується в документах аж за 1905 рік.
На початку першої світової війни Костичани опинились у фронтовій смузі, внаслідок чого зазнали руйнувань та спустошення. Чоловіче населення було повністю мобілізоване, тяглова худоба реквізована, жінок і молодь примушували копати окопи, виконувати інші воєнні роботи.
Звістку про Лютневу буржуазно-демократичну революцію в Росії тут зустріли створенням комітету по розподілу поміщицької землі. У вересні 1917 року костичанці розгромили садибу і розподілили між собою землю поміщика Пантазі, в зв’язку з чим останній подав скаргу до земської управи Хотинського повіту. Але селяни не підкорялись більше властям, відмовлялись обробляти поміщицькі землі — на листопад 1917 року в Костичанах не було оброблено жодної з 249 десятин поміщицької землі.
Небувале піднесення охопило трудящих Костичан, коли вони дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Селяни включилися в активну боротьбу за встановлення Радянської влади. Після IV Хотинського селянського повітового з’їзду в Костичанах відбувся мітинг, на якому виступали учасник з’їзду — в минулому фронтовик Ф. П. Кучук та інші. Вони розповіли селянам про ленінські декрети, про перемогу соціалістичної революції в Росії.
Але Радянська влада в Хотинському повіті проіснувала недовго. Наприкінці лютого 1918 року село окупували австро-німецькі війська. У згоді з окупантами Хотинська повітова земська управа видала наказ про повну сплату населенням повіту всіх недоїмок, про заборону мітингів, про беззастережне виконання розпоряджень військових властей, про обов’язковий засів усієї, взятої в оренду, поміщицької землі та стягнення з сільських громад орендної плати за всі землі, про сувору заборону користуватися поміщицькими землями.
В листопаді 1918 року село загарбали війська боярської Румунії. З перших же днів окупанти запровадили найсуворіший військовий режим.
Незадоволення населення жорстокою окупацією зростало. Коли в січні 1919 року вибухло Хотинське повстання, в числі його активних учасників були й костичанці, зокрема І. І. Смокін-Урсу, Ф. П. Кучук, Г. П. Афанасій та інші. Після поразки більшість повстанців відступила за Дністер. Серед них був і костичанець Ф. П. Кучук, який брав участь у громадянській війні у складі відомого Таращанського полку, а після вигнання петлюрівців з Бердичева в 1919 році був комендантом цього міста.
Панування в селі румунських окупантів з кожним роком ставало все нестерпнішим. Загарбники обкладали селянські господарства різноманітними податками, які весь час зростали. Населення відмовлялось їх сплачувати, але окупанти стягували їх шляхом застосування суворих жандармських репресій. У 1919 році з жителів Костичан стягували податки не лише за поточний рік, а й за минулі 1917 та 1918 рр., навіть усі борги селян російській державній казні.
Внаслідок тяжких умов життя та антисанітарії у 1919 році в селі лютувала епідемія віспи і тифу, проти якої не було вжито відповідних заходів. Більше того, центральний санітарний відділ Бессарабії попередив медичні установи, що в допомозі і відповідях буде відмовлено всім, хто буде звертатися до них не румунською мовою. Навіть у такий трагічний час окупанти здійснювали примусову румунізацію населення. За румунської окупації село майже не зростало; якщо у 1922 році там було 240 хат, 246 сімей, 1050 жителів, то на 1930 рік в селі налічувалось 245 хат, 265 сімей і 1169 чол. населення. Отже, за 10 років боярського панування кількість дворів майже не збільшилась, зате кількість безхатних сімей зросла з 6 в 1922 році до 20 в 1930 році.
Понад 600 га землі під час румунської окупації належало поміщикам Пантазі, Сенсецькому та куркулям, а три чверті селянських господарств мали кожне від 0,5 до 3,5 га, чого ледь вистачало, щоб не вмерти з голоду. Більшість селян не мала тяглової худоби, у 50 проц. сімей не було корів. Головним знаряддям для обробітку грунту залишались дерев’яні плуг та борона. Тільки на початку 30-х років у куркульських господарствах з’являються залізні плуги. Зате поміщики Пантазі, Сенсецький та орендарі Групман, Донетзу та інші, використовуючи техніку, мінеральні добрива, вирощували цукрові буряки, соняшник, сою, виноград, одержуючи великі прибутки. Малоземельні селяни змушені були батракувати, їх заробіток за 16—17-годинний робочий день не перевищував 15—20 лей. І це в той час, коли 1 кг господарського мила коштував 12—18 лей, 1 кг цукру — 28,5 леї, макаронів — 22 леї, коробка сірників — 2 леї. І навпаки, сільськогосподарські продукти коштували дуже дешево: кілограм часнику — 0,5 леї, картоплі — 0,8 леї тощо.
Невпинно зростали розміри державних податків. У 1931 році загальна їх сума становила 158 тис. лей та 131 тис. лей недоїмок, а вже в 1938 році ці суми збільшились відповідно на 37 тис. та на 32 тис. лей. За несплату податків селян штрафували, а майно конфісковували. У 1937 році 43 господарства Костичан просили місцевих властей допомогти їм кукурудзою, щоб врятувати від голоду сім’ї.
Надзвичайно низьким був рівень освіти та культури на селі. На 1930 рік у Костичанах 65 проц. селян були неписьменними, решта ж мала освіту в межах 4 класів підготовчої школи. В єдиній початковій школі навчалися переважно діти’ місцевих багатіїв.
Ніхто не дбав і про медичне обслуговування населення. На все село були лише фельдшер та акушерка, що лікували за плату.
28 червня 1940 року всі костичанці вийшли зустрічати своїх визволителів — воїнів Червоної Армії. Одразу ж після визволення в селі була встановлена Радянська влада. Першим головою сільської Ради став селянин-бідняк М. Ф. Кантар.
Настав час соціалістичних перетворень. Близько 500 га поміщицької та куркульської землі було передано бідняцьким сім’ям. Кожна родина одержала в середньому по 3,2 гектара. Були також роздані відібрані в поміщиків та куркулів худоба, інвентар тощо. В будинках багатіїв розмістилися сільрада, клуб, школа, аптека, сільмаг.
Почалась боротьба за піднесення сільського господарства. Місцеві активісти під керівництвом районної парторганізації робили перші кроки до колективного господарювання: створювали супряжні грунщ обмолотні, зерноочисні та ремонтні пункти, які поповнювались за рахунок конфіскованих у поміщиків молотарок, віялок та інших машин. На весну 1941 року в селі вже було 3 зерноочисних і 5 ремонтних пунктів. Обробляти землю селянам допомагала також MTС, створена в сусідньому селі Кошулянах. Всі ці заходи забезпечили своєчасне збирання врожаю 1940 року. А весняну сівбу наступного року провели набагато швидше, ніж раніше. В цей час акти-вісти-бідняки села створюють ініціативну групу; її мета — організувати сільськогосподарську артіль.
Радянська влада ліквідувала в селі приватну торгівлю. Були закриті корчми, крамниці, які належали власникам, натомість з’явились кооперативні й державні торговельні магазини. Населення Костичан почало вступати у споживчу кооперацію.
У будівництві нового життя на селі велику роль відігравали постійні спільні семінари працівників сільської Ради, СCT, бухгалтерів, агітколективів, якими керувала районна партійна організація. Особливо важливу роботу по підвищенню політичної свідомості селян, по роз’ясненню прав і обов’язків радянських громадян, згідно з Конституцією СPCP, про переваги колективного способу господарювання над одноосібним проводив костичанський агітколектив, відзначений у звіті Новоселиць-кого РК КП(б)У від 24 січня 1941 року як кращий в районі.
До цієї великої політичної кампанії включилась і молодь села. Весною 1941 року в Костичанах було створено комсомольську організацію, до якої ввійшло 17 юнаків і дівчат, зокрема М. Т. Реус (згодом голова сільради), І. Т. Мунтян, П. В. Нікорич, М. І. Юнгман, М. Б. Курц, В. Г. Маляр, І. Ф. Кантар, В. П. Загорський. Секретарем комсомольської організації було обрано М. І. Юнгмана.
Докорінно поліпшилось медичне обслуговування селян. Вперше в історії села була відкрита лікарня з безплатним медичним обслуговуванням.
Запроваджувалася радянська система народної освіти. Всі діти трударів дістали змогу навчатись у Костичанській початковій та Ванчиківецькій семирічній школах. В 1940/1941 навчальному році в Костичанській початковій школі налічувалося 223 учні. На 1941/42 навчальний рік у селі планувалось відкрити семирічну школу. До знань потяглися й дорослі — у жовтні 1940 року почались заняття з неписьменними та малописьменними.
У клубі, що відкрився, регулярно відбувалися бесіди і лекції для трудящих на наукові та політичні теми; їх знайомили з досягненнями в галузі економіки, тут демонструвались кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності. Невдовзі село радіофікували, стала провадитись передплата на газети й журнали.
Раптовий напад фашистської Німеччини порушив мирне життя. Почалась Велика Вітчизняна війна.
Протягом 10 днів Костичани перебували у фронтовій смузі. 30 червня 1941 року село захопили німецько-румунські окупанти. Запанував режим терору і насильства, були заарештовані всі сільські активісти. Усі землі, які належали селянам, знову захопили поміщики і куркулі. Селяни саботували заходи окупантів. Почався занепад сільського господарства, про що свідчать документи самих окупантів. Так, прімпретор Новоселицької пласи писав, що за станом на 5 грудня 1942 року по селах Костичани, Думени і Новоіванківці з плану посіву 870 га пшениці і 260 га жита фактично посіяно лише 498 га пшениці та 60 га жита. Хліб, коней та підводи органи окупаційної влади реквізували, а на селян були накладені непосильні податки. Так, лише в другій половині 1942 року за неповними даними з костичанців було стягнуто понад 46 тис. лей податків, відібрано 47 коней, 13 возів тощо. З 302 дворів села зовсім без худоби залишились 43, без корів — 134 господарства.
Опір загарбникам зростав, налякані окупанти змушені були в серпні 1942 року створити в Костичанах окремий жандармський пост. Жителям заборонялось без дозволу виїжджати з села, після 8 години вечора ніхто не мав права з’являтися на вулиці. Переважна більшість дітей не відвідувала школи, де методом виховання стали фізичні покарання.
У березні 1944 року, коли до села наблизився фронт, звідти панічно втекли окупаційна адміністрація та німецько-румунські війська. При відступі близько 140 чоловік костичанської молоді було забрано для відправки до Румунії, але майже всі вони втекли з-під охорони. Багато жителів допомагали партизанським загонам, що проходили через село.
31 березня 1944 року село визволили частини 42 гвардійської стрілецької дивізії.
Усе чоловіче населення призовного віку (313 чол.) стало до лав Червоної Армії для боротьби з фашизмом. Смертю героїв на фронті полягло 98 костичанців. За бойові заслуги орденами й медалями було нагороджено 78 костичанців, у т. ч. орденом Слави III ступеня — С. І. Каптаря та І. П. Білика.
Важко було відбудовувати господарство. Та Радянська влада прийшла трудівникам на допомогу. Селянам було повернуто забрані поміщиками землі, видано зерно для посіву,- надано допомогу сім’ям фронтовиків, бідняків та багатодітним матерям.