Подвірне, Новоселицький район, Чернівецька область
Подвірне (до 1946 року — Кишло-Салієве) — село, центр сільської Ради. Розташоване на березі річки Потік, за 36 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Мамалига — 8 кілометрів. Населення — 2850 чоловік.
За переказами, село виникло під час перебування на Хотинщині турецьких завойовників. На території сучасного Подвірного колись нібито був розташований турецький табір, навколо якого турки оселювали жителів сусідніх сіл, яких використовували як робочу силу. Турецьким загоном командував начебто якийсь Салій. Слово — «кишла» в перекладі з турецької мови означає поселення чи подвір’я. Звідси — нібито і назва села.
Вперше село згадується в документальних джерелах 1790 року. З 1812 року, після включення Бессарабії до складу Росії, село Кишло-Салієве стало входити до Лип-канської волості Хотинського повіту.
Селяни Кишло-Салієвого до наділення їх землею згідно з «Положенням 14 липня 1868 року» користувались землею поміщиків за орендну плату, відробляючи, крім того, різні повинності. У 1867 році вони орендували 1773 десятини поміщицької землі, за яку платили щорічно 4100 карбованців. Кожний господар повинен був обмолотити 10 четвериків хліба, відробляти щотижня у господарстві поміщика по одному дню. Селяни орендували землю всією общиною, розподіляючи її між собою на окремі ділянки.
Тяжке становище селян погіршувалося і внаслідок надто низької врожайності. Через низький рівень обробітку грунту врожаї зернових ледь досягали 2—3 цнт з гектара.
Селяни не мирилися з своїм становищем, вони неодноразово виступали проти гнобителів. Весною 1865 року у масових селянських заворушеннях, що спалахнули в панських маєтках Хотинського та інших повітів Бессарабії, брали участь і трудівники Кишло-Салієвого. Царські власті змушені були направити для придушення селянських виступів значні військові сили.
Після реформи земельні наділи одержали 290 господарств села. Однак, високі викупні ціни на землю (50 крб. за десятину проти ринкової вартості — 22 крб.), відсутність тяглової сили примушували селян продавати свої ділянки. Внаслідок цього вже на 1884 рік 98 надільних господарств стали безземельними, а 28 змушені були шукати побічних заробітків. А заробітки були надто мізерні. У 1903 році в Лип-канській волості за збирання хліба або трави з однієї десятини платили всього 5 карбованців.
Важке економічне становище доповнювалося надзвичайно низьким освітнім рівнем населення. В селі панувала майже суцільна неписьменність, не було школи; на все доросле населення у 1884 році налічувалось лише двоє письменних. Зате в селі була побудована велика кам’яна церква.
Значний вплив на зростання свідомості трудівників Кишло-Салієвого мала революція 1905—1907 років. У селі ширилися революційні настрої, відбувалися сходки, мітинги. Жителі пишаються своїм земляком А. Д. Мамаєвським, колишнім матросом броненосця «Потьомкін», учасником збройного повстання.
Кровопролитні битви, які розгорнулися у Хотинському повіті під час першої світової війни, завдали жителям нових страждань. Багато чоловіків було мобілізовано в царську армію, більшість з них не повернулася. В селянських господарствах панувала розруха, була реквізована вся тяглова худоба.
Коли до Кишло-Салієвого дійшла чутка про Лютневу революцію 1917 року, з села були вигнані царські урядовці, тут проходили численні збори і мітинги.
З величезним піднесенням і радістю зустріли селяни звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, про ленінські декрети. На мітинг, що відбувся на сільській площі, зібралося все населення Кишло-Салієвого. Потім селяни попрямували до садиб поміщиків Лісовського та Орбінського, що вже встигли втекти, і поділили між собою їхнє майно та землю..
Разом з трудящими Хотинського повіту у січні 1918 року встановлення Радянської влади вітали і жителі Кишло-Салієвого. Та радість селян була недовгою. Незабаром село захопили австро-німецькі загарбники. Почалися тяжкі часи окупації. Знову повернулися поміщики, які відібрали у трудящих землю. Наприкінці лютого 1918 року окупанти видали наказ про сувору заборону захоплювати поміщицькі землі, про повну оплату селянами повіту всіх недоїмок, заборону мітингів, обов’язковий засів усієї взятої в оренду поміщицької землі та стягнення з сільських громад орендної плати.
Після падіння габсбурзької монархії, з відходом окупаційних військ у листопаді 1918 року село зайняли війська боярської Румунії. З перших же днів установлюється жорстокий режим терору та грабунків. Окупанти проводили масові реквізиції худоби, забирали одяг, зерно, продукти харчування. За найменший непослух чи опір окупанти карали штрафами, ув’язненнями, смертю. Українська мова не визнавалась, «законною» була тільки румунська мова.
Та трудівники села не мирилися з порядками новоявлених «господарів». Наприкінці 1918 року в Кишло-Салієвому був обстріляний румунський військовий загін; окупантам так і не вдалося затримати сміливця — місцевого жителя 3. Олієвського.
За роки румунської окупації становище жителів села значно погіршилось. Особливо тяжким було воно у бідняків. У 30-х роках більшість селян мала тільки по 0,2— 0,5 га землі. Зате поміщики Лісовський та Орбінський — по 1200 га кращих земель, глитай Мойсей Вержак — 28 гектарів.
З року в рік зростав тягар державних податків. Якщо в 1926 році загальна сума податків на селян Кишло-Салієвого становила 82,3 тис. лей, а недоїмки за попередні роки — 14,6 тис. лей, то в 1936—1937 рр.—відповідно 206,5 тис. та 29,7 тис. лей. За несплату податків селян штрафували, конфісковували їхнє майно.
Окупанти посилювали національне гноблення, провадили нестримну румунізацію населення. За переписом 1930 року, в селі було 2753 чол. населення, з них румунів — лише 53, українців — 2647, росіян — 8, євреїв — 23, циган — 222.
За розпорядженням хотинського повітового інспектора під загрозою суворої кари було заборонено завозити в села повіту російську та українську літературу. Румунські окупаційні власті не тільки нав’язували українському населенню свою мову, а й змушували українців міняти свої прізвища на румунські. Окупанти всіма засобами намагалися тримати селян у темряві та неуцтві. За весь цей період ніхто з жителів не закінчив навіть середнього учбового закладу. За станом на 1930 рік 67 проц. жителів села були неписьменними.
В занедбаному стані знаходилось і медичне обслуговування населення. На 1923 рік у селі не було жодного медичного працівника. Не було тут і бібліотеки. Але трудівники зберегли свою рідну мову і культуру. Вони не скорились окупантам.
Мрії трудящих про возз’єднання з Радянською Україною здійснилися 28 червня 1940 року, коли Червона Армія визволила село.
Відразу ж була створена сільська Рада на чолі з селянином-бідняком І. О. Малимоном. І. О. Малимон брав активну участь у захисті Радянської влади. Після нападу фашистів на CPСP він одним з перших пішов на фронт, де й поліг смертю героя.
З перших днів визволення почалися соціалістичні перетворення. На початку липня 1940 року в селі було створено земельну комісію, яка спільно з сільською Радою провела розподіл поміщицької та куркульської землі. Безземельні й малоземельні селяни одержали наділи розміром до 3 га, а також відібраний у поміщиків і куркулів інвентар, худобу тощо. Держава подавала бідняцьким господарствам безкорисливу допомогу; вже у перші місяці Радянської влади було виділено кошти для придбання корів.
Сільські активісти під керівництвом районної парторганізації робили перші кроки на шляху до колективного господарювання. Створювались супряжні групи, обмолотні, зерноочисні та ремонтні пункти. Все це сприяло своєчасному збиранню врожаю 1940 року та швидкому проведенню весняних робіт наступного року.
У селі було відкрито державні та кооперативні магазини, трудящі стали об’єднуватись у споживчу кооперацію. Почала працювати школа з українською мовою навчання. В 1940/41 навчальному році за парти сіло 360 учнів. Вже у жовтні 1940 року у селі почались заняття з неписьменними та малописьменними. Одним з перших педагогів була Ф. І. Чорна, уродженка села, згодом — «Відмінник народної освіти». Центром відпочинку трудящих став клуб, при якому розпочалась демонстрація кінофільмів, була відкрита сільська бібліотека.
У травні 1941 року в селі розгорнула діяльність новостворена комсомольська організація.
Нове вільне життя було перерване нападом на Радянський Союз фашистської Німеччини.
6 липня 1941 року Кишло-Салієве окупували фашисти. В село повернулися поміщики, встановився жорстокий окупаційний режим. Фашисти проводили масові грабежі, тероризували населення. Жорстоких переслідувань зазнавали активісти села Й. Ф. Дудка, В. А. Мамаєвський, Ф. Я. Чорний та інші. Особливо жорстоким катуванням було піддано у румунській сигуранці Й. Ф. Дудку.
Румунізація, що її проводили окупанти і до 1940 року, особливо відверто насаджувалась у 1941—1944 роках.
Та і в чорні дні окупації трудящі Кишло-Салієвого були глибоко переконані в неминучості перемоги радянського народу над фашистськими загарбниками. Так, комсомолець Л. І. Керунець зберіг червоний прапор піонерської організації села. Після визволення Кишло-Салієвого від окупантів цю дорогу реліквію передано до Чернівецького державного краєзнавчого музею.
Наступив березень 1944 року. В запеклих боях, долаючи опір фашистів, на Буковину знову прийшла героїчна Червона Армія. 29 березня 1944 року село визволили воїни 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. Збитки, завдані окупантами селу, за неповними даними, становили 384 тис. карбованців.
У Великій Вітчизняній війні брали участь 382 жителі села. За мужність і хоробрість у боях проти фашистів орденами і медалями Радянського Союзу нагороджено 257 чоловік. Свято шанують мешканці села пам’ять про 125 своїх земляків, які віддали життя за нашу Батьківщину. їх імена викарбувані на обеліску, встановленому в центрі села.
Зразу ж після визволення стали провадитись заходи по налагодженню мирного життя. Відновили роботу сільська Рада, комсомольська організація.