Післявоєнне відновлення міста Чернівці
Довелося трудящим докласти багато зусиль, щоб відновити зруйноване місто. Над здійсненням цього завдання зосереджувалася вся увага міської партійної організації. Уважно добиралися кадри. На керівну радянську й господарську роботу з місцевого населення було висунуто 630 чоловік. Налагоджувалася діяльність партійних організацій. У лютому 1945 року партійна організація міста складалася з 3-х райкомів партії, 113 первинних партійних організацій та 4-х партійно-кандидатських груп, які об’єднували 1660 комуністів.
Розгортаючи масово-політичну роботу серед населення, комуністи зуміли згуртувати робітників і трудову інтелігенцію на відбудову основних ділянок народного господарства. Насамперед відроджувались електростанція, металообробна, деревообробна, легка, харчова та інші галузі промисловості. Вже на початку 1945 року стали до ладу 59 підприємств і 32 промислові артілі.
Промисловість міста виконала ряд замовлень для потреб Червоної Армії. Чернівчани надіслали для потреб фронту 1605 тонн сухарів, 400 тонн борошна, 900 тонн м’ясних, продуктів, 57 тис. кирок, 144 вози, 4 тонни ватину тощо.
Водночас органи державної влади подбали про забезпечення нормальних умов життя для населення. Почали працювати 58 магазинів, 27 їдалень, лікарні, амбулаторії, аптеки, дитячі садки, школи, 8 технікумів і середніх професійних шкіл. Відновили роботу і вищі учбові заклади — державний університет та учительський інститут, а 20 жовтня 1944 року в місті відкрили ще один вуз — медичний інститут.
Чернівчани активно включались у всесоюзне соціалістичне змагання за виконання і перевиконання п’ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства. Трудящі активно боролись за використання внутрішніх резервів, за режим економії. Дедалі знижували собівартість продукції, впроваджували у виробництво раціоналізаторські пропозиції. З кожним роком ширились ряди передовиків, новаторів виробництва. Понад 4 тис. робітників достроково виконали завдання п’ятирічного плану і вже у 1950 році працювали в рахунок 1951 —1953 років.
Кращими передовиками соціалістичного змагання були клепальник мостозаводу № 4 Я. О. Орешков, снувальник текстильного комбінату Г. С. Ількович, фарбувальник трикотажної фабрики № 1 Д. Г. Морараш, котельниця панчішної фабрики № 4 А. М. Онипко та інші. За першу післявоєнну п’ятирічку вони виконали по 7,5—10 річних норм.
Трудовий героїзм робітників, безкорислива допомога всіх радянських народів-братів, бойова організаторська робота місцевих партійних організацій в масах забезпечили неухильне зростання продуктивності праці і значне зниження собівартості продукції. Вже у 1947 році промисловість міста досягла довоєнного рівня, а в 1950 році дала країні в 3,5 раза більше продукції, ніж у 1946 році.
П’ятирічний план розвитку народного господарства міста трудящі виконали за 4 роки і 4 місяці. Завершився важливий етап соціалістичної перебудови промисловості. Було зроблено вирішальний крок на шляху подолання економічної відсталості, здійснено кооперування кустарів і запроваджено єдиний соціалістичний тип виробництва. Створювались можливості для дальшого капітального будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, поліпшення організації виробництва, підвищення якості продукції. В наступних роках були збудовані і здані в експлуатацію машинобудівний та авторемонтний заводи, олійно-жировий комбінат, завод «Емаль-посуд», м’ясокомбінат, хлібокомбінат, бавовнопрядильна і шкіряно-галантерейна фабрики. Після реконструкції на текстильних фабриках міста було встановлено 32 жаккардові і 250 ткацьких верстатів. Протягом трьох років на основних підприємствах впроваджено близько 1600 одиниць нового обладнання. Широко розгортався рух новаторів і раціоналізаторів виробництва, що прискорило технічний прогрес. Лише в 1954 році завдяки раціоналізаторським пропозиціям зекономлено понад 4 млн. карбованців.
У виробничому житті міста активну участь брали комсомольці. На підприємствах, в установах і навчальних закладах вони показували приклади самовідданої праці і навчання. Близько 5 тисяч комсомольців стали передовиками виробництва. 150 юнаків і дівчат працювали на будівництві шахти «Чернівецька комсомольська», 400 чоловік за комсомольськими путівками виїжджали на освоєння цілинних і перелогових земель.
Ще більшими темпами розвивалася промисловість у період семирічки. На ряді підприємств стали застосовувати такі технологічні новинки, як зварювання в середовищі вуглекислого газу, фарбування з допомогою ультразвуку, гартування деталей струмом високої частоти тощо.
Невпізнанно змінився первісток важкої індустрії Північної Буковини — Чернівецький машинобудівний завод. Тут виросли нові корпуси ковальсько-пресового цеху і цеху котельно-допоміжного устаткування. Це дозволило машинобудівникам протягом 1959—1965 рр. збільшити випуск продукції майже в 2,5 раза.
На мальовничій околиці міста з’явилися корпуси заводу легкого машинобудування. Його колектив налагодив випуск устаткування для підприємств легкої промисловості. Виготовлені тут трикотажні і рукавичні машини дістали високу оцінку представників трикотажних фірм на міжнародних виставках і ярмарках. Тепер жодна рукавична фабрика в Радянському Союзі не обходиться без машин, виготовлених на заводі «Легмаш».
Виріс також інструментальний завод, колектив якого освоїв випуск кількох видів сільськогосподарських машин, наборів слюсарних інструментів та інших виробів. Багато відрадних змін сталося і на заводах «Емальпосуд», «Індустрія», металоштампувальному, металовиробів.
Успішному розвиткові промисловості міста сприяв рух передовиків виробництва за комуністичне ставлення до праці. В 1959 році число учасників цього руху складало 3 тис. чоловік, а в 1965 році — понад 42 тис. чоловік. Майже 12 тис. з них незабаром удостоїлись почесного звання ударників комуністичної праці.
Застрільником нового почину на машинобудівному заводі виступила комсомольсько-молодіжна бригада слюсарів-складальників на чолі з молодим комуністом В. Д. Мимком. Вона зобов’язалася здавати продукцію лише відмінної якості, освоїти в 1959 році новий потужний шахтний млин, за семирічку всім здобути середню освіту й добитися, щоб кожний член бригади мав 2—3 спеціальності. Машинобудівники по-справжньому розгорнули боротьбу за зміцнення виробничої дисципліни і підвищення відповідальності кожного за спільну справу, організували вивчення суміжних професій — газорізальника і електрозварника. Це дало змогу відмовитись від послуг сусідніх дільниць і створити умови для продуктивності праці. Незабаром бригада стала виконувати норми виробітку на 225 і більше процентів.
На Чернівецькому панчішному комбінаті добре працювала бригада молодих в’язальників. Ознайомившись через пресу з роботою москвичів, панчішники вирішили теж боротися за звання бригади комуністичної праці. Жвава, пристрасна розмова відбулась на зборах комсомольської групи, де були присутні всі члени бригади. Дехто сумнівався: чи під силу бригаді братися за таке відповідальне завдання? Та з рештою вирішили: будемо змагатися. І взяли конкретні зобов’язання. Кожен відчув велику особисту відповідальність за взяті колективом зобов’язання, прагнув не тільки сам перевиконувати виробничі завдання, а й подавати необхідну допомогу товаришам. Взаємодопомога стала тією рушійною силою, яка зцементувала всю бригаду, підвищила продуктивність праці. Молоді в’язальники щомісяця виробляли продукції першого сорту на 130 процентів.
Партійна організація міста своєчасно підтримувала все нове й прогресивне, що з’являлося на підприємствах, подавала допомогу передовим виробничникам. Багато послідовників у Чернівцях знайшов почин прядильниці В. І. Гаганової, яка перейшла з передової бригади у відстаючу. Її приклад підтримали текстильники Я. П. Дацій і О. І. Головатий, панчішник П. О. Малюх, легмашівець Д. І. Гуменюк та інші.
Комуніст ткацької фабрики № 4 В. Арбузов тричі брав нові бригади і через певний час виводив їх у передові. Одна з його бригад вирішила змагатися з бригадою ткалі Ірмгард Ріхтер текстильного комбінату Цвіккау Німецької Демократичної Республіки. З приводу цього змагання Перший секретар ЦК СЄПН Вальтер Ульбріхт писав: «Тов. Ріхтер, так само, як і тов. Арбузов наслідували приклад радянської текстильниці Валентини Гаганової. Вона залишила добре оплачувану роботу в успішно працюючій бригаді і прийняла керівництво трьома відстаючими дільницями, які за її пропозицією об’єдналися в бригаду і тепер беруть участь у змаганні за право називатися бригадою соціалістичної праці… Я впевнений у тому, що змагання між бригадами т. Арбузова і т. Ріхтер приведе до взаємного обміну досвідом і піде на користь обом бригадам. Одночасно це змагання сприяє дальшому зміцненню дружніх зв’язків між робітничим класом Радянського Союзу і НДР в боротьбі за мир і соціалізм.
В цьому розумінні я вітаю текстильниць і текстильників у Чернівцях та Цвіккау і бажаю їм найкращих успіхів у їх змаганні».
Чималий вклад в удосконалення виробництва, підвищення продуктивності праці й поліпшення якості продукції вносять винахідники і раціоналізатори. Лише в 1965 році ними було внесено 3 тис. цінних пропозицій, впровадження яких дало економію понад 2 млн. карбованців.
Багато уваги раціоналізації і винахідництву приділяла партійна організація текстильного об’єднання «Восход». Вона організувала соціалістичне змагання між новаторами виробництва, за її ініціативою були відкриті кутки раціоналізаторів і винахідників, добре налагоджено технічну інформацію, вивчення передового досвіду кращих підприємств країни. Все це сприяло творчій винахідливості людей, зумовило удосконалення процесів праці. Раціоналізатор Б. 3. Копанський за семирічку вніс 127 пропозицій, запровадження яких дало економію у 42 тис. 321 крб. 0. П. Клобуков подав 186, а І. Б. Вахменін — 122 пропозиції. Протягом 1961 — 1962 рр. 11 робітників та інженерно-технічних працівників одержали авторські свідоцтва на винаходи від Комітету в справах винаходів і відкрить при Раді Міністрів СРСР. Винахідник X. М. Зінгер разом з іншими розробив спосіб обробки тканин і шліхтування пряжі синтетичною речовиною поліакриломідом, яка замінила крохмаль і борошно. Це відкриття мало велике значення для текстильних підприємств всієї країни. Впровадження його зекономило десятки тисяч карбованців.
На заводі «Легмаш» кожний четвертий працюючий став раціоналізатором. Творча думка новаторів виробництва тут завжди знаходить гарячу підтримку всього колективу. Кращі винаходи широко реалізуються на підприємстві. Це сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції. Досвід роботи раціоналізаторів заводу вивчають і наслідують робітники шитих підприємств міста.
Велике значення в боротьбі за технічний прогрес промисловості міста відігравали творчі об’єднання. Це — громадські конструкторські бюро, громадські бюро економічного аналізу, технічної інформації, контролю якості, технічного нормування, творчі бригади, інститути технічного прогресу та багато інших.
Добре організували роботу громадського конструкторського бюро на панчішному комбінаті. В 1965 році воно розробило конструкцію лічильників кухтомотальної машини, що прискорює виробничі процеси.
На заводі «Емальпосуд» громадське конструкторське бюро розробило схему удосконалення конвейєрної печі обпалення емальованого посуду.
Впровадження цього винаходу зменшило брак на 30 проц., а економічний ефект складав 11 тис. карбованців на рік.
Самовіддана праця дала добрі наслідки. Трудівники міста достроково, 23 жовтня 1965 року, виконали семирічний план. Понад план дано продукції на 60 млн. карбованців. В 1965 році рівень промислового виробництва зріс у порівнянні з 1940 роком майже в 20 разів.