Післявоєнне відновлення народного господарства на Буковині
З перших днів після визволення Чернівецької області відновили свою діяльність партійні і радянські органи. На 5 червня 1944 року працювали 3 міські і 13 сільських райкомів КП(б)У та виконкомів міських і районних Рад депутатів трудящих. Відновлено видання обласної газети «Радянська Буковина», а на кінець 1944 року кожний район мав свою газету. Центральний Комітет КП(б)У, Президія Верховної Ради УРСР та Рада Народних Комісарів УРСР 27 листопада і 3 грудня 1944 р. звернулися з листами до трудящих західних областей України, в яких закликали їх докласти всіх зусиль до якнайшвидшої відбудови народного господарства, посилити всебічну допомогу фронту, рішуче боротися з ворогами народу — українськими буржуазними націоналістами. Ці документи широко обговорювались на зборах трудящих області, вони викликали нове піднесення трудової і політичної активності серед населення.
Ліквідація важких наслідків війни стала першочерговим, невідкладним завданням трудящих, партійних і радянських органів. Довелося заново створювати промисловість, транспорт та інші галузі народного господарства.
На відбудову народного господарства області з союзного та республіканського бюджетів було виділено 300 млн. крб. Всі народи Радянської Вітчизни, і насамперед великий російський народ, подали руку щирої допомоги. На фронтах ще точилися бої, а вже з різних кінців країни — Уралу, Сибіру, Москви, Ленінграда, Куйбишева, Києва, Харкова та інших міст йшли десятки ешелонів з машинами, устаткуванням, будівельними матеріалами, продовольством. Партія послала на Північну Буковину багато інженерів, кваліфікованих робітників, досвідчених господарників, радянських та партійних працівників. Вони відіграли велику роль у відбудові і розвитку всіх галузей народного господарства, а також у підготовці і вихованні кадрів з , місцевого населення. Внаслідок братерської допомоги відбудову було здійснено швидкими темпами. Випуск валової промислової продукції вже в 1947 році перевищував довоєнний рівень.
За короткий час не тільки докорінно було реконструйовано старі підприємства з відсталою технікою і кустарним обладнанням, але й створено нові галузі промисловості, які стали базою для всіх соціалістичних перетворень в області. Ці перетворення диктувалися об’єктивною необхідністю: економіку і культуру Чернівецької області треба було якнайшвидше піднести до рівня розвитку всієї Української РСР. Досвід будівництва соціалізму в СРСР показав, що це завдання можна успішно розв’язати лише на основі індустріалізації, соціалістичної перебудови села і культурної революції. Тому Комуністична партія і Радянський уряд, розгортаючи соціалістичне будівництво в західних областях УРСР, поставили завдання — здійснити індустріалізацію, провести колективізацію сільського господарства, забезпечити ріст культури.
Здійснення соціалістичних перетворень на Північній Буковині збігається з першою післявоєнною п’ятирічкою відбудови народного господарства СРСР (1946—1950 рр.). За прикладом ряду московських заводів, металургів і шахтарів Донбасу в травні 1946 року робітники промислових підприємств області активно включились у всесоюзне соціалістичне змагання за перевиконання завдань післявоєнної п’ятирічки. На початку 1948 року в області було відбудовано і побудовано 96 підприємств, а всього діяло 347 промислових підприємств.
Спираючись на економічну могутність Радянського Союзу, переймаючи передовий досвід колективів промислових підприємств країни, трудівники Північної Буковини під керівництвом партійних організацій виконали завдання першої післявоєнної п’ятирічки на 102,5 проц. Понад 200 підприємств достроково виконали виробничі плани 1950 року. 30 тисяч робітників працювали в рахунок 1951—1952 років. Порівняно з 1945 роком промисловість області в 1950 році збільшила випуск валової продукції більш як у 4,8 раза.
На всіх підприємствах зростали кадри робітничого класу і радянської інтелігенції з місцевого населення. Робітники провідних професій вчилися працювати на кращих заводах і фабриках Москви, Києва, Ленінграда.
Трудящі Північної Буковини брали активну участь у відбудові всієї країни. Область взяла шефство над трестом «Чистяковантрацит», горлівськими шахтами і заводами, а також залізорудними шахтами Криворізького басейну. Тисячі вагонів кріпильного лісу відвантажила область на Донбас. Близько 12 тис. буковинців працювало на новобудовах та заводах Уралу.
Тимчасова окупація і воєнні дії завдали величезних втрат сільському господарству краю. Фашисти пограбували майно колгоспів і МТС, ліквідували колгоспи та ініціативні групи, організовані в 1941 році. Землю, машини, худобу радгоспів з перших днів окупації привласнили поміщики й куркулі. За 33 місяці «господарювання» німецько-румунських інтервентів зменшилось поголів’я всіх видів худоби на 51,5 проц., а робочих коней — основної на той час тяглової сили — на 55,7 процента. Але й ці труднощі були переборені. У процесі відбудови всієї економіки поступово відроджувалось і сільську господарство. Розгорталась широка робота по створенню нових колективних господарств.
Для популяризації соціалістичних методів ведення господарства та для надання практичної допомоги селянським господарствам на землях краю було створено 7 радгоспів, 3 науково-дослідні станції та 2 сільськогосподарські школи. Із східних областей прибуло сюди для постійної роботи 40 агрономів, 13 ветеринарів, 14 зоотехніків, 18 старших механіків.
Проте передача в руки селянам поміщицької землі не могла сама собою ліквідувати великі вади в землекористуванні, які склалися в капіталістичних умовах (роздрібненість господарств, далекоземелля, черезсмужжя тощо). Досить того, що 160 тис. селянських дворів мали 1,5 млн. _земельних ділянок, які нерідко були віддалені від села на десятки кілометрів. Рік у рік бідняк на одній і тій же смужці землі висівав кукурудзу і збирав низький урожай.
Націоналізація землі полегшила перехід селянства на шлях колективізації. Озброєна ленінським кооперативним планом та досвідом радянських народів, Чернівецька обласна партійна організація здійснила соціалістичну перебудову сільського господарства. У цій важливій справі вона спиралася на союз робітників та селян.
Визначну роль в активізації громадської ініціативи селянства, залученні його до широкої участі у піднесенні сільського господарства відіграли земельні громади. Вже в травні 1945 року в області їх було 722, до складу яких увійшло понад 155,3 тис. селянських дворів із загальної кількості 159 тисяч.
Вони проводили облік фондових і безгосподарних земель, організовували засівання їх, подавали допомогу безкінним господарствам, сім’ям червоноармійців та інвалідам Великої Вітчизняної війни.
Починаючи з 1944 року, масового руху набрала організація супряг. Вони допомагали селянам набувати навиків колективного господарювання. В 1947 році нараховувалось 16 611 супряг.
Створення МТС, радгоспів, земельних громад і супряжних груп готувало грунт для зростання колгоспного руху. Партія і уряд всіляко сприяли економічному зміцненню колгоспів. Протягом 1945—1947 рр. їм було передано 295 житлових будинків, 370 виробничих споруд, 44 млини, 390 робочих коней, 932 голови великої рогатої худоби, 567 овець, 115 свиней, 415 га садів, 226 ставків. Тільки в 1947 році держава видала колгоспам 1500 тонн насіння і продовольчих продуктів, 3700 сільськогосподарських машин, 900 тис. крб. грошової допомоги.
Державна допомога кредитами на виробничі потреби за 1945—1949 рр. становила 1 млн. 665,4 тис. карбованців.
Щоб ознайомити селян західних областей УРСР з досвідом колективного господарювання, ЦК КП(б)У і Рада Міністрів УРСР у листопаді 1948 року організували масові екскурсії колгоспників і селян-одноосібників до Київської, Дніпропетровської, Харківської, Кам’янець-Подільської та Луганської областей. Сотні буковинців побували в колгоспах, радгоспах та науково-дослідних установах, де на власні очі побачили їхні переваги.
Повсякденне керівництво ЦК КП(б)У сільським господарством, велика організаторська і масово-політична робота обласної партійної організації дали свої наслідки — селянство почало вступати до колгоспів. На кінець 1946 року на Буковині вже було 70 колгоспів, а на цей же час 1947 року налічувалось 296, що об’єднували близько третини всіх селянських дворів. 1949 рік став .роком завершення колективізації. 491 колгосп області об’єднував понад 121 тис. селянських господарств, у користуванні яких знаходилось 308,6 тис. гектарів сільськогосподарських угідь.
Соціалістична перебудова сільського господарства проходила в умовах гострої класової боротьби. Куркулі та їх агенти — українські буржуазні націоналісти стали на шлях шкідництва, злісно агітували проти колгоспів. Іноді вороги пробиралися в колгоспи, намагаючись розвалити їх зсередини, вдавалися до терористичних актів— підпалів громадських приміщень, злочинних замахів на життя партійних, радянських, комсомольських працівників та колгоспних активістів. У селі Іспасі Вижницького району за одну ніч було спалено декілька хат і вбито 47 жителів. У Клинівці Сторожинецького району бандити вбили 11 активістів, а в селі Ошихлібах Кіцманського району закатували на смерть голову сільради, його дружину і десятирічну дочку. Від їх рук загинув організатор колгоспу села Витилівки Кіцманського району В. І/Крикливець, ім’я якого носить тепер це господарство.
Трудівники пам’ятають подвиг сільських комуністів, робітників, спеціалістів. Тяжкі, сповнені тривог і турбот, дні та ночі лягли на їх скроні передчасною сивиною. Життя багатьох з них обірвали бандитські кулі. Але ні звірячі вбивства, ні провокації і погрози, ні труднощі не зломили їх більшовицького духу. У відповідь на контрреволюційні дії куркульства піднялися бідняцькі і середняцькі маси, вони ставили перед органами Радянської влади питання про експропріацію куркулів і вигнання їх із сіл. Трудове селянство під керівництвом партійних і радянських органів повело тверду і послідовну лінію на ліквідацію цього останнього експлуататорського класу, знищило своїх класових ворогів, назавжди покінчило з одноосібним господарюванням і впевнено стало на соціалістичний шлях.
Найближчим помічником партійних організацій в проведенні колективізації були комсомольці. Вони йшли в перших рядах колгоспного руху. На початок 1948 року в колгоспи вступила більшість сільських комсомольців, тринадцять господарств носили ім’я Ленінського комсомолу.
Юнаки й дівчата працювали на вирішальних ділянках суспільного виробництва трактористами, комбайнерами, машиністами молотарок, конюхами, доярками. В тих колгоспах, де не було комуністів, райкоми партії у своїй роботі спиралися на комсомольські організації.
З завершенням колективізації партійна організація області приступила до укрупнення дрібних сільськогосподарських артілей. У 1950 році створено 291 укрупнений колгосп, на кожний з них у середньому припадало 510 дворів і 1033 га орної землі.
Внаслідок цих заходів відкрилися можливості сконцентрувати технічні засоби на розвиткові основних галузей сільського господарства. На ланах почали працювати трактори Сталінградського, Челябінського, Алтайського тракторних заводів, комбайни та інші сільськогосподарські машини, що замінили соху і дерев’яну борону. Через МТС держава зміцнювала соціалістичний характер колгоспного виробництва і забезпечувала неухильне підвищення продуктивності праці. На кінець 1950. року в області було 16 МТС, тракторний парк яких нараховував 842 фізичні одиниці. В 1953 році станції виконували в колгоспах 70 проц. робіт по веснооранці, 76 проц. сівби ярих зернових, 95 проц. оранки зябу, широко застосовувалося комбайнове збирання хлібів. З кожним роком поліпшувалось матеріально-технічне обслуговування колгоспного виробництва.