Розтоки, Путильський район, Чернівецька область
Розтоки — село, центр сільської Ради. Розташовані на правому березі річки Черемошу, за Карпатським перевалом Німчичем, на шосейному шляху, що зв’язує Вижницю і Путилу, за 30 км від районного центру, за 15 км від залізничної станції Вижниця. Населення — 1227 чол. Сільраді підпорядковані населені пункти Околена, Товарниця та Ями.
Назва походить від слова «розток», що означає розгалуження річки на окремі русла. Саме тут Черемош «розсипався на сім розтік». Не виключено, що ця назва була перенесена сюди з населеного пункту, який розташований на лівому березі Черемошу і теж раніше називався Розтоками (нині село Івано-Франківської області). Це підтверджується тим, що в ряді письмових Джерел нинішні Розтоки мають назви Тисова Рівня, Тисоваровна (тобто рівнина, на якій росли тисові дерева). З XVIII століття почали вживати назву Розтоки.
Найдавніша письмова згадка про село належить до 1501 року, коли було встановлено кордон між Польщею і Молдавією по Черемошу, а с. Розтоки відійшли до Молдавського князівства. Його населення перебувало в феодальній залежності і змушене було виконувати різноманітні повинності на користь панів, які не тільки визискували селян, а й відбирали в них землі, очищені від лісу. Про це, зокрема, свідчить скарга мешканців села князю В. Лупулу (вона згадується в його грамоті від 20 травня 1647 р.).
З розвитком феодальних відносин збільшувалися повинності селян. Підвищену норму виробітку на один день панщини селянин ледве міг виконати за 3—6 днів. Це призвело до того, що вже в кінці XVIII століття панщина становила фактично 70—100 днів на рік.
Селяни Розток не раз піднімалися на боротьбу проти своїх визискувачів. Вони брали найактивнішу участь у рухові опришків під проводом Олекси Довбуша в 30— 40-х рр. XVIII століття. Сам Довбуш тривалий час переховувався у Розтоках від переслідувачів. Житель села Мирон Штолюк очолював великий загін опришків, який діяв на початку XIX століття.
В кінці XVIII — на початку XIX століття всі земельні і лісові масиви Розток належали чотирьом поміщикам — Г. Айвасу, Г. Джурджувану, М. Ромашкану та А. Логофетті. Селяни ділилися на 4 основні групи: заможні, що володіли землею, худобою і тримали слуг; середні — мали пару волів і кілька корів; бідні — крім корови, не мали ніякої худоби, і халупники — не мали нічого, крім хати. В селі було лише 52 господарства, які володіли ділянками від 10 до 20 йохів землі, 98 господарств — до 2 йохів, 47 — від 2 до 5, 112 — від 5 до 10 йохів. В дуже тяжкому становищі були халупники. Вони мусили орендувати землю або найматись на різні роботи.
За користування землею селяни платили грішми, натурою та відробляли панщину. Поміщик Джурджуван одержував від 90 своїх підданих у Розтоках понад 877 флоринів на рік. Крім того, селяни сплачували панові за натуральні повинності 412 флоринів 19 крейцерів.
Поміщику Ромашкану кожна селянська родина, а їх у Розтоках було в нього 62, мусила віддати в’язку (хіту) льону, підводу сіна і дров, 2 гарнці вівса, а також відбути 12 днів панщини на рік.
Плату за оренду землі Ромашкан визначав в залежності від якості та використання земельної ділянки.
Поміщик Логофетті, крім встановленої законом десятини, збирав від кожної з 16 закріпачених родин, натуральних повинностей на суму 9 флоринів 45 крейцерів. Мешканці Розток, як і всі селяни, платили також державні податки, відбували рекрутську повинність, яка введена на Буковині 1824 року.
З 1832 року Русько-Кимполунзька округа в юридичному відношенні поділялася на 3 домінії — Розтоки, Путилів, Довгопілля. До складу Розтоцької домінії входили села Мариничі, Межиброди, Петраші та Підзахаричі. На чолі її стояв поміщик Г. Айвас, який разом з урядовцем-мандатором судив селян. Дрібні спірні питання вирішував війт, якого обирала громада. Проте в обранні громадських війтів і присяжних основна роль належала панові. Крім того, для захисту інтересів громад у різних справах, особливо в суперечках з поміщиками, ще з XVIII століття громадам дозволено обирати своїх уповноважених (делегатів). Зважаючи на те, що піддані одного пана жили в усіх трьох домініях Русько-Кимполунзької округи, делегатів обирали не від громади, як це було в інших місцях, а від кожної домінії. Піддані одного пана обирали 2 уповноважених. Через мандатора, священиків та війтів поміщики впливали на вибір делегатів, часто протягуючи своїх прибічників з числа заможних селян. Та незважаючи на це, серед обраних було багато й таких, які самовіддано захищали інтереси селян, звертались зі скаргами на визискувачів до різних інстанцій, навіть ходили до Відня. Серед них виділялися Лук’ян Кобилиця, Влас Петран, Іван, Микола та Михайло Повідаші, брати Фошки та інші. Поміщики називали таких обранців бунтарями, самозванцями, докладали всіх зусиль, щоб обласний уряд позбавляв їх повноважень, а скарги, подані від імені громад, вважав недійсними й анулював їх.
У 1837 році обласний комісар провів вибори нових делегатів, бо ті, що були обрані раніше, подавали багато скарг на утиски панів, бунтували громади. Такі, як брати Повідаші, писав комісар «горять ненавистю і злобою до панів, так що від них не можна сподіватися успішного розв’язання справи».
Переконавшись, що скарги на ім’я місцевих та інших властей залишаються без будь-якої відповіді, селяни восени 1843 року вирішили силою оволодіти лісами. Своєю непокорою властям особливо виділялись мешканці Розток. Тут виступи селян очолювали Дмитро Дондюк, Василь Бурсук, Федір Василюк і Пилип Хромей. Люди вимагали повернення відібраних у них лісів, виганяли панських лісничих, усунули війта, який захищав інтереси поміщиків, а на його місце обрали свого ватажка Федора Вакулика.
У грудні 1843 року для придушення селянського виступу до Розток було направлено 60 солдатів на чолі з офіцером. Карателі заарештували Федора Яков’юка, Танасія Яков’юка, Петра Скрипчука, Максима Скрипчука та інших і покарали їх киями. Солдати карального загону утримувалися за рахунок селян. Тільки в березні 1844 року військовий загін залишив село. Після придушення повстання панський гніт ще посилився.
Восени 1848 року депутат рейхстагу Лук’ян Кобилиця закликав громади не підкорятися домінікальній владі, не визнавати ліси панською власністю. Мешканці Розток підтримали ці заклики.
На вимогу місцевих панів до Руського Кимполунгу в грудні 1848 року знову прибув військовий загін, що налічував близько 200 чол. Карателі грабували мешканців сіл, руйнували їх житла. В своїй скарзі селяни писали:« У Розтоках солдати пограбували і з’їли два воли і дві корови…» Учасника повстання, громадського писаря Івана Дашкевича (брата Юрія Федьковича) кати побили, а потім ув’язнили.
Проте, як тільки військо було відкликане, селяни почали захоплювати ліси й пасовиська, не платили панам данину вівцями. В травні 1849 року в Розтоки знову прибув каральний загін на чолі з обласним комісаром. Коли ж селяни відмовилися виконати наказ комісара, він заарештував Василя Степанюка та забрав у селі худобу. Протягом 4 днів всіх підданих з Розток примусили заплатити встановлену данину і укласти з поміщиками угоди на наступний рік.
Не поліпшилось матеріальне становище селян і після реформи 1848 року. Вони й далі несли на своїх плечах весь тягар податків. І все ж у пореформений період досить швидко зростало населення в Розтоках, чому сприяли розширення місцевих лісорозробок, проникнення товарно-грошових відносин, розвиток торгівлі. У 1880 році в Розтоках разом з прилеглими хуторами було 1323 чол. населення, а за переписом 1910 року — 2200, з них 1985, або понад 90 проц., становили українці. На цей час в селі проживало 16 ремісників та 41 торговець. З ремесел найбільш поширеними були чинбарство, шевство, виробництво дерев’яних речей домашнього вжитку.
Тяжкі економічні умови, в яких перебувала переважна більшість населення, породжували вкрай низький рівень освіти і культури в селі. Австрійська влада штучно гальмувала розвиток культури. Тільки 1863 року в селі було відкрито одно-класну школу, в якій вчили читати, писати і рахувати. Але й тут могли навчатися діти тих, хто мав бодай мінімальні достатки — основна маса населення залишилась неписьменною.
Чимало зробили для піднесення культурного рівня трудящих Юрій Федькович, письменник Данило Харов’юк, що певний час учителював у Розтоках. В селі в різні періоди працювали український письменник і громадський діяч Олекса Ремез, пізніше — український радянський поет Микола Марфієвич. У 1911 році тут було відкрито читальню товариства «Руська бесіда».
Населення Розток взяло активну участь в революційному русі, що охопив Буковину під впливом першої буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. у Росії. 7 травня 1907 року тут зібралося велике віче, на якому селяни вимагали заборони екзекуцій, скасування земельного та інших податків, а також висловили протест проти судочинства німецькою мовою.
Надзвичайно тяжкі умови життя примушували розтокчан шукати кращої долі за океаном. Лише протягом перших тринадцяти років XX століття з села емігрували 73 чоловіка.
Під час першої світової війни Розтоки двічі (в 1914 і 1916 рр.) займали російські війська. Спілкування з ними мало великий вплив на мешканців села. Серед солдатів було немало членів РСДРП, які пропагували революційні ідеї серед селян. Незабутнє враження на селян справляло гуманне ставлення російського війська до місцевого населення. Голодуючим вдовам і біднякам солдати подавали всіляку допомогу.
Одним з найтяжчих періодів в історії села були роки окупації королівською Румунією. Безземелля і малоземелля, масове безробіття, а отже і втрата будь-яких засобів до існування, насильницька румунізація — ось що принесли трудящим окупанти. Напередодні возз’єднання Північної Буковини з УРСР в Розтоках понад 17 проц. селян зовсім, не мали землі. Для переважної більшості населення єдиним засобом існування була робота по найму на лісозаготівлях.
Ніякої системи охорони здоров’я трудящих не існувало. В Розтоках була лише одна акушерка. Внаслідок відсутності медичної допомоги та антисанітарних умов деякі хвороби передавалися по спадковості, стали соціальним лихом. Навіть офіційна статистика змушена була констатувати, що в окремі роки (наприклад, у 1922) смертність перевершувала народжуваність.
У Розтоках у роки панування румунських загарбників була лише одна початкова школа з трирічним строком навчання. Містилась вона в тісному приміщенні, збудованому ще в 1905 році. Викладання проводилось румунською мовою. В навчальній програмі домінуюче місце посідав закон божий. Учнів примушували вступати до фашистської дитячої організації «Стражер», вели серед них антирадянську пропаганду.
Проте ніщо не могло знищити у трудящих прагнення до свободи і кращого життя: вони активно виступали проти соціального і національного гноблення. В 1930 році в селі виник осередок партії «Визволення», члени якої поставили собі за мету боротися за визволення краю і возз’єднання з Радянською Україною. Активними діячами організації були Василь Касіян, Іван Яків’юк та інші. 1 травня 1931 року на високому дереві в центрі села вони вивісили червоний прапор. Це викликало переполох у властей. В зв’язку з цими подіями у Розтоках з Бухареста вимагали від місцевої поліції протягом 48 годин надіслати відомості про розтоцьку комуністичну організацію та список її членів. В 1933 році поліцаї розгромили сільський осередок партії «Визволення». Його керівника І. А. Яків’юка було заарештовано і засуджено до п’ятирічного ув’язнення.
Незважаючи на репресії, комуністи проводили роботу серед мас, вчили трудящих, що єдиним виходом з тяжкого становища, в якому перебуває переважна більшість населення, є активна боротьба проти окупантів. «Ми можемо звільнитися від цієї страхітливої, кровожадної експлуатації, якщо об’єднаємось і будемо гнати цих панів і куркулів»,— писалося в одній з листівок, розповсюджених у селі.
Довгожданий день визволення настав 28 червня 1940 року, коли в Розтоки вступили радянські війська. Як рідних братів вітали їх жителі села на багатолюдному мітингу. Незабаром була створена сільська Рада, до якої увійшло 9 чоловік. Головою став В. Я. Шемберко, секретарем — М. І. Тащук. Першим заходом сільради було наділення бідноти землею та пасовиськами за рахунок конфіскованих поміщицьких і куркульських володінь. Це зумовило піднесення матеріального добробуту селян і майбутні соціалістичні перетворення у галузі сільського господарства. У перші дні після визволення створено споживчу кооперацію, яка розгорнула радянську торгівлю в селі.
Вже протягом першого року після возз’єднання з УРСР в селі проведено низку культурно-освітніх заходів, спрямованих на ліквідацію неписьменності і малописьменності серед дорослого населення, розгортання художньої самодіяльності. Початкову школу, яка існувала за королівської Румунії, перетворено на семирічну, навчання в ній проводилось рідною українською мовою. Відкрито клуб, при якому працювали політосвітній, драматичний та хоровий гуртки. Аматори підготували і поставили спектакль «Наталка Полтавка». В клубі демонструвались радянські фільми, читались лекції.
Важливою подією в житті селян стали вибори до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР, що відбулися 12 січня 1941 року. В той день вони вперше відчули себе повноправними громадянами і всі як один взяли участь у виборах. Щастю трударів не було меж, але тривало воно не довго. 5 липня 1941 року в Розтоки вдерлися німецькі і румунські фашистські війська. Активістів села В. Я. Шемберка, М. І. Тащука, М. П. Дарія, П. М. Гав’юка, І. Д. Мафтієвича, Д. І. Букатка заарештовано і відправлено до Садгірського концтабору. Окупанти ув’язнили місцевого поета В. Товстюка за те, що він друкувався в радянській пресі та брав участь у художній самодіяльності. На каторжні роботи до Німеччини відправили 19 чол., а 55 — розстріляли.
Окупанти зруйнували 295 будівель, на 281 га землі повністю знищили багаторічні насадження, вивезли сотні голів худоби, багато різної птиці.