Розгортання робітничого руху на Буковині
З розвитком капіталізму і формуванням робітничого класу в 90-х роках XIX століття на Буковині розгортається робітничий рух. У 1891 році відбувся перший страйк чернівецьких робітників. У 1893 році пролетарі Буковини вперше відзначають Перше травня. Того ж року почали створюватися соціал-демократичні гуртки, які в 1896 році об’єдналися в соціал-демократичну організацію. Навколо неї згуртувалися передові трудящі. Соціал-демократи популяризовували серед трудящих мас ідеї марксизму, скеровували їх на боротьбу проти гнобителів. Але згодом Буковинська соціал-демократична організація, сприйнявши реформістську програму Австрійської соціал-демократичної партії і буржуазно-націоналістичну ідею національно-культурної автономії, поступово стала відходити від революційних методів боротьби з капіталістичним режимом. Пролетарському інтернаціоналізму вони протиставляли націоналізм, сіяли ілюзії, ніби трудящі можуть добитися поліпшення свого становища шляхом реформ в умовах існуючого експлуататорського ладу.
В 1899 році Буковинська соціал-демократична організація розпалася на окремі національні групи. Національне розмежування позначалося і на професійних спілках. Це утруднювало згуртування робітничого класу, заважало розгортанню революційної боротьби. Але під впливом марксистсько-ленінської літератури, зокрема газети «Искра», розповсюджуваної тут, революційний рух на Буковині розвивався далі. Коли в 1900 році страйками було охоплено 52 підприємства, то в 1903 році — 155. Під час цих виступів відбувалися сутички між поліцією і робітниками.
Особливо великого піднесення набуває революційний рух на Буковині під впливом першої російської революції. 29 січня 1905 року у Чернівцях відбувся багатотисячний мітинг, на якому присутні висловили свої глибокі симпатії героїчній боротьбі революційного пролетаріату братньої Росії. Мітинг пройшов під лозунгами: «Геть царизм!», «Хай живе революція!» Протягом 1905—1907 рр. неодноразово проводили мітинги, демонстрації і страйки залізничники, металісти, будівельники, деревообробники, цегельники, друкарі, робітники комунальних підприємств і торговельних фірм Буковини. Слідом за ними виступають селяни. В Юрківцях, Добринівцях, Горошівцях, Погорілівці, Чунькові, Василеві, Оршівцях, Товтрах, Рідківцях, Топорівцях, Карапчеві, Великому Кучурові, Чорториї, Драчинцях, Кам’янці, Шилівцях та багатьох інших селах прокотилася хвиля страйків. Подекуди вони переходили в збройні сутички. Виступаючи на підтримку російської революції, трудящі Буковини боролися за своє соціальне і національне визволення.
Після поразки першої російської революції настав і на Буковині період реакції. Австрійський уряд вживав найжорстокіших заходів, щоб придушити революційний рух. У міста і села направлялися військові з’єднання, посилені каральні загони. Та, незважаючи на репресії, боротьба трудящих краю не припинялася. На початку 1914 року в Чернівцях спалахнув загальний страйк, який тривав два місяці.
Перша світова війна принесла нові страждання, злидні, голод. Буковина стала ареною запеклих боїв між арміями Австро-Угорщини і Росії. На другий день війни лідери українських буржуазних націоналістів Буковини — депутати австро-угорського парламенту М. Василько, Є. Пігуляк, О. Попович та їм подібні звернулися до українського населення краю з відозвою, в якій закликали захищати «славну Габсбурзьку династію», штовхаючи його на братовбивчу війну.
З початку війни австрійський уряд запровадив на Буковині воєнний режим. До армії було мобілізовано чоловіків. У селян забирали всі продукти, закривали промислові підприємства, а устаткування й сировину вивозили вглиб Австрії.
Воєнні дії принесли великі руйнування. Поля було порито окопами, сади вирубано або спалено. Міста Чернівці, Новоселиця, Садгора, Кіцмань, Заставна і села Топорівка, Рідківці, Онут, Баламутівка, Вікно, Ржавинці, Боянчук, Рухотин, Грозинці, Рашків та багато інших були дуже пошкоджені або зовсім зруйновані.
Австрійські загарбники вчиняли криваві розправи над буковинцями за їх дружнє ставлення до російських солдатів. Вони відправляли до концентраційних таборів тисячі людей. Так, із села Рідківців було вислано все населення; У Глибокій загарбники арештували 150 чоловік, жорстоко били їх, а п’ятьох повісили. Таке діялось по всій Буковині.
В 1916 році російські війська, якими командував видатний полководець О. О. Брусилов, успішно здійснивши наступальну операцію, відвоювали майже всю Буковину.
Російські солдати, що перебували на Буковині, по-дружньому ставилися до місцевого трудового населення, подавали йому допомогу. Не в одному селі вони врятували селян від голодної смерті, ділилися з ними хлібом, цукром, крупою тощо. Ненависть до імперіалістичної війни зближувала солдатські маси з трудящими Буковини.
Більшовики, які перебували в армії, піднімали солдатів і буковинське трудове населення на революційну боротьбу. В 17-му запасному піхотному полку, розташованому в Чернівцях, нелегально проводили збори. Серед солдатів і місцевих жителів більшовики розповсюджували листівки з закликами проти імперіалістичної війни.
З великою радістю зустріли солдати фронту і трудящі Буковини звістку про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції в Росії. Повсталі солдати 8-ї армії, робітники і селяни краю обеззброювали царську поліцію і жандармерію. Царський губернатор Трепов утік з Чернівців. Були вигнані царські чиновники з Хотинського, Кіцманського, Сторожинецького та інших повітів. Селяни відбирали землю у поміщиків. Лідер румунських буржуазних націоналістів Янку Флондор просив власті захистити його маєтки.
Революційні солдати 8-ї армії створили в Чернівцях, Садгорі, Кіцмані, Радівцях, Хотині, Вижниці, Сучаві Ради солдатських депутатів. У всіх військових частинах були організовані військові комітети. Робітники і селяни Буковини слідом за російськими солдатами створювали Ради робітничих і селянських депутатів. У Романківцях, Сокирянах, Кельменцях, Данківцях, Стальнівцях, Грозинцях та інших селах обираються селянські комітети. З представників Рад робітничих, солдатських депутатів було створено виконавчий комітет міста Чернівців і Буковини, до рук якого фактично перейшла вся влада у краї.
Але через зрадницьку діяльність меншовиків та есерів, які становили більшість у Радах, виконавчий комітет Чернівців і Буковини передав владу Тимчасовому уряду. Він намагався зберегти на Буковині старий режим і придушити революційний рух. Комісарами повітів призначалися ставленики буржуазії і поміщиків. Народні маси, як і раніше, не допускалися в місцеві органи управління. Розруха й голод поглиблювались.
Трудящі маси не могли примиритися з тяжким становищем і піднімалися на боротьбу проти Тимчасового уряду. За допомогою солдатів вони вирубували поміщицькі ліси, відбирали землю, хліб, реманент. Так, у селі Котелевому селяни, зібравши кукурудзу, відмовились віддати поміщикові дві третини врожаю, як це було обумовлено орендною угодою. Трудящі Динівців, Каплівки, Лівинців та багатьох інших сіл поділили поміщицьку землю. У Сокирянській волості було вирубано близько 8 десятин лісу, який належав лісопромисловцям. У селах Ломачинцях, Вашківцях, Сербичанах, Білоусівці, Щербинцях, Стальнівцях, Нагорянах, Іванівцях, Грушівцях, Бабиному, Вовчинці, Бурдюзі, Бузовиці, Атаках, Каплівці були розгромлені або спалені поміщицькі економії.