Гвіздівці, Сокирянський район, Чернівецька область (продовження)
Та ніякі переслідування й репресії окупантів та їх посібників — буржуазних націоналістів — не залякали патріотів: вони продовжували боротьбу — ухилялись від роботи на поміщицькій землі, вели агітацію проти окупантів, саботували розпорядження.
24 березня 1944 року Червона Армія визволила Гвіздівці.
Населення подавало радянським військам всіляку допомогу: підвозило боєприпаси та продовольство, постачало продукти госпіталям тощо.
З початком Великої Вітчизняної війни багато гвіздівчан поповнили лави Червоної Армії. У боях брали участь 173 воїни, більшість з них нагороджені орденами й медалями Союзу РСР. Понад 90 жителів села загинули смертю хоробрих. Серед фронтовиків є учасники оборони Ленінграда й Сталінграда, ті, що визволяли Варшаву й Прагу, штурмували Кенігсберг і Берлін.
Пам’ять про загиблих живе у серцях вдячних гвіздівчан. В селі відкрито нам’ ятник воїнам-земля-кам та селянам-активістам і підпільникам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Біля його підніжжя не в’януть живі квіти. Вдячні односельчани не забувають героїв-комуністів. Вони вічно житимуть в їхніх серцях.
З квітня 1944 року відновила свою діяльність Гвіздовецька сільська Рада, її знову очолив С. С. Грушецький. Тоді ж почала працювати й комсомольська організація, секретарем якої стала О. С. Грушецька. Всі свої зусилля молодь спрямовувала на подання допомоги фронту — відправляли бійцям посилки з продовольством і теплими речами, заготовили близько б цнт вовни, зібрали 3 тис. крб. на танкову колону, розповсюдили багато квитків грошово-речової лотереї.
Комсомольці взяли шефство над сім’ями фронтовиків і загиблих воїнів. Комсомольсько-молодіжна бригада допомогла їм звезти й обмолотити хліб, засіяти їх землі. Лише за серпень — вересень 1944 року для дітей-сиріт було зібрано 80 пудів хліба. Молодь власними силами відремонтувала клуб та бібліотеку.
Відбудова зруйнованого господарства велася на соціалістичній основі. 20 березня 1946 року у Гвіздівцях створено перший колгосп ім. 1 Травня. Головою артілі обрали Я. О. Швеця. До складу правління увійшли П. В. Голяк, Г. Ю. Олійник, М. В. Піживський, М. А. Кучерявий.
13 серпня 1947 року — дата народження другого колгоспу — ім. Г. І. Котовського, який очолив І. О. Барчук.
До кінця 1948 року у Гвіздівцях повністю завершили колективізацію. 13 серпня 1950 року обидва колгоспи об’єдналися в один — ім. Г. І. Котовського.
Здійснення соціалістичних перетворень, ліквідація залишків капіталістичного ладу відбувались в умовах класової боротьби. Буржуазно-націоналістичні елементи, куркулі, попи вели ворожу агітацію. Однак ворогам не вдалося звернути трудящих з обраного шляху. Докорінно змінилося життя селян за Радянської влади. Колгоспний лад забезпечив їм вільну працю, заможне й культурне життя.
Колгосп ім. Г. І. Котовського став багатогалузевим, добре оснащеним технікою господарством. Він має 2485 га землі, у т. ч. орної — 1797 га, пасовиськ — 179, садів — 60, виноградників — 6,7, шовковиці — 6 гектарів. Земельні угіддя його щороку поліпшуються. В цьому велику допомогу подає держава. Держава й колгосп дбають про родючість грунтів. Лише в 1967 році здійснено вапнування кислих грунтів на площі 330 гектарів. На це держава витратила 5123 карбованці.
Щороку міцніє матеріальна база колгоспу. В 1967 році тут було 20 тракторів, 11 автомашин, 12 комбайнів. Працює тут і електростанція потужністю 60 квт. В ювілейному 1967 році стали до ладу механічна майстерня та новий гараж.
В колгоспі 7 виробничих бригад. Провідною галуззю колгоспного виробництва є рільництво. Трудівники села вирощують пшеницю, жито, кукурудзу, горох, цукрові буряки. Всі культури засіваються лише сортовим насінням. Більше половини масиву зайнято високоврожайними сортами пшениці «Миронівська-808», «Безоста-1», «Партизанська місцева». У 1967 році площа під цією культурою становила 405 гектарів, під цукровими буряками — 270. Вирощують також вику, сою, картоплю.
Переважна більшість сільськогосподарських робіт механізована. Хлібороби села сумлінно працюють, щоб бути в числі передових у районі. Механізатори колгоспу — бригадир тракторної бригади А. Потульницький, трактористи І. Ф. Шеремета, І. М. Видиш розробили простий і дешевий метод реставрації дискової борони.
Завдяки застосуванню передових прийомів агротехніки та наполегливій праці постійно збільшуються врожаї. У порівнянні з 1950 роком врожайність пшениці, кукурудзи, овочів та інших культур у 1967 році зросла у 2—4 рази.
За сумлінну працю в колгоспному виробництві урядовими нагородами відзначені — І. В. Пазюк, О. С. Козловська та інші. Г. Ю. Олійник удостоєний Малої срібної медалі Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Чималих успіхів досягнуто за цей час і в тваринництві. Зросло поголів’я худоби. Лише корів у 1967 році налічувалось — 880. Поголів’я свиней збільшилось у 5 разів, овець — у 2 рази.
Якщо оглянути тваринницьке містечко з літака, мов на долоні видно під світлими покрівлями нові будівлі. їх тут чимало. Всі вони покриті черепицею, капітально відремонтовані або недавно зведені. Лише за останні кілька років споруджено новий типовий корівник, два свинарники, птахоферму. В тваринницькому містечку прокладено тротуари, під’їзні шляхи. В приміщеннях — транспортери, механізми для транспортування кормів, автонапувалки, доїльні агрегати. Побудували новий кормоцех з кількома відділеннями, водонапірну башту, автовагу, завантажувальну площадку тощо. Щороку зростає продуктивність тваринництва.
Протягом останніх років, завдяки впровадженню прогресивних зооветеринарних методів роботи, значно підвищилась рентабельність свиноферми. Якщо 1962 року собівартість центнера свинини в колгоспі складала 173 крб., то у 1968 — 78 крб. 19 коп., тобто знизилась більше як удвоє.
Майже у три рази зросли надої молока, з 925 кілограмів на одну корову у 1950 році до 2570 у 1967 році. 1967 року на 100 га земельних угідь вироблено м’яса 56,3 цнт, молока 457 центнерів.
Високих надоїв добились у 1967 році доярки В. І. Гангал та М. В. Видиш (3270— 3240 кг на корову). Молода телятниця В. С. Мудрик довела до 700 грамів середньодобовий приріст ваги телят, за що відзначена Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Дві інші її сестри після закінчення школи також працюють на фермі.
Правління колгоспу постійно дбає про поліпшення умов праці й побуту колгоспників, зайнятих у тваринництві. Для них споруджено Будинок тваринника. Тут просторо й затишно. В ньому розміщені їдальня, червоний куток, кімната відпочинку, кабінет спеціалістів. У кабінеті багато наочних приладь. Всі тваринники навчаються або в школі передового досвіду, або опановують загальноосвітню програму.
У вільні години їм є де відпочити. В червоному кутку — телевізор, книги, свіжі газети й журнали. Сюди часто навідуються агітатори, лектори, виступають з концертами учасники самодіяльних гуртків. Поблизу Будинку тваринника, на пагорбку, закладено фруктовий сад. Про все це піклуються самі тваринники. Вони вирощують також капусту, помідори, огірки.
В артілі успішно розвиваються нові галузі — виноградарство, ставкове господарство, бджільництво. В семи ставках площею 70 га колгоспники розводять качок, гусей, дзеркального коропа. Артільна пасіка нараховує понад 76 бджолосімей. Перші вдалі кроки зроблено у шовківництві. Є в колгоспі своя олійня, млин, 3 крупорушки, лісопилка, ремонтна майстерня тощо.
Боротьбу трудящих за втілення у життя накреслень Комуністичної партії та Радянського уряду очолює сільська партійна організація, що об’єднує понад 40 комуністів, переважна більшість їх працює в усіх галузях колгоспного виробництва.
Кращі традиції перших членів ВЛКСМ підтримує й примножує комсомольська організація — надійний помічник партійної організації. У 1967 році в ній налічувалось понад 70 членів.
Радянська влада зробила жінок повноправними громадянками, відкрила шлях до культурного й заможного життя. Жінки працюють на всіх ділянках комуністичного будівництва. Виконавчий комітет сільської Ради очолює комуніст О. С. Голяк. Вона є одночасно і депутатом Сокирянської районної Ради.
Гвіздовецька сільрада за рівнем організаційно-масової роботи одна з кращих у районі. В обраній у 1967 році сільській Раді 15 депутатів-жінок. Неодноразово висувались в депутати сільради і з честю виправдовували довір’я виборців Н. М. Бурча-ківська, А. Г. Барчук, 3. М. Бурченко, Л. І. Бацура. Вони ведуть велику громадську роботу, очолюють побутову та культурно-освітню комісії, є ініціаторами впровадження у побут нових радянських обрядів: реєстрації шлюбів, відзначення новосілля, звіздин, проводів до лав Радянської Армії, зустрічей демобілізованих тощо. З 32 вчителів школи — 20 жінок, 5 жінок працює зв’язківцями, 5 — майстрами побутового комбінату, 3 — продавцями. Серед передовиків колгоспного виробництва жінкам належить почесне місце.
За роки Радянської влади змінилось обличчя села. В побуті й на виробництві широко використовується електрика. Густішає ліс телевізійних антен над селом. На місці старих кривих вуличок з’являються нові широкі, впорядковані. Швидкими темпами розвивається житлове будівництво. Лише у 1963 році зведено понад 40 будинків, побутовий комбінат, профілакторій. За останні 15 років споруджено 500 нових котеджів. Солом’яні стріхи на будинках замінено черепицею й шифером. Для будівництва широко використовують місцеві матеріали, зокрема білий камінь. Нові будинки просторі, на 3—4 кімнати з кухнею й верандою.
В селі працюють 6 торговельних точок. Одну з них — сільмаг — відкрито у новозбудованому приміщенні. Стали до ладу медпункт, пологовий будинок і дитячий садок, їдальня. Предметами першої необхідності стали велосипед, мотоцикл, радіоприймач.
Кожного року група хліборобів лікується в кращих здравницях нашої Батьківщини. Половину витрат щодо оплати путівок бере на себе колгосп.
За роки Радянської влади Гвіздівці стали селом суцільної грамотності. Близько 100 жителів мають середню загальну та спеціальну або вищу освіту, решта — початкову та неповну середню освіту.
Нині тут працюють восьмирічна школа та школа сільської молоді, в яких навчається понад 600 учнів. Юнаки і дівчата не лише здобувають знання, але й оволодівають почесною професією хлібороба. Учнівська виробнича бригада гідно відзначила 50-річчя Ленінського комсомолу. У 1968 році вона зібрала по 25 цнт пшениці з га, по 40 цнт кукурудзи та по 20 цнт соняшнику.
Вчителі шкіл, навчаючи й виховуючи молодь, ведуть також велику громадську роботу. За бездоганну педагогічну й громадську діяльність К. І. Лисогор нагороджена орденом Леніна (працює нині в Сокирянах). Багато зробила для піднесення культури рідного села вчителька М. І. Чекан, дочка бідняка — одного з перших колгоспників у селі.
В селі добре дбають про створення найкращих умов для навчання дітей і роботи вчителів. У ювілейному 1967 році зведено інтернат для учнів та житловий будинок для освітян.
Прикладом турбот Радянської влади про сім’ї трудящих може бути сім’я К. П. Гангал. Після загибелі чоловіка на фронті жінка залишилась з трьома малими дітьми. Радянська влада допомогла виховати їх. Один син став кваліфікованим робітником, другий закінчив медінститут і тепер працює головним лікарем, дочка здобула професію медичної сестри.
Активну участь у громадсько-політичному житті села беруть ветерани громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Одним з таких ентузіастів є Г. Ю. Олійник. Незважаючи на свій похилий вік (йому вже 70 років), він допомагає виховувати молодь на революційних традиціях, ділиться багатим життєвим досвідом, разом з своїми односельчанами будує нове життя.
Добре налагоджено в селі культурно-масову роботу. В центрі його виріс колгоспний Будинок культури, при ньому працюють хоровий, драматичний, танцювальний, музичний та інші гуртки, які об’єднують десятки юнаків та дівчат.
Участь у художній самодіяльності допомогла знайти своє справжнє покликання жителеві села М. В. Мофтуляку. Він став автором музики до пісень «Марш миру», «Дівчина моя», «Впала смерека», «Я збираю листя яворове», які збагатили репертуар хорових колективів Сокирянського району. Активну участь у художній самодіяльності бере передова доярка В. І. Гангал.
В Будинку культури села часто виступають актори Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Ю. Кобилянської.
Тут відкрито кімнату атеїста. Її обладнано стендами, підібрано бібліотечку наукової та науково-популярної літератури, тут часто відбуваються диспути, вечори запитань та відповідей тощо.
Завжди людно в сільській бібліотеці. В ній налічується понад 12 тис. примірників книг. Книга й газета стали невід’ємними у духовному житті трудівників села. У 1968 році вони передплатили 1300 примірників газет та журналів. На новозбудованому стадіоні молодь села змагається з різних видів спорту. Щороку зростають і упорядковуються Гвіздівці. Відповідно до затвердженого плану в селі закладено сквер, будуються нові дитячі ясла, їдальня, лазня, багатоквартирний житловий будинок для спеціалістів сільського господарства.
Поблизу Гвіздівців починається Радянська Молдавія. Та не знає кордонів дружба братніх народів. Особливо тісні зв’язки у гвіздівчан з жителями сусіднього молдавського села Клокушна. Міцні економічні відносини, взаємна допомога існують між Гвіздовецьким колгоспом ім. Г. І. Котовського й Клокушнянським — ім. С. М. Кірова. Дружба допомагає удосконалювати господарство, колгоспи обмінюються досвідом, насінням. Разом ділять радощі й невдачі. В святкові або вихідні дні відбувається обмін концертами, де линуть пісні «Ляна» і «Черемшина». Звичайним явищем є змішані шлюби. На вулицях Гвіздівців можна завжди почути дзвінке молдавське «Буназіуа», а в Клокушні — українське «Добрий день». І лунають вони як символ непорушної дружби.
Сповнені пафосу творчої праці, сміливо дивляться трудівники Гвіздівців у своє світле завтра.
В. Г. ФІРСАНОВА, Є. С. ПРИХОДЬКО