Романківці, Сокирянський район, Чернівецька область
Романківці — село, центр сільської Ради. Розташовані за 15 км на захід від Дністра, за 2,5 км від залізничної станції. Відстань до Сокирян — 21 кілометр. Населення — 5242 чоловіка.
Люди здавна селилися на багатій землі Придністров’я. Про це свідчать рештки слов’янського поселення VIII—X століть, виявлені за 3 км на північний схід від Романківців.
Про виникнення села є кілька легенд. В одній з них говориться, що воно засноване селянином Романом, після однієї битви з турками. Від його імені і виводять назву села. Заснування Романківців відноситься до 1565 року.
В умовах феодального свавілля та турецького поневолення село розвивалось дуже повільно. На 1771 рік тут налічувалось лише 39 дворів.
З приєднанням до Росії Бессарабії швидше почали розвиватися і Романківці. Якщо в 1817 році тут проживало 200 чоловік, то в 1859 році вже було 1322 чоловіка. Кількість дворів зросла з 170 у 1832 до 290 у 1859 році.
Основним заняттям населення було сільське господарство, лише незначна частина мешканців займалась ремісництвом. Поміщицький гніт і злидні тяжіли над селянами. Вони терпіли через малоземелля і безземелля. У 1832 році на одне господарство припадало менше, ніж по 3,2 фальчі землі і стільки ж сінокосу, тоді як власнику, молдавському боярину В. Росету (Балонеску) лише в Романківцях належало близько 1000 га земельних угідь. Ще гіршою була забезпеченість селян робочою худобою і сільсько-господарським реманентом. Майже половина господарств (71 із 170) не мала робочої худоби зовсім, а серед тих, які мали її, лише 5 господарств могли самостійно виставити плуг, решта ж, щоб використати один плуг, мусила спрягатися по 2—3 господарства.
Хоча романковецькі селяни й були царанами, тобто належали до тієї категорії феодальнозалежного селянства, яка була особисто вільною і взаємовідносини якої з поміщиками регулювались угодою, проте їх становище мало чим різнилося від становища кріпаків.
В повинностях селян на користь поміщика переплітались усі три форми феодального визиску — відробіткова, натуральна та грошова ренти. Кожне тяглове господарство повинно було обробити півфальчі панського поля, здійснивши повний цикл господарських робіт, скосити фальч сінокосу, привезти віз дров, давати панові десятину від свого врожаю, по 2 курки, по відру бринзи від ста дійних овець, по мітку пряжі, платити щорічно по 10 левів за т. зв. панські дні, сплачувати від кожної вівці і кожної колоди бджіл по 4 пари (1 пара — 3 деньгам). За право користування панським лісом селяни мали утримувати охоронців лісу, т. зв. побережників.
Такий вигляд мали взаємовідносини селян з поміщиками на папері. На практиці ж поміщик самочинно зменшував розміри наділів і сінокосних угідь, збільшував повинності, жорстоко знущався над селянами. Про безмежну експлуатацію і знущання поміщика Росета (Балонеску) свідчить скарга на нього, надіслана 16 травня 1822 року на ім’я намісника Бессарабської області генерал-лейтенанта І. Інзова.
Селяни скаржилися на те, що панщина привела їх до крайнього розорення, що поміщик відбирає останній шматок, яким селяни повинні харчуватися, день у день посилає їх на віддалені сінокоси до інших поміщиків з власною (селянською) робочою худобою, без харчів, і для того, щоб прохарчуватись, селяни змушені брати продукти у інших поміщиків за відробіток. Поміщик примушував селян продати своє майно і найняти за 900 левів у навколишніх селян волів для перевозки 100 куб. саженів каменю на будівництво власного будинку.
Сваволя поміщика переходила всякі межі. Тих, хто не виплачував своєчасно 17 левів (за угодою), взимку роздягали і обливали водою, заковували в кайдани або колодки та по кілька днів водили по кріпості Хотину і нещадно били киями. На скарги селян ніхто не звертав уваги. Не добившись правди «законним шляхом», селяни Романківців відмовились виконувати на користь поміщика різні повинності й сплачувати податки та послали ходаків до Кишинева. Зібравшись у церкві, селяни дали урочисту присягу одностайно виступати проти жандармів і властей, захищати один одного. Домовились нікого не виказувати і твердо дотримуватись того, що буде одному, то хай буде і всім. За їх прикладом проти поміщиків виступили селяни навколишніх сіл Кормані, Шебутинців та інших.
Всі спроби поліції «мирними засобами» примусити селян виконувати феодальні повинності не мали успіхів. Виступи проти поміщиків посилювались і в інших селах Хотинського повіту. Тоді для «приведення неорганізованих умів до належної тиші і спокою» до Романківців прибула військова команда і вчинила екзекуцію. Та не надовго затихли селяни. Як тільки військові залишили село, вони знову перестали виконувати повинності. Поліція заарештувала 18 чоловік, виділених громадою для ведення переговорів, і під сильним конвоєм відправила їх до Хотина. Чисельна юрба романківських, шебутинських, норманських селян намагалися відбити заарештованих. Та лише через відсутність вогнепальної зброї не змогли здійснити свого наміру. 18 чоловік, ув’язнених у справі заворушення, довго чекали суду.
Придушені і розорені постоями військових команд, частими екзекуціями, уболіваючи за долю своїх ув’язнених товаришів, жителі села змушені були 4 червня 1823 року звернутись з проханням припинити судову справу. Однак тільки 3 лютого 1827 року 17 селян амністували і випустили з в’язниці.
Селянські заворушення в Романківцях та сусідніх селах вважались найбільшими у Північній Бессарабії. Характерні їх риси — тривалий, упертий характер опору селян, наявність певних елементів згуртованості і організованості. Це був спільний виступ українських і молдавських трудящих проти феодального гноблення. Серед тих, кого самодержавство ув’язнило як привідців, були українці Матвій Кушнір, Олексій Максимчук, Іван Баланюк (помер у в’язниці 27 квітня 1823 року), Данило Щербатий, Леонтій Шамбра, молдавани Семен, Іван та Григорій Урсули, Діордій Дмитрієв та інші.
У 1830—1832 рр. антифеодальна боротьба вступила у нову фазу. Селяни знову відмовилися виконувати повинності. На цей раз вони вдалися до нової тактики по відношенню урядових властей. Протягом 2-х років ухилялися від явки на суд для розгляду порушеної поміщиком судової справи.
Не полегшила селянської долі і земельна реформа 60-х років. В Романковецькій сільській Раді ще й досі зберігається уставна грамота 1868 року. В ній сказано, що з 4960 десятин 623 кв. сажнів землі, яка належала поміщику Крупенському, селянам передавалось у користування лише 1778 десятин 623 кв. сажнів. За цю землю вони мусили сплатити поміщикові 20 тис. крб. та відробити по 40 і більше днів від кожного господарства. Вказана сума з процентами мала бути сплачена протягом 6 років. Така плата за землю була непосильною для багатьох селян, і вони відмовлялися від наділу. Понад 100 сімей не змогли сплатити поміщикові наступні платежі і повернули йому близько 150 десятин землі. Така реформа ніяк не задовольняла селян, і вони знову ставали на захист своїх інтересів. Навесні 1869 року селяни Романківців та навколишніх сіл відмовились відбувати всякі повинності на користь поміщика і вимагали виділити їм повні наділи по 8,5 десятини на сім’ю. За непокору поміщикам і властям селян сікли різками, описували майно і продавали з публічних торгів.
Наслідком грабіжницької реформи було дальше обезземелення і зубожіння селян. Вже за переписом 1883—1884 рр. в Романківцях налічувалося 459 господарств (2119 жителів), у т. ч. надільних 321 і безземельних 138 (що становило 30 проц.). Частина дворів зовсім не мала худоби. Таких було серед надільних — 22, серед безземельних— 31. На початку XX століття у всьому селі налічувалось 240 голів великої рогатої худоби, 190 коней, 200 овець, що належали переважно багатіям, а поміщик Крупенський мав 218 голів великої рогатої худоби і 1200 овець.
Не кращими були справи з освітою та медичним обслуговуванням на селі. В 1883—1884 рр. з 2119 жителів знали грамоту лише 114 чоловік, з них 10 жінок. В початковій школі навчалося 30 хлопчиків та 5 дівчаток. Стан освіти залишався незмінним протягом десятків років, на передодні світової війни тут була лише одно-класна школа, хоч населення збільшилося на третину.
Трудящі були позбавлені і медичного обслуговування, на всю волость був лише один фельдшер. Тяжке економічне становище та безправ’я були причиною неодноразових селянських заворушень. У 80-х і 90-х роках XIX століття в Романківцях та в багатьох селах повіту на базарах прилюдно селяни не раз виступали з погрозами проти царя.
В буремні роки першої російської революції та за першої світової війни селяни Романківців слухали більшовиків, знайомилися з подіями в країні. Після Лютневої революції 1917 року в Романківцях виник селянський комітет. Проте до нього увійшли переважно куркульські елементи, які йшли за меншовиками й есерами і всіляко намагались зберегти старі порядки. Це викликало незадоволення у селян, про що 24 серпня 1917 року писав у своєму листі до Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету Рад солдат 2-го кулеметного полку М. Й. Гончар, який перебував тоді у відпустці в рідному селі Романківцях.
Селяни-бідняки все більш рішуче вимагали розподілу поміщицьких і церковних земель. Цю вимогу підтримували революційні солдати армії, яка розташувалася в селах Хотинського повіту. В жовтні 1917 року солдати допомагали селянам провести порубку поміщицького лісу. Та командування армії разом з есерівськими комісарами армійського комітету всіляко намагалися погасити пожежу селянських «самочинних» і «незаконних» виступів. їхні спеціальні уповноважені їздили по селах, чинили розправу над селянами, брали під захист поміщицькі маєтки, підтримували місцеві земельні комітети, в яких верховодила здебільшого заможна верхівка села. Такий комітет ще з вересня 1917 року діяв і в Романківцях. Всупереч куркульській верхівці, комітет під тиском бідноти склав проект земельної реформи, в якому виявилося прагнення повністю покінчити з поміщицьким та церковним землеволодінням і всю їх землю, майно передати селянам у повне і безплатне користування. Селяни не бажали чекати вирішення земельного питання Установчими зборами і без дозволу земельного комітету проводили експропріацію землі та іншої власності поміщиків і частково куркулів. Класова боротьба загострювалась, відбувався процес більшовизації селянських мас і солдатів 8 армії.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді на боротьбу за Радянську владу піднялося і трудове селянство Романківців. В січні 1918 року в селі встановлено Радянську владу. Відразу ж проведено перевибори місцевого волосного земельного комітету, з якого були вигнані куркульські елементи. Земельний комітет за участю контрольної комісії розподілив між селянами землі поміщика Крупенського, який втік з села.