Романківці, Сокирянський район, Чернівецька область (продовження)
В кінці лютого 1918 року Романківці окупували австро-німецькі війська. Повернувся поміщик Крупенський. Селян примусили повернути йому і куркулям землю, зібрати, звезти, обмолотити і здати врожай з земельних наділів, повернути худобу, реманент, сплатити «збитки», завдані поміщику і куркулям, виплачувати окупантам контрибуцію, нести різні повинності. Окупанти вчинили розправу над комуністами та активістами, вдавалися до масових тілесних покарань селян, провадили загальний обшук і пограбування селян. Було видано наказ, що за захоплення поміщицької землі чи врожаю застосовуватиметься смертна кара.
З розвалом Австро-Угорщини селяни повіту на короткий час відновили Радянську владу. Романківчани знов відібрали у поміщика Крупенського 2 тис. пудів пшениці. Та вже в листопаді 1918 року до села вдерлися румунські війська. Для придушення опору селян загарбники кинули 25-й піхотний полк. Маючи військову перевагу, румуни жорстоко розправилися з повстанцями. З 35 заарештованих селян 18 розстріляли 10 січня 1919 року. Серед них — Г. С. Дзіняка, В. Г. Кузему, Ф. С. Кушніра, С. Д. Майбороду, Д. О. Руснака, С. Ф. Шамбру, В. Ф. Яшана та інших. Тоді ж окупанти розстріляли в Романківцях близько 100 повстанців з сусідніх сіл.
Яскравим виявом боротьби трудящих проти румунських окупантів стало Хотинське повстання, в якому взяли участь і селяни Романківців. На короткий час мешканці села знов узяли владу в свої руки. Багатії і поміщики втекли разом з румунами. Та сили були нерівні. Повстання потерпіло поразку. Найбільш активні учасники його Іван Добуляк, Феодосій Крияк, Теодор Подоряку, Теодор Яшан, були розстріляні наприкінці січня 1919 року. Частина повстанців романківчан — Микола Щербатий, Іван Гончар, Василь Крайчак, Дмитро Руснак, Василь Щербатий встигли перейти за Дністер.
Хоч повстання потопили окупанти в крові, але ворогові не вдалося поставити трудящих на коліна, зламати їх волю до боротьби за соціальне і національне визволення. Партизани ще не раз завдавали ударів окупантам. 21 жовтня 1921 року в районі залізничної станції Романківці відбувся жорстокий бій між загоном партизанів і румунськими окупаційними підрозділами піхоти і кавалерії. Повстанці зруйнували залізничну колію, обстріляли поїзд і висадили в повітря паровоз.
Разом з румунськими військами до Романківців повернувся поміщик Крупенський. Окупанти повернули йому 3000 га орної землі, 150 га лісу.
«Аграрна реформа», проведена румунським урядом у 1920-х роках, не підірвала поміщицького і куркульського землеволодіння. Поміщик і куркулі застосовували на обробітку полів трактори і сільськогосподарські машини, розводили продуктивну худобу. Селяни ж обробляли мізерні ділянки своєї чи орендованої землі примітивними знаряддями. Одна сівалка припадала на 150 господарств, а кінний плуг — на 213. Непосильним тягарем на селянина лягали податки і борги. Усе це різко погіршувало його матеріальне становище.
Крім того, румунські окупанти здійснювали румунізацію всього населення, незважаючи на його рішучі протести. В Романківцях діяла одна невелика початкова школа. Навчання проводилося румунською мовою, хоч румунського населення тут було дуже мало, а українці складали більшість. Вчитися могли тільки діти місцевих багатіїв і приїжджих румунських чиновників. Не було в селі ні клубу, ні бібліотеки. Зате діяли церква, окружний сільський суд, примарія, податковий і жандармський пости, корчма.
Поганим було і медичне обслуговування трудящих. В разі необхідності хворий мусив звертатися до приватного лікаря, за що мав платити великі гроші. А якщо хворий потрапляв до земської лікарні, то за кожний день перебування там мав сплачувати по 6 лей.
У таких тяжких умовах проводила значну пропагандистську і агітаційну роботу в масах підпільна комуністична організація, яка виникла на початку 1930 року. Керівником її до 1932 року був романковецький бідняк Іван Щербатий. Підпільники мали зв’язок з Сокирянським районним комітетом КПР. Активними підпільниками тих років були Трофан Гончар, Андрій Гускевич, Яків Чайковський, які через своїх родичів, що жили на території Радянської України, одержували політичну літературу і розповсюджували її серед жителів Романківців. В 1933 році жандармам вдалось розкрити підпілля і провести ряд арештів. Та цим вони не спинили трудящих. З 1930 до 1940 року до комуністичного підпілля Романківців увійшло кілька десятків патріотів. Вони збирали кошти на допомогу політичним в’язням, розповсюджували серед населення революційну літературу, видавали листівки, в яких закликали трудящих до боротьби, виготовляли детекторні радіоприймачі, слухали радянські передачі і знайомили з ними селян, в Шебутинському лісі проводили таємні збори.
Боротьба трудового селянства проти румуно-боярського гніту, за возз’єднання з Радянською Україною, не припинялася аж до 28 червня 1940 року.
З великою радістю трудящі Романківців зустріли своїх визволителів-братів.
На початку липня 1940 року в Романківцях почала діяти сільська Рада
депутатів трудящих, яку очолив комуніст І. В. Марченко. Скоро після цього відбулися загальні збори жителів з приводу розподілу поміщицької і церковної землі та майна серед трудящих. Одержавши землю, селяни почали готуватися до організації сільськогосподарської артілі. Для ознайомлення з колективними господарствами у вересні 1940 року в складі делегації молодої Чернівецької області у колгоспах Дніпропетровщини побував романківчанин С. О. Гандзій. Повернувшись до рідного села, він розповідав про незабутнє враження від колгоспів. Порадившись, селяни вирішили раз і назавящи покінчити з нестатками і об’єднатися в колгосп. 31 січня 1941 року почав діяти колгосп, названий ім. С. К. Тимошенка, Маршала Радянського Союзу. Головою правління обрали бідняка С. О. Гандзія. Артіль швидко зростала. Молодому господарству Радянська влада подавала всебічну підтримку й допомогу.
Ще наприкінці 1940 року в Романківцях почала роботу МТС. У першу колгоспну весну на ланах артілі вже працювало п’ять тракторів.
Справою соціалістичної перебудови села керувала сільська територіальна первинна партійна організація, яка була створена 27 листопада 1940 року, першим її секретарем був Ф. В. Терехов. З січня 1941 року в Романківцях почала діяльність і комсомольська організація, яку очолював учитель Васильєв. У квітні в ній вже налічувалось 18 комсомольців.
Профспілкова організація об’єднувала 24 члени.
На кінець 1940 року в Романківцях проживало 5644 чоловіка, з них понад 4600 становили українці.
Трудящі села активно включилися до політичного і громадського життя. 12 січня 1941 року населення вперше брало участь у виборах до Верховних Рад СРСР і УРСР. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних одностайно проголосували всі виборці.
Соціалістичні перетворення на селі відбувались в умовах гострої класової боротьби. Різні ворожі елементи — куркулі, служителі церкви, націоналісти протидіяли колективізації сільського господарства.
Організаційно-господарському зміцненню колгоспу значну увагу приділяв Сокирянський райком партії. 24 травня 1941 року на засіданні бюро було розглянуто питання про становище в колгоспі ім. С. К. Тимошенка і вжито заходів до усунення помилок.
Переборюючи труднощі, молодий колгосп міцнів і зростав. Держава допомогла йому насінням, МТС — своєчасно і високоякісно провести весняно-польові роботи.
Багато було зроблено і в культурному будівництві на селі. З вересня 1940 року почала роботу неповна середня школа. Всі діти шкільного віку пішли до школи, в якій навчання велося рідною українською мовою. Розпочато було роботу по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Перші вчителі О. П. Артеменко, Н. П. Бевз та інші вели значну громадську роботу. При сільському клубі розгорнули роботу гуртки художньої самодіяльності, агрономічний та інші. Почала діяти лікарня на 35 ліжок та пологове відділення.
Селяни жадібно потяглися до книги, до газети. В 1941 році мешканці села передплатили понад 2 тис. примірників газет і журналів.
Соціалістичній перебудові села дуже зашкодив злодійський напад на Країну Рад фашистської Німеччини і її сателітів, зокрема королівської Румунії, війська якої 13 липня окупували Романківці.
Почалися чорні дні неволі. Німецько-румунські загарбники відібрали у селян, землю і повернули її колишньому поміщикові. Окупанти пограбували майно радянських громадян та колгоспу ім. С. К. Тимошенка. З Романковецької МТС вони вивезли до Румунії все майно — машини, запчастини тощо. З села забрали у фашистське рабство 126 чоловік, багатьох засудили і відправили в табори та до в’язниці за співчуття Радянській владі. Окупанти заподіяли збитків установам, організаціям і громадянам села більш як на 3 млн. 570 тис. карбованців.
Та фашистський терор не зламав волі населення до боротьби з ворогом. Один з організаторів антифашистської боротьби в Сокирянському районі В. І. Маковей вів розвідувальну роботу на станції Романківці та в інших місцях, збирав і передавав цінні відомості про розташування й пересування німецько-румунських військ і інші агентурні дані. Патріоти розповсюджували зведення Радянського інформбюро, листівки. Один з учасників цієї групи П. Я. Чайковський нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
В ніч на 13 січня 1944 року поблизу Романківців висадилась на парашутах партизанська група із загону ім. Чапаева № 2. Фашисти помітили партизанів. Три дні продовжувався запеклий бій, в якому загинула радистка Віра Бірюкова, родом з Березників Пермської області. Романківчани свято зберігають пам’ять про відважну партизанку.
На фронтах Великої Вітчизняної війни проти гітлерівських загарбників билися понад 530 чоловік, з них 308 загинули смертю хоробрих. їх подвиг увіковічений пам’ятником-монументом, встановленим у центрі села. Понад 250 жителів села нагороджено бойовими орденами і медалями. Багато з них брали участь в боях за Прагу, Будапешт, Кенінгсберг і Берлін, а також у війні з Японією.
25 березня 1944 року Романківці були визволені від окупантів. Одразу відновила^ роботу сільська Рада, головою якої став М. Д. Гангала. Селяни взялися за відбудову села, за ліквідацію тяжких наслідків окупації. Вони організовано провели весняну сівбу. У польових роботах велику допомогу подавала новостворена Романковецька МТС. Водночас селяни всебічно допомагали Червоній Армії, у фонд якої до 15 липня 1944 року вони заготовили 200 тонн хліба та зібрали грішми на військову позику 65 тис. карбованців.