Сокиряни, Сокирянський район, Чернівецька область (продовження)
Серед засуджених були М. І. Зверев, К. Є. Макаров, Панькевич, М. Ф. Кулій та багато інших.
Частина повстанців перейшла на лівий берег Дністра і влилася в ряди 45-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії, до складу якої входила кавалерійська бригада Г. І. Котовського. Серед них були сокирянці — І. Г. Багрій, М. Н. Викула, В. Гладкий, В. А. Маковійчук, М. А. Савчук, Б. П. Серебрянський, М. П. Скутельник, М. П. Харабара, В. Г. Штеплюк. За хоробрість у боях проти білогвардійців та інтервентів багато з них були відзначені радянським урядом. М. П. Скутельника — командира ескадрону бригади Г. І. Котовського — за героїзм, виявлений на фронтах громадянської війни, нагороджено двома орденами Червоного Прапора.
Налякані повстанням, румунські окупанти встановили ще жорстокіший режим. Населенню заборонялось виходити з будинків після 8-ї години вечора, збиратися групами більш ніж по 3—4 чоловіка і було наказано здати навіть мисливські рушниці. За невиконання цього наказу з винних стягався штраф у розмірі 3000 лей, вони підлягали арешту на 3 місяці, а у разі збройного опору — розстріл без дізнання і арешту. То були роки масових арештів і нечуваних насильств. Однак боротьба трудящих проти окупантів не припинялась. 27 вересня 1922 року партизанський загін Л. Кожухаря (30 чоловік) напав на жандармський пост, забрав зброю і обмундирування.
Панування румунських бояр спричинило до цілковитого занепаду господарства селян. Більшість земельних угідь належала поміщикам та куркулям. Крім землі, багатії мали промислові підприємства, займалися спекуляційною торгівлею. Сільське господарство і дрібновласницька промисловість по суті перебували в стані деградації. Це привело до постійного безробіття.
Румунські окупанти все робили для того, щоб тримати народ у темряві і неуцтві, намагалися румунізувати його. Українська та російська мови заборонялися. На дверях установ висіли таблиці: «Розмовляти тільки по-румунськи». Школи були румунізовані.
Трудящі Секурян не мирилися з таким становищем і на протязі усіх років окупації виступали проти соціального і національного гніту, проти сваволі румунських бояр. Особливо великий вплив на селян і робітників мали члени комуністичної організації, створеної в Секурянах у 1929 році. Тоді до неї входили П. Білоус, А. Волох, А. Горін, С. Грушецький, І. Кормуш, Ф. Мурлік, А. Федорець, І. Шитиков та інші. Секурянська організація мала свої осередки і в сусідніх селах.
Підпільники вели широку політичну роботу серед населення, розповсюджували комуністичну літературу, зокрема працю В. І. Леніна «Держава і революція». Комуністи стали ініціаторами створення ряду масових організацій — Міжнародної організації допомоги борцям революції, молодіжної організації «Школарул рошу» (Червоний школяр), які виникли влітку 1932 року. Більшість членів цих організацій співчували комуністам. Через них комуністи розповсюджували серед населення свою літературу, організовували збір коштів для допомоги репресованим товаришам та на потреби партійної організації.
Позитивне значення для підвищення політичної свідомості трудящих мали сходки селян та нелегальні повітові партійні конференції, які неодноразово проводились у Секурянах в 1935—1936 роках.
З посиленням фашизації Румунії першочерговим питанням для комуністів стало створення єдиного народного фронту. На засіданні в липні 1936 року комуністи Секурян обговорили питання: про становище в Іспанії, про народний фронт у Франції, про відрядження своєї делегації до Хотина для встановлення контакту з партією націонал-цараністів з метою створення народного фронту. В цей же період (1935— 1936 рр.) активізує свою діяльність організація «Школарул рошу». На її зборах і засіданнях активну участь брали і представники Секурянської комуністичної організації. Під впливом комуністів та комсомольців трударі Секурян щорічно, починаючи з 1925 року, відзначали ленінські дні з 15 по 25 січня, відомі в історії революційного руху Буковини як «Декада трьох Л» (Ленін, Лібкнехт, Люксембург). Широко було організовано вивчення біографії В. І. Леніна та його творів. З 1937 року ленінські дні проходили під знаком боротьби проти фашизму та проти підготовки нової війни, за створення єдиного антифашистського фронту. В цей же час проводився збір коштів у фонд допомоги політичним в’язням та Іспанії, що боролася проти фашизму.
У важких умовах доводилось працювати комуністам. Румунські окупаційні власті завдали тяжких втрат Секурянській комуністичній організації в 1929, 1931, 1933 роках. В 1931 році 24 підпільники були засуджені до різних строків тюремного ув’язнення. Одного з керівників повітової організації І. Кукурудзу окупанти засудили до 10 років ув’язнення.
У червні 1940 року комуністи Секурян створили штаб і бойові дружини. І коли 28 червня радянські війська форсували Дністер, дружини захопили телеграфну станцію, взяли під охорону підприємства, роззброювали румунських солдатів та поліцаїв. В той же день Секуряни були визволені з-під гніту румунських окупантів.
Хлібом-сіллю зустрічали трудящі своїх визволителів. Червона Армія принесла нове життя в село. Визволення викликало у трудящих радість, політичне і моральне піднесення, високу активність.
На час визволення Секурян більшість мешканців займалася сільським господарством. З 1005 селянських господарств за наявністю землі поділялись так: до 1 га мали 404 господарства, до 3 га — 60S—до 5 га — 68 і понад 10 га — 25 господарств. Таким чином, бідняцькі господарства становили 90 процентів. Друга половина населення була зайнята на дрібних підприємствах, у торгівлі і ремісництві.
Після вигнання румунських окупантів Секуряни стали центром однойменної волості у складі Хотинського повіту, а 11 листопада 1940 року — центром району.
В перші ж дні після визволення Секурян почали діяти органи Радянської влади. Вже на початку липня приступили до роботи виконкоми секурянських волосної та сільської Рад. Волосний комітет партії очолили О. X. Хмурець, Д. І. Схабицький, І. Квашенко.
Почалася докорінна перебудова життя. Всі заходи, які проводилися новоствореними партійними та радянськими органами, здійснювались при повній підтримці трудящих.
Конфіскація і поділ поміщицьких земель та майна відбувалися в умовах гострої класової боротьби. В окремих випадках частина поміщицьких земель потрапила не тим, кому належало. Та незабаром ці помилки були виправлені, і земля була поділена між безземельними та малоземельними селянами. Було зміцнено і керівництво Секурянської сільради, головою якої став селянин-бідняк Г. І. Микитюк. Разом з тим у Секурянах були націоналізовані пивзавод, електростанція, лісосклади, мануфактурна крамниця, винний склад, аптека та інші підприємства. Націоналізовані підприємства і торговельні установи поклали початок створенню в Секурянах соціалістичного сектору в промисловості і торгівлі. Вже у 1940 році відновили роботу пивзавод, вальцьовий млин, 2 механічні заводи по виробленню олії з соняшнику тощо. В економічному зміцненні бідняцьких та середняцьких господарств важливу роль відіграла МТС, утворена в Секурянах у 1941 році.
Партійна організація, радянські органи влади проводили серед населення роз’яснювальну роботу про перевагу колективного господарювання. В колгоспи Київської, Харківської та інших областей України виїхали групи селян для ознайомлення з колгоспним життям. Цього ж року в Секурянах виникли супряжні групи і земельні комітети, які були першим кроком на шляху до створення колективних господарств.
Значна робота проводилась органами Радянської влади по налагодженню медичного обслуговування населення. Було розширено міську лікарню до 85 ліжок, пологовий будинок до 25 ліжок, налагоджено роботу поліклініки, укомплектовано їх медичним персоналом тощо.
Серйозних заходів було вжито і на культурному фронті. Почали діяти середня і 3 початкові школи з рідною мовою навчання, бібліотеки, хати-читальні, Будинок культури.
У мобілізації трудящих на будівництво нового життя головну роль відігравали комуністи, яких на початок 1941 року в Секурянах налічувалося 64. Діяло 7 первинних партійних організацій. На цей же час тут було вже 5 первинних комсомольських організацій. На підприємствах і в установах почали діяти профспілки.
Жителі Секурян активно включилися в громадське і політичне життя. 12 січня 1941 року, в день виборів до Верховних Рад СРСР і УРСР, абсолютна більшість секурянців віддала свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Та фашистська навала перервала будівництво нового життя. 7 липня 1941 року німецькі орди і румунські війська окупували Секуряни. Слідом за військами окупантів повернулись поміщики та капіталісти, які знову загарбали кращі землі, промислові підприємства. Всі народні здобутки перших років Радянської влади були знищені. Знову наступила чорна хмара реакції. В небагатьох уцілілих школах учням забороняли говорити рідною мовою, до них застосовували тілесні кари. Більшість шкіл були зруйновані або перетворені на конюшні; клуби, бібліотеки знищені. Вчителів позбавили громадянства. Румунські окупанти демонстративно спалювали на вулицях книги, підручники, шкільне приладдя. Спалювали окремі будинки та цілі квартали. Секуряни були зруйновані на 70 проц. Арешти і розстріли проводились безперервно.
За роки окупації з Секурян було вивезено в концтабори і на каторгу до Німеччини та Румунії 5700 чоловік, з яких 4800 загинули. В табори смерті зганяли не лише дорослих, а й дітей. Про тяжкі часи неволі згадує Д. Ланда: «Разом з багатьма громадянами я була відправлена в концтабір, де гоніння, голод, холод, смерть весь час оточували нас. Мені було лише 12 років, але разом з дорослими нас, дітей, змушували ремонтувати шосейні дороги, носити дрова, возити на ручних тачках каміння і пісок. За невиконання роботи нас чекала смерть».
Масові розстріли громадян почалися вже з кінця липня 1941 року, коли в Секурянах окупанти створили концентраційний табір, куди зігнали з різних районів Чернівецької області понад 20 тис. чоловік. Багатьох з них румунські каральні загони розстріляли. У розкритих в 1945 році 4 великих ямах було виявлено майже 2 тис. знівечених трупів. Експертиза встановила, що багато людей, дорослих і дітей були кинуті до ям і закопані живими. В листопаді 1941 року табір цей було розформовано, а ув’язнених переведено в Могилів-Подільський табір.
Тортури не могли зламати волелюбного духу народу. Вже в перші дні окупації в районі Секурян почав діяти партизанський загін П. Басова. На початку 1943 року в Секурянах виникла підпільна патріотична група, до складу якої входили Гладкий, Горлей, Колдорару, А. Я. Мілевич, Олійник, Руснак, Стелицький, С. Токмак. Підпільники вели антифашистську пропаганду, мали зв’язки з підпільниками інших сіл. Після провалу всі члени групи були репресовані і передані до військово-польового суду.
У дні грізної війни з фашизмом секурянці мужньо боролися за свободу і незалежність інших країн. Серед них була і Е. С. Коган, нині вчителька іноземної мови в Чернівецькій 26-й середній школі. Вона брала участь у партизанському русі Франції і Бельгії. Про «маленьку Марі» згадує секретар ЦК Бельгійської комуністичної партії Жак Блюм.
Йшов 1944 рік. Боротьба проти окупантів посилювалась. Дорого заплатили фашисти за життя командира групи парашутистів І. К. Примака, комсомолок-радисток В. О. Бірюкової ‘з селища Орла Пермської області, Зої Задорової та інших героїв-партизан, які в складі партизанської групи діяли в районі Секурян. Сокурянці свято бережуть пам’ять про героїв-визволителів, похованих у центрі міста.