Вашківці, Сокирянський район, Чернівецька область
Вашківці — село, центр сільської Ради. Розташовані за 7 км від шосе та залізничної станції Вашківці і за 38 км від Сокирян.
Населення — 3786 чоловік. Вашковецькій сільраді підпорядковані села Нова Слобода, Струмок, Шишківці.
В письмових джерелах вперше Вашківці згадуються 22 серпня 1651 року. Тоді вже було дано повний опис села. Назва його походить від імені Васко (розмовне — Вашко). Перші поселенці були вихідцями з сусідніх сіл Кормані, Молдови та інших, яких привіз сюди поміщик. Та скоро значна частина селян повтікала. В умовах феодального свавілля Вашківці майже не зростали. Через 120 років тут налічувалося всього 37 дворів.
Перші дані про юридичний стан і заняття жителів села стосуються періоду приєднання Бессарабії до Росії. На цей час Вашківці належали поміщикові Казиміру. Після його смерті, скориставшись малоліттям його безпосередніх спадкоємців, свої права на володіння Вашківцями заявили поміщики Балші. Наслідком тривалого судового процесу був поділ вашковецьких земель у травні 1868 року між Балшем і нащадками Казиміра.
Вашковецькі селяни на той час належали до категорії царан, становище їх мало чим відрізнялося від кріпаків. Взаємовідносини між поміщиком і царанами регулювались певними традиційно установленими нормами («як це здавна було… в тому цинуті»), тобто залежало від розсуду феодала.
В 1810 році молдавський диван видав «Пункти» спеціально для’ Хотинського повіту, куди на той час входили і Вашківці, які узагальнювали і регулювали договірні відносини між поміщиками і селянами. Згідно з «Пунктами», поміщик повинен був «кожному хазяїну дати достатній простір землі орати і сіяти… і цілину, скільки будуть мати потребу…»1, виділити сінокісних угідь 3—8 фальч залежно від наявності худоби. Більшість повинностей (т. зв. панські дні) селяни мали виплачувати грішми і, крім того, ще давати по 10 левів щорічно. Гроші збиралися також за овець, за колоди бджіл. Натуральні повинності визначались як десятина від усіх посівів, по відру бринзи від кожних ста овець, мітка пряжі тощо.
Визначались повинності і відробіткової ренти: оранка, косіння, збирання хліба, возіння дров тощо. Загалом царанин мав відробити 12 урочних днів. На практиці ж кожний урочний день мав такий обсяг роботи, що селянин міг його виконати не менше ніж за 3—4 дні. За часів поневолення Бессарабії турками селяни повинні були сплачувати ще й їм 16 різних податків.
Найпоширенішою формою протесту були скарги до урядових органів на утиски і сваволю поміщиків та посесорів. У 1823 році під час подорожі Олександра І через Хотинський повіт жителі Вашківців і сусідніх сіл подали йому скаргу на поміщиків. Селяни вказували на те, що у них відбирають землі, сінокоси, скаржились і на обтяження надмірним постоєм. Не зважаючи на «высочайшую волю», скарга розглядалась у різних судових інстанціях до вересня 1829 року і зрештою під тиском місцевих властей і поміщика була покладена «під сукно».
Реформа 60-х років призвела до ще більшого і швидшого обезземелення селянства. Наділи, одержані селянами Вашківців і всього повіту, були найнижчі у Бессарабії, а ціни і повинності за них — найвищі.
Після проведення реформи у 1877 році поміщику Казиміру у Вашківцях належало 2073 десятини орної землі і 518 десятин лісу, в той час як у користуванні 350 селянських дворів лишилось всього 1914 десятин орної землі, а лісу не було зовсім.
Це викликало обурення селян. Одним з центрів селянських заворушень у Хотинському повіті стали Вашківці. В травні 1870 року селяни спільно з жителями сусідніх сіл відмовились виконувати різні повинності, вимагали надання їм наділів у необхідних розмірах і негайного переведення з відробіткової повинності на грошову, висловлювали невдоволення тим, що поміщики виділяли їм наділи значно менших розмірів, ніж передбачалось «Положенням». Не підкорились селяни і вимозі генерал-губернатора виконувати розпорядження поміщика і місцевих властей.
Для придушення заворушень у Вашківці прибув батальйон солдатів. Проте і тоді селяни заявили, що вони «нікого слухати не хочуть і відбувати відрядну повинність не будуть». Селяни Вашківців і Селища й далі чинили опір військам. Хотинський повітовий справник повідомляв, що ці села — гніздо заворушень, на які звертають увагу й інші навколишні села. Бессарабський губернатор вказував, що за прикладом сіл Вашківців і Селища в інших селах селяни також залишили роботу не лише на поміщицьких, але й на своїх полях. Збільшивши кількість військ, царський уряд приборкав заворушення вашківчан.
Розвиток капіталістичних відносин сприяв посиленому розшаруванню села, виділенню з середовища селян бідноти і куркульства. В 1883—1884 рр. у Вашківцях з 352 селянських господарств — 114 (32 проц.) залишились безземельними, майже половина не мала власної рогатої худоби.
Часто селяни змушені були орендувати землю у поміщиків. За кожну десятину землі доводилося сплачувати надто високу ціну — по 30 карбованців. Та не завжди селянин міг одержати в оренду землю і по такій ціні. Поміщики намагалися самі обробляти землю, пристосовуючи своє господарство до капіталістичного ринку. Вашковецький поміщик не давав селянам землю в оренду. На кращих її ділянках почав вирощувати цукрові буряки.
В цей час певної перебудови зазнавало і селянське господарство. Значна частина селян почала вирощувати технічні культури, займатися візництвом.
Тяжке економічне становище селян, яке поєднувалось з політичним безправ’ям, примушувало людей кидати свої оселі і йти з рідної землі шукати кращої долі на чужині. На початку XX століття 10 родин з Вашківців кинули свої хати і пішли на заробітки.
Темним і забитим було населення Вашківців за часів царизму. У 1883—1884 рр. із 1780 мешканців лише 30 чоловік вміли читати і писати. Серед жінок не було жодної письменної. В церковнопарафіяльній школі навчалося 18 хлопчиків і жодної дівчинки. У 90-х роках XIX століття у Вашківцях було відкрито змішану початкову школу. Тоді ж почали діяти і т. зв. сільська лікарня, в якій працював лише один фельдшер. Ніяких корінних змін у розвитку освіти та медичному обслуговуванні населення не відбулось і на початку XX століття.
В роки першої світової війни у Вашківцях розміщались найближчі тилові російські військові частини. В 1916 році село опинилось у фронтовій смузі. Тут розмістилися частини 17-го, а потім 18-го корпусів 8-ї армії Південно-Західного фронту. Війна призвела до дальшого погіршення становища селян.
З поваленням самодержавства в Росії у Вашківцях розгорнулася боротьба селян за ліквідацію поміщицького землеволодіння. Почалися розгроми поміщицьких маєтків та куркульських садиб, «викурювання» поміщиків та куркулів із села. У вересні 1917 року голова Хотинського сільськогосподарського товариства скаржився Корейському, що в селах повіту селяни насильно виганяють з економії службовців, захоплюють землі, перешкоджають засівати поля, зростає анархія. Опір селян поміщикам та властям часто перетворювався на збройні сутички. У поміщицькій економії власті Тимчасового уряду організували склад хліба та фуражу, який охороняли військові. Але за допомогою російських революційно настроєних солдатів селяни розгромили маєток, розібрали з складу 1500 пудів жита, 1250 пудів пшениці, вивезли кукурудзу тощо. Водночас селяни відбирали землі і у куркулів, а їх самих виганяли з села.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції ще міцнішою стає дружба революційних солдатів 8-ї армії з селянами. На початку листопада у Вашківцях відбувся з’їзд представників полкових комітетів 18-го армійського корпусу, який прийняв рішення про передачу всіх поміщицьких продовольчих запасів і худоби земельним селянським комітетам. На з’їзді були накреслені заходи щодо повної реквізиції продовольчих запасів в економіях.
В січні 1918 року у Вашківцях було встановлено владу Рад. Однак на перешкоді утвердження Радянської влади в селі стали австро-німецькі загарбники, які наприкінці лютого 1918 року окупували Вашківці. Селянам було наказано повернути поміщикам і куркулям землю, худобу і реманент, які вони одержали від Радянської влади, сплатити «збитки», завдані поміщикам і куркулям. З цього приводу було складено спеціальну «угоду», за якою селян зобов’язували «зжати, звезти, заскирдувати одну третину врожаю як ярих, так і озимих хлібів і впорати протягом п’яти днів подвійну кількість землі в порівнянні з тим, що кожним було захоплено».
Про здирства окупантів свідчить скарга мешканців Вашківців до Хотинської повітової управи від 27 червня 1918 року. В ній зазначалося, що австро-німецькі власті утискують, силують, б’ють, грабують селян, забирають вози та інший господарський реманент, примушують збирати ріпак на своїх харчах майже за безцінь, виганяють людей на роботу і ввечері, голодних і роздягнених, не пускають додому, а примушують ночувати на полі. Наклали на село контрибуції 10 тис. карбованців і звеліли сплатити її за 24 години. Але оскільки за вказаний строк грошей ніхто не дав, то австро-угорські власті дали ще три години строку. Окупанти загрожували, якщо гроші не будуть внесені, то вони стягнуть примусово з громади ще більшу суму.
Та навіть в умовах кривавого терору вашківчани відмовлялися повернути поміщикам землю і засівали її самі.
У листопаді 1918 року на зміну австро-німецьким окупантам прийшли румунські. Знову в повній мірі відновився поміщицький гніт. У 1919 році поміщики зосередили в своїх руках 4270 десятин землі, з них орної 3203 десятини, решта — ліс. В той же час 3055 селян мали всього 1886 десятин землі. Зростаюча боротьба селян проти поміщиків примусила румунський уряд провести куцу аграрну реформу. У 1919 році спеціальна комісія прийняла рішення про залишення кожному з 5 вашковецьких поміщиків по 100 десятин землі. Аграрна реформа не ліквідувала поміщицьке землеволодіння, не привела до скільки-небудь відчутного поліпшення становища селян. Поміщики при потуранні румунських властей не виконували рішень комісії. Поміщик В. Казимір замість виділених йому 100 га засіяв травами 173 га та озимими 68 га. Більше ніж належало залишили собі землі також поміщики Н. Крупко та інші.
Трудящі Вашківців ніколи не припиняли боротьби проти румунських окупантів. На початку 20-х років у селі виникла революційна організація, ядром якої стала сім’я Главацьких — батько Іван Олексійович і його сини Петро та Олексій. До її складу входили І. Г. Добровольський, Г. А. Добровольський, О. Й. Косінський та інші. Брати Главацькі, не бажаючи служити в румунській армії, в 1921 році втекли. Разом з своїми однодумцями вони зібрали багато зброї, маючи намір підняти повстання. Підпільники розповсюджували антирумунські листівки, радянські газети, проводили нелегальні збори і закликали селян до боротьби. Румунські жандарми вислідили підпільників, оточили хату Главацьких, маючи намір вчинити арешти. Однак братам Петру і Олексію вдалося втекти і перебратись через Дністер на радянську територію. Петро Главацький став радянським розвідником, служив у Червоній Армії. У 1925 році його братові Олексію вдалося таємно перевезти до Радянського Союзу свою сім’ю. Жандарми, схопивши батька Главацьких, піддали його жорстоким тортурам у хотинській в’язниці. Та ніякі репресії не залякали мешканців села. Підпільники розповсюджували листівки та іншу політичну літературу, закликали трудящих відзначати революційні міжнародні свята, день пам’яті В. І. Леніна, річницю Великого Жовтня. Революційне підпілля особливо активно почало діяти в 30-х роках.
28 червня 1940 року жителі села хлібом-сіллю зустрічали своїх визволителів — воїнів Червоної Армії. Після визволення Вашківці спочатку були підпорядковані Бричанській волості Хотинського повіту, а пізніше — Сокирянському районові Чернівецької області. У Вашківцях розгорнула роботу сільська Рада депутатів трудящих. Головою Ради жителі обрали колишнього селянина-бідняка І. Г. Добровольського, секретарем І. Миронюка. В життя почали впроваджуватися радянські закони.
З встановленням Радянської влади вся земля як державна власність перейшла у користування селян. До визволення в селі було понад 30 господарств безземельних. Новостворена Рада взяла під охорону посіви, худобу, сільськогосподарський реманент, відібрані у поміщиків і куркулів. Згодом все це було передано селянам-біднякам. Малоземельним і безземельним селянам було роздано 531 га поміщицької землі.
Сталися зміни і в культурному житті та добробуті селян. У селі розпочала роботу семирічна школа з рідною мовою навчання, клуб, бібліотека, лікарня з безплатним медичним обслуговуванням.
Значно зросла політична активність мешканців. Незважаючи на провокаційні випади куркулів, сектантів 12 січня. 1941 року на виборах до Верховних Рад СРСР та УРСР абсолютна більшість населення віддала свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Та недовго мирно трудилися хлібороби села. Почалася Велика Вітчизняна війна. Довелося змінити мирні професії хліборобів на військові. Близько 350 жителів билися проти загарбників на фронтах війни. 7 липня 1941 року німецько-румунські окупанти вдерлися до Вашківців. Разом з окупантами в село прибула поміщиця Вержбицька, яка наказала повернути їй все добро і землю, що дала біднякам Радянська влада. Фашисти встановили суворий режим. За співчуття Радянській владі в липні 1941 року румуни розстріляли 11 чоловік, серед них 2 комсомольців. Окупанти пограбували у селян 400 коней, 100 корів, 150 свиней і іншу худобу та сільськогосподарський реманент. На мешканців села наклали великі грошові штрафи. Вчителя Д. М. Снігура оштрафували на 500 лей і ув’язнили, а разом з ним і ще 11 активістів села.