Стародавні Чернівці
Чернівці — місто обласного підпорядкування, центр Чернівецької області, один з великих промислових і культурних центрів Радянської України. Вузол залізничних, автомобільних шляхів та авіаліній. Розташовані на обох берегах ріки Прут, поблизу Карпатських гір. Відстань від Чернівців до Києва — 600 км. Територія сучасного міста 9940 га. Населення — 177,5 тис. чоловік. Адміністративно поділяється на три райони: Ленінський, Першотравневий і Садгірський.
Територія, на якій розміщені Чернівці, була заселена вже в добу пізнього палеоліту (40—13 тис. років тому). Про це свідчать стоянки мисливців на мамонта, виявлені на околицях міста — Садгорі (урочище Козацька Гора) та Червоному.
В передмістях Чернівців — Горечі, Рогатці, Рогізній, Червоному та на Сторожинецькій вулиці виявлено поселення трипільської культури (IV—III тисячоліття до н. е.). У Червоному (урочище Могила) розкопано ще поховання доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). В добу раннього заліза (І тисячоліття до н. е.) існували поселення на Горечі, Каличанці і Рогізній та городища на Винній горі (вулиця Декабристів) і на Новій Жучці (урочище Шанці).
З давніх-давен на території міста жили слов’янські племена. Рештки ранньо-слов’янських поселень рубежу нашої ери виявлені в Рогізній і Горечі. Ранньо-слов’янські пам’ятки II—V століть н. е. (черняхівська культура) знайдено на обох берегах річки Клокучки (передмістя Червоне), на правому березі річки Рудої (Руська вулиця) та на Рогатці. Про те, що тут жили слов’яни і в період Київської Русі, свідчать поселення IX—XI століть у Горечі, Садгорі і на горі Цецино.
За народними переказами Чернівці засновано в долині лівого берега ріки Прут. Там збереглися і руїни давнього міста, вивчення яких показало, що Чернівці почали свій розвиток з древньоруської фортеці, збудованої галицькими князями в II половині XII століття. Рештки цієї фортеці — земляний вал і рови — знаходяться в північно-західній околиці міста — Ленківцях.
Стародавні Чернівці (XII—XIII століття) складалися з трьох частин: дерев’яно-земляної фортеці, в якій жила військово-торговельна знать, укріпленого посаду, де зосереджувалась основна маса міського населення, і неукріплених селищ (Ленківці, Совиця), що примикали до міста.
Міську цитадель оточував високий земляний вал, поверх якого йшла, захищена дерев’яною стіною, бойова площадка. Остання використовувалась для спостереження та обстрілу ворога під час оборони. Навколо оборонного валу проходив рів завширшки 14 м, наповнений водою. У внутрішньому дворі фортеці розкопано рештки жител воїнів і феодальної знаті. У цих житлах знайдено залізні стріли, шпори, глиняний посуд місцевого виробництва за зразками східного походження, жіночі прикраси (намисто, браслети, підвіски), зроблені з скла, срібла, бронзи і янтарю, інструменти для письма, численні побутові та інші речі XII—XIII століть.
На території посаду, площею понад 30 га, виявлено рештки залізоробного й гончарного ремесла, розкопано останки дерев’яних будинків, знайдено інструменти ковалів і теслярів.
Є припущення, що назва «Чернівці» походить від старослов’янського слова «черн», тобто «чорного города» (Чорнограда). Це, очевидно, пов’язано з тим, що оборонні стіни були споруджені із землі та дубового дерева і мали чорний вигляд.
Чернівецька фортеця перестала існувати в середині XIII століття. Деякі дослідники твердять, що вона була спалена в 1259 році, коли татарський воєвода Бурундай зажадав від князя Данила Романовича зруйнувати всі фортеці Галицької Русі. Після цього місто поступово спустіло.
Мешканці зруйнованого міста в долині Пруту заснували нове місто — на протилежному правому березі ріки. Це підтверджується археологічними дослідженнями. На високому правому березі Пруту, де зараз розташована Волгоградська вулиця, виявлено рештки поселення XIV—XV століть. Вперше назва міста згадується у феодальній грамоті від 8 жовтня 1408 року.
З середини XIV століття до 1774 року Чернівці входили до складу Молдавської держави. В XIV—XVI століттях через місто проходив важливий торговий шлях із Львова (Польща) в Сучаву (Молдавія). Він зв’язував Північно-Західну Європу з південними та східними країнами. У Чернівцях знаходилась таможня по збору мита з товарів, які ввозились або вивозились з Молдавії. Тут кожен купець мав сплачувати «черновское мыто», брати «печать» від митника, тобто розписку, яка б підтверджувала, що з ним немає «заповедных товаров» (заборонених до вивозу). Львівські купці через Чернівці везли в Молдавію західноєвропейські товари (сукно, шовк, прикраси, зброю), а вивозили звідти худобу, шкіру тощо.
Чернівці вважались власністю молдавського господаря і були центром Чернівецького повіту. На чолі міста й повіту стояв староста, який підтримував дипломатичні відносини з Польщею, мав судейську владу, завідував стягненням податків.
Старостами призначались лише знатні бояри. В разі відсутності старости його функції виконував митник. У Чернівцях жила прикордонна варта — калараші, яка несла службу по охороні кордону з Польщею.
Завдяки вигідному розташуванню Чернівців на шляху Львів — Сучава і недалеко від кордону місто в XV—XVI століттях стає важливим торговельним центром. Чернівецький ярмарок збирав велику кількість купців з різних країн. Вони купували тут худобу і продукти тваринництва. В 1587 році в Чернівцях було продано 30 тис. голів великої рогатої худоби. Ярмаркова площа міста за традицією розташовувалась на лівому березі Пруту, в Ленківцях.
Чернівці довго залишались великим митним пунктом. Мита орендували купці і бояри, які від цього одержували чималі прибутки.
Ремесла в місті розвивалися слабо. В 1618 році згадується лише 5 ремісників. Значні площі міської землі були зайняті під пасовиськами, вигонами, левадами. Вони використовувалися для ведення тваринництва,’ городництва, садівництва та інших галузей сільського господарства.
Основним населенням міста були українці. Про це писав у своєму щоденнику двірський секретар трансільванського князя Лестар Дьюлафі, який проїжджав через Чернівці у 1577 році.
У XVII столітті економічний розвиток Чернівців занепадає. Молдавія опинилася під владою султанської Туреччини (в 30-х роках XVI століття). Місто зазнавало постійних спустошень під час феодальних воєн. У 1497, 1509, 1531 і 1688 роках його палили й грабували польські війська, в 1476 і 1714 роках — турецькі і в 1626, 1646, 1650, 1672 роках — татарські орди. Тому й закономірно, що в XVII і першій половині XVIII століття Чернівці являли собою невеликий населений пункт, який мало чим відрізнявся від села. В 1762 році єзуїт Йосип Боскович, відвідавши місто, писав, що в ньому нараховувалось менше 200 дерев’яних будинків, вкритих соломою та очеретом. З цього можна зробити висновок, що в Чернівцях тоді проживало не більше тисячі чоловік населення. Будівлі розташовувались навколо природного джерела, відомого під назвою Турецька криниця, вздовж берега невеличкої річки, яка протікала на місці нинішньої вулиці Богдана Хмельницького.
До Чернівців належали навколишні села: Гореча, Каличанка, Клокучка, Роша. Їх мешканці відробляли панщину на користь міста, платили десятину, несли сторожову службу.
За своїм соціальним складом жителі міста поділялися на кілька груп. Купці, лихварі, бояри належали до міської знаті. Найбільш безправною частиною населення була міська біднота. На неї лягав основний тягар податків.
Міщани зобов’язані були утримувати адміністрацію, армію, церкву, вносити соляний і сімейний податки, платили за ввіз і вивіз товарів, виділяли коней для поштових перевозок тощо. Вони також сплачували десятину від свиней і бджіл.
Не витримуючи жорстокої експлуатації, бідняки міста тікали в буковинські ліси і Карпатські гори, де вливалися в загони опришків. В Чернівецькому повіті особливо прославився загін опришків під керівництвом Детинки, який діяв у 50-х роках XVII століття.
Посиленню антифеодальної боротьби в Чернівцях сприяли українські козаки. В роки визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького проти польської шляхти запорізькі козаки були в місті двічі: в 1650 і 1653 роках. Під час першого молдавського походу в 1650 році козаки разом з міщанами знищили двори чернівецьких феодалів Стефана Моргулецу і Мирона Чоголі.