Банилів-Підгірний, Сторожинецький район, Чернівецька область (продовження)
Соціалістичні перетворення в Банилі над Сіретом були перервані віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. На початку липня 1941 року німецько-румунські загарбники ввірвалися в село. 6 липня вони заарештували 240 жителів села. Серед них були секретар сільської Ради Д. Г. Григорович, активісти С. Бойчук, І. Т. Бойчук та інші. Після довгих катувань було замучено на смерть 20 заарештованих, з них 8 чоловіків, 9 жінок і 3 дітей. Комсомольця Д. Григоровича окупанти відправили в табір для політично небезпечних у м. Садгорі. Німецько-румунські загарбники за період окупації насильно забрали з села на каторжні роботи до Німеччини 896 чол., в т. ч. 218 дітей віком до 16 років. Тільки з січня 1942 року по квітень 1944 року число жителів села зменшилося на 1580 чоловік. Фашистські варвари насильно виганяли робітників і селян на роботу, жорстоко карали тих, хто не підкорявся. Але підневільна праця не могла дати окупантам бажаних наслідків. У 1943 році з 2150 га орної землі було засіяно озиминою лише 50 га. На лісопильних заводах внаслідок опору робітників випуск продукції знизився в декілька разів. Жителі села не виходили на лісорозробки, відмовлялися працювати на поміщиків, не здавали продовольства.
Окупанти намагалися голодом зломити опір населення. Вони забирали худобу, хліб, землю, прирікаючи селян на вимирання. Навіть румунський чиновник у 1942 році змушений був визнати: «Населення страждає від нестачі харчування та одягу».
28 березня 1944 року в село вступили радянські партизани, а 30 березня війська Червоної Армії очистили Банилу над Сіретом від фашистських загарбників. 79 жителів села брали участь у боях радянських військ по завершенню розгрому фашистів. Багато банилівців загинули в боротьбі за Радянську Батьківщину.
Радянські війська ще продовжували громити ворога, а Банила над Сіретом уже ліквідовувала наслідки війни. Відновила роботу сільська Рада. Її активним помічником стала комсомольська організація. 8 березня 1947 року в селі почала знову діяти первинна територіальна партійна- організація, до складу якої входило 6 комуністів.
Успішній відбудові господарства села всіляко заважали банди українських буржуазних націоналістів. Вони в 1944 році двічі намагалися зруйнувати приміщення сільської Ради, палили будинки сільських активістів, здійснювали терористичні акти тощо. Тому одним з першочергових завдань сільської Ради, партійної та комсомольської організацій стало подолання оунівського терористичного опору. Комуністи і комсомольці очолили групу молодих патріотів, яка разом з бійцями районного винищувального батальйону боролася з бандитами оунівського підпілля. В її діяльності активну участь брали комсомольці С. О. Рєпка, М. П. Голинський, Д. І. Чорногуз, М. І. Бойчук, В. М. Косован, Т. Ф. Бойчук та інші. В боротьбі проти запроданців українського народу загинули комуніст Д. Г. Григорович, комсомолець С. О. Репка та інші односельчани. Похорони комсомольця С. О. Рєпки вилились у яскраву демонстрацію ненависті трудящих села до фашистських прислужників, зрадників Батьківщини. За активну боротьбу проти націоналістичного охвістя ЦК ЛКСМУ в 1947 році нагородив В. М. Косована та Д. Г. Чорногуза почесними грамотами.
В умовах жорстокої боротьби проти українських буржуазних націоналістів трудящі села головну увагу приділили відбудові занепалого у роки війни господарства. В селі залишилося 45 коней і 5 волів, а на 1 грудня 1944 року налічувалося 1200 господарств, в користуванні яких було 4468 га земельних угідь. Для організації взаємодопомоги в 1945 році трудящі села створили 5 земельних громад, які існували до 1947 року. Це дало можливість з допомогою Сторожинецької МТС налагодити механізований обробіток землі, поліпшити культуру землеробства. Держава надала допомогу селянським господарствам посівним матеріалом і кредитами. Комуністи, комсомольці й актив села провели велику організаційну та масово-політичну роботу щодо проведення колективізації. В селі було створено кілька ініціативних груп. На їх основі в березні 1947 року виник колгосп ім. Першого травня (перший голова І. Т. Бойчук), а у вересні того ж року — колгосп ім. Кірова (перший голова Д. П. Тунь). На початку. 1948 року обидва колгоспи об’єднували 136 селянських господарств. Вони мали 744 га землі (в т. ч. орної 180 га), а також 14 плугів, 17 коней і 6 волів. У вересні того ж року створено ще одну артіль — ім. Жданова (голова С. І. Кошман).
Щодалі, то все більше селяни переконувалися в перевагах колективного господарювання. Цьому в значній мірі сприяли заходи партійної та комсомольської організацій щодо поліпшення масово-політичної роботи на селі. В партійному кабінеті проводилися заняття політшкіл, у клубі та бібліотеках читалися лекції, організовувалися бесіди, колективні читки газет та журналів. Систематично випускалися стінні газети. Проводилися екскурсії до східних областей. Це давало позитивні результати. Розпочався масовий вступ банилівців до колгоспів. Якщо на 1 січня 1949 року було колективізовано 56,3 проц. селянських господарств, то вже в липні того року в колгоспах села об’єднувалися 80 проц. господарств. У січні 1950 року в Банилові завершено колективізацію сільського господарства.
Та хутірський тип села ще перешкоджав організаційно-господарському зміцненню колгоспів й піднесенню культурного рівня населення. В зв’язку з цим 1950 року до центру Банилова переселено 11 хуторів. Одночасно колгоспи ім. Першого травня, ім. Кірова та ім. Жданова об’єдналися в одну артіль ім. Кірова.
Укрупнена артіль налічувала 747 селянських дворів. За нею закріплювалося 3282 га землі, в т. ч. орної — 1282 га. Зросло також і поголів’я худоби. На колгоспних фермах утримувалося 534 голови великої рогатої худоби.
Було утворено також і єдину первинну партійну організацію колгоспу, яка налічувала в своїх рядах 10 комуністів. Партійна організація і правління артілі, керуючись рішеннями XX з’їзду КПРС, спрямували зусилля колгоспників на дальше поліпшення культури землеробства та підвищення продуктивності тваринництва як провідних галузей колгоспного виробництва. Особлива увага була звернута на більш раціональне використання техніки, придбаної в 1958 році після реорганізації МТС. Партійна організація колгоспу з кожним роком зростала й міцніла, поліпшувалася організаторська робота серед трудящих, посилювались її-зв’язки з трудящими. В 1964 році в її складі було 53 комуністи. Близько 80 проц. їх працювало безпосередньо в колгоспному виробництві. Вони добре справлялися з дорученою справою, були прикладом для колгоспників.
Для посилення впливу на маси партійна організація уміло використовувала багатотиражну газету «Колгоспник Прикарпаття», що виходила тиражем 1000 примірників. На її сторінках висвітлювалися найважливіші політичні та господарські завдання, говорилося про досягнення, викривалися недоліки в роботі та накреслювалися шляхи їх подолання.
Партійні групи та комсомольсько-молодіжні ланки, створені на фермах і в бригадах, очолили змагання за успішне виконання завдань семирічного плану, за комуністичне ставлення до праці. Внаслідок цього підвищилася врожайність полів, зросла продуктивність тваринництва. Розширилися посівні площі технічних культур, особливо льону-довгунця. В 1958 році цієї цінної культури зібрано по 3,7 цнт зерна та по 4 цнт волокна з гектара. Високим для передгірних районів був урожай ячменю (20,5 ц з гектара) та жита (по 15,9 цнт з кожного гектара). На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 117 цнт молока. У 1960 році надій молока на одну фуражну корову становив 1700 кілограмів.
Одно з центральних місць у роботі парторганізації посідало питання раціонального використання земельних угідь та розширення посівних площ. Ці питання неодноразово обговорювалися на засіданнях партбюро, відкритих партійних зборах. Комуністи виступали ініціаторами очищення земельних угідь від чагарників. Площа таких земель зростала. Лише у 1964 році проведено очистку від пнів та кущів 400 га під посівні площі, 300 га лук та пасовиськ.
Велика робота ведеться в колгоспі по меліорації земель. З 1960 по 1965 рік в артілі осушували в середньому по 71 га грунтів щороку. Одночасно з цим проводиться вапнування кислих грунтів та збагачення їх шляхом використання торф’яних компостів. Внесення вапна в грунт за той час зросло з 95 до 345 тонн. Лише в 1965 році вапнування проведено на площі 70 гектарів.
Підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію привело до значного зростання грошових надходжень і зміцнення економіки колгоспу. Поступове впровадження господарського розрахунку в бригадах і перехід на гарантовану оплату праці колгоспників сприяли зниженню собівартості продукції й зростанню рентабельності господарства. В 1960 році собівартість центнера яловичини становила 95 крб., в 1965 році — 74 крб., собівартість центнера молока знизилася до 11 крб., а центнера овечої вовни — з 659 крб. до 272 карбованців.
Значні зміни відбулися за семирічку у використанні земельних угідь. Коли 1960 року зерновими і зернобобовими культурами засівалися 372 га, кормовими — 607, то в 1965 році зернові вирощувалися на 666 га, а кормові на 431 га. Передусім розширилася площа посівів такої важливої культури як пшениця, збільшилася і її врожайність. В 1965 році було зібрано по 15,3 цнт з кожного гектара. Це дало можливість збільшити валовий збір зерна й зміцнити кормову базу, що сприяло дальшому розвитку тваринництва.
З кожним роком зміцнювалася економіка колгоспу, його матеріально-технічна база. На початку 1963 року в користуванні артілі ім. Кірова знаходилося 7 тис. га землі, в т. ч. орної — 1311, сіножатей — 1120, пасовиськ — 1016 га. Артілі належить 19 тракторів, 2 комбайни, 12 автомашин, екскаватор С-158 та багато іншої техніки. Вона має млин, 2 лісопильні і деревообробну майстерню, тарний цех, стельмашню, майстерню для ремонту сільськогосподарських машин та устаткування. Крім того — близько 40 га зариблених ставків, пасіку, сад.
Колгосп має свої кваліфіковані кадри. На його ланах працюють понад 30 трактористів-машиністів; 10 спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою очолюють провідні ділянки колгоспного виробництва. Заслужену шану односельчан здобули новатори виробництва, передовики соціалістичного змагання. Кращі з них удостоєні високих урядових нагород. Ланкову Є. В. Чигак за успіхи, досягнуті у збільшенні виробництва та заготівель льону, нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Вона рік у рік збирає по 7—8 цнт волокна та по 5—6 цнт насіння льону з кожного гектара. Очолювана нею ланка здає на приймальний пункт, волокно 11, 12 і навіть 13 номерами. Старанно працюють члени ланки О. В. Угрин, М. М. Петращук, В. І. Романюк, М. П. Логин та інші. Суворо дотримуючись правил агротехніки, вони проводять сівбу льону у березні — на початку квітня. Крім мінеральних добрив, вносять на гектар по 8—9 цнт органічних добрив, декілька разів прополюють посіви від бур’янів, не допускають знеосібки в праці.
Правління колгоспу заохочує льонарів. Кожний член ланки одержує по 150—180 крб. додаткової плати. Шанують льонарі механізатора Т. І. Мельничука, який добре готує площу під льон, проводить якісну сівбу, своєчасно вносить добрива тощо. Тракторист Т. І. Мельничук очолив уперше створену в 1968 році механізовану ланку, яка вирощувала картоплю на площі 30 га без затрат ручної праці. За відмінні показники в змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня механізатора Т. І. Мельничука занесено на районну Дошку пошани.