Банилів-Підгірний, Сторожинецький район, Чернівецька область (закінчення)
За високі врожаї картоплі орденом «Знак Пошани» нагороджено ланкову П. П. Козьмич, медаллю «За трудову доблесть» доярку Л. К. Бойчук та ланкову А. О. Думитрович, орденом Леніна та медаллю «За трудову доблесть» — голову колгоспу М. М. Креховецького.
Комуніст П. П. Козьмич сумлінно працює ланковою з часу організації колгоспу. Щороку очолювана нею ланка збирає по 130—145 цнт картоплі з кожного гектара. Ланкова користується великою пошаною серед колгоспників.
Л. К. Бойчук протягом багатьох років одержує від кожної закріпленої за нею корови по 2300—2600 кілограмів молока. Свій передовий досвід догляду за коровами вона охоче передає молоді, що працює на фермі. Її приклад наслідує доярка О. І. Коник, яка після закінчення середньої школи свій трудовий шлях починала комсомолкою. В 1968 році вона стала членом КПРС. О. І. Коник зайняла перше місце серед 32 доярок колгоспу по надоях молока в 1968 році. Того ж року Д. Х. Коник почала змагатись із знатним дояром Мольницького колгоспу ім. Леніна Глибоцького району Дмитром Житарашу. Після ознайомлення з методами роботи на фермі Мольницької артілі доярка О. І. Коник поділилася здобутим у мольницьких товаришів досвідом з доярками свого колгоспу.
Багато теплих слів можна почути в селі про ланкову першої рільничої бригади А. О. Думитрович, яка є справжнім майстром вирощування картоплі, овочів, льону. Крім медалі «За трудову відзнаку», груди ланкової прикрашає орден «Материнська слава». Вона виховала дев’ять дітей. Мати щаслива, що її діти одне за одним радісно прямують у трудове життя. Родіка і Ольга — рядові колгоспниці, Ельза — рахівник артілі ім. Кірова. Аврел — здобуває спеціальність у залізничному училищі, Марія і Лівія — робітниці текстильного об’єднання «Восход». Найменші ж Аркадій та Ніна — навчаються у школі.
В результаті розвитку артільного господарства і зростання грошових надходжень збільшуються відрахування до неподільного фонду. В 1965 році вони становили 104 тис. крб. Для щомісячної гарантованої грошової оплати праці колгоспників створено перехідний фонд у сумі 150 тис. карбованців.
Зростає матеріальний добробут і культура трудящих Банилова-Підгірного. Трудівники села придбали понад 100 мотоциклів, близько 800 велосипедів, сотні радіоприймачів. Дедалі ширше входять у побут селян пральні машини, телевізори, пилососи тощо. Зростає купівельна спроможність колгоспників. У 1965 році в 12 магазинах села тільки понад план продано різних товарів на 59,5 тис. карбованців.
Медичне обслуговування населення провадить стаціонарна лікарня з амбулаторією, фізіотерапевтичним, зуболікувальним та рентгенівським кабінетами і пологовим відділенням; фельдшерсько-акушерський пункт, карета швидкої допомоги. В лікувальних закладах налічується 30 медичних працівників, яких очолює головний лікар П. Ф. Самохвалов, нагороджений орденом «Знак Пошани».
У Банилові-Підгірному працює філія зв’язку і побутовий комбінат, що має майстерні для пошиття одягу і взуття, перукарню, пункт прокату речей домашнього вжитку, є лазня. Село має 5 дитячих дошкільних закладів.
При сільській Раді обладнано кімнати допризовника та реєстрації шлюбів і новонароджених. У жовтні 1967 року банилівці урочисто проводили до лав Радянської Армії групу молодих односельчан. У центральному Будинку культури відбувся вечір-проводи. Майбутніх воїнів Радянської Армії привітали секретар парторганізації, голова виконкому сільської Ради і мати допризовника Миколи Синчука — Г. Г. Синчук. Юнаки, призвані до лав Радянської Армії, поклялися бути вірними військовому обов’язку, пильно стояти на варті радянських рубежів, а якщо треба буде., хоробро битися за нашу соціалістичну Батьківщину. Призовникам вручили цінні подарунки. Потім відбувся концерт художньої самодіяльності.
Перше весілля за новими обрядами відбулося в кімнаті щастя теж у жовтні 1967 року. Завідуючий аптекою В. В. Пашковський і вчителька М. В. Хауляк у кімнаті, обставленій квітами, поклялися бути вірними одне одному й пообіцяли створити міцну, радянську сім’ю. Молоде подружжя привітали представники сільської громадськості. Молодим було вручено цінні подарунки. Всі зичили їм щастя, здоров’я, довгих літ життя.
Влітку 1968 року, після двадцятип’ятирічного перебування на чужині, до своєї тітки Е. М. Давидян прибув у гості колишній житель села М. І. Гойник. В розмові з односельчанами він сказав: «Я дуже здивований, що так усе змінилося на краще. Поля файно засіяні пшеницею, кукурудзою, бараболею, соняшником. Просто не впізнати село. Кожна хата має електричне світло, радіо, прості трударі дивляться вдома телевізійні передачі. Всюди є телефони, файні дороги, магазини, клуби, автобусна станція, багато всілякої техніки. Одним словом, все помолоділо, все ожило. Ті, що пам’ятають мене, колишнього злидаря, кажуть, та й сам я вижу, що живеться добре, все йде як ся має бути. Дуже добрий час настав».
Сповнені віри в ще краще майбутнє, банилівці ніколи не забувають тих, що віддали своє життя за щастя радянських людей. Для увічнення пам’яті односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни та від підлих рук українських буржуазних націоналістів, банилівці спорудили пам’ятник. Біля нього буйно піднімаються молоді деревця, різнобарвні квіти. Це місце стало святинею, найдорожчим для банилівців клаптиком рідної землі. Ім’я комсомольця Степана Рєпки — активного борця проти оунівських банд — присвоєно одному з кращих піонерських загонів Банилово-Підгірнівської середньої школи. А його могилу учнівська молодь взяла під особистий догляд.
За останні 4—5 років у селі побудовано багато красивих, добротних споруд. З’явилася тут і нова вулиця. Будинки на ній колгосп спорудив для своїх трудівників. їх одержали молода доярка Є. Т. Тинкалюк, тракторист С. Т. Гуцуляк, член будівельної бригади А. Г. Шкраба, їздовий М. С. Котомський та інші. Багато зроблено в селі і для упорядкування шляхів.
У поліпшенні побуту трудящих та в піднесенні їх культурного рівня велика роль належить сільській Раді, яку очолює комуніст Л. Г. Пивоварова, працьовита людина, що добре знає свою справу. Голова сільради не шкодує часу, щоб разом з головами постійних комісій сільської Ради посидіти над черговими планами, підготувати засідання виконкому чи правильно оформити рішення, дати пораду, як організувати роботу. Важко назвати людину, з якою не зустрічалася б, не говорила вона. Під її керівництвом при сільській Раді добре працюють комісії — мандатна, сільського господарства, бюджетно-фінансова, охорони здоров’я і соціального забезпечення, торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, шляхового будівництва і благоустрою, народної освіти і культури, соціалістичної законності. На початку 1968 року виконком Сторожинецької районної ради депутатів трудящих та райком профспілки працівників державних установ нагородили Банилово-Підгірнівську сільську Раду депутатів трудящих перехідним Червоним прапором та грамотою за першість у змаганні сільських Рад району в 1967 році. 14 лютого 1968 року Банилово-Підгірнівська сільська Рада нагороджена грамотою облвиконкому та обкому профспілки працівників державних установ.
Значних успіхів досягнуто в селі і в галузі народної освіти. Всі діти шкільного віку охоплені навчанням. Тільки в центральній середній школі налічується близько 700 дітей, 43 вчителі. Школа має 25 класних кімнат, спортивний зал, бібліотеку з фондом понад 9 тис. примірників книг, дві майстерні, 4 навчальні кабінети, автомашину, електростанцію та багато різних наочних посібників.
В школі добре організовано роботу учнівського клубу «Голуб миру», який відіграє велику роль в інтернаціональному вихованні підростаючого покоління. Рада клубу встановила зв’язки з школярами ряду країн соціалістичної співдружності. Юні друзі обмінюються листами, фотокартками, художньо оформленими листівками. Інтернаціоналісти школи відзначають також і пам’ятні дати в житті соціалістичних країн. У квітні 1968 року було проведено місячник радянсько-німецької дружби. Учні випускали стінні газети, читали твори Ернста Тельмана та багатьох німецьких письменників, розучували пісні тощо. Юнім тельманівцям міста Лейпціга школярі Банилова-Підгірного написали листа.
Понад 100 банилівців здобувають освіту у середній школі сільської молоді, 50 юнаків та дівчат села навчаються в середніх спеціальних та вищих учбових закладах країни.
З січня 1956 року в селі постійно діє лекторій, де читаються лекції на суспільно-політичні, природничо-наукові та сільськогосподарські теми.
Великого розмаху набрала культурно-освітня робота, яку ведуть 4 клуби, 3 бібліотеки, організація товариства «Знання». В Будинку культури, зал якого вміщує понад 300 чоловік, функціонує стаціонарна широкоекранна кіноустановка. Тут 4—5 разів на тиждень демонструються кінофільми, працюють хоровий, драматичний, танцювальний, музичний та інші гуртки, навколо яких групуються сільські любителі мистецтва. Всього у 20 гуртках художньої самодіяльності бере участь 285 мешканців села.
На рахунку працівників культури села багато хороших справ. В один з зимових вечорів 1967 року молоді й літні люди поспішали до клубу «Поляни». З ініціативи комсомольської організації колгоспу там було влаштовано «Вогник» трьох поколінь. За накритими столами зібралися ті, хто першим брав участь у будівництві нового життя, хто продовжував їх справу і хто щойно став на цей шлях, а також гості. Колишній голова виконкому Старожинецької районної Ради депутатів трудящих, учасник боротьби за Радянську владу на Далекому Сході, активний будівник соціалістичного суспільства на Буковині Д. Г. Синьогуб запалив символічний вогник трьох поколінь, присвячений 50-річчю Великого Жовтня. З розповіддю про успіхи в колективному господарюванні виступив секретар парторганізації колгоспу М. М. Щербинський. Під звуки урочистої музики колишнім учасникам Великої Вітчизняної війни, нині трудівникам колгоспу, вручено медалі на честь двадцятиріччя перемоги над фашистською Німеччиною. З словом-привітанням до присутніх звернувся член бюро райкому партії В. І. Тарнавський, а поет-початківець С. М. Слюсарчук прочитав вірші, присвячені ветеранові колгоспу І. Т. Бойчуку. Для учасників «Вогника» було дано концерт художньої самодіяльності та продемонстровано художній фільм. Зустріч трьох поколінь назавжди залишиться в пам’яті її учасників.
Люблять банилівці і вечори трудової слави, які часто проводяться у клубах.
Систематично організовуються в селі зустрічі трудящих з заслуженими людьми нашої країни, письменниками, художниками, артистами. Особливо велику популярність серед колгоспників мають виступи поета-початківця, вихованця Чернівецького державного університету С. М. Слюсарчука, твори якого друкуються в журналах «Вітчизні» і «Прапорі», в обласній та республіканській газетах. Він оспівує своїх односельців — трудолюбів, мозолястих романтиків, гідних будівників комуністичного суспільства.
Щиро пишаються банилівці успіхами, здобутими за роки будівництва соціалістичного суспільства. Накреслюючи нові плани, активно включаючись у змагання за дострокове виконання п’ятирічки 1966—1970 років, трудящі Банилова-Підгірного переконані, що під зорею Радянської влади вони здобудуть ще більші звершення.
І. С. КУЛІШ, В. М. МАЛИШКО, І. М. ПУГАЧ