Красноїльськ, Сторожинецький район, Чернівецька область (продовження)
У тяжкому становищі перебували й робітники лісопильного заводу, власником якого був німець М. Розенберг. Одержання максимального прибутку він забезпечував шляхом жорстокої експлуатації. Тривалість робочого дня на підприємстві доходила до 14, а на лісорозробках — до 18 годин. Реальна заробітна плата робітників постійно зменшувалася. В 1926 році вона становила 74 проц. від рівня 1913 року. Нестерпні умови праці й свавілля власника заводу спричинили страйк деревообробників. У жовтні 1928 року робітники створили касу взаємодопомоги й обрали страйковий комітет. Очолив його І. К. Амброс. Всі до одного припинили вони роботу. Намагаючись зірвати страйк, директор заводу запросив до себе І. К. Амброса і запропонував йому 20 тисяч лей. «Ці гроші,— відповів той,— зароблені нашими мозолястими руками, не зігріють ні мене, ні дітей моїх». Адміністрація змушена була піти на поступки. Робітники добилися восьмигодинного робочого дня. Але власник заводу відповідно скоротив і заробітну плату. Тоді в червні 1929 року деревообробники ще раз застрайкували. Знову погасли парові котли, на воротах стали пікетники. Єдність дій і згуртованість робітників примусили хазяїна й тепер відступити.
Під час світової економічної кризи 1929—1933 рр. деревообробний завод у Красноїльську було продано румунському підприємцеві і поміщикові Н. Маврокордату. Новий власник весь тягар економічної кризи вирішив перекласти на плечі робітників, намагаючись знову знизити заробітну плату й збільшити робочий день.
Погіршення становища трудящих й зростання безробіття вели до нових класових битв.
Не звертали уваги румунські власті’ й на освіту та медичне обслуговування населення. Переважна більшість дітей зовсім не відвідувала школу, решта — здебільшого кидала її задовго до закінчення строку навчання. Жителі села навіть у разі найтяжчих захворювань не могли звертатися по допомогу до лікарів, адже лише за медичний огляд потрібно було заплатити 500 лей. Лікувально-профілактична робота не провадилася. Це призводило до того, що такі інфекційні хвороби, як дифтерія, висипний тиф та багато інших щороку лютували в селі. Не було тут жодної культосвітньої установи.
Житель Красноїльська С. К. Туняк так розповідає про минуле: «Убогі хатини вгрузли в землю під тягарем злиднів. Крізь маленькі закурені шибки ледве пробивалося сонце. В оселях панувала крайня бідність.
На цьому сумному фоні красувався великий двоповерховий будинок капіталіста Маврокордата. Численні покої прикрашали дорогі меблі, килими. В його володінні було майже 4 тисячі га кращих земель, пасовиськ і лісів.
Ось на цих паразитів-кровопивців і гнули свої спини ті, очі яких не висихали від сліз, ті, кому мізерних заробітків на панському полі не вистачало навіть на їжу. Про одяг нічого й говорити. Постоли та сардак — таку «розкіш» дозволяв собі буковинський селянин. Правда, у крамницях ми бачили і оксамит, і шовк та інші дорогі речі. Та все це було недоступним для простого люду, бо коштувало великі гроші».
З тяжкого становища селян Красноїльська могла вивести лише Радянська влада. Про це мріяли, цього чекали трудівники села.
День 28 червня 1940 року став поворотним у житті красноїльчан. З перших днів визволення, користуючись правами, наданими Радянською Конституцією, селяни почали будувати нове життя, організовувати народні органи управління.
В липні 1940 року в Красноїльську було створено сільську Раду, яку очолив І. Н. Даричук. Сільська Рада виникла і в другій частині села — Краснопутні, головою якої став А. В. Плешко3. Активну участь в організації радянських установ на селі брали Н. К. Перчик, В. Г. Деркач, А. І. Герман, К. М. Митрик та інші.
Сільські Ради провели велику роботу щодо виконання Указів Президії Верховної Ради СРСР від 15 серпня 1940 року. На підставі них було націоналізовано деревообробний комбінат, куди входили лісопильний завод і фанерна фабрика.
Споконвіку трудівники села мріяли про землю й боролися за неї. Але ця боротьба раніше була безуспішною. Тепер Радянська влада безплатно передала селянам землю, що належала поміщикам. Восени 1940 року переселено до Німеччини німецьких колоністів. їх землі теж одержали жителі Красноїльська.
Було проведено реорганізацію промислових підприємств. Велике значення мала допомога коштами, устаткуванням, сировиною, паливом, а також висококваліфікованими кадрами, подана Радянською державою. На час націоналізації деревообробного комбінату тут працювало 252 робітники. Незабаром кількість робітників на лісопильному заводі зросла до 400, а на фабриці — до 420.
Докорінно змінилося становище робітників. На комбінаті був встановлений 8-годинний робочий день, трудящі одержали гарантоване право на працю, освіту, матеріальне забезпечення в разі хвороби і втрати працездатності.
Наділення селян землею, допомога тяглом і реманентом, насінням тощо сприяли піднесенню матеріального рівня його трудівників. Проте домогтися крутого піднесення сільськогосподарського виробництва можна було лише на базі колективізації. З цією метою під час весняної сівби 1941 року в Красноїльську було створено 49 супряжних груп. Організація їх сприяла не тільки успішному проведенню сівби та збирання врожаю, а й вихованню селян, прищепленню їм перших навичок колективної праці.
Велика робота проводилася в селі в галузі народної освіти. Після визволення було відкрито дві школи, які охопили навчанням всіх дітей шкільного віку. Крім цього, організували школу для малописьменних селян.
Відкрилися аптека, амбулаторія, а також здоровпункт для робітників деревообробного комбінату. З липня по грудень 1940 року з 4877 жителів Красноїльська кваліфіковану медичну допомогу дістали 1500 чоловік.
Кожний день нового, радянського життя приносив трудящим нові й нові успіхи в соціалістичному будівництві, в піднесенні їх матеріального добробуту та культурного рівня. .
Напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне будівництво. 6 липня 1941 року Красноїльськ окупували румунські загарбники. Понад 33 місяці жителі села томились у фашистській неволі. Гітлерівські лакеї чинили нечувані знущання над мирним населенням. Повернулися колишні власники. Загарбники розпочали масове винищення радянських людей. У Краснопутній 7 липня 1941 року окупанти заарештували 18 чоловік. Усіх їх відправлено до Чудейського табору смерті. З чоловіка того дня було розстріляно, а одного розірвано конем на шматки. На роботи до Німеччини фашисти забрали 31 чоловіка. У Красноїльську окупанти схопили 23 жителів і теж кинули до Чудейського табору, де вони й загинули. Насильно було вигнано в фашистське рабство 138 чоловік.
Але репресії не могли залякати трудящих. На кожному кроці вони чинили опір загарбникам: саботували накази окупаційних властей, ховали продовольство й. худобу, тікали з дороги, коли їх везли на каторгу до Німеччини. 63 мешканці села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 30 з них удостоєні орденів і медалей Союзу РСР. Відступаючи під ударами Червоної Армії, окупанти зруйнували деревообробний комбінат, вивезли 36 залізничних платформ з устаткуванням та продовольством на загальну суму близько 7 млн. карбованців.
30 березня 1944 року 138-а стрілецька дивізія 1-го Українського фронту визволила Красноїльськ від окупантів. Ліквідація наслідків війни стала невідкладним завданням трудящих села. Було відновлено органи Радянської влади. Почалася відбудова зруйнованого окупантами господарства, яка проходила в складних умовах. На деревообробному комбінаті, для відбудови якого потрібно було затратити 375 тис. крб., не вистачало кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників, сировини та електроенергії. Тут 1945 року працювало лише 85 чоловік.
Проте держава швидко знайшла кошти й високопродуктивне устаткування. Поверталися демобілізовані воїни, і комбінат через короткий час почав справлятися з своїми планами.
Одним з важливих і невідкладних завдань було здійснення соціалістичної перебудови сільського господарства. Районний комітет партії й комуністи села головну увагу звернули на роз’яснювальну роботу.
Велике значення надавалося організації супряг та взаємодопомоги.
6 травня 1948 року в Красноїльську було організовано колгосп «Комсомолець України». Трохи згодом виник колгосп і в Краснопутній, він дістав назву «Радянська Буковина».
У-вересні того року в селі було створено партійну організацію. Комуністи згуртували міцний актив і повели за собою всіх хліборобів на боротьбу за господарське зміцнення молодих колгоспів.
Переконавшись, що у великому господарстві можна повніше використати техніку й краще застосувати досягнення агробіологічної науки, колгоспники виявили бажання організувати укрупнену артіль. До Красноїльського і Краснопутнянського колгоспів було приєднано артіль ім. К. Є. Ворошилова села Старої Красношори. Укрупнене господарство дістало назву «Радянська Буковина». Йому належало 4636 га землі і 1389 га лісу. Над ним узяв шефство деревообробний комбінат. Він подав значну допомогу в підвезенні насіння, мінеральних добрив і в постачанні будівельних матеріалів. Поступово колгосп зміцнювався, розвивався.
Партійна організація, мобілізуючи колгоспників на дальший розвиток виробництва, подбала про правильну розстановку своїх сил і піднесення авангардної ролі комуністів. Це дало змогу більш по-діловому керувати важливими ділянками колгоспного виробництва, що й зумовило істотні успіхи у виконанні виробничих планів. Якщо в 1961 році від усіх галузей господарства колгосп одержав прибутку 157 тис. крб., то в 1965 році — 300 тис. крб. Неухильно зростала врожайність зернових.
Основним напрямом виробничої діяльності колгоспу є тваринництво. Коли 1961 року тут було 794 голови великої рогатої худоби, то 1965 року їх стало 840. Значно зросла і продуктивність тваринництва. В 1965 році прибуток від нього становив 102,2 тис. крб. проти 62,3 тис. крб. в 1961 році.