Красноїльськ, Сторожинецький район, Чернівецька область
Красноїльськ — селище міського типу (з 1968 р.), центр селищної Ради. Розташований за 25 км від районного центру. Через Красноїльськ протікає ріпка Сіретель (притока Малого Сірету). До найближчої залізничної станції Чудей — 8 км. Між селищем, районним і обласним центрами існує автобусне сполучення. Населення — 6342 чоловіка. Селищній Раді підпорядковане село Стара Красношора.
Перша письмова згадка про Красноїльськ датується 1431 роком. Згідно з нею, тодішнє село називалося Красною (від слова красна — гарна) і поділялося на дві частини. Нижня, розташована за Сіретелем, належала Путнянському монастиреві, а верхня — різним власникам. У 1696 році верхню частину купив поляк із Гродно Олександр Їльський, і вона почала називатися Красною Їльського. Нижня частина мала назву Красна Путна. В 1947 році обидві частини злилися в один населений пункт, який і називається тепер Красноїльськом.
Селяни обох частин села терпіли важкий гніт турецьких поневолювачів, відбували панщину та сплачували натуральні повинності феодалам. Після захоплення Буковини австрійськими феодалами земля належала релігійному фонду та поміщикам, а кожний залежний від них селянин, відповідно до закону Г. Гіки, відбував панщину, працював два дні на ремонті поміщицьких млинів, сплачував десятину та державні податки, а також виконував багато інших повинностей. У панщинні дні (4 дні — весною, 4 дні — літом і 4 — зимою) поміщик мав право примусити селянина виконувати будь-яку роботу від зорі до зорі. Якщо той з якихось причин не міг вийти на панщину сам, то повинен був, за згодою поміщика, найняти замість себе когось іншого або заплатити панові певну суму грошей. Визначалася, звичайно, і денна норма виробітку. Здебільшого на її виконання доводилося затрачати два, а то й більше днів.
У XVIII столітті до Красноїльська переселилося кілька родин німецьких колоністів. 1793 року вони заснували поблизу села, у лісі, гуту. На початку XIX століття її розширили, й вона почала виробляти листове та порожнисте скло. Тут працювало 40 скловарів, 3 плавильники, 40 помічників та 18 пакувальників. Продукція гути не лише задовольняла потреби внутрішнього ринку, а й вивозилася до Молдавії, Галичини і навіть Туреччини.
Однак становище основного населення Красноїльська і далі залишалося тяжким — поміщицька експлуатація та політичний гніт не послабились. З умови, складеної між общиною і поміщиком 12 листопада 1824 року, видно, що кожний селянин, крім панщини, мусив возити сіль із села Качика, орати, сіяти і обробляти панську землю, косити та збирати сіно, здавати десятину. Різними способами поміщик збільшував панщину. Зокрема, він підвищував норму виробітку і цим доводив панщину до 46 днів на рік і більше.
Селяни несли також і тягар державних податків.
Доведені до відчаю, вони писали скарги на поміщиків у всі урядові установи. Але ті були глухими до них. В зв’язку з цим селяни переходили до більш активних форм боротьби. Вони тікали в Карпати, до Молдавії та інших країн. Тільки 1815 року до Молдавії втекло 11 кріпаків. Жителі села брали участь в опришківському русі. До загону, що діяв під проводом Мирона Штолюка, входило кілька красноїльських бідняків.
Чим далі, то все більше селяни втрачали землю. У 1847 році, наприклад, трьом поміщикам Красноїльська належало 10 093 йохи землі, тоді як 1620 селян користувалася 2121 йохом, а 25 бідняків не мали жодного йоха1. Роки, які передували революції 1848 року, були періодом різкого погіршення становища трудящих Красноїльська, чому, зокрема, сприяв недорід 1847 року. Класові суперечності в цей час ще більше загострилися. Селяни почали захоплювати поміщицькі землі, ліси, пасовиська, відмовилися виконувати панщину.
Власті вирішили придушити народний рух збройною силою.
Один з військових загонів було надіслано 1848 року до Крас-нопутни. Однак біднота продовжувала боротьбу далі. В червні 1848 року вона захопила зброю, що зберігалася на складі домінії.
Після реформи 1848 року основна маса землі залишилась у поміщиків. Процес обезземелення селян навіть посилився.
Якщо в 1847 році 28 господарств володіли наділами понад 20 йохів, то в 1865 році їх стало вчетверо менше. Кількість середняцьких господарств, які мали наділи до 20 йохів, тоді ж зменшилася з 8 до 3. Зате кількість господарств, в яких ділянки були менші за 2 йохи, збільшилася з 32 до 50.
Пограбування селян під час реформи призвело до зростання заборгованості їх господарств, що загрожувало їм продажем з молотка. Так, 30 листопада 1866 року рішенням Чернівецького крайового суду було продано господарство В. К. Ісопела, який заборгував 125 флоринів. У користуванні В. Ісопела знаходився будинок та 2 фальчі 60 пражин землі.
З розвитком капіталізму в Красноїльську відкриваються нові підприємства. 1851 року збудовано ще одну гуту, а також поташню. Величезні ліси зумовили розвиток лісопромислів. За деякий час поміщик Стирча встановив дві парові лісопильні рами, на базі яких почала розвиватися деревообробна промисловість. Робочий день на цих підприємствах тривав по 12—14 годин. Проникнення капіталістичних відносин на село прискорювало процес диференціації селянства, основна частина якого переходила в ряди пролетарів і напівпролетарів. 1890 року тут проживало 4194 чоловіка. Більшість селянських господарств мали наділи від 0,2 до 2 га землі, тоді як 4802 га землі перебувало у володінні трьох поміщиків.
Безземельні й малоземельні селяни змушені були шукати заробітку за кордоном. 1897 року серед 33 емігрантів, які виїхали з Сторожинецького повіту до Канади, 7 були вихідцями з Красноїльська, а в 1898 році з 8 чоловік, що виїхали з повіту, 3 були уродженцями цього села. До 1913 року звідси емігрувало 77 чоловік.
Залишивши рідні місця, емігранти зазнавали великих бідувань. Про їх становище свідчать листи з Канади. Емігрант К. Геник, наприклад, закликав земляків, щоб вони «не продавали своє господарство і не кидали свій край без докладного знання, куди і на що йдеш. Се добре нехай собі кожний запам’ятає».
Зростала й селянська заборгованість банкам та лихварям, а також недоїмки по державних податках. 1909 року з 896 дворів іпотечні борги мали 298 дворів. Навіть газета «Буковина» в 1918 році визнавала: «Більш, як три чверті селянської землі було обтяжено боргами».
Поміщицька земля оброблялася працею найбіднішого селянства, яке змушене було продавати свою робочу силу заради шматка хліба. За тяжку працю поденщик одержував 30 крейцерів на день. Газета «Буковина» в 1909 році відзначала, що «у нас в цьому смислі, ще й тепер панує панщина, хоч і без батогів, але тим гірше, бо голод і холод б’ють більше ніж батоги».
Тяжке соціально-економічне становище селян штовхало їх і на активні форми боротьби. Під впливом революції 1905—1907 рр. у Росії виступи проти експлуатації посилюються. 1907 року в Красноїльську відбувся страйк робітників, які вимагали зменшення робочого дня до 10 годин і підвищення заробітної плати. Наступного року спалахнуло заворушення сільської бідноти, яка зажадала, щоб земля належала тим, хто на ній працює.
Результатом соціального гніту була і неписьменність жителів села. Першу школу в Красноїльську відкрито ще 1820 року, але навчання в ній проводилося німецькою мовою, тому більшість дітей не відвідувала її.
Відкриття сільської школи австрійські власті всіляко гальмували. 20 років (з 1817 по 1837) велося листування між бюрократичними установами краю про школу з рідною мовою викладання, але успішно розв’язати це питання тоді так і не вдалося. Її було відкрито лише в 1904 році. Та на 160 дітей виділили всього-навсього 2 вчителі.
Не зверталось уваги й на охорону здоров’я трудящих. Тут не було жодного медичного працівника. 1871 року весь Сторожинецький повіт обслуговували один лікар і два чоловіка середнього медичного персоналу. Не дивно, що кожна друга новонароджена дитина помирала.
Перша світова війна принесла нові страждання мешканцям Красноїльська. Тому вони виступали проти мобілізації до австрійської армії, ухилялися від будівництва воєнних споруд тощо. Перемога Лютневої революції в Росії посилила антивоєнні виступи. На початку жовтня 1917 року селяни почали захоплювати поміщицький хліб на полі, сіно на луках і розподіляти між собою.
Трудящі села, як і всього краю, вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції.
З приходом румунських окупантів становище селян значно погіршало. Великі податки непосильним тягарем лягли насамперед на бідноту. Господарство, яке мало 3,5 га землі, сплачувало 2200 лей на рік. Газета «Гласул Буковиней» відзначала: «Великі злидні в селах, а податкові агенти продають з торгів майно бідняків: одяг, подушки, єдину корову… народ проклинає уряд і з нетерпінням чекає того часу, коли зможе гнати його в шию».
Злидні й податки змушували селян продавати свій урожай за безцінь. Внаслідок цього ціни на продукти сільського господарства знижувалися, а на промислові товари щороку зростали. Щоб купити кілограм солі, слід було продати 3 кг зерна або 10 яєць. За одну коробку сірників платили 2 леї.
Становище трудящих Красноїльська не поліпшилось і після аграрної реформи 1921—1926 рр. Кращі землі, як і раніше, належали поміщикам і колоністам. За даними 1940 року, тільки німецькі колоністи Красноїльська володіли 213 гектарами.
Бідні грунти, недостача сільськогосподарського реманенту й робочої худоби булл причиною низької продуктивності селянських господарств. Незважаючи на сприятливі умови для розвитку тваринництва, поголів’я великої рогатої худоби не зростало, а навіть скорочувалося, оскільки більшість пасовиськ і луків теж була в руках поміщиків та колоністів.