Великий Кучурів, Сторожинецький район, Чернівецька область
Великий Кучурів — село, центр сільської Ради. Ярами і балками він розчленований на ряд хуторів: Турлук, Горб, Селище, Кринка, Рудка та інші. Віддаль до Чернівців — 7 км, до Сторожинця — 18 км. З обома центрами село має автобусне сполучення. Через Великий Кучурів проходить залізниця. Населення — 5090 чоловік. Сільраді підпорядковані села Годилів і Тисовець.
У центрі села, на лівому березі річки Дерелуя, знайдено рештки поселень трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), а в урочищах Стінці й Селищі — культури карпатських курганів (III—VI століття).
За археологічними даними, село існує з XIV століття. Вважають, що його заснували вихідці з села Кучурова (нині Малий Кучурів Заставнівського району), які переселилися сюди і на новому місці зберегли назву старого села, що згодом дістало іншу — Малий Кучурів, а нове поселення — Великий Кучурів. Першу згадку про нього знаходимо в історичних джерелах 1422 року, коли молдавський господар О. Добрий подарував Великий Кучурів боярину Богушу. Після цього протягом кількох століть село переходило з рук в руки воєвод і бояр, світських і духовних феодалів, які продавали або дарували його один одному. В 1552 році село знову стало власністю молдавського господаря, який пізніше продав його монастирю Путна за 400 золотих. Пізніше молдавські господарі не раз видавали грамоти, в яких підтверджувалися права монастиря на Великий Кучурів і повинності селян на його користь.
Після загарбання Буконини Австрією село в 1782 році було передано релігійному фонду. З приходом австрійських окупантів феодальний гніт ще більше посилився. Крім панщини, розміри якої значно зросли, селяни змушені були відбувати різноманітні натуральні повинності, сплачувати грошові данини на користь феодала, а також платити державні податки. За договором, укладеним 25 червня 1808 року між орендарем маєтку І. Загорським і великокучурівцями, кожний селянин щороку зобов’язаний був відробити на полях орендаря 21 день тяглової і 18 днів пішої панщини, вивезти 8 возів дров до Чернівців і 4 вози орендареві в село, заготовити для орендаря сажень дров, здати десятину зерна і сіна, курку і віз дров, а також брати участь у ремонті всіх будівель орендаря. Феодалам надавалося виключне право мисливства й рибальства; ще з молдавських часів їм належало пропінаційне право і «право млина», за якими селяни повинні були купувати горілку лише в корчмі свого пана, молоти зерно тільки в його млині.
Поміщики й орендарі всіляко утискували селян, захоплювали їх землі, силоміць примушували працювати понад панщинні дні. Поміщик з сусіднього села Кам’янки П. Якубович шляхом насильства й обману захопив 700 фальч лугу і лісу, якими селяни Великого Кучурова користувалися з незапам’ятних часів, силою зброї проганяв їх із землі, погрожував підпалити ліси, якщо селяни не залишать їх. 20-літній судовий процес, скарги селян до крайового управління і наслідного принца були безрезультатними, як заявляли великокучурівці 1847 року. Орендар Ф. Клуг у 1837 році самочинно, порушивши договір, збільшив кількість робочих днів для всіх селян. За його наказом десятки кріпаків були жорстоко побиті. Селянам забороняли пасти худобу в лісі, рубати в ньому дрова. .
В 1802 році орендар сусіднього села Кам’яної, всупереч очевидним фактам, вимагав конфіскувати на ринках Чернівців дрова селян Великого Кучурова, як нарубані ніби-то в спірному лісі. Ці домагання навіть власті змушені були визнати «зовсім не обгрунтованими».
Жорстоке економічне й національне гноблення, свавілля місцевих властей і поміщиків викликали глибокий протест селян, часті втечі їх з села. Лише в 1815 році у зв’язку з голодом, що був наслідком неврожаю і тяжких податків, село покинуло 170 сімей.
Особливо гострих форм набрала боротьба під час революції 1848 року, коли селяни Великого Кучурова і багатьох навколишніх сіл відмовилися виконувати панщину й зажадали у мандатора повернути їм відібрану раніше зброю, мотивуючи свою вимогу тим, що конституція дала їм право на озброєння. Переляканий мандатор мусив видати зброю, яка зберігалась на складі Чудейської домінії.
За скасування панщини та інших феодальних повинностей селяни Великого Кучурова повинні були сплачувати величезний викуп. З 7135 га земельних угідь села 3479 га належали релігійному фондові. За скасування повинностей селян зобов’язали сплатити йому 975 841 флорин. Згідно з підрахунками газети «Буковина», великокучурівці могли розрахуватися з цим боргом тільки в 1944 році.
Великокучурівська біднота позбавлялася права користуватися лісами, пасовиськами та іншими угіддями. Навіть невеличкі ділянки в лісі, які селяни Великого Кучурова ще давно розкорчували і використовували під посіви або як пасовиська, релігійний фонд вимагав залишити. Кращі землі й далі перебували в руках релігійного фонду, поступово перетворюючись у новий засіб експлуатації трудящих. Наймаючи ці землі, великі орендарі передавали їх селянам невеличкими ділянками за високу плату, яка до того ж рік у рік підвищувалася. Наприклад, у 1852 році релігійний фонд здав частину своїх володінь у Великому Кучурові за 58,4 тис. золотих ринських, а в 1858 році — за 65,9 тис. золотих ринських. В процесі розвитку капіталізму відбувалось інтенсивне розшарування селянства. Більшість його розорювалася, втрачала землю, а невелика частина — куркулі — багатіла, наживаючись за рахунок бідноти. Вже в 1856 році серед 1298 господарств села було 47 халупників, які зовсім не мали поля і навіть городу, 186 господарств мали менше, ніж по 2 йохи землі, 194 — від 2 до 5 йохів, зате кожному з 86 куркульських господарств належало понад 20 йо-хів. На кінець XIX століття 40 проц. селянських господарств були безземельними або мали менше як по 0,5 га землі. А куркулі Годованець, Радул та інші зосередили в своїх руках по 40—50 га землі, 10—20 га лісу, 10—30 голів великої рогатої худоби. На 2090 селянських дворів було всього 587 коней.
Зростав податковий тягар. Крім державних, селяни сплачували різного роду крайові та общинні податки, мусили відбувати шляхову повинність, утримувати школу, перевозити рекрутів і військо, будувати мости і прикордонні споруди тощо.
Австрійські окупанти не дбали про розвиток народної освіти в селі. Тільки в 1836 році, після 10-річного листування і переговорів, було відкрито початкову двокласну школу. Та вона свого приміщення не мала, й діти навчалися то в орендованому у попа приміщенні, то в корчмі. Учитель частину зарплати одержував продуктами, які здавали селяни, а решту мав йому видавати піп грошима. Однак під різними приводами ця частина затримувалася або й не видавалася зовсім. З 1000 дітей шкільного віку навчалися тільки одиниці. Вчителі були малоосвіченими. В 1874 році школа була розширена, вона нараховувала уже 6 класів, але й далі більшість селянських дітей не мала змоги її відвідувати.
У 1869 році було закінчено будівництво залізниці Чернівці—Сучава, яка проходила через село, в тому ж році було відкрито станцію Великий Кучурів. Але в перші роки рух по залізниці був незначний. У 1871 році через станцію Великий Кучурів було перевезено 2081 пасажира й 45 163 цнт вантажів.
Друга половина XIX століття характерна дальшим загостренням класових суперечностей. Виступи селян проти тяжкого соціально-економічного гноблення набувають такої гостроти, що в 1854 і 1855 роках власті змушені були вводити в село війська. В 1887 році селяни вбили поміщика сусіднього села Я. Вольчинського.
Під впливом революції 1905 року в Росії трудящі села посилили боротьбу за соціальне і національне визволення. У Великому Кучурові відбувалися народні віча й демонстрації, на яких селяни вимагали повернення захоплених поміщиками земель і встановлення загального виборчого права. На вічі 24 грудня 1905 року було прийнято рішення: «Українське селянство в Кучурові Великому на Буковині вимагає запровадження загального, рівного, прямого і таємного голосування». Великокучурівські селяни брали також участь у мітингах і демонстраціях, що проходили в Чернівцях під лозунгом боротьби за загальне виборче право.
Під час першої світової війни Великий Кучурів опинився в зоні воєнних дій, що принесло трудящим нові злидні. В 1916—1917 роках із 3684 моргів орної селянської землі було засіяно тільки 140 моргів. Австрійські власті посилили терор, жорстоко переслідували українських селян за будь-які стосунки з російськими солдатами. В жовтні 1914 року жандарми вчинили страхітливу екзекуцію над кількома дітьми села. Вони звинуватили 15-річного підлітка Костю Сторощука в тому, що він за 3 крб. і кілька; грудочок цукру видав росіянам план розташування австрійських військ поблизу села. Хлопця люто били, вимагаючи зізнання. Та К. Сторощук мужньо спростовував усі «докази». Тоді жандарми вирішили взяти за свідків дев’ятирічного Василя і одинадцятирічного Пантелея Чорногузів. Коли ж діти нічим не змогли підтвердити «шпигунства» Кості, їх почали катувати. Кілька днів тривало це нелюдське знущання, після чого Костю Сторощука повісили в присутності матері і всіх жителів села. За симпатії до росіян були заарештовані і жорстоко покарані цілі сім’ї, селяни О. Пух, В. Пух і М. О. Онуляк засуджені військово-польовим судом до каторги, а Г. Мелянко та І. Стефанович повішені карателями.
Перемога Жовтневої соціалістичної революції в Росії і бурхливі події, що розгорнулися під її впливом на Буковині,— все це активізувало боротьбу селян Великого Кучурова. Влітку і восени 1918 року вони рішуче виступали проти реквізиції австрійськими властями худоби й хліба, не виконували розпоряджень властей, приступили до розподілу поміщицьких земель, а в жовтні 1918 року зі зброєю в руках повстали проти австро-німецьких інтервентів.
Румунські окупанти, які вступили в село в листопаді 1918 року, розпустили земельний комітет, провели арешти селян. Жителі Великого Кучурова відкрито співчували ідеям Великого Жовтня. З дня на день чекали приходу Червоної Армії. Після поразки повстання 113-го полку в Чернівцях частина повстанців знайшла притулок у Великому Кучурові і була радісно зустрінута селянами. В червні 1920 року сигуранца доповідала, що населення Великого Кучурова і навколишніх сіл «невдоволене румунським пануванням і чекає приходу більшовиків», у народі говорять, «що на бессарабському кордоні йдуть тяжкі бої», 8 серпня 1921 року, як доповідав комендант жандармського батальйону «Молдова», понад 100 чоловіків вийшли на вулицю хутора Годилова з червоними прапорами й почали висловлювати невдоволення існуючим ладом, заявляючи, що «прийшла свобода». Поліція провела численні арешти серед учасників виступу.
Більшість землі, як і раніше, належала релігійному фондові, поміщику Лукасевичу і сільським глитаям Цикалу, Губці, Годованцю, Радулу, Чепіжці та іншим, на решту селянських дворів припадало в середньому по 0,8 га. Деякі господарства мали всього по 0,05—0,06 гектара.
Аграрна реформа 20-х років не змінила становища трудящих села. Понад 30 селян-бідняків в травні 1922 року просили окружні власті наділити їх землею хоча б по 0,5 га на двір, бо місцева аграрна комісія надала землю найбільш забезпеченим селянам. Про глибоке невдоволення великокучурівських селян реформою місцеві власті повідомляли і в 1928 році.
Ліс теж майже весь був власністю релігійного фонду. В 1937 році з 2821 га лісу належало фондові 2514 га, або близько 90 проц., державі — 120 га, а індивідуальним власникам, у т. ч. і селянам,— лише 187 гектарів.