Іспас, Вижницький район, Чернівецька область (продовження)
Становище іспасчан стало ще гіршим внаслідок економічної кризи 1929—1933 рр.
Жандармський пост Іспаса доповідав 26 грудня 1930 року сторожинецькій повітовій поліції, що «економічна криза дуже важко давить на матеріальне становище жителів села. Немає роботи, понизились ціни на сільськогосподарські роботи, дуже багато безробітних. Багато людей було зайнято на лісорозробках, а тепер у зв’язку з дуже низькими цінами на лісоматеріали, роботи припинились і люди залишились безробітними. Люди настроєні проти існуючого уряду».
Як і всюди на Буковині, румунські окупанти проводили в Іспасі політику насильницької румунізації. Українська мова фактично заборонялася. В 4 початкових школах села навчання проводилося тільки румунською мовою. Українські вчителі зазнавали повсякденних гонінь, І. Г. Тарновецький та О. І. Тарновецька були звільнені з роботи. В селі заборонялося виступати українським акторам, організовувати українські літературно-художні вечори. Коли 10 березня 1921 року вчитель М. І. Марфієвич влаштував у приміщенні школи літературний вечір, присвячений 60-річчю від дня смерті Т. Г. Шевченка, кінна жандармерія нагаями розігнала людей, що зібралися в школі і біля неї.
В 1925 році в Іспасі поселилися румунські колоністи. Вони одержали по 5 га землі й доручення «навчити селян… румунської мови та зробити їх добрими патріотами».
На території села не було жодної культурно-освітньої установи, зате діяли 4 корчми, греко-католицька церква і синагога.
З перших днів окупації в Іспасі розгорнулася боротьба за соціальне і національне визволення та возз’єднання з Радянською Україною. На початку 20-х років активну революційну роботу в селі вели Т. І. Григоряк і М. І. Марфієвич. З 1929 року в селі діяла первинна організація партії «Визволення». Славну сторінку в історію революційної боротьби трудящих Іспаса вписав комуністичний осередок, який виник у селі на початку 1931 року. До його складу ввійшли О. І. Гакман, М. І. Угриновський, Л. М. Андрюк та інші, всього — 9 чоловік. Вони спиралися в своїй діяльності на 31 прихильника.
Наприкінці 1931 року сигуранці вдалося розкрити комуністичну організацію села. Її керівників було засуджено на 1—2 роки ув’язнення кожного. В травні 1933 року в Іспасі знову відбулися арешти. Цього разу жандарми схопили і кинули до в’язниці комуністів О. Михайляка, М. Кусяка та інших. Однаку незважаючи на терор і репресії сигуранци, комуністи Іспаса продовжували боротьбу.
«Вечорами після роботи сходились до хати Олекси Гакмана,— згадує селянин Ю. І. Денис,— де хазяїн завішував вікно рядниною і діставав зі сховки нелегальну газету. Найбільше, що цікавило нас у ті часи,— то земля. Олекса читав про колгоспи на Радянській Україні, про життя селян, які без панів і поміщиків спільно обробляють поля, орють їх тракторами. Глибоко в душу западало нам кожне слово, почуте в хаті Олекси».
О. І. Гакман, М. 1. Угриновський та інші організовували в селі маївки, відзначення річниць Жовтневої революції, Ленінських днів та інших революційних свят. В такі дні вивішувались червоні прапори та поширювалися прокламації. Так, вранці 1 Травня 1932 року в Іспасі з’явилися комуністичні листівки, на деревах замайоріли червоні лозунги українською мовою, які закликали не воювати з Радянським Союзом в разі війни. Боротьба іспаських селян проти окупантів, за возз’єднання з Радянською Україною не припинялася аж до визволення села Червоною Армією.
28 червня 1940 року румунські власті втекли з Іспаса. Через тиждень тут була створена сільська Рада, яку очолив О. І. Гакман.
До її складу входили також М. І. Угриновський, Л. М. Андрюк, Т. І. Григоряк та інші, всього 11 чол., в т. ч. 2 жінки. Під її керівництвом трудящі села приступили до здійснення корінних соціально-економічних перетворень. У поміщиків було націоналізовано 994 га землі, житлові і господарські будівлі, спиртозавод, водяний млин, маслоробний та цегельний завод, у місцевих курцулів — 84,8 га землі.
Восени 1940 і навесні 1941 років іспаські селяни одержали від держави 376,5 цнт насіннєвої позики. Безкорівним господарствам було надано кредит для придбання корів, а багатодітним матерям — грошову допомогу по 2 тис. карбованців.
Сільська Рада організувала 248 супряг, що дало змогу бідняцьким господарствам вчасно обробити землю, якою наділила їх Радянська держава. Активно сприяв селянам у проведенні сільськогосподарських робіт Іспаський машинно-прокатний пункт, реорганізований згодом у МТС._ Діяльність супряг, практична допомога селянам з боку МТС та інші заходи Радянської держави підготували умови для колективізації села. Велику політико-виховну роботу серед селян по організації колгоспу проводила утворена при Іспаській МТС первинна організація КП(б)У. Про перевагу колективного господарства над індивідуальним свідчили й успіхи колгоспів східних областей України, про які іспасчани довідувалися з повідомлень преси та з розповідей своїх односельчан. Зокрема, жителям села про досягнення колгоспів Радянської країни багато розповідав О. І. Гакман, який у вересні 1940 року відвідав Всесоюзну сільськогосподарську виставку у Москві.
Весною 1941 року в селі виникла перша у Вижницькому районі сільськогосподарська артіль, у якій об’єдналося 56 господарств. Засновниками артілі були активісти М. І. Угриновський, О. І. Гакман, М. І. Кусяк та інші. Головою правління селяни обрали колишнього підпільника М. І. Угриновського. Колгосп мав 740 га землі. Держава передала артілі два націоналізовані водяні млини.
Корінні зміни в той час відбулися і в культурному житті Іспаса. Замість румунських шкіл органи народної освіти відкрили українські семирічну і 4 початкові школи. Держава виділила значні кошти для ліквідації неписьменності і малописьменності серед дорослого населення. За парти сіли 283 неписьменні і 55 малописьменних жителів села. Широко розгорнулася культурно-масова робота. Було відкрито клуб, хату-читальню та масову бібліотеку. При клубі працювали політосвітній, військово-оборонний, фізкультурний, драматичний, хоровий і музичний гуртки, в роботі яких брали участь 176 чоловік, проводились тематичні вечори, влаштовувались концерти, читались лекції. Лише протягом останнього кварталу 1940 року тут було організовано 13 вечорів, які відвідало близько 5 тисяч глядачів.
Велика увага була звернута на охорону здоров’я. Вже протягом першого року існування Радянської влади відкрилася сільська амбулаторія та пологове відділення на 5 ліжок, де селянам подавалася безкоштовна медична допомога.
12 січня 1941 року жителі села вперше взяли участь у виборах до Верховної Ради СPCP і Верховної Ради УРСР. Із 1225 виборців 1216 голосувало за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Наслідки голосування — яскраве свідчення сердечної вдячності іспасчан Комуністичній партії і Радянському урядові за звільнення, за турботу про покращення умов матеріального і культурного життя.
Соціалістичне будівництво на селі було перервано гітлерівською навалою. Німецько-румунські війська 5 липня 1941 року тимчасово окупували Іспас. Настали чорні дні фашистської неволі. Гітлерівці розстріляли 42 жителі села, ув’язнили голову сільради О. І. Гакмана, голову колгоспу М. І. Угриновського, вчителів І. Г. та О. І. Тарновецьких, а також багато інших активістів села. Фашисти пограбували господарство колгоспу, МТС, зруйнували ряд житлових і господарських будівель, відібрали у селян 90 голів худоби, сотні пудів зерна та інших продуктів. Посібниками окупантів були українські буржуазні націоналісти. Ці зрадники народу розповсюджували серед населення провокаційні чутки, чинили вбивства і пограбування. Разом з усім радянським народом іспасчани активно боролися з ненависним ворогом, чинили йому опір на кожному кроці. За мужність, виявлену в боях, 82 жителі села нагороджені орденами і медалями. 80 воїнів-іспасчан загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
8 квітня 1944 року в результаті успішного наступу 24-ї Самаро-Ульянівської Залізної ордена Суворова стрілецької дивізії (1-й Український фронт) та 1318-го стрілецького полку (2-й Український фронт) німецько-румунські окупанти були вигнані з села.
Одразу ж після визволення відновила роботу сільська Рада. Після майже трирічної перерви знов почали працювати школи, клуб, медичні заклади.
В магазин було завезено хліб,, борошно, цукор, сіль тощо. Сільська Рада організувала допомогу родинам воїнів-фронтовиків і безкінним господарствам в обробітку землі, ремонті сільськогосподарських знарядь, придбанні і очищенні посівного матеріалу.
В дальшому розвитку сільського господарства села і особливо в його соціалістичній перебудові велику роль відіграла Іспаська МТС, яка відновила свою роботу на початку 1945 року.
4 березня 1947 року — дата другого народження знищеного окупантами колгоспу ім. Т. Г. Шевченка. З вересня того ж року в Іспасі виникло ще одне господарство — артіль «Перемога».
Великі труднощі післявоєнного часу довелося переборювати іспаським колгоспникам. «Ніколи не забуду,— згадує один із фундаторів артілі Ю. І. Денис,— ту першу колгоспну весну. На 150 гектарах поля було у нас лише дві пари коней і один трактор. Не вистачало плугів, бракувало насіння, не було добрив…»1 Значні перешкоди в розгортанні колгоспного руху чинили банди українських буржуазних націоналістів. Убивствами і підпалами вони намагалися перешкодити організації і розвитку колгоспів. В червні 1947 року націоналістична банда напала на колгоспне подвір’я. Вона спалила приміщення, де зберігався реманент. Озвірілі бандити побили жінок, а М. І. Труфин, яка очолювала жіночу Раду, повісили на обгорілій балці, приколовши до її грудей напис «Так буде з кожним, хто не покине комуни». Після цього три сім’ї заявили про вихід з колгоспу. Але інші члени артілі, не злякавшись погроз, продовжували зміцнювати колективне господарство.
В 1948 році в селі організувався третій колгосп — ім. Орджонікідзе, а’ в 1949 році — четвертий — ім. XVI з’їзду КП(б)У. Через рік колективізація була завершена повністю.
22 вересня 1950 року всі артілі села об’єдналися в один колгосп ім. Т. Г. Шевченка. Земельний фонд укрупненого господарства становив 3762 га, зокрема орної землі за ним було закріплено 1227 га. В артілі налічувалося 568 голів великої рогатої худоби, 134 коней. Колгосп обслуговувала тракторна бригада Іспаської МТС.
Об’єднане господарство поступово зростало і міцніло. В 1950 році артіль уже мала власний цегельно-черепичний завод. В 1954 році на річці Черемоші спорудили колгоспну гідроелектростанцію потужністю 250 кіловат. Артіль придбала 5 автомашин, побудувала ряд господарських приміщень.
Вже в 1957 році на полях артілі було зібрано по 252,6 цнт цукрових буряків, по 4,5 цнт льоно-волокна. Ланка М. А. Угриновської виростила по 180 цнт картоплі з гектара.
Підвищилася продуктивність тваринництва. В тому ж році артіль виробила по 275,8 цнт молока та 33,7 цнт м’яса на 100 га угідь. Грошові доходи колгоспу становили 202 210 карбованців.