Іспас, Вижницький район, Чернівецька область (закінчення)
Успіхи колгоспного виробництва стали можливі завдяки великій виховній і організаторській роботі Іспаської територіальної первинної парторганізації, яка виникла в квітні 1947 року. Більшість комуністів зайнята безпосередньо в сфері колгоспного виробництва. Зокрема, сім з них працюють в тракторній бригаді, п’ять — доярками. Члени КПРС І. Ю. Юрійчук, І. М. Труфин, М. Д. Бабій, І. М. Вінницький, В. Й. Мазуряк, Г. Ю. Чепух, С. Д. Якимюк, О. Т. Ярема, М. В. Клим, І. Ю. Гордей та інші служать прикладом для всіх колгоспників свідомим ставленням до дорученої справи, систематичним перевиконанням планів, настирливою боротьбою за збереження соціалістичної власності й суворий режим економії. Наприкінці 1967 року парторганізація налічувала 64 комуністи.
У своїй повсякденній роботі комуністи спираються на молодіжний актив, особливо на комсомольців. Сільська організація ЛКСМУ, яка виникла в 1948 році, на кінець 1967 року налічувала 220 членів. Комсомольці працюють на всіх ділянках колгоспного виробництва, на промислових підприємствах, в культосвітніх установах.
У вирішенні завдань комуністичного будівництва значна роль у селі належить виконкому сільської Ради, який очолює комуніст Ф. В. Денис. Іспаська сільрада активно допомагає артілі у вирішенні всіх виробничих справ. На її засіданнях розглядаються питання про роботу школи, лікарні, кооперативу, про благоустрій села.
За роки свого існування сільськогосподарська артіль ім. Т. Г. Шевченка виросла у високорозвинуте господарство льонарсько-тваринницького напряму. На початок 1968 року земельні вгіддя артілі становили 4408 га, в т. ч. и 30 га орної землі, 627 га пасовиськ, 1747 га лісу тощо. Наявність 14 тракторів, 6 комбайнів, 11 автомашин, 83 електромоторів та іншої сільськогосподарської техніки дала змогу механізувати і електрифікувати майже всі трудомісткі процеси в землеробстві і тваринництві.
Провідною галуззю колгоспу є землеробство. Він вирощує в основному пшеницю, кукурудзу, льон-довгунець. Завдяки широкому використанню добрив, старанному і вчасному обробітку грунту колгоспники, незважаючи на бідні землі, вирощують добрі врожаї. Протягом 1963—1967 рр. артіль в середньому збирала по 20 цнт озимої пшениці, 33 цнт кукурудзи (сухого зерна), 5,2 цнт льно-волокна з га. Деякі бригади вирощують значно вищі врожаї. Друга рільнича бригада, якою керує член КПРС Т. І. Токар, 1966 року на площі 99 га зібрала зернових (без кукурудзи) по 24,9 цнт з гектара, а третя комплексна бригада, яку очолює комуніст І. Ю. Гордей, виростила в 1965 році по 29,4 цнт пшениці з гектара.
Рослинництво дає артілі близько 45 проц. грошових доходів. Особливо прибутковим є льон-довгунець. В 1967 році на кожному із 120 га посіву цієї культури зібрано по 7 цнт волокна, від реалізації якого колгосп одержав 200 тис. крб., що становило понад 36 проц. усіх грошових надходжень.
Наполеглива праця трудівників колгоспних ланів високо оцінена партією й урядом. За досягнуті успіхи в землеробстві нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора бригадир рільничої бригади Ю. І. Денис та ланкова, ударник комуністичної праці В. Й. Мазуряк, орденом «Знак Пошани» — ланкова О. Т. Ярема. Ланкова В. Й. Мазуряк в 1965 році була учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР.
Важливе місце в господарстві артілі займає тваринництво. На території тваринницького містечка колгоспу розташовані 12 капітальних спеціалізованих приміщень і 2 кормоцехи. З 1959 року на фермах артілі механізовано прибирання приміщень, приготування кормів, доїння та інші види робіт. На кінець 1967 року тут налічувалося 1134 голови великої рогатої худоби і 476 голів свиней. З 1962 року артіль почала сіяти на передгірних землях цінну кормову культуру — люпин. В 1964 році було розорано і засіяно цією культурою 300 га малопродуктивних лук. Це дозволило колгоспові вдосталь забезпечити худобу кормами. В артілі почала налагоджуватися племінна справа. З року в рік в колгоспному стаді збільшується кількість племінних корів.
У 1967 році колгосп виробив по 308,4 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь і реалізував по 66,1 цнт м’яса в живій вазі. Від продажу продукції тваринництва одержано 244 288 крб. грошових доходів.
За успіхи в підвищенні продуктивності тваринництва, досягнуті в III кварталі 1966 року, артілі присуджено перехідний Червоний прапор обкому КП України і Другу грошову премію. Трьом колгоспникам-трудівникам ферм вручено високі нагороди. Зокрема, свинарки М. М. Кусяк та П. Д. Демко нагороджені орденом «Знак Пошани».
Значну увагу приділяють в артілі також садівництву, овочівництву, бджільництву, рибальству. Тут є 1747 га лісу, більш ніж у будь-якому іншому колгоспі району.
Артіль імені Т. Г. Шевченка має багато допоміжних підприємств: цегельно-черепичний завод, водяний млин, пилораму, столярну майстерню, майстерню по ремонту тракторів та інших сільськогосподарських машин, гідроелектростанцію.
Крім колгоспу, на території села розташовано ряд державних підприємств: цегельно-черепичний завод, Вижницьке райоб’єднання «Сільгосптехніка» та Вижницький гравійний завод, на яких працюють в основному іспаські жителі. На цегельно-черепичному заводі зайнято близько 100 робітників. Потужність підприємства — 4,5 млн. штук цегли і 160 тис. штук черепиці на рік. Виробництво цегли і черепиці механізоване. Раніше підприємство працювало сезонно, а з 1966 року перейшло на безперервну цілорічну роботу. Вижницьке райоб’єднання «Сільгосптехніка» було утворене на території села в 1958 році після реорганізації Іспаської МТС. Тут працює понад 200 робітників. Підприємство задовольняє потреби колгоспів у техніці, проводить ремонт сільськогосподарських машин, подає допомогу колгоспам у будівництві виробничих і культурно-побутових приміщень, у проведенні ліній електропередач, здійснює державний нагляд за технічним станом машинно-тракторного парку в колгоспах тощо. «Сільгосптехніка» має ремонтні майстерні, машинно-меліоративний загін, монтажну бригаду по механізації тваринницьких ферм і три спецбригади по техобслуговуванню.
У 1968 році в Іспасі відкрився цех художнього лозоплетіння Вижницької художньо-виробничої майстерні, в якому трудяться майстри М. М. Девда, М. Т. Зварич, О. М. Ковалюк. За зразками, затвердженими художнім фондом УРСР, вони виготовляють 8 видів різноманітних кошиків із лози.
Одночасно із зростанням економіки села безперервно поліпшується матеріальний добробут, побутові умови життя іспасчан. Давно минули ті часи, коли іспасчани мусили кидати своє рідне село і шукати «щастя» на чужині. Уродженка Іспаса М. Беженар, приїхавши в 1962 році до родичів із Канади, заявила: «Тепер і не впізнати рідного села. Як воно виросло, змінилось, покращало».
І справді теперішнє село стало невпізнанним. У ньому діють павільйон побутового обслуговування, який складається з ательє мод, майстерень шиття, ремонту й фарбування, фотоательє і перукарні, а також лазня, їдальня, пошта.
Медичну допомогу трудящим подає сільська амбулаторія з рентгенівським і зуболікувальним кабінетами. В Іспасі є свій пологовий будинок, школа молодої матері, кімната санітарної освіти, молочна кухня.
Велика увага в селі приділяється фізкультурній роботі. В Іспасі працює три низових колективи товариства «Колос», які об’єднують понад 450 фізкультурників. B іx розпорядженні є сільський стадіон і 5 спортивних майданчиків.
Про зміни в житті трудящих свідчить і житлове будівництво, якого не знало буковинське село за всю багатовікову історію.
Лише за останнє десятиліття тут зведено 332 просторі будинки, криті черепицею й шифером.
Небувалих успіхів досягли іспасчани в розвитку культури. Понад 900 учнів навчається рідною мовою у середній, восьмирічній, вечірній середній та 2 початкових школах, в яких працюють 43 вчителі. Неписьменність серед дорослих ліквідована повністю.
Радянська влада широко відкрила двері вузів і технікумів для дітей колгоспного селянства. Чи могли раніше мріяти діти іспаських бідняків І. Ю. Коваль та І. М. Низельський про вищу медичну освіту? Звичайно, ні. А тепер вони лікарі. Або М. Ярема, батько якого загинув на фронті? Якою була б його доля раніше? Злиденне, безпросвітне життя. А нині він навчається у військовій академії в Москві. 35 випускників Іспаської середньої школи здобули вищу освіту.
Справжніми осередками соціалістичної культури в Іспасі стали 3 сільські клуби. При них створено 10 гуртків художньої самодіяльності: драматичний, танцювальний, вокальний, художнього читання та інші. Особливо люблять іспасчани музику. Одних лише скрипалів та цимбалістів тут понад сто. У 1967 році самодіяльні митці села дали 37 вистав і концертів. Активними учасниками гуртків є члени комсомольсько-молодіжної ланки М. І. Низельської. Без їх участі не відбувся жоден концерт.
У селі регулярно демонструються художні та науково-популярні фільми — тут є 3 стаціонарні кіноустановки і 2 кінопересувки.
Добре працює Іспаська первинна організація товариства «Знання». Тільки в 1965 році члени товариства прочитали в селі 90 лекцій на суспільно-політичні, природничо-наукові та сільськогосподарські теми.
Кожна родина передплачує газети й журнали. В 1968 році жителі села одержували 1065 примірників журналів і 1985 газет.
В селі видається багатотиражна газета «Колгоспник» — орган парторганізації і правління артілі ім. Т. Г. Шевченка.
Повагою і любов’ю в іспасчан користується творчий колектив Чернівецького обласного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської, який часто буває у селі. 27 вересня 1964 року, наприклад, чернівецькі актори виступили на сцені сільського клубу з виставою «Вовчиха», а 20 червня 1966 року — з п’єсою «У неділю рано зілля копала» (обидві за творами О. Кобилянської). У гостях в селі були народні артисти УРСР П. Г. Міхневич, Г. Я. Янушевич, заслужена артистка УРСР В. І. Зимня, заслужена артистка УРСР В. Г. Галл-Савальська, актор Л. М. Лісний та інші. В селі з концертною програмою виступав також Буковинський ансамбль пісні і танцю.
В ідейному і культурному вихованні трудящих немалу роль відіграють бібліотеки. У 1967 році їх було 5 з фондом 17 226 книг. За добрі показники в роботі сільській бібліотеці (завідуючий В. М. Малиш) присвоєно почесне звання бібліотеки відмінної роботи. Серед багатьох улюблених книг трудящих села — і твори їх земляка, українського поета Миколи Івановича Марфієвича (1898—1967). Син бідного селянина, майбутній письменник навчався в Чернівецькій учительській семінарії. Згодом працював учителем. За революційну діяльність його переслідували окупанти. У 1924 році він переїхав на Радянську Україну, де належав до літературної організації «Західна Україна». Там він здобув вищу освіту, а потім вчений ступінь кандидата філологічних наук і звання доцента, викладав у київських вузах. В останні роки свого життя М. І. Марфієвич працював доцентом Чернівецького університету. Його перу належать книги «Між верхами», «Буковині», «Крутіж», «Черемоше, братку мій» та інші.
На початку 1965 року в селі відкрито народний музей, організований членами історико-краєзнавчого гуртка середньої школи. В ньому розміщено численні археологічні знахідки, знаряддя праці та предмети побуту кінця XIX — першої половини XX століття, копії документів, фотографії тощо.
На честь 20-річчя з дня перемоги над фашистами в селі споруджено обеліск Слави. Це — чотиригранна п’ятиметрова колона, висічена з темно-сірого граніту. Біля колони — три мармурових плити: центральна і дві бокових. Золотом іскриться напис: «Вічна слава односельчанам, які загинули в боротьбі за свободу і незалежність нашої Батьківщини». На одній з плит обеліска викарбувані імена 80 іспасчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. На плиті з правого боку — імена полеглих у боротьбі з українськими буржуазними націоналістами. Серед них сільська активістка М. І. Труфин, ветерани колгоспного руху А. Клим і К. Варварюк, учителька М. Золотухіна, колгоспник М. О. Труфин і його син І. Труфин.
Успіхи, що їх домоглося село за роки Радянської влади, свідчення величезної життєвої сили соціалізму, його незмірних переваг над капіталізмом.
О. О. ЗАГОРУЙКО, І. А. ГРИЦЕНКО, І. І. ТАРНОВЕЦЬКИЙ