Визволення Чернівців від румунської влади
Поворотним етапом в історії Чернівців стали червневі дні 1940 року. Трудящі дізналися, що Радянський Союз поставив вимогу перед королівською Румунією повернути загарбані Бессарабію і Північну Буковину. З неприхованою радістю вони з дня на день ждали приходу Червоної Армії.
Підпільні обкоми комуністичної партії і комсомолу 27 червня провели спільне засідання. На порядку денному стояли питання: збереження міста від грабежу румунськими військами, врятування життя політв’язнів та підготовка до зустрічі Червоної Армії. В ніч на 28 червня обласний комітет комуністичної партії розповсюдив на чернівецьких підприємствах відозву, закликаючи трудящих захищати матеріальні цінності від знищення і розкрадання та негайно створити загони робітничої охорони.
Вранці 28 червня 1940 року на дахах багатьох установ з’явились червоні прапори, а на будинку примарії був вивішений портрет В. І. Леніна. Тоді ж робітники виставили на підприємствах пости охорони. Одночасно в місті почалася робітнича демонстрація. Жандарми намагалися розігнати її учасників, але після короткої сутички були відтіснені. Демонстранти оволоділи тюрмою, звільнили політичних в’язнів і разом з ними рушили до Центральної площі, де зібралися трудящі міста для зустрічі червоноармійців.
Опівдні до Чернівців вступили частини Червоної Армії. Повсюди лунали радісні вигуки «Ура!», чернівчани вручали червоноармійцям квіти, обнімалися й цілувалися з ними. Свято зустрічі з визволителями тривало до пізньої ночі. Місто було залите вогнями, прикрашене червоними прапорами.
Па честь визначної події у Чернівцях відбувся 40-тисячний мітинг. Багатолюдні мітинги проходили в наступні дні. Чернівчани висловлювали вдячність Червоній Армії за визволення від тяжкого гніту, звертались до радянського уряду з проханням включити Північну Буковину до складу Радянської України.
Після визволення Чернівців тут почалося нове радянське життя. Місто стало повітовим центром. В ньому розташувалися повітові партійні і радянські органи.
5 липня повітовий виконавчий комітет затвердив склад Чернівецької міської Ради. Незабаром створені були три міські райвиконкоми. Розгорнули роботу міський та районні комітети КП(б)У. Ряди партійної організації постійно зростали. Уже в травні 1941 року міська партійна організація нараховувала 1451 члена і 510 кандидатів у члени ВКП(б), які об’єднувалися в 154 первинних партійних організаціях.
Комуністи скеровували діяльність трудящих на соціалістичні перетворення економіки й культури міста, на організацію нових форм радянського життя.
Комуністам діяльно допомагали комсомольці. У травні 1941 року в місті було 126 первинних комсомольських організацій. В їх рядах перебувало 1903 члени.
На підприємствах і в установах визволених Чернівців створювались радянські професійні спілки. На 1 січня 1941 року вони об’єднували 8600 чоловік.
Одразу ж після визволення на заводах, фабриках, на торговельних підприємствах організовувались робітничі комітети. Вони виконували велику роботу по налагодженню порядку в місті, здійснювали керівництво залишеними власниками підприємствами. Комітети добивалися безперебійності роботи всіх фабрик і заводів, підвищення заробітної плати, встановлення восьмигодинного робочого дня, поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці. Важливу роль, зокрема, вони відіграли у знешкодженні актів саботажу, диверсій та інших ворожих дій злочинних елементів. Особливо активно діяли робітничі комітети фабрики «Тринако» і черепично-цегельного заводу, очолені робітниками І. Козачуком та М. Загорійчуком.
В липні до Москви виїхала делегація трудящих краю, щоб скласти подяку Комуністичній партії і Радянському уряду за визволення від іноземного ярма і просити Верховну Раду СРСР прийняти Північну Буковину до складу Радянського Союзу. Серед народних посланців були і чернівецькі представники — голова робітничого комітету фабрики «Тринако» І. Козачук, робітник ковбасної фабрики М. Михальчук, викладач університету Є. Панчу к, директор школи № 14 П. Докторович та інші.
VII сесія Верховної Ради СРСР задовольнила бажання населення і винесла постанову про включення Північної Буковини до складу СРСР. З цієї нагоди у Чернівцях відбувся тридцятитисячний мітинг. Трудящі запевняли Комуністичну партію і Радянський уряд, що будуть вірними синами й дочками соціалістичної Вітчизни, всі сили віддадуть для її зміцнення.
Створені раніше Чернівецький і Хотинський повіти 7 серпня 1940 року були об’єднані в Чернівецьку область. З цього часу Чернівці стали обласним центром.
Радянська влада в Чернівцях націоналізувала 123 промислові і 461 торговельне підприємство, а також банки, трамвай, готелі та інші об’єкти. Ліквідовувалась велика капіталістична власність і створювались умови для соціалістичної перебудови промисловості, торгівлі і культури.
Після націоналізації відбулося укрупнення і спеціалізація фабрик і заводів. Замість 33 дрібних панчішно-трикотажних фабрик створено 9 спеціалізованих підприємств. 17 текстильних фабрик реорганізовано в 7. Дрібні металообробні підприємства укрупнено в металоштампувальний завод.
Вживалися заходи по відбудові й пуску законсервованих підприємств. До початку 1941 року стали до ладу колишні текстильні фабрики «Інтекс» та «Лернер і Будобін», завод по ремонту автотракторних моторів, лісопильний, пивоварний заводи, взуттєва, кахельна фабрики. Відкривалися нові підприємства, зокрема фабрика індивідуального пошиття взуття.
В результаті укрупнення, відбудови й утворення нових фабрик у Чернівцях замість 123 невеликих стало на 1 квітня 1941 року 65 підприємств трикотажної, текстильної, взуттєвої, деревообробної, металообробної і харчової промисловості. Ці підприємства являли собою державну соціалістичну власність і посіли провідну роль у промисловості міста.
Одночасно з реорганізацією націоналізованих підприємств здійснювалося кооперування кустарів. Перша кооперативно-виробнича артіль «Стахановець» відкрилась у другій половині липня 1940 року. В ній об’єднались 32 кустарі-хутровики. Слідом за нею виникали артілі трикотажного, текстильного, металообробного, деревообробного, хімічного, шкіряного та іншого виробництв. На 1 квітня 1941 року вже нараховувалось 57 артілей.
Кількість робітників та службовців, зайнятих у промисловості, зросла більш як у три рази. На 1 квітня 1941 року в місті працювало 15 742 робітники і службовці, в т. ч. на державних підприємствах — 12 219 і кооперативних — 3523 чоловіка.
Зростання промисловості сприяло ліквідації безробіття — важкої спадщини іноземного панування. Міська Рада зареєструвала всіх безробітних і подбала про їх трудов лаштування. На підприємствах і в установах роботу одержали 8868 текстильників, металістів, інженерів, шоферів, столярів та інших спеціалістів. На середину листопада 1940 року безробіття було повністю ліквідоване.
На фабриках і заводах розгорнувся рух за перевиконання виробничих планів. Заспівувачем цього змагання був робітник цвяхового заводу С. Пігуляк, який замість 6 став обслуговувати 16 верстатів. Його приклад наслідували робітники цього ж підприємства Г. Шкорейко та І. Ковальський, досягши високих наслідків праці. Г. Шкорейко обслуговувала 12 верстатів, І. Ковальський — 21 і щодня виконував виробниче завдання на 300—450 процентів. На 1 червня 1941 року вже налічувалось 3229 стахановців і 2676 ударників5. Швидко зростала продуктивність праці. На панчішно-трикотажних фабриках міста, зокрема, вона була на 48,1 проц. вищою, ніж до націоналізації.