Визволення трудящих Буковини від румунського ярма
Переломним періодом революційної боротьби трудящих Буковини за своє соціальне і національне визволення став вересень 1939 року, коли Червона Армія визволила Західну Україну і Західну Білорусію з-під гніту польської шляхти. На Буковині проходили масові страйки, збори, мітинги, демонстрації. Трудящі міст і сіл Буковини з нетерпінням чекали приходу Червоної Армії. Ховаючись від румунських властей, селяни Задубрівки, Бузовиці, Чорногузів, Керстенців та інших сіл вишивали червоні прапори, щоб піднести їх над своїми селами.
На вимогу Радянського уряду королівська Румунія змушена була погодитись на повернення Радянському Союзові-Бессарабії і Північної Буковини. 28 червня 1940 року Червона Армія перейшла Дністер і визволила трудящих краю від іноземного ярма. 2 серпня 1940 року, задовольняючи гаряче бажання буковинців, Верховна Рада СРСР включила Північну Буковину до складу Української РСР.
Визволення Північної Буковини з під бояро-румунської окупації і возз’єднання її з Радянською Україною було зустрінуте трудящими краю з величезним піднесенням. «Багатостраждальний буковинський народ,— писали в телеграмі Радянському урядові трудящі м. Чернівців,— переживає незабутні радісні дні. Здійснилась його віковічна мрія про визволення з тяжкого панського ярма, мрія про возз’єднання з єдинокровними братами в єдиній братній сім’ї Радянського Союзу».
Перед трудящими Північної Буковини відкрилися широкі можливості для будівництва нового, соціалістичного життя. Натхненником і організатором соціалістичного будівництва стала Комуністична партія Радянського Союзу, її місцеві партійні організації. 4 липня 1940 року ЦК КП(б)У затвердив склад Чернівецького повітового комітету партії, до якого ввійшли І. С. Грушецький (перший секретар), Ф. М. Ольховський, М. С. Коник, В. Т. Очеретяний, С. Г. Нікітін. 7 серпня 1940 року, відповідно до рішення VII сесії Верховної Ради СРСР від 2 серпня того ж року про включення Північної Буковини і Хотинського повіту Бессарабії до складу УРСР, створено Чернівецьку область. Чернівецький повітовий комітет КП(б)У було перетворено на обком партії. На кінець листопада 1940 року в області працювало 216 первинних парторганізацій і 11 кандидатських груп, які об’єднували 2424 комуністи.
Першочерговим завданням обласної партійної організації було створення і зміцнення органів Радянської влади, залучення найширших верств населення до активної трудової діяльності. На керівну роботу в місцевих органах державної влади і управління народним господарством було висунуто 13 853 чоловіка з місцевого населення. Створювалися профспілкові, комсомольські та інші громадські організації.
12 січня 1941 року відбулися вибори до Верховних Рад СРСР і Української РСР. Першими депутатами трудящі краю обрали І. С. Грушецького, Г. К. Жукова, І. В. Таланта, Д. М. Гешко, І. С. Зеленюка, І. Ф. Козачука, О. Л. Колікова, О. М. Мартинова, М. В. Павлюка, Т. С. Панчука і Я. Ф. Чайкуна.
Зразу ж після встановлення Радянської влади на Північній Буковині розпочалася ліквідація капіталістичної системи і створення соціалістичних виробничих відносин в економіці. На промислових підприємствах були створені робітничі комітети, які встановили контроль за виробництвом, а на тих фабриках і заводах, власники яких втекли з румунськими окупантами, вони взяли в свої руки керівництво виробництвом. Повітовий комітет партії та повітвиконком 2 серпня 1940 року провели повітову конференцію представників робітничого контролю.
Згідно з радянським законом на території Північної Буковини було оголошено державною власністю 836,3 тис. га землі, 4 банки, 318 промислових підприємств, 27 підприємств комунального господарства, 853 торговельні підприємства і склади, 6170 домоволодінь, 426 км залізничної колії, 5 паровозних і вагонних депо, 46 залізничних станцій 2100 км телеграфного і телефонного зв’язку. Малоземельним селянам краю передано у безплатне користування 71 тис. га колишньої поміщицької, куркульської та церковної землі.
Соціалістична націоналізація позбавила капіталістів і поміщиків приватної власності на засоби виробництва і тим самим знищила їх економічне панування. Поряд з соціалістичним сектором ще залишилися в області 1420 приватновласницьких дрібних підприємств (млинів, олійниць, швейних, меблевих, слюсарних та інших майстерень), з яких 36 проц. користувались найманою працею. На кінець 1940 року числилось 1575 приватних торговців.
Ліквідація великої капіталістичної власності, обмеження і витіснення експлуататорських елементів проходили в умовах загострення класової боротьби. Класові вороги стали на шлях шкідництва, диверсій і саботажу. На промислових підприємствах виводили з ладу устаткування, розкрадали сировину і готову продукцію. На селі куркульство поширювало провокаційні чутки про відбирання землі і реманенту у середняцьких господарств, про реквізицію врожаю. Німецьке консульство, яке було в Чернівцях до визволення Північної Буковини, в перші місяці возз’єднання стало притулком фашистських елементів, шпигунським центром. Довелося його закрити. І як не силкувалися класові вороги протистояти радянській дійсності, вони не могли перешкодити здійсненню соціалістичних перетворень.
Проведені Радянською владою заходи в галузі економіки створили необхідні умови для швидкого зростання продуктивних сил, відкрили широкі можливості в найкоротший строк ліквідувати згубні наслідки панування окупантів. Для розвитку господарства і збільшення оборотних коштів з державного бюджету на друге півріччя 1940 року було виділено для промисловості Радянської Буковини 8826 тис. крб. 3 промислових центрів СРСР надходили сюди машини, верстати, сировина, паливо. Проводилось укрупнення дрібних фабрик і заводів. 33 трикотажні фабрики були об’єднані в 9 підприємств, 17 текстильних фабрик — у 7 підприємств, три басонні фабрики — в одну. На базі дрібних майстерень були створені одна взуттєва і дві швейні фабрики. Щоб збільшити виробництво товарів широкого вжитку і поліпшити побутове обслуговування населення, в області було створено 9 промкомбінатів.
Поряд з державною промисловістю в області було організовано 97 промислових кооперативних артілей. Вони об’єднали понад 4 тис. кустарів і ремісників.
Кількість робітників швидко зростала. За півроку їх збільшилося з 12,2 до 23,2 тисяч чол. Крім цього, на підприємства і будови східних районів країни виїхало працювати-8,9 тис. чоловік. Усі недавні безробітні дістали роботу. В зв’язку з великим поповненням робітничого класу на промислових підприємствах створили широку мережу курсів перепідготовки, шкіл техмінімуму, стахановських шкіл.
Корінні зміни сталися і в сільському господарстві. В області було організовано 9 радгоспів і 13 машинно-тракторних станцій. Вони стали опорною базою для впровадження передової радянської культури землеробства і вирішальною силою колективізації сільського господарства. Важливу роль у вихованні селян в дусі колективізму відіграли супряжні групи. Навесні 1941 року було 24 308 супряг, які обробили землю 45,5 тис. селянських господарств.
Радянська держава подала селянам велику допомогу посівним матеріалом і грішми. В села завозились мінеральні добрива та сільськогосподарські машини. Під час осінньої сівби 1940 року і весняної сівби наступного року селяни одержали в позику 10,6 тис. цнт насіння. З обласного бюджету на фінансування сільського господарства на другу половину 1940 року було виділено 6 млн. 118,8 тис. карбованців.
Всі ці заходи в поєднанні з політико-виховною роботою партійних організацій підготували умови для колективізації одноосібних селянських господарств. Але, як вчив В. І. Ленін, «переробити ці господарства яким-небудь швидким способом, яким-небудь наказом, впливом іззовні, з боку, було б думкою зовсім безглуздою. Ми прекрасно усвідомлюємо, що впливати на мільйонні дрібні селянські господарства можна тільки поступово, обережно, лише вдалим практичним прикладом».
Для практичного ознайомлення з веденням колективного господарства, у вересні 1940 року до Москви на Всесоюзну сільськогосподарську виставку було відряджено 260 селян. Велика група селян виїжджала на екскурсію до Дніпропетровської області, де ознайомилась з життям колгоспників. Учасники екскурсій стали ініціаторами створення колгоспів.
Першим в області колгосп організувався 29 січня 1941 року у селі Ленківцях Кельменецького району. 25 лютого 1941 року обком партії та облвиконком провели обласну нараду селян, в якій взяло участь 900 чоловік. На цій нараді хлібороби Кам’янець-Подільської та Станіславської областей поділилися з молодими колгоспниками та одноосібними селянами Чернівецької області досвідом своєї роботи. Учасники наради звернулися із закликом до всіх селян Північної Буковини сміливо переходити на шлях колективізації. Навесні 1941 року в області вже існувало 62 колгоспи. Вони об’єднували 4476 господарств з земельною площею 15379 гектарів.
Поряд з успіхами промисловості та сільського господарства в області широко розгорталася радянська торгівля. Державні й кооперативні торговельні організації завезли для населення із східних областей країни велику кількість товарів.
Запровадили єдині ціни на них, значно нижчі, ніж вони були за румунської окупації. Це зумовило підвищення купівельної спроможності населення.
З перших днів возз’єднання розгорнулася велика робота в галузі культурного будівництва. Завдяки послідовному здійсненню ленінської національної політики вільно залунала українська мова, яку ще недавно всіляко забороняли окупанти. Вона стала знаряддям комуністичного виховання мас. Одним з основних завдань культурної революції стало запровадження загального обов’язкового безплатного навчання дітей шкільного віку, було розпочато ліквідацію тяжкої спадщини минулого — масової неписьменності та малописьменності дорослого населення.
В області почали працювати 538 шкіл, з них: 408 з українською, 111 — молдавською, 10 — російською, 9 — з іншими мовами навчання. Ця мережа повністю охоплювала дітей шкільного віку. В 380 школах ішло навчання з неписьменними і малописьменними.
До роботи широко залучалися вчителі, які працювали тут раніше. Для перепідготовки педагогічних кадрів влітку 1940 року були організовані короткострокові курси. На них навчалося близько 2000 чоловік. Крім цього, із східних областей України сюди на постійну роботу прислано 1180 учителів. Для підвищення педагогічних знань у Чернівцях у 1940 році створено обласний інститут удосконалення кваліфікації вчителів.
За постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 13 серпня 1940 року старий університет у Чернівцях було реорганізовано в державний український університет, що по суті стало другим його народженням. У зв’язку з великою потребою в педагогічних кадрах відкрито Чернівецький учительський інститут.
У 1940—1941 рр. проведено значну роботу по створенню середніх учбових закладів для підготовки спеціалістів різних галузей народного господарства і культури. В області почали працювати 5 технікумів, 4 училища, 4 спеціалізовані школи. Діти робітників, селян та інтелігенції дістали реальну можливість здобути середню й вищу освіту.
Протягом першого року після возз’єднання відкрито 8 будинків культури, 223 клуби, 78 хат-читалень. При них почали діяти драматичні, танцювальні, співочі, музичні та інші гуртки художньої самодіяльності. В червні 1941 року вже було 632 гуртки, в яких брало участь 13 336 чоловік. У містах і селах відкривалися бібліотеки.
В 1941 році їх стало 285. Для подання методичної допомоги культосвітнім закладам створено обласний Будинок народної творчості.
Значного розмаху набуло кінообслуговування населення. Крім чотирьох кінотеатрів у Чернівцях, в райцентрах, за винятком Кельменців і Глибокої, відкрилися стаціонарні кінотеатри. Працювали 52 кінопересувки.
У грудні 1940 року в приміщеннях колишньої резиденції буковинського митрополита відкрито краєзнавчий музей. У Путилі, в будинку Юрія Федьковича, створено літературно-меморіальний музей письменника.
З 30 червня 1940 року почала виходити обласна газета «Радянська Буковина», з 3 вересня — обласна комсомольська газета «Комсомолець Буковини».
Велику допомогу в розвитку соціалістичної культури Північній Буковині подавали ЦК КП(б)У і республіканські мистецькі та творчі організації. 4 липня 1940 року до Чернівців прибула велика група-культурно-мистецьких працівників, у складі якої були Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Олександр Довженко та інші. Трохи пізніше Радянську Буковину відвідали російські письменники Всеволод Вишневський, Костянтин Симонов, Євген Долматовський.
Видатною подією в культурному житті визволеної Буковини стало вшанування Ольги Кобилянської з нагоди 55-річчя її творчості. Зацькована у минулому сигуранцою, письменниця знову заговорила, висловлюючи думки і настрої всіх буковинців: «Радянська влада, ніби могутнім крилом знесла кривду і несправедливість, наче порох змела все, що стояло на шляху трудівників і не давало їм жити, радіти світом. Селянин підвівся з колін, робітник випростав свої зігнуті плечі, а безробітний знайшов працю — годувальницю… Легко дишеться мені. Так легко, як і всьому народові буковинському. Щастя у краю, щастя у хаті і щастя на душі».
На постійну роботу 1940 року до Чернівців переїхав один з кращих театральних колективів України — Харківський український драматичний театр ім. Ленінського комсомолу. Пізніше йому присвоєно ім’я Ольги Кобилянської. В Чернівцях була створена також обласна філармонія, яка, крім своїх виступів, організовувала гастрольні концерти провідних колективів СРСР та УРСР.
Щасливим і повноправним життям зажили трудящі Північної Буковини. Комуністична партія і Радянський уряд створили їм найсприятливіші умови для розвитку промисловості, сільського господарства, народної освіти, для піднесення добробуту і культурного рівня.