Дорошівці, Заставнівський район, Чернівецька область (продовження)
Соціалістичні перетворення викликали велику політичну і трудову активність трудящих Дорошівців. У вересні 1940 року між трудівниками Дорошівців і Василева було укладено договір на соціалістичне змагання за гідну зустріч річниці Великого Жовтня.
На початку 1941 року в селі було створено ініціативну групу по організації колгоспу. До її складу увійшли І. А. Григорович, В. А. Хлібний та інші селяни.
З початком Великої Вітчизняної війни багато жителів села відійшли на схід з Червоною Армією. Вони з самого початку війни зі зброєю в руках захищали Вітчизну.
Окупанти завдали селу великої шкоди — знищили клуб, школу, багато будинків; загальна сума збитків становила 60 тис. карбованців.
24 березня 1944 року частини 27-ї мотострілецької бригади визволили Дорошівці від фашистських загарбників. Багато чоловіків стало до лав армії-визволительки. Батьківщина високо оцінила їх ратний подвиг. Бойовими орденами та медалями нагороджено 40 жителів села. Люди свято шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя за Батьківщину; в центрі села їм поставлено пам’ятник.
Зразу ж після визволення відновила діяльність сільська Рада; під її керівництвом було здійснено ряд заходів по налагодженню та дальшому розвитку економіки і культури: відкрито сільський клуб і бібліотеку, почала працювати початкова школа.
У складних умовах 1944 і 1945 років, а також перших післявоєнних років сільська Рада організовувала трудящих на своєчасну сівбу та збирання врожаю тощо. У 1948 році було створено колективне господарство «Прапор перемоги». На осінь того року воно об’єднувало 100 дворів, мало 44 робочих коней, 22 кінні плуги, 29 возів, через рік до колгоспу вступила переважна більшість жителів села.
Колективізація проходила в умовах гострої класової боротьби. Марно намагаючись перешкодити соціалістичним перетворенням, куркулі та оунівські бандити вдавались до терору. Вони по-звірячому вбили 11 активістів села, зокрема голову сільської Ради Г. Г. Григоровича.
Та на місце загиблих ставали десятки нових людей, вони продовжували справу своїх товаришів; куркульсько-бандитське охвістя було знищене.
У 1948 році Дорошівці колективізовані повністю. Колгосп об’єднав 520 дворів, 2106 га землі, у т. ч. 1320 га орної, мав 168 робочих коней, 22 голови великої рогатої худоби тощо.
Складними були перші роки колективного господарювання. Вчорашнім одноосібникам бракувало досвіду роботи. Держава подавала новоствореній артілі всебічну допомогу. МТС забезпечила колгосп тракторами та іншою сільськогосподарською технікою, здійснила значну частину трудомістких робіт. У 1951 році в колгоспі було створено первинну партійну організацію у складі О. Ф. Кравченка, І. І. Григоровича, І. А. Парнета. З перших днів своєї діяльності комуністи артілі спрямували зусилля колгоспників на зміцнення і розвиток господарства. На відкритих партійних зборах разом з численним колгоспним активом розв’язувались всі важливі питання артільного життя. Партійні збори скоро стали школою виховання колгоспників, учили, як будувати нове життя. У селі були створені школи політ-грамоти для активу, в яких вивчався досвід організації та керівництва соціалістичним сільським господарством. На 1951 рік у них навчалось 20 колгоспників, 36 найбільш підготовлених активістів брало участь у роботі агітколективу.
Керований партійною організацією, колгосп «Прапор перемоги» уже в 1954 році став одним з передових у районі. Його грошові доходи складали близько 2 млн. карбованців. Артіль придбала 4 вантажні автомашини, побудувала приміщення для худоби, гараж та інші господарські споруди.
Трудівники артілі неухильно добивалися все нових успіхів. У 1957 році грошовий доход колгоспу досяг 3710 тис. крб.; на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 367,6 цнт молока та 63,2 цнт м’яса. Зростав добробут членів артілі. У 1957 році вони отримали на трудодень, крім грошей, по 3,3 кг зерна.
Та найбільшим досягненням артілі було зростання свідомих своєї мети людей, озброєних передовою агротехнікою. Досвідченими керівниками рільничих бригад стали, наприклад, В. М. Анака, П. Д. Павчук, кращою ланковою колгоспу зарекомендувала себе М. В. Георгіца, високих; показників досягли тваринники В. М. Скибинський, Г. А. Рудейчук, М. А. Нуцуляк. У 1958 році їх самовіддана праця була відзначена урядовими нагородами. Серед нагороджених — секретар партійної організації колгоспу І. А. Парнета.
З ініціативи партійної організації у 1959 році було складено семирічний план розвитку артільного господарства. Здійснюючи його, колгоспники підносили культуру праці, поліпшували обробіток землі, вправніше застосовували техніку, використовували добрива і хімікати. Все це не могло не дати добрих наслідків. У 1965 році колгосп зібрав з гектара зернових по 34,7 цнт, цукрового буряка — по 250 центнерів; на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 504 цнт молока та 111,9 цнт м’яса.
Батьківщина високо оцінила виробничі успіхи трудівників артілі. У 1966 році орденом Трудового Червоного Прапора був нагороджений Г. І. Білоус, орденом «Знак Пошани» — М. М. Головачук, М. Г. Нуцуляк, медалями — С. С. Осипенко, Г. В. Димуряк, Г. М. Нуцуляк, Г. М. Шипорт.
За високі показники у виконанні соціалістичних зобов’язань, активну участь у громадсько-політичному житті голову правління артілі С. С. Осипенка було занесено до обласної Книги пошани.
З часом колгосп «Прапор перемоги» перетворився на високорозвинуте механізоване господарство. У 1968 році його машинно-тракторний парк складався з 13 тракторів, 9 комбайнів, 13 вантажних автомашин та іншої грунтообробної, посівної і збиральної техніки.
Тваринницькі ферми колгоспу налічують 1024 голови великої рогатої худоби, 660 свиней. На 1967 рік вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь по 586,2 цнт молока і 158,1 цнт м’яса.
Близько 30 жителів села працюють на цукровому заводі «Хрещатик» та в місцевому кам’яному кар’єрі, що належить Заставнівському райкомунгоспові. Тут добувають камінь для будівництва; тесаний камінь використовується у шляховому господарстві та для оздоблювальних робіт.
Досягнуті успіхи здобуто внаслідок повсякденної організаційної масово-виховної роботи партійної організації артілі. На початок 1968 року вона налічувала 34 комуністи, серед яких кращі люди села — ті, чиєю невтомною працею створюється колгоспний достаток. У тракторній бригаді й на тваринницькій фермі створено партійні групи.
Комсомольську організацію було створено 1947 року; спочатку вона об’єднувала невелику групу молоді, що повернулася з рядів Радянської Армії: В. Мороз, В. Боднарюк, І. Вигнан, В. Гора, І. Добенчук. Надалі організація неухильно зростала за рахунок найактивнішої частини молоді. У ній виховувалися перші комуністи Дорошівців І. І. Григорович, І. А. Парнета та інші. На початок 1968 року вона налічувала 104 члени ЛКСМУ. Крім колгоспної, у селі є дві шкільні комсомольські організації — учителів та учнів.
Комсомольці колгоспу йдуть у перших лавах ударників праці. Комсомольсько-молодіжна ланка М. І. Пицули в 1967 році виростила найвищий в колгоспі врожай цукрових буряків — по 304 цнт з гектара. Комсомольці працюють у полі, на фермах, у тракторній бригаді. Роботу вони поєднують з навчанням. Марія Загородюк багато років була ланковою, вирощувала високі врожаї цукрових буряків. Закінчивши заочно сільськогосподарський технікум, вона працює в колгоспі агрономом, Г. М. Нуцуляк, здобувши спеціальну освіту,— зоотехніком артілі.
Безперервно зростає добробут колгоспників. їх грошові і натуральні прибутки порівняно з 1960 роком збільшилися в 1967 році більш як у 1,5 раза. Ветерани артілі отримують пенсії.
У селі відкрито колгоспний профілакторій, є пологовий будинок. Цілий рік діють дитячі ясла на 140 місць та молочна кухня для дітей.
У селі працюють дві школи — восьмирічна загальноосвітня та середня вечірня для молоді; з 18 учителів 11 мають вищу освіту, решта — незакінчену вищу і середню спеціальну. У 1967/68 навчальному році в загальноосвітній школі навчалося 260, у вечірній — 69 учнів. За Радянської влади вищу освіту здобули близько 20 селян, у т. ч. лікар М. Д. Скибинський, вчителі І. І. Григорович, П. І. Червонівська та інші.
Невпізнанними стали Дорошівці. З 1957 по 1967 рік у селі зведено 230 сучасних будинків; 277 будинків перебудовано. За рахунок колгоспу споруджені нові хати пенсіонерці В. Стасюк, колгоспниці Г. Лазаряк, зоотехніку М. Загороднюк, телятниці П. Якушик та іншим.
Дорошівці мають святковий вигляд: вулиці озеленені, чисті, освітлені; у 1967 році поставлено водорозбірні КОЛОНКИ водогону і. Поштове відділення має телефонний зв’язок з будь-яким населеним пунктом Радянського Союзу. У селі є господарський і промтоварний магазини, книжковий кіоск, швейна і кравецька майстерні.
Гості з Канади — М. Павчук та І. Скибинський, що приїжджали влітку 1968 року, не впізнали свого села. «Коли я йду вулицею рідного села,— говорив І. Скибинський своїм односельчанам,— мені здається, я бачу сон. Так воно змінилося. А найголовніше — змінилися люди. Вони стали письменними, багато мають середню й вищу освіту. Одягнені так гарно, що не відрізниш від городян. Я ні в кого не бачив постолів — споконвічного взуття буковинців у минулому».
У селі побудовано клуб із залом на 500 місць. Тут регулярно демонструються кінофільми, працюють хоровий, танцювальний, драматичний та інші гуртки художньої самодіяльності, духовий оркестр. У 1968 році за відмінну багаторічну роботу клуб переведено до- розряду сільських Будинків культури.
У двох бібліотеках — сільській і шкільній — налічується понад 12 тис. книг. У 1963 році сільська бібліотека здобула звання бібліотеки відмінної роботи.
Квітне народне ужиткове і образотворче мистецтво. В селі проживають самодіяльні художники В. Борщ та С. Кирилюк. Картини С. Кирилюка нагороджені грамотами республіканської виставки самодіяльних митців. Його кращі роботи — картини «Серце гір», «Бій у Карпатах», «Шевченко на засланні», «Колгоспна електростанція», «Колгоспна ферма», портрет Т. Г. Шевченка та інші. Знають — і не лише в селі — вишивальницю М. В. Анаку. Її вироби не раз експонувалися на обласних виставках.
У Дорошівцях запроваджуються нові радянські свята та обряди. В день проводів до Радянської Армії молодь збирається до клубу. Один з найстаріших ветеранів праці або учасників революційних подій виступає перед призовниками від імені односельчан, дає їм наказ віддано служити Батьківщині.
Діяльну роботу провадить сільська Рада. На її сесіях обговорюються важливі питання життя селян. Запорукою ефективної роботи Ради є те, що вона завжди спирається на широкий актив.
Постійно дбаючи про закріплення норм соціалістичного побуту, сільська Рада контролює роботу народної дружини, яка складається з колгоспної та робітничої молоді. Є у Дорошівцях і товариський суд, який розглядає різні побутові справи мешканців. Проте до адміністративних і судових заходів тут намагаються вдаватися у крайньому випадку. Партійна та комсомольська організації села, вся громадськість ведуть систематичну виховну роботу, використовуючи для цього і місцеві традиції трудової та революційної слави. У 1963 році урочисто відзначалося 100-річчя від дня народження І. Бажанського; у 1964 році було проведено великий вечір, присвячений І. Д. Стасюку, де виступали колишні учасники комуністичного підпілля на Буковині в роки румунської окупації, що працювали разом з ним,— І. Бутук з Дорошівців, К. Досяківський з Шипинців, М. Павлюк із Задубрівки, К. Терлецький і Б. Кац з Чернівців та інші. При Будинку культури обладнано музей, де зібрано матеріали і речі, що розповідають про І. Д. Стасюка, революційне минуле села, про організацію колгоспу тощо. Шануючи пам’ять свого земляка,, колгоспники звернулися з проханням про перейменування їх артілі «Прапор перемоги» на колгосп імені І. Д. Стасюка. Прохання було задоволено. 17 вересня 1968 року в урочистій обстановці відбувся мітинг, присвячений 28-м роковинам возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною та закладенню пам’ятника І. Д. Стасюку. «Стасюк ще змолоду присвятив своє життя боротьбі за Радянську владу, за возз’єднання Буковини з Радянською Україною. Він, як сміливий Данко з горьківської легенди, віддав своє серце людям»,— сказав на мітингу ровесник І. Д. Стасюка комуніст П. Д. Павчук. Від комсомольців села виступив секретар комсомольської організації І. Д. Роїк. Він запевнив присутніх, що молодь буде гідною зміною своїх батьків, які боролися й віддали своє життя за щастя народу. На закінчення мітингу піонери, комсомольці та хлібороби поклали на місце спорудження пам’ятника вінки живих квітів.
Планом дальшої розбудови Дорошівців передбачено забрукувати всі вулиці, заасфальтувати тротуари, звести будинки, їдальню, магазин тощо. Село стане ще кращим, як і тисячі сіл неосяжної Радянської Вітчизни.
О. Я. БОГОМОЛОВ, Г. М. СТРАХОВ