Ржавинці, Заставнівський район, Чернівецька область
Ржавинці — село, центр сільської Ради, розташоване за 23 км на південний схід від Заставші, за 30 км від обласного центру. Населення — 3528 чоловік.
Назва села, напевне, пов’язана із особливостями складу грунту. Перші документальні згадки про Ржавинці датуються 1441 роком.
Село перебувало під турецьким гнітом понад три сторіччя. Про надзвичайно повільний ріст його населення в цей період переконливо свідчать, зокрема, такі дані: в 1771 році в селі налічувалось 68 дворів. Якщо вважати, що в середньому у одному дворі жило 4 чоловіка, все населення села складало 272 особи. Через 50 років кількість жителів села майже не зросла і становила всього 300 чоловік.
Звільнення від турецького гніту в 1812 році сприяло економічному розвиткові села. У значній мірі зросло і його населення.
За даними 1817 року майже вся земля у Ржавинцях належала поміщикові Мілу, в руках якого було зосереджено 700 фальч орної землі, 450 — сінокосів, 120 фальч лук, 150 — лісу, 250 фальч інших земель. В селі діяло два млини, один із них був власністю поміщика, другий — попа. Поміщицьке господарство базувалося переважно на дармовій праці селян. За користування мізерними клаптиками землі селяни працювали в маєтку поміщика, виконували ряд повинностей. До наданих поміщиком ділянок селянам доводилось докладати багато праці (викорчовувати дерева, чагарники, вибирати каміння), щоб зробити їх придатними для обробітку. Понині збереглися назви окремих ділянок землі, розчищених Гуйвановими, Грушевськими, Нюховими, Дудковими, Цуркановими та іншими.
В час реформи 60-х років селянам було виділено лише по 2,9 десятини на ревізьку душу.
Після реформи неухильно поглиблюється процес класового розшарування. На 1883—1884 рр. в селі налічувалося 278 господарств, у т. ч. 220 надільних. Понад 20 проц. надільних господарств були безземельними, 40 проц. не мали робочої худоби, 37 проц.— ніякої худоби, 14 селян не мали навіть власних хат. Близько 2/3 селян були змушені орендувати землю у поміщика. Плата за оренду однієї фальчі становила 17 крб., або половину зібраного врожаю. В пошуках засобів для прожиття селяни займалися ремеслом, зокрема виробляли вози, колеса тощо. Інші йшли на лісорозробки. Більшість була в кабалі у поміщика Стреньковського, який володів 1558 га землі, в т. ч. 1093 га лісу. Він мав у селі гуральню, споював селян горілкою. Сам Стреньковський рідко бував у Ржавинцях, за нього збиткувався над людьми управитель. Частина селян наймитувала у куркулів та церкви, якій належало 36 га землі.
У 1885 році в селі було побудовано меблеву фабрику, що належала промисловцям Букенду, а пізніше — Бронштейну. Тут працювало близько 100 робітників. Умови праці були надзвичайно тяжкими; абсолютна відсутність будь-яких правил безпеки призводила до виробничих травм. Понині живе у селі колишній робітник Тимофій Стругар, що втратив на фабриці ногу. Мізерної зарплати — від 10 до 30 копійок за день — ледь вистачало для напівголодного існування.
Не тільки злидні, а й темрява та неписьменність гнітили селян. За даними 1883—1884 рр. у Ржавинцях писати і читати вміли всього 20 жителів. Школу відвідувало 22 чол., переважно діти заможних. У 1904 році початкову школу закінчило 36 учнів, тоді як у селі було 110 дітей шкільного віку.
Безземелля і жорстока експлуатація, безправ’я і убогість викликали у селянської бідноти протест проти експлуататорів. Особливо загострились у Ржавинцях класові протиріччя під час російської революції 1905—1907 років. Першими на боротьбу стали робітники меблевої фабрики. В селі з’явилися листівки, що закликали до революційної боротьби. Під впливом подій, що відбувалися у країні, селяни самочинно збирали врожай з поміщицьких земель, рубали поміщицький ліс, підпалювали поміщицькі скирти, відмовлялися працювати на поміщика, вимагаючи полегшення умов праці та підвищення її оплати. Селяни добились того, що стали працювати не за п’ятнадцятий, а за десятий сніп.
В 1905 році селяни Ржавинець допомагали переправляти із-за кордону в Росію нелегальну літературу.
Перша світова війна принесла жителям села нові страждання. Знаходячись у смузі бойових дій, село піддавалось постійному артилерійському обстрілові, внаслідок чого було цілком зруйновано меблеву фабрику і спиртозавод, убито й поранено багатьох селян. У червні 1916 року у Ржавинцях розташувався один з підрозділів російської армії; саме звідси розпочався наступ, у ході якого було взято Чернівці. Сліди першої світової війни знати ще й досі: на полях — окопи і сховища, на околиці села — братська могила загиблих російських воїнів. За час воєнних дій більшу частину Ржавинців було обернуто на згарища та руїни, у селі панував голод і холод. Багато жителів загинуло на фронтах війни.
Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію сколихнула трудівників Ржавинців. За допомогою революційних солдатів із села були вигнані царські чиновники, створено селянський комітет.
Жителі Ржавинців палко вітали Велику Жовтневу соціалістичну революцію, декрети Радянської влади про мир і землю. Селяни отримали землю з розрахунку — одна десятина на кожного члена сім’ї. Народною власністю стали колишні поміщицькі ліси. Трудове селянство на власному досвіді переконувалося, що тільки Комуністична партія і Радянська влада насправді захищають інтереси трудящих. Делегати Ржавинців разом із представниками інших сіл Хотинщини у січні 1918 року голосували за встановлення в повіті Радянської влади.
У другій половині лютого Хотинський повіт, в т. ч. і Ржавинці, були загарбані австро-угорськими окупантами, на зміну яким на початку листопада 1918 року прийшли війська боярської Румунії. В селі запанував окупаційний режим: загарбники запровадили комендантську годину, влаштовували поголовні обшуки, конфісковували сільськогосподарські продукти. Селяни задихалися від грабіжництва і дикої сваволі. Вони неодноразово піднімалися на боротьбу проти гнобителів. Так, брати Кирило і Григорій Максимчуки на початку грудня 1918 року провели через усе село на цвинтар ненависного поміщика Толінга із зашморгом на шиї. Звістка про вчинок двох сміливців облетіла весь повіт. Максимчуки врятувались від розлючених окупантів, перейшовши Дністер. Чинили опір окупантам, за що були піддані звірячим катуванням і засуджені на довічне ув’язнення, також Д. Грушевський, І. Меленчук, І. Концаренко. На все життя скалічили бандити із сигуранци Д. Грушевського — йому перебили поперек.
У Хотинському повстанні 1919 року активну участь взяли і трудівники Ржавинців; після його поразки багато селян відступило за Дністер.
За час окупації різко зросла кількість безземельних селян, посилилося класове розшарування. Селяни страждали від безземелля і малоземелля. Аграрна реформа, проведена у 20-х рр. буржуазно-поміщицькою Румунією, зовсім не поліпшила становища трудящих Ржавинців. Непосильні податки неухильно зростали: з 1922 по 1931 рр. податки на кожне господарство збільшились у 4 рази — від 559 до 2000 лей. Селяни і надалі залишилися безземельними. На 1940 рік у Ржавинцях було 3 поміщицькі, 120 середняцьких і аж 717 бідняцьких господарств.
Трудящі Ржавинців були позбавлені всяких політичних прав, вони зазнавали тяжкого соціального та національного гніту. Румунські власті проводили на Буковині жорстоку асиміляторську політику, прагнули обернути населення на покірних рабів. У 1922 році у Ржавинцях відкрилась початкова школа на 2 класні кімнати, але вже через 2 роки викладання українською мовою було заборонено, запанувала румунська мова. Дітям невільно було розмовляти рідною мовою навіть на перервах. У 1928 році четвертий клас закінчило лише 14 дітей, з них 3 дівчини. На 1929 рік у селі налічувалось 665 дітей шкільного віку, однак до школи записалось тільки 171, а відвідувало заняття всього 15. Про «душі» селян «піклувався» піп, а культуру «підносили» три корчми.
Трудящі не мирилися з колонізаторською політикою румунських властей, вели боротьбу за соціальне і національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною.
У 1934 році випускник Хотинської гімназії А. У. Бойчук організував у Ржавинцях підпільну молодіжну групу, до складу якої увійшли Л. Скутельник, І. Требиш, Ю. Перепужняк та інші. Вони мали зв’язок з Хотинською повітовою комуністичною організацією, одержували від неї революційну літературу, яку переховували у руїнах меблевої фабрики. Підпільники мали і бібліотеку, в якій були, зокрема, «Капітал» К. Маркса, «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, робота В. І. Леніна «Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?», твори російських та українських класиків. В 1962 році жителі Ржавинців у руїнах фабрики знайшли червоні полотнища прапорів та пожовклі від часу книжки. Члени групи вели агітаційну роботу серед призовників до румунської армії, розповідали жителям села правду про Радянський Союз, викривали загарбницьку політику окупантів. У 1935 році підпільники вивісили червоний прапор і лозунги: «Хай живе Радянська влада!», «Геть владу поміщиків та капіталістів!», «Хай живе Радянський Союз!».
У Ржавинцях велася підготовка до створення підпільної партійної групи. Але сигуранці вдалось натрапити на сліди підпільників, частину з них було заарештовано. А. У. Бойчук, якого переслідувала поліція, перейшов через кордон до Радянського Союзу.
28 червня 1940 року Червона Армія, форсувавши Дністер, подала руку братерської допомоги трудящим багатостраждальної Буковини. Радісно зустріли воїнів-визволителів і трудящі Ржавинців. Всіма шанований селянин К. І. Телелик від імені односельчан вітав радянських бійців хлібом-сіллю. Того ж дня у селі було створено сільську Раду, головою якої став К. І. Лутчик, а також земельну комісію, ССТ, відділ зв’язку. Радянська влада передала біднякам землі поміщика Толінга, а також 40 га церковної землі.
У 1940 році в селі було створено комсомольську організацію, яку очолив І. П. Цуркан. Першими комсомольцями були В. П. Столяр, С. М. Полатайко.
1940-й рік став роком великих соціалістичних перетворень. Для дітей шкільного віку і переростків відкрилися двері сільської школи з рідною українською мовою навчання. У селі були організовані гуртки по ліквідації неписьменності, якими керували вчителі П. Ганкевич, К. Мутулал, В. Брейндзан та інші. Стала діяти бібліотека. До червня 1940 року жителі села не виписували газет взагалі; у 1941 ж році було передплачено 160 екземплярів газети «Радянська Буковина» та 90 — «Комсомольской правды».
З окупацією області фашистськими ордами у Ржавинцях був встановлений жорстокий окупаційний режим; запанував терор, проводились розстріли. Уже в перші дні окупації на околиці села було розстріляно 8 активістів, засуджено до розстрілу 13 чол., смертний вирок останнім був замінений ув’язненням. Жорстоко знущалися окупанти над К. І. Телеликом, що свого часу від громади зустрічав хлібом-сіллю радянських воїнів. Ржавинці перебували під особливим наглядом окупантів. Тут були жандармський пост, оперативна група, часто проводились облави. Найменше порушення режиму каралося побоями, ув’язненням. Особливо пильно фашисти стежили за тими, хто працював у лісі.
У середині березня 1944 року поблизу Ржавинців було висаджено радянську десантну групу під командуванням О. В. Тканка. Її завданням було організувати у буковинських лісах з місцевого населення партизанський загін для активних дій в тилу ворога. Першою, з ким партизани налагодили контакт, була жителька Ржавинців М. О. Козак. Вона турбувалась про партизанів, як про рідних синів; свого єдиного шістнадцятирічного сина Михайла сама проводжала у першу розвідку. Все необхідне робив для партизанів І. С. Колодрівський. У нього в хаті містився штаб загону, зберігалась рація. Подружжя М. Л. і С. С. Кушнірів переховувало в себе зброю та боєприпаси. Загін швидко зростав. Одними з перших до лав народних месників стали В. Ю. Буга, 3. С. Колодрівський, І. Л. Колодрівський, В. Г. Стругар, В. Ф. Столяр, М. В. Агатій, П. Ф. Меленчук.