Ржавинці, Заставнівський район, Чернівецька область (продовження)
Протягом доби загін збільшився до ста чоловік. Для його ліквідації фашисти кинули майже батальйон автоматників. Вибравши зручні позиції і проводячи несподівані вдалі маневри, партизани перебили близько роти ворожих солдат і 19 березня 1944 року зайняли Ржавинці. На приміщенні сільської Ради замайорів червоний прапор. Зібравшись на сільському майдані, щасливі і радісні жителі вітали своїх визволителів; з поздоровленням виступив командир загону О. В. Тканко. Тут же сільську Раду очолив М. О. Мисько. Так у селі було відновлено Радянську владу.
Укріпившись у Ржавинцях, партизанський загін розгорнув активну діяльність. Раптові і сміливі напади партизанів на фашистські гарнізони сіяли серед ворога паніку, відтягували його сили від фронту, полегшували радянським частинам переможне просування вперед. У зведенні Радінформбюро від 28 березня 1944 року повідомлялось: «Партизанський загін, який діяв у Чернівецькій області, в ніч на 28 березня атакував німецький гарнізон в одному населеному пункті. Партизани знищили 40 гітлерівців, а решта розбіглася. Захоплене у німців продовольство роздано місцевим жителям. Партизани цього загону підірвали на мінах і знищили вогнем із засад велику кількість техніки і живої сили противника».
Недаремно ж село Ржавинці було назване «партизанським», а загін О. В. Тканка — «ржавинським». Дії загону стривожили окупантів — вони обіцяли за кожного схопленого партизана нагороду в 60 тис., а за кожного командира —80 тис. лей. Але місцеві жителі активно підтримували народних месників. На бойовому рахунку загону — 127 знищених, 43 взятих у полон гітлерівських солдатів і офіцерів, 18 підірваних і спалених автомашин, у ворога було відбито 22 машини з боєприпасами і військовим спорядженням.
У боях з фашистськими загарбниками особливо відзначились жителі Ржавинців 3. С. Колодрівський, В. Ю. Дробот, І. В. Колодрівський, В. Ю. Буга, М. Г. Столяр, В. Ф. Столяр, I. П. Писляр, П. Г. Мельник, М. В. Агатій, Л. Н. Агатій та інші.
В рядах Червоної Армії воювали 612 жителів Ржавинців, з них 166 нагороджено . бойовими орденами і медалями. 263 учасники Великої Вітчизняної війни нагороджені ювілейною медаллю. Ніколи не забудуть односельчани тих двохсот воїнів, яким не судилося повернутися з фронтів до рідних домівок. З самої лише родини Агатіїв віддали життя за Батьківщину 12 чоловік. На могилу воїна В. Агатія під Варшавою приносять квіти польські громадяни; в місті Вайгофені (Австрія) — Ф. Гончара, на околиці угорського міста Ілльо — С. Клишковського, в селі Штекліні (ГДР) — П. Лучика, поблизу Трнави (Чехословаччина) — І. О. Шевчука.
Пам’ять про героїчні діла партизанів, воїнів-визволителів буде жити в віках. Ніколи не заросте стежка і не зів’януть квіти на братських могилах біля пам’ятника військової слави, де поховано героїв, що віддали своє життя за Вітчизну.
Нелегко було ржавинчанам у перші післявоєнні роки. Окупанти завдали селу величезної’ дпкоди; втрати становили 1 479 230 карбованців. На 738 дворів з населенням 3013 чоловік було всього 17 коней, 10 волів. Із 1668 га орної землі засіяли озимими лише 273,3 га, що становило трохи більше 16 проц. На перешкоді будівництву нового життя ставали куркулі, українські буржуазні націоналісти. Від їх злочинних рук загинули активісти В. Ю. Буга, П. Г. Мельник, П. М. Бронік, В. Я. Агатій. Попри труднощі післявоєнної відбудови господарства, шалений опір куркульства та українських буржуазних націоналістів, трудящі успішно провадили будівництво нового життя.
У березні 1947 року в селі був організований колгосп, який ржавинчани назвали іменем В. І. Леніна. В артілі об’єдналось 4 господарства; вона мала 100 га землі, для обробітку якої було 10 коней, 10 плугів, 10 борін та 1 культиватор. Були створені рільнича бригада та городня ланка.
Колективізація набирала чимраз швидших темпів. 27 вересня 1947 року організувався другий колгосп, до якого вступило 49 господарств; на 1948 рік у ньому налічувалось уже 123 господарства, працювало дві рільничих бригади. Сільськогосподарський реманент артілі становив всього 12 плугів, 4- борони, 6 культиваторів, 1 сівалку тощо.
На 1950 рік у колгоспі вже було побудовано 2 конюшні, корівник, телятник та свинарник; працювали водяний млин, вапняний завод на одну піч, столярно-теслярська майстерня.
Влітку 1950 року суцільну колективізацію в селі було завершено.
Восени обидві артілі об’єдналися в колгосп ім. В. І. Леніна.
За успіхи в розвитку тваринництва 1962 року колгоспові було присуджено перехідний Червоний прапор обкому КП України та облвиконкому, а також грошову премію. Особливо було відзначено роботу кращих тваринників артілі — комуністів М. Т. Лутчика та Л. В. Чорної.
Неухильно зростала врожайність сільськогосподарських культур: 1965 року на площі 521 га колгосп зібрав по 29 цнт з га зернових, у т. ч. озимої пшениці — по 30,4 цнт, кукурудзи — по 35, ячменю — по 25, гороху — по 26 центнерів. Того року тваринники на 100 га сільськогосподарських угідь одержали по 389 цнт молока.
Колгосп поступово росте і міцніє. В 1967 році у його користуванні знаходилось 2122 га орної землі, 11 га сінокосів, 18 га виноградників, 98 га лісу, 276 га фруктового саду, 180 га пасовиськ. Працювали дві рільничі, дві овочівницькі та дві садові бригади. Колгосп має 885 голів великої рогатої худоби, 760 свиней, 380 овець, 85 коней, 1140 штук птиці. В особистому користуванні жителів села 830 голів великої рогатої худоби.
Проведено великі будівельні роботи по спорудженню виробничих та допоміжних приміщень. Було збудовано два корівники, два телятники, два свинарники, конюшню, став зерновий склад, плодосховище, а також Будинок тваринника, приміщення сільської Ради і правління колгоспу. Розгорнуто будівництво тракторного стану, автопарку.
Збільшилась і технічна база колгоспу. В 1967 році в артілі було 11 тракторів, 8 комбайнів, пилорама, велика кількість сівалок, сінокосилок, та іншої сільськогосподарської техніки. Виросли нові люди — передовики колгоспного виробництва, активні будівники нового комуністичного суспільства.
Комуністи села працюють на найвідповідальніших ділянках виробництва. Вони служать прикладом для всіх колгоспників. Невпинно зростають лави сільської партійної організації. Якщо в 1947 році — на час свого створення — вона налічувала 6 комуністів, то в 1957 — 22, а в 1968 році — 94 комуністи. Найстаріший член партійної організації пенсіонерка І. Ф. Перепужняк — перша ланкова колгоспу — нагороджена медаллю «За трудову доблесть». В рільничих бригадах працюють комуністи 3. С. Колодрівський (агроном), І. В. Палатайко (бригадир) та передові рільники Н. І. Меленчук, В. І. Ковальський. Комуністи-механізатори В. І. Столяр, Я. Ф. Ринжук, С. І. Васильчук, О. Г. Столяр та І. П. Писар завжди забезпечують своєчасне й доброякісне проведення посівної та збирання врожаю. Самовіддано працюють на тваринницьких фермах комуністи доярка Д. К. Кушнір, свинарка Н. П. Корнілова та інші.
Помічником партійної організації, її резервом є комсомол села. Наприкінці 1967 року комсомольський загін села налічував 120 чоловік. Комсомольці і молодь брали найактивнішу участь у колективізації села, за що організацію було нагороджено грамотою ЦК ЛКСМУ. Значну роль відіграє нині комсомол у колгоспному виробництві.
Його вихованка, нині молодий комуніст Н. М. Подвійна, створила комсомольсько-молодіжну ланку і очолила її. В ланці 18 чоловік, з них 10 мають середню освіту, решта вчиться у школі сільської молоді. Сама Надія вміло поєднує велику виробничу та громадську роботу з навчанням на біологічному факультеті Чернівецького державного університету. Ланка Н. М. Подвійної носить ім’я Уляни Громової. До складу ланки дівчата включили й Улю, вирощуючи кукурудзу на відведеній для неї
ділянці. Вони систематично листуються з матір’ю відважної героїні, прагнучи у всьому бути подібними до відважної комсомолки. Дівчата організували гурток по вивченню економіки сільського господарства. Теорію вони вміло застосовують на практиці. Відмінно працює і комсомольсько-молодіжна ланка молодої комуністки О. В. Пістрюги — студентки-заочниці Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Дівчата зібрали кукурудзи по 36,7 цнт з га (в зерні) на площі 20 гектарів. Такого врожаю ланка досягла завдяки правильній агротехніці, вмілій організації праці й використанню передового досвіду по вирощуванню кукурудзи. Ланка О. В. Пістрюги вміє не тільки відмінно працювати; це і злагоджений, дружний молодіжний ансамбль художньої самодіяльності, який виступає з концертами на польових станах свого колгоспу, в сусідніх селах і районах. Значних успіхів у праці добились у ювілейному році комсомолка Н. П. Агатій, яка зібрала по 166 цнт картоплі з га, Н. М. Грушевська — по 300 цнт буряків з га та інші.
Неухильно зростає добробут колгоспників, поліпшується їх побут. Газові плити, пральні-машини стали невід’ємною частиною господарства колгоспників. В кожному будинку — радіоточка, багато членів артілі мають свої телевізори. Колгоспники обладнують квартири новими сучасними меблями, купують радіоприймачі. Село електрифіковано, при ССТ працюють швейна і взуттєва майстерні, що забезпечують пошиття одягу і взуття. В селі добре налагоджено торгівлю, побудовано меблевий магазин. Колгосп має свою їдальню, лазню.
Партія та уряд піклуються про матеріальне забезпечення й добробут колгоспників: 330 ржавинчан одержують колгоспні пенсії по старості, 73 учасники Великої Вітчизняної війни — державні пенсії по інвалідності; 43 — як інваліди праці; 31 сім’ю забезпечено державою у зв’язку із втратою годувальників у роки Великої Вітчизняної війни.
Медичне обслуговування населення провадиться сільською амбулаторією. В селі відкрито стоматологічний, оздоровчий кабінети, пологовий будинок, дитячі ясла, аптеку.
Неослабна увага приділяється освіті трудящих. В 1946 учбовому році в неповній середній школі навчалося 440 дітей. 1956 року відкрито середню і вечірню школи сільської молоді. Одна з найбільших будівель села — двоповерхова школа, споруджена в 1965 році. 12 світлих класних кімнат, великий спортивний зал, учбові кабінети, парове опалення — все створено, щоб діти колгоспників оволодівали знаннями. В 1967 році у школі було 20 класів (560 учнів), дітей навчали 35 педагогів. При школі створено університет комуністичного виховання для батьків. Перед його слухачами з лекціями і доповідями виступають досвідчені вчителі.
За роки Радянської влади неповну середню і середню освіту здобуло близько 1500 жителів села, 120 чоловік — вищу і спеціальну середню освіту.
Біля нової школи в 1965 році учні посадили молодий сад, назвавши його ім’ям В. І. Леніна, розбили клумби, квітники. В школу часто приходять учасники Великої Вітчизняної війни, ті, що зі зброєю в руках завойовували вільне, щасливе життя. А таких у Ржавинцях немало, особливо колишніх народних месників. На одній з таких зустрічей до школярів звернувся учасник двох воєн, прославлений партизан В. Ю. Дробот зі словами: «Бережіть, діти, як зіницю ока, нашу землю, политу потом і кров’ю батьків і дідів. Любіть її, трудіться на ній, зміцнюйте колгоспний лад, шлях до якого вказав нам Ленін».
Сільська бібліотека має у своєму фонді близько 15 тис. книг, кожна сім’я передплачує газети та журнали. В селі працює клуб із стаціонарною кіноустановкою, діють гуртки художньої самодіяльності.
У Ржавинцях відкрито великий стадіон і спортивний майданчик, де проводять свої заняття шкільні й колгоспні спортивні команди, відбуваються спортивні змагання.
Доброю традицією стало проведення вечорів передовиків сільського господарства, праці і пісні. Особливо урочисто проходять в селі проводи в армію. Учасники Великої Вітчизняної війни, колишні партизани дають завтрашнім молодим воїнам свій батьківський наказ — відмінно нести службу, примножувати славу своїх батьків, зміцнювати бойову міць Вітчизни.
У дні революційних свят, на День Перемоги збираються жителі села біля пам’ятника вічної Слави, який побудовано у 1967 році, вшановуючи тих, хто віддав своє життя за нашу Батьківщину.
Невпізнанним стало село Ржавинці, колись глухе, забуте й злиденне. Воно розрослось, оновилось. З’явились нові, світлі, просторі будинки, що споруджуються згідно плану забудови села. За роки Радянської влади в селі споруджено біля 1000 красивих житлових будинків. Село зв’язано автобусними лініями з районним центром та іншими населеними пунктами. Ржавинці розвиваються, квітнуть день у день.
В. І. СТОЛБУНОВА, О. М. ПОНОМАРЬОВ